Рішення № 95980363, 01.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2021 року м. Київ № 640/30997/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами письмового позовного провадження адміністративну справуза позовом:ОСОБА_1 до: Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)про:визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови,-ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32, код ЄДР: 43315602), в якому просить суд:

1) визнати протиправними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича щодо закінчення виконавчого провадження від 31.07.2020 № 62695214;

2) визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 02.11.2020 № 62695214, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським Андрієм Вікторовичем.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.11.2019 Окружним адміністративним судом м. Києва на виконання рішення вказаного суду від 27.05.2019, яке набрало законної сили 07.10.2019 видано виконавчий лист про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. відповідно до ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». провести йому перерахунок та виплату пенсії з розрахунку 73% від розміру грошового забезпечення відповідно до довідки Міністерства внутрішніх справ України від 19.03.2018 № 22/6-5454, починаючи з 01.01.2016 без обмеження максимального розміру пенсії, без обмеження будь-яким строком, з урахуванням проведених виплат.

Пояснює, що 31.07.2020 на підставі його заяви, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським Андрієм Вікторовичем з метою примусового виконання вказаного виконавчого листа відкрито виконавче провадження ВП № 62695214, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Додає, що у зв`язку з невиконанням без поважних причин боржником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві рішення суду, державним виконавцем винесено постанову від 21.08.2020 про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100 грн. та одночасно встановлено 10-дегший строк для виконання та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду. У зв`язку з повторним невиконанням боржником без поважних причин рішення суду, державним виконавцем винесено постанову від 28.09.2020 про накладення штрафу на боржника у розмірі 10200,00 грн.

В той же час, як наголошує позивач, державним виконавцем винесено постанову від 02.11.2020 про закінчення виконавчого провадження ВП № 62695214, у якій зазначено, що до Шевченківського ГУ Національної поліції України надіслане подання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб за невиконання рішення суду.

Однак, як звертає увагу суду позивач, у оскаржуваній постанові відсутня дата направлення подання до вказаного органу поліції. Додає, що хоча у вказаній постанові про закінчення виконавчого провадження зазначена дата її ухвалення 02.11.2020, листа з цією постановою він отримав простою кореспонденцією 30.11.2020, доказом отримання якої є конверт, у якому знаходилася відправлена йому державним виконавцем зазначена постанова, з відбитком календарного штемпеля УДППЗ «Укрпошта», на якому вказана дата - 27.11.2020, з огляду на що, на думку позивача, з цього дня, коли ним був отриманий спірний документ, свій відлік повинен починати і строк на оскарження рішення державного виконавця, тобто з дня коли він дізнався про порушення своїх прав і інтересів.

При цьому, позивач наголошує, що внаслідок винесення спірної постанови про закінчення виконавчого провадження та невиконання вищевказаного рішення суду, порушені його конституційні права на соціальний захист щодо пенсійного забезпечення, на судовий захист, оскільки виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, що також передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач вважає протиправними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського А.В. щодо закінчення виконавчого провадження від 02.11.2020 № 62695214, а також вважає і протиправною саму постанову про закінчення виконавчого провадження від 02.11.2020, оскільки як вбачається з самої постанови від 02.11.2020 про закінчення виконавчого провадження № 62695214, державним виконавцем здійснено лише перевірку виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення кримінального правопорушення, проте інших заходів з примусового виконання судового рішення відповідно до приписів ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», не вжито.

Позивач відмічає, що у спірній постанові відсутня дата направлення такого подання до Шевченківського УП ГУ Національної поліції України в м. Києві і тому факт направлення цього подання до вказаного органу поліції підлягає перевірці в ході судового розгляду його позовної заяви.

Відтак, за твердженням позивача постанова державного виконавця від 02.11.2020 про закінчення виконавчого провадження № 62695214 винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання, з огляду на що позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позиція відповідача.

Відповідач надіслав пояснення з приводу заявлених позовних вимог (відзив на позовну заяву), в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Пояснює, що у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 62695214 з примусового виконання виконавчого листа № 640/4979/19 від 14.11.2019, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з розрахунку 73% від розміру грошового забезпечення відповідно до довідки Міністерства внутрішніх справ України від 19.03.2018 № 22/6-5454, починаючи з 01.01.2016 без обмеження максимального розміру пенсії, без обмеження будь-яким строком, з урахуванням проведених виплат.

