Рішення № 95979303, 02.04.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

02 квітня 2021 р. справа № 520/411/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини А3990 (код ЄДРПОУ 07602570, 36009, м. Полтава, вул. Зіньківська, 44) та Військової частини А0209 (61058, Харківська обл., м. Харків, вул.Культури, 5, код ЄДРПОУ 24983088), треті особи на стороні відповідачів: Військова частина - польова пошта В0213 (36009, м. Полтава, вул. Зіньківська, 44, код ЄДРПОУ 07602570) та Військова частина - польова пошта В2102 (61058, Харківська обл., м. Харків, вул.Культури, 5, код ЄДРПОУ 24983088) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А3990 та Військової частини А0209, треті особи на стороні відповідачів: Військова частина - польова пошта В0213 та Військова частина - польова пошта В2102, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3990 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після укладення ним першого контракту та зобов`язати Військову частину А3990 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу після укладення ним першого контракту в розмірі 12800 грн. 00 коп;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3990 щодо невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги як такому, що переїхали у зв`язку з призначенням на посаду на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою на відстань більше 100 км. в розмірі місячного грошового забезпечення та зобов`язати Військову частину А3990 виплатити ОСОБА_1 підйомної допомоги як такому, що переїхали у зв`язку з призначенням на посаду на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою на відстань більше 100 км. в розмірі місячного грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3990 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2017 року по 24.06.2017 року та зобов`язати Військову частину А3990 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.02.2017 року по 24.06.2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0209 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 24.06.2017 по 06.02.2019 року та зобов`язати Військову частину А0209 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 24.06.2017 по 06.02.2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0209 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки та зобов`язати Військову частину А0209 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- відшкодувати ОСОБА_1 витрати на надання професійної правничої допомоги.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 року відкрито спрощене провадження у вказаний адміністративній справі. У вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до положень п.1 та п.10 ч.6 ст.12, ч.1 ст.257 КАС України, справа належить до справ незначної складності, у зв`язку з чим підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач 26 лютого 2017 року уклав контракт про проходження військової служби у військовій частині польова пошта В0213 військової частини А3990 по 24.06.2017 року. До вказаного контракту позивач раніше з іншими військовими частинами контракти про проходження військової служби не укладав. Під час укладення контракту позивач набув право отримати одноразову грошову допомогу при укладенні першого контракту, однак відповідач, порушуючи приписи законодавства, не здійснив повного розрахунку з позивачем під час виключення зі списків особового складу військової частини польова пошта В0213 військова частина А3990. Також позивач вказав, що позивач зареєстрований та постійно проживав за адресою - АДРЕСА_1 . Зі змісту пункту 9 на сторінці 4 та сторінки 8 військового квитка - 26 лютого 2017 року позивача було зараховано на військову службу за контрактом про проходження військової служби, який було підписано командиром військової частини польова пошта В0213. Військова частина польова пошта В0213 військова частина А3990 розташована за адресою: Полтавська область, м. Полтава, вул. Зіньківська. 44. Отже, відстань між містом проживання Позивача Харківська область (Зміївський район, с. Соколове, вул. А.Сахара. 