Рішення № 95987502, 26.03.2021, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/2376/19

Провадження № 2/553/133/2021

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26.03.2021м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючої судді - Крючко Н.І.,

при секретарі – Іжик А.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Дериконь Д.С.,

представника відповідача ТОВ «Автокредит плюс» - адвоката Добринь Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві проведеному у режимі відеоконференції у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Автокредит плюс» про визнання публічного договору фінансового лізингу недійсним та повернення грошових коштів ,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Автокредит плюс» про визнання публічного договору фінансового лізингу недійсним та повернення грошових коштів, в якому просила визнати недійсним договір № АРТЕ000000000042910 про надання фінансового лізингу від 04 січня 2019 року між ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Автокредит Плюс», стягнути з ТОВ «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені у відповідності до вимог публічного договору № АРТЕ000000000042910 від 04.01.2019 року в сумі 63220 грн. 00 коп. та судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Дериконь Д.С., позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про причини своєї неявки суд не повідомила , хоча про день та час слухання справи була повідомлена належним чином.

В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Автокредит плюс» - адвокат Добринь Я.О. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, та прохав відмовити в його задоволенні за безпідставністю.

Суд, вислухавши думку представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України визначено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено, що 04 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс» укладено договір про надання фінансового лізингу № АРТЕ000000000042910 шляхом підписання заяви про приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу ТОВ «Автокредит Плюс», згідно з умовами якого позивачу ОСОБА_1 передано у лізинг автомобіль марки MAZDA 6, 2007 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , .д.н.з. НОМЕР_2 , строком на 60 місяців.

Згідно з умовами данного договору позивачем було взято на себе зобов`язання щодо проведення щомісячної сплати платежів та платежів по відшкодування витрат лізингодавця, пов`язаних з виконанням договору, на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу до неї як лізингоодержувача мало перейти право власності на предмет лізингу з умовами цього договору. Розмір щомісячних платежів за договором становив 4860,00 грн..

Так, 04 січня 2019 року відповідно до Додатку №1 да вказаного вище договору їй було передано вказаний вище автомобіль варістю 163000,00 грн.. На виконання умов Договору на рахунок відповідача позивачем у період з 04.01.2019 року по 03.09.2019 року було сплачено 63220 грн. 00 коп., в тому числі 23 200 грн. авансового платежу.

02 вересня 2019 року працівниками поліції екіпажу № 302, на посту №1 автодороги «Київ-Харків» автомобіль MAZDA 6, 2007 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 був зупинений за порушення Правил дорожнього руху, під час проведення звірки ідентифікаційних вузлів та агрегатів даного автомобіля було виявлено ознаки ввареного позначення кузова автомобіля, в місці передбаченому заводом виробником. В зв`язку з цим, вказаний автомобіль був вилучений працівниками Чутівського ВП Карлівського ВП ГУ НП в Полтавській області, слідчим були внесені відомості до ЄРДР № 12019170180000312, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України.

Згідно Ухвали слідчого судді Чутівського РС Полтавської області Ланна Я.Ю. у справі №с 550/1097/19, на автомобіль MAZDA 6, 2007 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 було накладено арешт та транспортний засіб було поміщено на зберігання на територію Чутівського ВП Карлівського ВП ГУ НП в Полтавській області смт. Чутово, вул. Полтавський шлях, 23а.

В ході інформації витребуваної судом під час розгляду даної справи, Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області Карлівського відділу поліції Чутівського відділення поліції , що досудове розслідування у рамках кримінального провадження № 12019170350000312 з правовою кваліфікацією за ст. 290 КК МУкраїни, розпочате за фактом виявлення слідів вварювання номерного позначення кузова автомобіля MAZDA6, д.н.з. НОМЕР_4 , триває. В рамках кримінального провадження призначена експертиза з криміналістичного дослідження транспортного засобу. Дана Експертиза не проведена з причини неявки представника ТОВ «Автокредит плюс» для надання автомобіля в розпорядження експерта.

Стороною позивача вказувалось про те, що спірний договір лізингу, містить елементи договору найму транспортного засобу, в порушення вимог ст. 220 ЦК України, є не посвідченим нотаріально, що є підставою для визнання його нікчемним з відповідним настанням наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України. Поряд з цим, вказували про те, що даний договір підлягає визнанню недійсним, так як вчинений ТОВ «Автокредит Плюс» без відповідного дозволу ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, зокрема надання послуг фінансового лізингу. Крім того, стороною позивача вказувалось на порушення відповідачем вимог ЗУ « Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов спірного договору, зокрема в частині відсутності достатньої інформації про предмет спору (не визначено предмету лізингу, його вартість та інших характеристик), порядок розрахунків (включення до лізингових платежів комісії за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу), обмеження права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім обов`язків, передбачених законом, звуження обов`язків лізингодавця, виключення відповідальності лізингодавця за невиконання чи неналежне виконання обов`язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості. Поряд з цим, позивачем вказувалось про те, що спірний договір укладений без письмової згоди сторін на використання пр вчиненні даного правочину факсимільного відтворення підпису особи, уповноваженої лізингодавцем підписувати такі документи, та відтворення відбитка печатки лізингодавця технічним печатним пристроєм та не містить зразків відповідного аналога власноручного підпису лізингодавця.