Зауважує, що постановою державного виконавця від 31.07.2020 відкрито виконавче провадження з примусового виконання даного виконавчого документа. У постанові про відкриття виконавчого провадження надано 10 робочих днів на добровільне виконання рішення.

Відповідач додає, що 21.08.2020 державним виконавцем, керуючись ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення без поважних причин, надано 10 робочих днів для повторного виконання рішення боржником та попереджено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення без поважних причин.

Однак, як наголошує відповідач, станом на 28.09.2020, боржником не виконано рішення суду, доказів виконання рішення згідно виконавчого документа не надано, також не повідомлено про обставини, які зумовлюють обов`язкове завершення чи зупинення виконавчого провадження.

Додає, що 28.09.2020 державним виконавцем, керуючись ст.ст. 63,75 Закону України «Про виконавче провадження винесено другу постанову про накладення штрафу за повторне невиконання рішення без поважних причин. Також, державним виконавцем направлено подання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб за невиконання рішення суду до Шевченківського УП ГУ Національної поліції України в м. Києві.

За твердженням державного виконавця 02.11.2020, керуючись п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідач наголошує, що ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» є загальною при примусовому виконанні рішень. Спеціальні норми визначають порядок виконання різних категорій справ.

Відтак, саме розділом VIII Закону України «Про виконавче провадження» передбачено спосіб та порядок виконання рішення немайнового характеру, що є спеціальними нормами, які застосовуються при примусовому виконанні рішень немайнового характеру, з огляду на що, на думку відповідача, державним виконавцем вжито всіх заходів примусового виконання рішень немайнового характеру.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2020 позовну заяву залишено без руху як таку, що подана без додержання вимог, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), та встановлено строк для їх усунення. Ухвалою суду від 25.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду, про що сторони повідомлені належним чином. 17.02.2021 судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному. Наступне засідання призначено на 01.04.2021. Відповідач повідомлений про с/з належним чином, однак в судове засідання не з`явився, що, в силу ч. 3 ст. 268 КАС України, не є перешкодою для розгляду справи. У зв`язку з цим, справу розглянуто за відсутності відповідача. Між тим, у судове засідання з`явився позивач, який виступив із вступним словом (поясненнями) щодо заявлених позовних вимог. Надалі, після дослідження доказів у справі та клопотання позивача про продовження розгляду справи, розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.

Встановлені судом обставини.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2019 у справі № 640/4979/19 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києва задоволено частково та, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з розрахунку 73% від розміру грошового забезпечення відповідно до довідки Міністерства внутрішніх справ України від 19 березня 2018 року № 22/6-5454, починаючи з 01 січня 2016 року без обмеження максимального розміру пенсії, без обмеження будь-яким строком, з урахуванням проведених виплат.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2019 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в м. Києві повернуто пенсійному органу.

14.11.2019 видано виконавчий лист щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з розрахунку 73% від розміру грошового забезпечення відповідно до довідки Міністерства внутрішніх справ України від 19 березня 2018 року № 22/6-5454, починаючи 01.01.2016 без обмеження максимального розміру пенсії, без обмеження будь-яким строком, з урахуванням проведених виплат.

30.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до начальника управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою вх. № 13562 про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 640/4979/19, виданого Окружним адміністративним судом м. Києва 14.11.2019.

31.07.2020 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським Андрієм Вікторовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 62695214, якою постановлено, зокрема:

1) відкрити виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 640/4979/19, виданого Окружним адміністративним судом м. Києва 14.11.2019;

2) виконати боржнику рішення суду протягом 10 робочих днів.

Разом з тим, 21.08.2020 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським Андрієм Вікторовичем прийнято постанову № 62695214 про накладення штрафу, якою постановлено:

1) за невиконання рішення без поважних причин накладено на боржника ГУ ПФУ в м. Києві штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн.;

2) зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

В подальшому, 28.09.2020 старшим державним виконавцем Амборським Андрієм Вікторовичем прийнято постанову № 62695214 про накладення штрафу, відповідно до якої за повторне невиконання рішення суду без поважних причин накладено на боржника - ГУ ПФУ в м. Києві штраф у розмірі 10200,00 грн.

Того ж дня, 28.09.2020 старшим державним виконавцем сформовано подання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ГУ ПФУ в м. Києві за невиконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 640/4979/19, яке адресоване Шевченківському управлінню поліції ГУ НПУ в м. Києві.

02.11.2020 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським Андрієм Вікторовичем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 62695214.