7) та містом вступу та військову службу (місто Полтава) складає більше 100 кілометрів, однак відповідачем не було виплачено підйомну допомогу. При цьому, позивач не подавав відповідного рапорту про виплату підйомної допомоги, оскільки позивач проходив військову службу на посаді курсанта, немає юридичної освіти та відповідно не був обізнаний про наявність у нього відповідного права. Окрім цього, позивач з 26.02.2017 року по 24.06.2017 року проходив військову службу у військовій частині польова пошта В0213 військова частина А3990 та з 24.06.2017 року по 06.02.2019 проходив військову службу у військовій частині А0209. Під час проходження військової служби відбулась інфляція споживчих цін, яка перевищувала поріг 103%. Однак, відповідачами протиправно не було проведено індексацію грошового забезпечення за період проходження служби. Також позивач вказав, що отримав посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 виданого 19 березня 2018 року Департаментом кадрової політики Міністерства оборони України та відповідно, позивач, як учасник бойових дій, отримав право на щорічну додаткову відпустку учасника бойових дій (14 днів на рік). Під час звільнення позивача з військової служби військова частина А0209, яка є розпорядником бюджетних коштів та відповідає за майнові зобов`язання, протиправно не нарахувала та не виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2018 - 2019 роки. Вважаючи таку бездіяльність протиправною позивач звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Представник відповідача - Військової частини А3990, надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник відповідача вказав, що військова частина - польова пошта В0213 та військова частина А3990 є однією і тією ж самою військовою частиною, яка у зв`язку з військовою доцільністю у відповідні періоди часу мала різні умовні найменування. Станом на поточний момент діє умовне найменування - військова частина А3990. Військова частина А3990 не є закладом освіти, оскільки не здійснює освітньої діяльності у розумінні Закону України «Про освіту» від 05 вересня 2017 року №2145-УІІІ, не має відповідної ліцензії, не має компетенції щодо видачі документів про освіту (дипломів і т.п.) та не укладає контракти на проходження навчання, як того вимагає законодавство про освіту та проходження військової служби. Військова частина А3990 є окремим структурним елементом Збройних Сил України, яка виконує встановлені для неї завдання та функції, визначені специфікою її діяльності як навчально-тренувального центру, тобто військовою частиною, на базі якої військовослужбовці проходять підготовку щодо певних військових спеціальностей. Щодо вимог про виплату одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту, представник відповідача вказав, що дана вимога не ґрунтується на законі, оскільки зазначений вид грошової допомоги був встановлений п.8 п.6 Постанови КМУ від 30 серпня 2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 р., тобто вже набагато пізніше моменту виключення позивача із списків особового складу військової частини А3990 (24.06.2017 р.). Щодо вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2017 року по 24.06.2017 року, представник відповідача зазначив, що для новоприйнятих військовослужбовців обчислення індексу для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем зарахування на відповідну посаду. Позивач був зарахований на посаду курсанта військової частини А3990 з 26.02.2017 року, таким чином для нього базовим місяцем є лютий 2017 року. З урахуванням інфляції за травень 2017 року, індекс споживчих цін наростаючим підсумком за період березень — травень 2017 р. склав 104,5 і перебільшив поріг індексації. У зв`язку з тим, що індекс інфляції за травень 2017 р. було опубліковано у червні 2017 р., то за вищевказаного порядку індексації підлягало грошове забезпечення за липень 2017 р., тобто тоді, коли позивач вже не проходив службу у військовій частині А3990, отже у період проходження позивачем служби у військовій частині А3990 у нього не виникало права на індексацію грошового забезпечення. Щодо вимог про нарахування та виплату підйомної допомоги представник відповідача вказав, що як свідчить зміст наказу командира військової частини А3990 від 26.02.2017 р. №54, позивач на момент прибуття до даної частини не проходив військової служби за контрактом (контракт про проходження такої службу був укладений нею вже після прибуття), також позивач не переїжджав до нового місця служби (військова частина А3990 є першим місцем служби позивача). Згідно з положеннями пункту 18.2 Наказу №370, підйомна допомога не виплачується військовослужбовцям, направленим безпосередньо після зарахування на військову службу із запасу, на навчання у військовий навчальний заклад, термін навчання в якому півроку і менше. Вказане свідчить про незаконність і необґрунтованість твердження представника позивача, що останній має право на виплату йому підйомної допомоги у період проходження служби у військовій частині А3990.

