Рішення № 95985288, 01.04.2021, Попільнянський районний суд Житомирської області

Справа № 288/1841/20

Провадження № 2/288/76/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року. смт.Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Рудник М. І.,

за участю секретаря судових засідань - Франчук Ю.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Попільня Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства «Олгрис» про визнання недійсним договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до фермерського господарства «Олгрис» (далі - Відповідач) про визнання недійсним договору оренди землі в якому вказує, що 02 січня 2018 року між ним та Відповідачем був укладений договір оренди землі за кадастровим № 18247800300:04:000:0462 (далі - Договір), яка на даний час перебуває у його приватній власності, Договір зареєстровано 26 лютого 2020 року (номер запису - 25068502).

05 січня 2018 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області було затверджено проект землеустрою щодо відведення Позивачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Попільнянського району, за межами пунктів Андрушівської сільської ради та надано йому у власність земельну ділянку загальною площею 1.7241 га (кадастровий номер 18247800300:04:000:0462) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності. Також, в наказі зазначено, що Позивач має право приступати до використання земельної ділянки після встановлення її меж в натурі та здійснення державної реєстрації права приватної власності.

Укладаючи Договір, Позивач вважав, що він є власником зазначеної земельної ділянки, так як йому в усній формі було повідомлено про те, що вона буде йому виділена.

Позивач зазначає, що даний Договір був укладений помилково у зв`язку з тим, що на той час він ще не набув права власності на вказану земельну ділянку і відповідно не мав права його підписувати та після детальнішого вивчення Договору виявив, що він містить недостовірні відомості, а саме, що така земельна ділянка розташована на території Андрушівської сільської ради, хоча згідно наказу, вона розташована за межами сільської ради. Позивач повідомив про це Відповідача та вказав на те, що потрібно переукласти договір оренди землі після державної реєстрації земельної ділянки, так як він ще не являвся її власником, проте йому повідомили, що це формальність.

11 січня 2018 року на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області за Позивачем було зареєстровано право приватної власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 18247800300:04:000:0462.

Згодом, ознайомившись із законодавством, Позивач зрозумів, що укладений між ним та Відповідачем Договір є недійсним та таким, який укладений внаслідок помилки, а тому він не міг бути зареєстрований. Право орендодавця на передачу в оренду землі невід`ємно пов`язане з власністю, яку на час укладення договору оренди землі - 02 січня 2018 року Позивач не набув.

Домовленості щодо розірвання договору оренди землі між Позивачем та Відповідачем не досягнуто, так як Відповідач уникає від таких дій, у зв`язку з чим ним 21 січня 2020 року було подано позов до суду.

Таким чином, на час укладення Договору Позивач не мав та не міг мати необхідної, для його укладення достатньої цивільної дієздатності в силу відсутності у нього права приватної власності, що за його повідомленням Відповідачем було повністю знехтувано. Відповідач ухиляється від переукладення недійсного правочину та до даного часу безпідставно користується його земельною ділянкою, на право користування якою протиправно, за сприяння Відповідача було зареєстровано договір оренди землі.

Позивач вважає, що між ним та Відповідачем фактично не було укладено договір оренди землі, оскільки він укладений з порушенням та відповідно є таким, який порушує його права та законні інтереси і такі порушення на його вимогу Відповідачем усунуто не було, а відповідно сама реєстрація права оренди на земельну ділянку проведена на підставі недійсного договору оренди землі, який не має ніякої юридичної сили.

На підставі вищевикладеного, Позивач просить визнати недійсним договір оренди землі б/н від 02 січня 2018 року укладений між ОСОБА_1 та фермерським господарством «Олгрис» на земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, площею 1.7241 га, кадастровий номер 18247800300:04:000:0462 та скасувати запис про інше речове право номер 25068502 від 26 лютого 2018 року про реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 18247800300:04:000:0462 за фермерським господарством «Олгрис».

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Відповідно до частини десятої статті 128 ЦПК України, судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв`язку з їхньою діяльністю.

Згідно частини четвертої статті 223 ЦПК України, в разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, вислухавши Позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 02 січня 2018 року між Орендодавцем - ОСОБА_1 та Орендарем - фермерським господарством «Олгрис» укладено Договір оренди землі б/н, за умовами якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер - 1824780300:04:000:0462 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Андрушківської сільської ради. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1.7241 га; договір укладено строком на 15 років; орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 6 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 3689.65 гривень. /а.с.9-10/

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26 листопада 2020 року, 11 січня 2018 року державним реєстратором на підставі наказу № 6-124/14-18-СГ від 05 січня 2018 року, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області, прийнято рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1.7241 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Житомирська область, Попільнянський район, Андрушківська сільська рада, кадастровий номер 1824780300:04:000:0462. /а.с.11-13/