Між тим, позивач вважаючи дії відповідача щодо закінчення виконавчого провадження № 62695214 та постанову про закінчення виконавчого провадження від 02.11.2020 протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Частиною 2 ст. 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно ч. 3 ст. 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 4 ст. 372 КАС України визначено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 1 ст. 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Так, згідно з ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на час прийняття спірної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 18 названого Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

При цьому, ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У відповідності до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною 1 ст. 13 наведеного Закону передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

При цьому, порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення встановлений ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», частинами 1-3 якої передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі, відповідно до ч.1, 2 якої у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Отже, виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Тобто, законом встановлено чіткий алгоритм дій, які мають бути вчинені державним виконавцем під час примусового виконання рішення немайнового характеру, за яким боржник зобов`язаний вчинити певні дії.

Перевіряючи обставини вчинення державним виконавцем дій щодо примусового виконання виконавчого листа № 640/4979/19, виданого Окружними адміністративним судом м. Києва 14.11.2019 та правомірності прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження від 02.11.2020 № 62695214, суд виходить з наступного.

Як вже було встановлено вище судом, 14.11.2019 Окружним адміністративним судом м. Києва в межах справи № 640/4979/19 видано виконавчий лист щодо виконання рішення суду від 27.05.2019 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з розрахунку 73% від розміру грошового забезпечення відповідно до довідки Міністерства внутрішніх справ України від 19 березня 2018 року №22/6-5454, починаючи 01.01.2016 без обмеження максимального розміру пенсії, без обмеження будь-яким строком, з урахуванням проведених виплат.

Тобто, резолютивна частина рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2019 у справі № 640/4979/19 містить вимогу щодо його виконання немайнового характеру.

31.07.2020 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським Андрієм Вікторовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 62695214, якою постановлено, зокрема:

1) відкрити виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 640/4979/19, виданого 14.11.2019;

2) виконати боржнику рішення суду протягом 10 робочих днів.

При цьому, варто зауважити, що передумовою накладення на боржника штрафу є невиконання останнім рішення суду у встановлений виконавцем строк.

21.08.2020 державним виконавцем прийнято постанову № 62695214 про накладення штрафу в описовій частині якої зазначено, що постановою державного виконавця від 31.07.2020 відкрито виконавче провадження з примусового виконання даного виконавчого документа. У постанові про відкриття виконавчого провадження надано 10 робочих днів на добровільне виконання рішення. Станом на 21.08.2020 рішення суду боржником не виконано. Доказів виконання рішення згідно вимог виконавчого документа не надано, також не повідомлено про обставини, які зумовлюють обов`язкове завершення чи зупинення виконавчого провадження.

Відтак, за невиконання рішення без поважних причин на боржника - ГУ ПФУ в м. Києві накладено штраф у розмірі 5100,00 грн., зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

Як видно з матеріалів справи, зокрема, із супровідного листа від 21.08.2020 № 62695214/6 постанова від 21.08.2020 про накладення штрафу була надіслана на адресу стягувача та боржника.

28.09.2020 старшим державним виконавцем Амборським Андрієм Вікторовичем прийнято постанову № 62695214 про накладення штрафу, відповідно до якої за повторне невиконання рішення суду без поважних причин накладено на боржника - ГУ ПФУ в м. Києві штраф у розмірі 10200,00 грн.

Як видно з матеріалів справи, зокрема, із супровідного листа від 28.09.2020 № 62695214/6 постанова від 28.09.2020 про накладення штрафу була надіслана на адресу стягувача та боржника.

У постанові від 28.09.2020 зазначено, що підставою для накладення на боржника повторно штрафу, слугувало те, що постановою державного виконавця від 31.07.2020 відкрито виконавче провадження з примусового виконання даного виконавчого документа. У постанові про відкриття виконавчого провадження надано 10 робочих днів на добровільне виконання рішення. 21.08.2020 державним виконавцем, керуючись ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження, винесено постанову пре накладення штрафу за невиконання рішення без поважних причин, надано 10 робочих днів для повторного виконання рішення боржником та попереджено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення без поважних причин. Станом на 28.09.2020 боржником рішення не виконано, доказів виконання рішення згідно виконавчого документа не надано, також ні повідомлено про обставини, які зумовлюють обов`язкове завершення чи зупинення виконавчого провадження.