Представник відповідача - Військової частини А0209, надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник відповідача вказав, що індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. У відповідності до Довідки від 10.02.2021 року №171 позивачем отримувалась індексація грошового забезпечення у період з грудня 2018 року й до звільнення з військової служби. Щодо компенсації відпусток представник відповідача вказав, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було припинено надання будь - яких відпусток, окрім тих, що визначені в статті 10-1Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Виходячи з вищевикладеного, позивач не мав права на отримання даного виду відпусток, отже і права на компенсацію за неї.

Представник позивача надав до суду відповіді на відзиви, в яких підтримав позицію, викладену у адміністративному позові.

Представником третіх осіб пояснень щодо адміністративного позову не надали.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 26 лютого 2017 року позивач уклав контракт про проходження військової служби у військовій частині польова пошта В0213 військової частини А3990 по 24.06.2017 року. До вказаного контракту позивач раніше з іншими військовими частинами контракти про проходження військової служби не укладав.

Згідно копії витягу з наказу командира військової частини - польова пошта В0213 (по стройовій частині) №54 від 26.02.2017 року, нижчепойменованих військовослужбовців, в тому числі молодшого сержанта ОСОБА_1 , які прибули із військових комісаріатів для проходження фахової підготовки та наказом командира військової частини - польова пошта В0213 (по особовому складу) від 26.02.2017 року №18-РС прийняті на військову службу за контрактом і призначені на посади курсантів навчального взводу зв`язку навчальної роти зв`язку навчального батальйону зв`язку, 26 лютого 2017 року зарахувати до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, на продовольче забезпечення з 27 лютого 2017 року, встановити посадовий оклад по 1 тарифному розряду 450,00 грн. та вважати курсантами 5 навчальної роти зв`язку 2 навчального батальйону зв`язку.

Відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини АЗ990 (по стройовій частині) №156 від 24.06.2017 року, нижчепойменованих військовослужбовців військової служби за контрактом, курсантів навчального взводу зв`язку навчальної роти зв`язку навчального батальйону зв`язку, які пройшли фахову підготовку та призначені на посади наказом першого заступника Міністра оборони України від 23.06.2017 № 39-РС, 24 червня 2017 року виключити із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення з 25 червня 2017 року та вважати такими, що вибули до нового місця служби: молодшого сержанта ОСОБА_1 - начальником радіостанції взводу зв`язку військової частини - польова пошта В2102, м. Часів Яр Донецької обл., ВОС - 426412А.

У період з 24.06.2017 року по 30.04.2018 рік позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористнчної операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується довідкою в/ч А0209 №667 від 25.05.2018 року.

19.03.2018 року позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .

Згідно копії витягу з наказу командира військової частини А0209 (по стройовій частині) від 06.02.2019 року №38, молодшого сержанта ОСОБА_1 , санітара відділення (сортувального), звільненого наказом начальника 65 військового мобільного госпіталю від 22 січня 2019 року №3-РС у запас відповідно до підпункту «б» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, вважати, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Чугуївського ОРВК Харківської області. З 06 лютого 2019 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Щодо позовних вимог визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3990 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2017 року по 24.06.2017 року та зобов`язати Військову частину А3990 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.02.2017 року по 24.06.2017 року; визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0209 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 24.06.2017 по 06.02.2019 року та зобов`язати Військову частину А0209 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 24.06.2017 по 06.02.2019 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII.

Як вбачається із матеріалів справи, індексація грошового забезпечення за період з 26.02.2017 року по 24.06.2017 року Військовою частиною А3990 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. Згідно довідки Військової частини А3306 від 23.02.2021 року за вих.№175/150 вбачається, що позивачу була виплачена індексація грошового забезпечення за листопад 2018 року у розмірі 71,08 грн. та січень 2019 року у розмірі 71,08 грн.

