Рішення № 95985468, 29.03.2021, Волноваський районний суд Донецької області

221/1130/17

2/221/65/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 року м. Волноваха

Волноваський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Мохова Є.І.,

при секретарі судового засідання Бридні О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Волноваського районного суду Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави у особі Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , треті особи: Київський обласний військовий комісаріат, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди, спричиненої злочином,

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Білоцерківського гарнізону звернувся до суду в інтересах держави у особі Міністерства оборони України з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Київський обласний військовий комісаріат, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про відшкодування майнової шкоди в сумі 609 000 гривень, спричиненої злочином.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 01.07.2016 року Волноваським районним судом Донецької області ухвалено обвинувальний вирок, яким відповідача ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінальних правопорушення, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 406 КК України. Внаслідок злочину загинув військовослужбовець ОСОБА_5 . На підставі ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» Київським обласним військовим комісаріатом родичам загиблого, якими є треті особи по справі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виплачена одноразова грошова допомога в сумі 609 000 гривень. Посилаючись на норми законодавства щодо зворотної вимоги до винної особи про відшкодування завданої державі майнової шкоди, просив стягнути на користь Міністерства оборони України з відповідача ОСОБА_1 609 000 гривень, як з винної особи, в рахунок відшкодування майнових витрат, понесених на виконання зобов`язання.

Позивач направив до суду уточнену позовну заяву у якій, посилаючись на позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року, вказував, що оскільки норми ст.. 1166 ЦК України регулюють загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, а положення ст. 1191 ЦК України – право зворотної вимоги до винної особи тобто ці норми за своєю правовою природою є взаємовиключними, тому підставами для звернення до суду з вказаними у позові вимогами, вважає ст.. 1191 ЦК України.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач в судове засідання не зявилася, про день і час розгляду справи повідомлялася відповідно до вимог чинного законодавства, про причину неявки суд не інформувавла, тому суд визнає причину неявки ОСОБА_1 неповажною і вважає можливим розгляд справи у відсутності сторін, з постановленням заочного рішення, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

Треті особи, належним чином повідомлені про дату та місце судового розгляду, в судове засідання не з"явилися, заяв про розгляд за їхньої відсутності не надали, письмових заперечень не надіслали.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванню однієї сторони другій стороні, цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

За положенням частини 1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, визначається параграфом 2 глави 82 ЦК.

Приписами ст.1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначені норми, що містяться в главі 82 ЦК України та регулюють правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачають право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Разом з тим правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 р. N 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу , а також Законом України від 20 грудня 1991 р. N 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Судом встановлено, що 01.07.2016 року Волноваським районним судом Донецької області ухвалено обвинувальний вирок, яким відповідача ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 406 КК України (а.с.5-10). Вирок набрав законної сили 18.01.2017 року.

Згідно вироку суду, відповідач ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні умисного вбивства ОСОБА_5 з хуліганських мотивів за наступних обставин: проходячи військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині В0849 на посаді старшого механіка-водія – електрика взводу зв`язку 2 механізованого батальйону, військове звання «солдат», обвинувачений ОСОБА_6 - 29 листопада 2014 року близько 15.30години, будучі у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись поблизу взводного опорного пункту, що дислокувався по вул.Советська в сел.Новотроїцьке, Волноваського району, Донецької області, діючи з хуліганських мотивів, безпричинно, використовуючи малозначний привід, в ході словесної сварки з раніше не знайомим йому ОСОБА_5 , який також виконував обов`язки військової служби, не знаючи при цьому, що потерпілий ОСОБА_7 – старший сержант цієї ж військової частини, тобто має старше від нього військове звання, порушивши таким чином статутні правила взаємовідносин між військовослужбовцями, не маючи між собою відносин підлеглості, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, з метою навмисного безпричинного вбивства потерпілого із застосуванням вогнепальної зброї, здійснив один постріл з автоматичної вогнепальної стрілецької зброї – із закріпленого за ним автомата АКС-74 № НОМЕР_1 калібру 5.45мм в голову Чердловського, спричинивши йому одиночне вогнепальне наскрізне кульове поранення голови з переломами кісток склепіння черепа і руйнуванням великих півкуль головного мозку, тобто тяжке тілесне ушкодження, від якого ОСОБА_7 помер на місці.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені цією особою.

У п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, цей вирок обов`язковий для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи постанови оцінюються судом згідно з положеннями ст.212 ЦПК України.

Статтею 41 Закону №2232-ХП (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України від 20 грудня 1991 р. N 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

У відповідності до ст. 16-1 Закону у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно п. а ч. 1 ст. 16-2 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її отримання. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16 1 цього Закону, від отримання одноразової грошової допомоги її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання, що передбачено ч. 1 ст. 16-3 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.

Відповідно до ч. 6 ст. 16-3 Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 23 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-XII передбачено, що фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ. Вказані виплати не є шкодою в розумінні ст.1166, 1195,1207 ЦК України

Тому, відповідно до вказаних вище вимог Закону, а також в порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, згідно з протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі, каліцтва та інвалідністю військовослужбовців, на підставі поданих документів родичам загиблого, а саме: матері - ОСОБА_4 , батьку - ОСОБА_3 , дружині - ОСОБА_2 , призначено виплату у сумі 609000 грн., які їм виплачені Київським обласним військовим комісаріатом згідно платіжних доручень №298 від 20.02.2015, №299 від 20.02.2015 та №297 від 20.02.2015 відповідно (а.с.12-14)

Тобто, проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що Міністерством оборони України родичам загиблого військовослужбовця виплачена одноразова грошова допомога.

Системний аналіз вищевказаних норм права свідчить про те, одноразова грошова допомога не є шкодою, завданою відповідачем державі внаслідок необережного поводження зі зброєю, а є гарантією правового і соціального захисту загиблого військовослужбовця ОСОБА_5

Фінансування забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цієї соціальної гарантії, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України.

Ні Законом Про військовий обов`язок і військову службу , ні Законом Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей не передбачено право Держави в особі Міністерства оборони на компенсацію за рахунок іншої особи сплачених соціальних гарантій.

Оскільки сфера дії Законів №№ 2232-ХП і № 2011-ХП поширюється виключно на військовослужбовців та членів їх сімей і цими Законами, а також іншими нормативно-правовими актами не врегульований правовий механізм відносин Держави з іншими особами, відповідальними за шкоду, завдану життю та здоров`ю військовослужбовця, то до таких правовідносин положення ст.1191 ЦК України застосуванню не підлягають.

Процесуальний обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на відповідача у даному випадку лежить на позивачеві, який в силу статті 10 ЦПК України не надав беззаперечних доказів того, що одноразова виплата є матеріальною шкодою, яка підлягає відшкодуванню в порядку регресу та не довів, що 609 000 гривень є прямою дійсною шкодою, завданою відповідачем позивачу.

Таким чином, суд, дослідивши матеріали справи, надавши належну оцінку доказам, прийшов до висновку, що витрати Міністерства оборони України, які були здійсненні на рахунок третім особам, не підлягають відшкодуванню в порядку зворотної (регресної) дії за рахунок відповідача ОСОБА_1 , тому вважає що позовна заява не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 10, 60, 88, 212, 215, 218, 224-226, 280-282 ЦПК України, статтями 11,22, 1191, ЦК України, Законом України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей, Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави у особі Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , треті особи: Київський обласний військовий комісаріат, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди, спричиненої злочином відмовити.

Відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення впродовж десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через суд першої інстанції - Волноваський районний суд Донецької області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-денного строку з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України, набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Є.І.Мохов