26 лютого 2020 року на підставі договору оренди землі від 02 січня 2018 року, зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 1.7241 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Житомирська область, Попільнянський район, Андрушківська сільська рада, кадастровий номер 1824780300:04:000:0462, строком на 15 років за фермерським господарством «Олгрис». /а.с.14/

Згідно наказу № 6-124/14-18-СГ від 05 січня 2018 року, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Попільнянського району, за межами населених пунктів Андрушківської сільської ради; надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 1.7241 га (кадастровий номер 1824780300:04:000:0462) для ведення особистого селянського господарства (01.03) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Попільнянського району, за межами населених пунктів Андрушківської сільської ради. /а.с.15/

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації права оренди землі з тих підстав, що станом на день укладення спірного договору він не набув право власності на земельну ділянку, тобто не мав достатньої цивільної дієздатності, а тому вказаний договір є недійсним відповідно до статті 229 ЦК України та укладеним внаслідок помилки, оскільки Позивач вчиняючи правочин помилився щодо обставин, які мають істотне значення, чим порушено його права та законні інтереси.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі».

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно зі статтею 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Частиною першою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - Постанова) визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

За змістом положень статей 210, 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

В статті 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 15 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16, однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів. Якщо відсутність у договорі однією з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивача з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, між Позивачем та Відповідачем 02 січня 2018 року було укладено оспорюваний договір оренди землі на земельну ділянку, яка була сформована, відповідно до статті 79-1 ЗК України: визначено її площу, межі та внесено інформацію про неї до Державного земельного кадастру. В договорі зазначено кадастровий номер земельної ділянки, її цільове призначення, розташування, площу та нормативно грошову оцінку; сторони погодили розмір орендної плати і строк дії договору.

В подальшому наказом ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 05 січня 2018 року Позивачу було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надано земельну ділянку у власність, а 11 січня 2018 року зареєстровано право власності Позивача на вказану земельну ділянку.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 Постанови, правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до статті 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку: неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Правочин, вчинений під впливом помилки, належить до оспорюваних. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Істотність помилки встановлює суд. Істотне значення має помилка не щодо будь-яких властивостей та якостей речі, а саме таких, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Неправильне уявлення про будь-які інші обставини, крім тих, які зазначені в законі, не може бути підставою для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом помилки. Не є істотною помилка в мотивах правочину, тобто в причинах, які спонукали до його вчинення, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язком Позивача при здійсненні провадження у справі за позовом про визнання правочину недійсним є доведення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів укладеним правочином, а не формальне посилання на порушення закону, у тому числі того, що не є підставою для визнання правочину недійсним.

Звертаючись до суду з позовом, Позивач, як на підставу для визнання недійсним договору оренди землі посилається на те, що на час укладення договору оренди він не був власником земельної ділянки та уклав договір оренди під впливом помилки.

Разом з тим, Позивач не надав суду доказів того, що при укладенні спірного договору оренди землі він неправильно сприймав фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення, за відсутності яких можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Оспорюваний договір містить всі необхідні істотні умови визначені для договору оренди землі та неправильне уявлення Позивачем того, що він є власником земельної ділянки станом на 02 січня 2018 року (дата укладення договору оренди землі), не може бути підставою для визнання вказаного правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом помилки, оскільки вже 05 січня 2018 року видано наказ про передачу йому земельної ділянки у власність, а 11 січня 2018 року Позивач зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку.

В матеріалах справи відсутні докази того, що Відповідач порушує умови договору оренди землі, не використовує земельну ділянку за цільовим призначенням та допускає порушення умов оплати орендної плати, а тому підстави для визнання недійсним договору оренди землі відсутні.

Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, визначено частиною першою статті 15 ЦК України.

З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Суд звертає увагу на те, що Відповідач, як орендар земель сільськогосподарського призначення, після укладення договору з дотриманням процедури та порядку, передбаченому законом, може розумно покладатись на передбачуваність і сталість поведінки орендодавця, тоді як Позивач, звертаючись до суду заперечує дійсність договору.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Позивач суду вказаних обставин не навів, фактичних підтверджень, щодо вчинення даного правочину внаслідок помилки, що має істотне значення та наявності порушення його прав укладенням оскаржуваного договору оренди суду не надав.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається Позивач, як на підставу для задоволення заявлених ним позовних вимог щодо недійсності правочину в зв`язку з вчиненням його під впливом помилки, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах по справі, які доводять наявність існування порушень чи реальної небезпеки порушень з боку Відповідача прав Позивача, які підлягають відновленню в порядку встановленому законом.

Статтею 89 ЦПК України визначено, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищевказаного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»; Законом України «Про оренду землі»; статтею 124, 125 ЗК України; статтями 15, 16, 202, 203, 204, 210, 215, 229, 626, 627, 638 ЦК України; статтями 4, 5, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 77, 78, 81, 89, 128, 141, 223, 258, 259, 263-265, 280-283, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до фермерського господарства «Олгрис» про визнання недійсним договору оренди землі - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду М. І. Рудник