Відповідно до абз.2 ч.3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Відповідно до п.2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Стосовно посилання Військової частини А0209 на відсутність достатнього об`єму бюджетного асигнування, який би дозволив нарахувати крім основних складових грошового забезпечення, індексацію згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Таким чином, вказані відповідачами обставини не позбавляють їх обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправну бездіяльність Військової частини А3990 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2017 року по 24.06.2017 року та протиправну бездіяльність Військової частини А0209 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 24.06.2017 року по 31.10.2018 року, з 01.12.2018 року по 31.12.2018 року, з 01.02.2019 року по 06.02.2019 року. Та як наслідок наявність підстав для зобов`язання Військової частини А3990 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 26.02.2017 року по 24.06.2017 року; зобов`язання Військової частини А0209 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 24.06.2017 року по 31.10.2018 року, з 01.12.2018 року по 31.12.2018 року, з 01.02.2019 року по 06.02.2019 року. Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В іншій частині підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки Військовою частиною А0209 було здійснено нарахування та виплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за листопад 2018 року та січень 2019 року.

Вказаний висновок в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 05.02.2020 року у справі №825/565/17, від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 року у справі №620/1892/19.

Згідно з приписами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відносно позовних вимог визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0209 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки та зобов`язати Військову частину А0209 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

З наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за час проходження військової служби у військовій частині А0209 додаткову пільгову відпустку учасника бойових за період з 2018 року по 2019 року не використовував.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, суд зазначає, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Під час розгляду зразкової справи №620/4218/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року дійшла висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

З огляду на викладене, при звільненні з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2018 та 2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій.

Отже, враховуючи викладене, суд зазначає, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Враховуючи вищенаведені правові норми, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини А0209 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки та зобов`язати Військову частину А0209 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Відповідно до положень ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по зразковій справі №620/4218/18, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в цій частині.

Відносно позовної вимоги визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3990 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги після укладення ним першого контракту та зобов`язати Військову частину А3990 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу після укладення ним першого контракту в розмірі 12800 грн. 00 коп., судом встановлено наступне.

Відповідно до п.п.8 п.6 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017 (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018 року, визначено виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту в таких розмірах: особам рядового складу - вісім розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; особам сержантського і старшинського (молодшого начальницького) складу - дев`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; особам офіцерського (середнього, старшого та вищого начальницького) складу - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Згідно з п.1 розділу ХХІІ Порядку № 260, одноразова грошова допомога військовослужбовцям після укладення ними першого контракту виплачується: особам, які приймаються на посади рядового складу строком на 3 роки; особам, які приймаються на посади сержантського і старшинського складу строком від 3 до 5 років; особам, які приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком від 1 до 5 років; особам, які підписали контракт строком на 5 років, із числа військовослужбовців, призначених на посади осіб сержантського і старшинського складу, осіб офіцерського складу після закінчення вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти (підготовка яких здійснюється за державним замовленням), за умови вступу до виконання обов`язків за цими посадами.

Пунктом 3 розділу ХХІІ Порядку № 260 визначено, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця після набрання чинності першим контрактом, призначення на посаду та вступу до виконання обов`язків за посадою на підставі наказу командира.

Таким чином, виплата одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту на проходження військової служби особам, які приймаються на посади сержантського і старшинського складу, здійснюється за рапортом військовослужбовця у разі одночасного дотримання наступних умов: контракт укладено вперше; контракт укладено на строк від 3 до 5 років.

При цьому, виплата одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту на проходження військової служби була введена в дію саме п.п.8 п.6 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017 (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018 року.

Суд зазначає, що ані Постанова № 704, ані Порядок № 260 не передбачають виплату одноразової грошової допомоги після укладення першого контракту на проходження військової служби особам, які уклали перший контракт на проходження військової служби до набрання чинності Постанови № 704, тобто до 01.03.2018 року.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині А3990 в період з 26.02.2017 року по 24.06.2017 року, тобто до 01.03.2018 року, відповідно, у Військової частини А3990 не виникло обов`язку щодо виплати на користь позивача одноразової грошової допомоги після укладення ним першого контракту.