В свою чергу відповідачем заперечувались доводи сторони позивача щодо недійсності правочину, вказуючи про те, що цивільним законодавством не передбачено прямого обов`язку нотаріально посвідчувати договір фінансового лізингу транспортного засобу, стороною якого є фізична особа , враховуючи презумпцію правомірності правочину.

При цьому, відповідачем вказувалось про те, що ТОВ «Автокредит плюс» не є фінансовою установою , але має право надавати послуги з фінансового лізингу відповідно до ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг « та Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб`єктами господарювання , які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами затвердженого Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 22.01.2004 року № 2.

Суд констатує, що відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України у справі № 6-1551 цс16 від 19 жовтня 2016 року.

Судом беззаперечно встановлено, що публічний договір № АРТЕ000000000042910 від 04 січня 2019 року про надання фінансового лізингу між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс» нотаріально посвідчений не був та є нікчемним в силу закону, тому визнання його недійсним судом не вимагається.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), надано правовий висновок, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Водночас, такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Таким чином суд приходить до беззаперечного висновку, що договір фінансового лізингу № АРТЕ000000000042910 від 04 січня 2019 року є нікчемним за законом, заявлені позивачем вимоги про визнання нікчемного правочину недійсним з урахуванням зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду є неналежним способом судового захисту.

Встановлення судовим рішенням нікчемності такого правочину також не є способом захисту прав позивача, визначеним законом, що вказує про безпідставність вимог позивача в цій частині.

Водночас, виходячи з правил частини другої статті 215 та статті 216 ЦК України, оскільки оспорюваний договір, укладений сторонами, є в цілому нікчемним в силу закону, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю, суд приходить до висновку про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами частини п`ятої статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Вирішуючи питання щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, суд приходить до висновку, позивачу підлягають грошові кошти, одержані відповідачем на виконання нікчемного договору фінансового лізингу № АРТЕ000000000042910 від 04 січня 2019 року, у сумі 63 220,00 грн., в тому числі і плата позивачем за користування предметом лізингу у сумі 29 424,05 грн..

Відповідно до частини другої статті 216 ЦК України, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) - частина друга статті 22 ЦК України.

Судом встановлено, що позивач за Договором фінансового лізингу отримала а у користування транспортний засіб MAZDA 6, 2007 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 . За умовами вказаного договору, на позивача покладався обов`язок сплачувати щомісячний платіж, до складу якого входило: відшкодування частини вартості предмета лізингу, відсотки за користування предметом лізингу, комісія за проведення щомісячного моніторингу на відшкодування частини вартості страхування предмета лізингу. Відповідно до даного розрахунку ОСОБА_1 за період з 04.01.2019 року по 03.12.2019 року мала сплати плату за користування предметом лізингу у сумі 29 424,05 грн..

Стороною відповідача, вказувалось на безпідставності стягнення на користь позивача суми 294243,05 грн., вказуючи що вказана сума повинна розцінюватися, як упущена вигода, яку відповідач міг би одержати за звичайних обставин.

Вказані доводи сторони відповідача суд визнає неспроможними з наступних підстав.

Судом беззаперечно встановлено, що договір фінансового лізингу № АРТЕ000000000042910 від 04 січня 2019 року, є нотаріально не посвідченим та у відповідача ТОВ «Автокредит плюс» відсутня ліцензія на здійснення фінансової діяльності, при цьому, умови договору лізингу, відповідно до вимог ст. 18 ЗУ « Про захист прав споживачів», є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, його наслідком є дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача ОСОБА_1 , що вказує на наявність правових підстав для визнання договору недійсним та стягнення відповідно грошових коштів в тому числі плати за користування предметом лізингу у сумі 29 424,05 грн..

У постанові Верховного Суду України у справі №754/6741/16-ц від 25 вересня 2019 року у справі де стороною виступав відповідач ТОВ «Автокредит плюс», визначено, щодо безпідставності виключення з суми обов`язковою до стягнення з ТОВ «Автокредит плюс» плати за користування предметом лізингу та трактування даного виду платежу як упущеної вигоди, за договором лізингу, який визнано недійсним.

Таким чином, суд приходить до висновку про обгрутованість вимог ОСОБА_1 в цій частині та підлягають до задоволення в цій частині.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений останньою судовий збір в дохід держави в сумі 768,40 грн..

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 81, 141, 259 ЦПК України, ст. ст. 22, 215, 216, 220, 799 ЦК України, ЗУ «Про фінансовий лізинг», суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Автокредит плюс» про визнання публічного договору фінансового лізингу недійсним та повернення грошових коштів – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит плюс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 63 220,00 грн., одержаних за нікчемним правочином.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит плюс» на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 768, 40 грн..

В іншій частині позовних вимоги – відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Полтави протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиН. І. Крючко