Крім того, як видно з матеріалів справи, 28.09.2020 старшим державним виконавцем сформовано подання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ГУ ПФУ в м. Києві за невиконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 640/4979/19, яке адресоване Шевченківському управлінню поліції ГУ НПУ в м. Києві.

У вказаному поданні державним виконавцем зазначено, що у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № 62695214 з примусового виконання виконавчого листа № 640/4979/19 від 14.11.2019, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з розрахунку 73% від розміру грошового забезпечення відповідно до довідки Міністерства внутрішніх справ України від 19 березня 2018 року №22/6-5454, починаючи з 01 січня 2016 року без обмеження максимального розміру пенсії, без обмеження будь-яким строком, з урахуванням проведених виплат.

Постановою державного виконавця від 31.07.2020 відкрито виконавче провадження з примусового виконання даного виконавчого документа. У постанові про відкриття виконавчого провадження надано 10 робочих днів на добровільне виконання рішення.

21.08.2020 державним виконавцем, керуючись ст.ст. 63,75 Закону України «Про виконавче провадження, винесено постанову про накладення штрафу за невиконання рішення без поважних причин, надано 10 робочих днів для повторного виконання рішення боржником та попереджено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення без поважних причин.

Станом на 28.09.2020 боржником рішення не виконано, доказів виконання рішення згідно виконавчого документа не надано, також не повідомлено про обставини, які зумовлюють обов`язкове завершення чи зупинення виконавчого провадження.

Зазначено також про те, що потерпілою стороною по даній справі є ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_3 ), з огляду на що державний виконавець просив відділ поліції розглянути питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (код ЄДР: 42098368, адреса: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) за невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва по справі № 640/4979/19.

Також просив про результати розгляду подання повідомити відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за адресою: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, 32).

При цьому, судом встановлено, що таке подання державним виконавцем було надіслано на адресу Шевченківського відділу поліції ГУ НПУ в м. Києві 28.09.2020, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень на якому проставлений штамп поштових відправлень АТ «Укрпошта», з огляду на що доводи позивача про відсутність доказів надіслання державним виконавцем подання на адресу відділу поліції спростовуються доказами наданими самим же позивачем.

Разом з тим, проаналізувавши дії державного виконавця щодо примусового виконання виконавчого листа №640/4979/19 від 14.11.2019, суд зазначає, зважаючи на невиконання боржником рішення немайнового характеру, державним виконавцем правомірно накладено на боржника штрафи постановами від 21.08.2020 та 28.09.2020 та правомірно сформоване подання, яке надіслано до органу досудового розслідування.

Водночас, суд звертає увагу на те, що невиконання боржником рішення суду після накладення на нього штрафу та надіслання до органу поліції подання про невиконання боржником рішення суду, не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення суду і не свідчить про неможливість його виконання.

Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.06.2019 у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої повторне накладення на боржника штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, необхідно враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Вказана правова позиція також викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 у справі № 640/19241/20.

При цьому, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження та ст. 129-1 Основного Закону України - Конституції України, яка передбачає, зокрема, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Слід зазначити, що ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (п. 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (п.10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (п.22).

Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.

Суд наголошує, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (відкриття виконавчого провадження, винесення постанов про накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення злочину) не можна вважати належними та достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 750/9782/16-а, від 07 серпня 2019 року у справі № 378/1033/17 та від 04 вересня 2019 року у справі № 286/1810/17, від 30 січня 2020 року у справі №127/2606/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 461/6978/19, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Слід також наголосити, що відповідно до відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами

При цьому, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої ст. 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень ст. 9 Конституції України.

Так, за змістом ст. 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження, є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 653/2554/17 (провадження № К/9901/48714/18).

Таким чином, суд, з урахуванням встановлених вище обставин, приходить до висновку про протиправність дій старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича щодо закінчення виконавчого провадження від 31.07.2020 № 62695214, що є наслідком визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 02.11.2020 № 62695214, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським Андрієм Вікторовичем.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу відповідачем не надано належних доказів на спростування доводів позивача та на підтвердження правомірності прийняття спірної постанови.

Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборського Андрія Вікторовича щодо закінчення виконавчого провадження від 31.07.2020 № 62695214.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 02.11.2020 № 62695214, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Амборським Андрієм Вікторовичем.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32, код ЄДР: 43315602) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ) сплачену суму судового збору у розмірі 840,80 грн

Відповідно до ч. 6 ст.287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому ст.ст. 292, 293, 296, 297 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя О.А. Кармазін