Таким чином суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Щодо позовних вимог визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3990 щодо невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги як такому, що переїхали у зв`язку з призначенням на посаду на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою на відстань більше 100 км. в розмірі місячного грошового забезпечення та зобов`язати Військову частину А3990 виплатити ОСОБА_1 підйомної допомоги як такому, що переїхали у зв`язку з призначенням на посаду на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою на відстань більше 100 км. в розмірі місячного грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 3 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року.

Пунктом 12 Указу Президента України №1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), і за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище.

Присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністром оборони України.

Суд зазначає, що Наказом Міністерства оборони України від 05.02.2018 № 45 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги (Порядок № 45). Відповідно до Наказу № 45, втратив чинність наказ Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року № 370 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги". Оскільки спірні правовідносини щодо виплати підйомної допомоги склалися у 2017 році, суд керується чинними нормами законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто положеннями наказу Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року № 370.

Пунктом 1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року №370 передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам (мічманам) та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв`язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 2 вказаної Інструкції, розмір підйомної допомоги визначається з окладу за основною посадою, на яку призначений військовослужбовець або яку він займав до дня прибуття військової частини (підрозділу) до нового пункту постійної дислокації, окладу за військове звання та додаткових видів грошового забезпечення на день виникнення права на отримання підйомної допомоги.

Пунктами 4.1, 4.2 пункту 4 вказаної Інструкції передбачено, що підйомна допомога офіцерам, прапорщикам (мічманам) і військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, виплачується тим, які переїхали у зв`язку з призначенням на посади, - за новим місцем служби на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою. Тим, які переїхали у зв`язку зі зміною постійної дислокації військової частини або підрозділу, - у новому пункті постійної дислокації частини (підрозділу) на підставі наказу командира частини про прибуття до місця дислокації.

Окрім цього, відповідно до пункту 18 Інструкції, підйомна допомога, в тому числі на членів сім`ї, не виплачується: якщо місце проживання військовослужбовців у зв`язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) не змінилося. В цьому випадку підйомна допомога виплачується після фактичного переїзду військовослужбовця на постійне проживання до пункту дислокації військової частини.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави для висновку, що підйомна допомога є одним із видів соціального забезпечення військовослужбовців та їх сімей.

Підставою для її виплати є, зокрема, переїзд до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв`язку з призначенням на посаду під час проходження військової служби за контрактом.

Підйомна допомога виплачується військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом та які переїхали у зв`язку з призначенням на посади, - за новим місцем служби на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою.

Зі змісту наказу командира військової частини А3990 від 26.02.2017 р. №54 вбачається, що позивач на момент прибуття до даної частини не проходив військової служби за контрактом, оскільки контракт про проходження такої службу був укладений нею вже після прибуття, також судом не встановлено факт переїзду позивача до нового місця служби, оскільки військова частина А3990 є першим місцем служби позивача за контрактом.

При цьому, пунктом 18.2 Наказу №370 передбачено, що підйомна допомога не виплачується військовослужбовцям, направленим безпосередньо після зарахування на військову службу із запасу, на навчання у військовий навчальний заклад, термін навчання в якому півроку і менше.

Судом встановлено, що позивач прибув для проходження фахової підготовки та наказом командира військової частини - польова пошта В0213 (по особовому складу) від 26.02.2017 року №18-РС прийнятий на військову службу за контрактом і призначений на посаду курсанта навчального взводу зв`язку навчальної роти зв`язку навчального батальйону зв`язку, при цьому термін навчання складав менше півроку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що Військовою частиною А3990 не було допущено протиправної бездіяльності щодо невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги як такому, що переїхав у зв`язку з призначенням на посаду на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою на відстань більше 100 км. в розмірі місячного грошового забезпечення, оскільки позивач станом на час проходження військової служби у Військовій частині А3990 не набув права на її отримання.

Окремо суд зазначає, що за правилами п. 3.1 Наказу №370 підйомна допомога виплачується громадянам України, прийнятим на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу із запасу і які закінчили навчальні центри сержантського складу, за умови, якщо вони після закінчення цих закладів були призначені у військові частини, розташовані поза пунктом їх постійного проживання до прийняття на військову службу.

