Ухвала суду № 9598839, 13.05.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" травня 2010 р. м. КиївК-4949/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.

при секретарі Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття»(далі ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»)

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2009

у справі № А-6/107-А-8/248 (22а-18582/08/9104)

за позовом державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області (далі ДПІ)

до ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»

про стягнення суми.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача Гуменюка Б.С.,

відповідача Полатайка С.С.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про стягнення з ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»1029128,91 грн. суми зобовязання зі сплати 15 відсотків чистого прибутку до Державного бюджету України за податковим повідомленням-рішенням від 15.02.2005 №0000082301/0.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 06.11.2008 у позові відмовлено з посиланням на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.04.2005 у справі № А-14/142 (яке набрало законної сили за наслідками його перегляду в касаційному порядку), згідно з яким назване податкове повідомлення-рішення визнано недійсним.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2009 рішення місцевого суду у справі скасовано; позов задоволено; з ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»стягнуто 15% чистого прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку, відповідно до розміру державної частки в статутному фонді товариства, що складає 1029128,91 грн. У прийнятті цього судового акта апеляційний суд виходив, зокрема, з того, що постановою Верховного Суду України від 04.11.2009 у справі № А-14/142 було залишено в силі постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2005 у цій справі, згідно з якою було відмовлено у позові ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 15.02.2005 №0000082301/0.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України відповідач просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду з даного спору. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що оспорювана сума є адміністративно-господарською санкцією (а не податковим зобовязанням), а тому її стягнення є можливим лише протягом строку, установленого статтею 250 Господарського кодексу України. До того ж, скаржник наголошує на пропуску ДПІ річного строку звернення до суду з даними позовними вимогами, передбаченого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, що також виключає можливість задоволення цього позову.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за наслідками проведення ДПІ позапланової документальної перевірки ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»щодо правильності нарахування та сплати до загального фонду Державного бюджету України в розмірі 15 відсотків чистого прибутку, розрахованого згідно з правилами бухгалтерського обліку, відповідно до розміру державної частки у статутному фонді позивача за 2003 рік та 9 місяців 2004 року, оформленого актом від 11.02.2005 №52/23-00152230, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.02.2005 №0000082301/0, згідно з яким відповідачу було визначено суму податкового зобовязання з названого платежу у розмірі 1562864грн. (у тому числі 1467555 грн. за основним платежем та 95309 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

За наслідками оскарження платником цього акта індивідуальної дії в судовому порядку:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 20.04.2005 у справі № А-14/142 позов ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»було задоволено; назване податкове-повідомлення-рішення було визнано недійсним;

постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2005 у справі № А-14/142 зазначене рішення суду першої інстанції було скасовано в частині визнання недійсним вказаного податкового повідомлення-рішення та в цій частині у позові було відмовлено;

за наслідками перегляду зазначених судових актів у касаційному порядку ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.12.2006 було залишено в силі рішення господарського суду Івано-Франківської області у справі № А-14/142, однак за результатами перегляду цієї справи за винятковими обставинами постановою Верховного Суду України від 04.11.2009 було залишено в силі постанову Львівського апеляційного господарського суду зі спору.

Причиною подання касаційної скарги у даній справі стало питання щодо правомірності стягнення податковим органом оспорюваної суми за податковим повідомленням-рішенням від 15.02.2005 №0000082301/0.

Статтею 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»передбачено, що акціонерні, холдингові, лізингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.

Як вбачається з установлених судовими обставин справи, несплачені позивачем відповідно до наведеного припису Закону кошти було кваліфіковано податковим органом як податкове зобовязання.

Втім виключний перелік податків і зборів (обовязкових платежів) наведено у статті 14 Закону України «Про систему оподаткування», яка не містить такого виду загальнодержавного податку чи збору, як відрахування господарськими товариствами, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), до бюджету частини прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.

Таким чином, оспорювана за даним позовом сума за своєю правовою природою є платежем, який в обовязковому порядку підлягає сплаті до бюджету, однак не має сили податкового зобовязання.

З огляду ж на те, що, як зазначено у преамбулі Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, приписи цього Закону не поширюється на спірні правовідносини.

Тому у разі добровільної несплати господарським товариством, у статутному фонді якого державі належать частки (акції, паї), до бюджету частини прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у його статутному фонді, податковий орган повинен предявити адміністративний позов про стягнення відповідної суми.

Відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи передбачено річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Однак судами не було перевірено факту звернення ДПІ з даним позовом у межах зазначеного строку. Водночас за змістом частини першої статті 100 цього ж Кодексу пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2004 № 405 затверджено Порядок і норматив відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році, пунктом 3 якого передбачено, що визначена відповідно до цих Порядку і нормативу частина прибутку (доходу) сплачується у строки, які встановлені для сплати податку на прибуток підприємств, і зараховується на відповідні рахунки з обліку надходжень до загального фонду Державного бюджету України, відкриті в органах Державного казначейства.

Відповідно до пункту 11.1 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

За змістом пункту 16.4 статті 16 цього ж Закону податок за звітний період сплачується його платником до відповідного бюджету у строк, визначений законом для квартального податкового періоду.

Таким чином, для правильного вирішення цього спору судам слід було зясувати граничні строки сплати ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»до бюджету частини прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у його статутному фонді за період, охоплений перевіркою, а саме за 2003 рік та за 9 місяців 2004 року, на підставі цього зробити вмотивований висновок щодо того, чи було податковим органом подано цей позов у межах строку, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, та за наслідками дослідження названих обставин прийняти правильне рішення по суті спору.

Касаційна ж інстанція в силу вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Івано-Франківської області від 06.11.2008 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.12.2009 у справі № А-6/107-А-8/248 (22а-18582/08/9104) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.І. Бившева Г.К. Голубєва Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко