Рішення № 95989451, 02.04.2021, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/274/21

Провадження № 2/323/306/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2021 м. Оріхів

Оріхівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

при секретарі - Тахтаул А.Л.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , подану через представника – адвоката Калініна Сергія Костянтиновича, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький Ігор Вікторович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Оріхівського районного суду Запорізької області з позовом до ТОВ ФК «Кредит Капітал», в якому просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 24.11.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 11578, про стягнення з позивача на користь ТОВ ФК «Кредит Капітал» заборгованості за кредитним договором від 11.04.2019 року № 9384057 в розмірі 15628,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 послалась на те, що при вчиненні оспорюваного виконавчого напису нотаріус не пересвідчився у дійсній наявності, розмірі та безспірності вимог стягувача, порушив встановлений порядок вчинення виконавчих написів та перевищив повноваження, надані йому законом, оскільки кредитні договори не входять до переліку документів, на яких може бути вчинений виконавчий напис нотаріуса.

Ухвалою суду від 02.02.2021 року було відкрито провадження у справі, а розгляд справи призначений в порядку спрощеного позовного провадження. Крім того, з огляду на наявність в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що спірний виконавчий напис вчинений нотаріусом на кредитному договорі між позивачем та ТОВ «Мілоан», суд з власної ініціативи залучив до участі у справі вказану фінансову установу як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Всім учасниками справи був наданий час для подання письмових заяв по суті спору, доказів на їх обґрунтування, а також заяв про розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

Жодних письмових заяв по суті спору чи з процесуальних питань, а також доказів, в тому числі копії оспорюваного виконавчого напису, від третіх осіб не надійшло.

Відповідач надіслав письмовий відзив, в якому висловив заперечення проти позову, просив у його задоволенні відмовити. В обґрунтування заперечень відповідач послався на те, що при укладенні кредитного договору між позивачем та ТОВ «Мілоан», при набутті відповідачем права вимоги за цим договором, а також при вчиненні оспорюваного виконавчого напису нотаріуса були дотримані всі вимоги чинного законодавства. Крім того, відповідач заперечив проти стягнення з нього витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн., про що просив позивач, оскільки розмір цих вимог є необґрунтованим, а факт їх фактичного здійснення доказами не підтверджений.

В судове засідання позивач не з`явився, подавши до суду одночасно з позовом заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач та треті особи двічі в судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, про причини неявки не повідомили, клопотань про відкладення судового розгляду не надали.

Фіксування судового процесу технічними засобами звукозапису не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до такого.

Викладення обставин та доказів, встановлених та досліджених судом.

11.04.2019 року між позивачем та ТОВ «Мілоан» був укладений Кредитний договір № 9384057, яким було передбачено, що позивач отримує кредит в розмірі 6000,00 грн. строком на 10 днів, тобто до 21.04.2019 року, під 420% річних. З урахуванням комісії за надання кредиту сукупна його вартість становила 6978 грн, або 485% річних.

28.12.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Сколибог О.С. було відкрите виконавче провадження № 63998132 з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 24.11.2020 року Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 11578, про стягнення з позивача на користь ТОВ ФК «Кредит Капітал» заборгованості за кредитним договором від 11.04.2019 року № 9384057 в розмірі 15628,00 грн., що підтверджується копією відповідної постанови про відкриття виконавчого провадження.

Стягувачем у вказаному виконавчому провадженні є ТОВ ФК «Кредит Капітал».

Оспорюваним виконавчим написом, копія якого також знаходиться в матеріалах справи, запропоновано звернути стягнення з позивача, яка є боржником за Договором від 11.04.2019 року № 9384057, укладеним з ТОВ «Мілоан», право вимоги за яким перейшло до ТОВ ФК «Кредит Капітал» на підставі Договору відступлення права вимоги № 34-МЛ від 15.07.2019 року, заборгованості за період з 15.07.2019 року по 30.10.2020 року у розмірі 15628,00 грн., що складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту у розмірі 6000,00 грн., заборгованості по сплаті комісії у розмірі 378,00 та заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 5280,00 грн., а також витрат на оплату вчинення виконавчого напису у розмірі 970,00 грн.

Факт переходу права вимоги за вказаним Договором до ТОВ ФК «Кредит Капітал» підтверджується також копією Договору відступлення права вимоги № 34-МЛ від 15.07.2019 року, який надав відповідач.

Норми права та правові висновки Верховного Суду, що підлягають застосуванню.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року N 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України "Про нотаріат").

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 (надалі – Постанова № 662) були внесені зміни до Переліку документів, відповідно до яких, серед іншого, Перелік було доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та пунктом 2 такого змісту:

«Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною в силі Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, пункти 1 і 2 Постанови № 662 були визнані незаконними і нечинними в наведеній частині з моменту прийняття.

Відомості про визнання судом незаконними та нечинними п. 1 та п. 2 Постанови № 662 були оприлюднені в Офіційному вісник України 21.03.2017 року.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.06.2018 року у справі

№ 826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви про перегляд Ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.

Крім того, розглядаючи правову природу відносин, що виникають у зв`язку з вчиненням нотаріусом виконавчого напису, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16-ц зазначила про таке.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Проте, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Мотиви та висновки суду при вирішенні цієї справи.

Таким чином, оскільки станом на 24.11.2020 року кредитні договори не входили за затвердженого КМУ переліку документів, на яких може бути вчинений виконавчий напис нотаріуса, оспорюваний виконавчий напис був вчинений з порушенням вимог чинного законодавства, що очевидно тягне визнання його таким, що не підлягає виконанню.

При цьому доводи відповідача про те, що позивач має заборгованість за кредитним договором, на якому був вчинений оспорюваний виконавчий напис, і що до відповідача перейшло право вимоги щодо погашення цієї заборгованості, не спростовують наведених вище фактів, мотивів та висновків суду, оскільки вони виходять за межі судового розгляду у цій справі.

Звернувшись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису на кредитному договорі, відповідач обрав неналежний спосіб захисту свого права, але це не позбавляє його права звернутись з відповідними вимогами до суду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем на сплату судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, позивачем був наданий орієнтовний розрахунок витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката Калініна С.А., який діяв на підставі ордеру, виданого Адвокатським бюро «Калінін і Партнери» на суму 5000,00 грн., з яких 500,00 грн. – за надання первісної усної консультації з вивченням документів позивача, по 500,00 грн. – за складання та подання двох адвокатських запитів з метою збирання доказів (приватному виконавцю та приватному нотаріусу), 2500,00 - за написання позовної заяви, складання та подання до суду позову з додатками, 1000,00 грн. – за підготовку та подання до суду заяви про забезпечення позову.

Також позивач надала копію платіжного документу на підтвердження фактичної сплати нею на користь вказаного адвокатського бюро грошової суми у розмірі 1000,00 грн.

Відповідач заперечував проти заявлених витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що не підтверджені належними доказами, а також на те, що вони не є співмірними з обсягом та характером дій, вчинених адвокатом в інтересах позивача.

Вирішуючи питання про розподіл цих витрат, суд виходить з такого.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Згідно з положенням пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з даними положеннями, адвокату, який представляє інтереси учасника справи, суд компенсує витрати, враховуючи гонорар, за умови, якщо він має договір про надання правової допомоги, в якому зазначені усі види послуг, які передбачено надати. Крім того, адвокат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення має подати до суду детальний опис наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, а також докази цього.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Оцінивши доводи сторін з цього питання та дослідивши наявні у справ матеріали, суд приходить до висновку, що всі види робіт, що включені до розрахунку витрат на професійну правничу допомогу адвоката, були дійсно виконані. Це підтверджується копіями адвокатських запитів та документів, які були отримані в ході їх виконання, змістом позовної заяви та заяви про забезпечення позову.

При цьому суд бере до уваги, що збирання доказів шляхом адвокатських запитів було обумовлено неналежним виконанням відповідних обов`язків з боку приватного виконавця, приватного нотаріуса та відповідача, які не знайшли можливості належним чином повідомити позивача про факт вчинення оспорюваного виконавчого напису.

Суд також відхиляє частково доводи відповідача щодо не підтвердження фактично понесених витрат, оскільки нормами ЦПК України не заборонено стягувати витрати на допомогу, які сторона зі своїм адвокатом узгодила, але фактично їх ще не здійснила.

Водночас суд погоджується з доводами відповідача про певну неспівмірність заявленого розміру витрат в частині витрат на оплату складання позовної заяви та заяви про забезпечення позову. Так, зазначені у розрахунку вісім годин, витрачених на складання позовної заяви, є явно завищеними, тоді як текст заяви про забезпечення позову в значній мірі відтворюює зміст позовної заяви.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу при розгляду цієї справи, до 3000,00 грн.

Враховуючи вищенаведене, на підставі ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року N 296/5, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, керуючись ст. ст. 2, 7, 10, 81, 82, 84, 19, 141, 176, 263-265 ЦПК України, керуючись ст.ст.83, 258-259, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , подану через представника – адвоката Калініна Сергія Костянтиновича, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький Ігор Вікторович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, – задовольнити повністю.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 24.11.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 11578, про стягнення з позивача на користь ТОВ ФК «Кредит Капітал» заборгованості за кредитним договором від 11.04.2019 року № 9384057 в розмірі 15628,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» (м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, код ЄДРПОУ 35234236) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), судовий збір у розмірі 1362,00 грн. (одна тисяча триста шістдесят дві грн. 00 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» (м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, код ЄДРПОУ 35234236) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу Адвокатського бюро "Калінін і Партнери" в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення постанови апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду безпосередньо або через Оріхівський районний суд Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення, а разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, – протягом 30 днів з вручення копії рішення.

Суддя Оріхівського районного суду

Запорізької області М.М. Мінаєв