Згідно довідки Військової частини А3306 від 23.02.2021 року за вих.№175/150, на виконання наведених приписів законодавства, позивачу була виплачена підйомна допомога у розмірі 7436,80 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Щодо вимоги позивача відшкодувати ОСОБА_1 витрати на надання професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.8 ст.137 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Представники відповідачів не надали до суду заперечень щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до наявних матеріалів справи, позивачем понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 8004,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1334,00 грн.) Вартість професійної правничої допомоги адвоката підтверджується договором про надання правової допомоги від 10.12.2020 року, реєстром дій та витрат на правовий захист від 10.12.2020 року, актом виконаних робіт від 13.01.2021 року, рахунком на оплату №313 від 10.12.2020 року, копією квитанції від 11.12.2020 року на загальну суму 8004,00 грн., копією меморіального ордера від 11.12.2020 року.

Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Нова редакція КАС України (глава 8) змінює підходи до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зміна підходів до питання компенсації витрат на правничу допомогу (відмова від обмеження можливих витрат максимальною сумою) у новій редакції КАС, водночас, потребувала запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

За визначенням ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАСУ до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАСУ).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).

У новій редакції КАС (частина 4, 5 статті 134) запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у новій редакції КАС закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст.30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Окремо суд зазначає, що відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо.

На підтвердження понесених витрат представником позивача надано до суду: договір про надання правової допомоги від 10.12.2020 року, реєстр дій та витрат на правовий захист від 10.12.2020 року, акт виконаних робіт від 13.01.2021 року, рахунок на оплату №313 від 10.12.2020 року, копію квитанції від 11.12.2020 року на загальну суму 8004,00 грн., копію меморіального ордера від 11.12.2020 року.

Судом встановлено, що п.4.1 договору про надання правової допомоги від 10.12.2020 року передбачено, що за виконання зобов`язань, передбачених даним Договором, ЗАМОВНИК зобов`язується готівкою грошові кошти в розмірі 8004 (вісім тисяч чотири) гривні, 00коп., які ЗАМОВНИК вносить ВИКОНАВЦЮ на розрахунковий рахунок.

Зі змісту акту виконаних робіт від 13.01.2021 року вбачається, що ряд послуг, які надавалися позивачу не є доцільними, дублюють одна одну, не мали впливу на хід розгляду справи та не потребують спеціальних професійних навиків (копіювання додатків до позовної заяви, комплектування матеріалів позовної заяви, подання позову до суду). Деякі види наданих послуг, такі як проведення юридичної консультації Клієнту стосовно звернення до суду, рекомендації щодо збору доказів необхідних для обґрунтування позову у даній категорії справи, укладання договору про надання правової допомоги, планування роботи по справі, з вивченням наданих клієнтом матеріалів та документації, складанням переліку та плану адвокатських заходів надання правової допомоги, підбір нормативної бази, є, на думку суду, подібними діями представника позивача під час яких здійснюється формування позиції позивача при підготовці адміністративного позову щодо спірних правовідносин, аналізу судової практики, надання пояснень, тощо.

Окрім цього, представником позивача віднесено до витрат на правничу допомогу - виконання судового рішення, що виходить за межі визначення судових витрат на правничу допомогу.

Суд зазначає, що даний адміністративний позов не є складним, відноситься до справ незначної складності та Верховним Судом висловлена стала позиція щодо спірних правовідносин в частині позовних вимог.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку, що сплачена позивачем сума на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому, вартість такої послуги, а саме, 8004,00 грн., в даному випадку є необґрунтованою та явно завищеною.

Крім того, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга № 31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.

Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

На підставі викладеного, з урахуванням співмірності та з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 500,00 грн.), понесених у зв`язку з розглядом справи, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А3990 у розмірі 1500,00 грн. (у т.ч. ПДВ 250,00 грн.) та за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0209 у розмірі 1500,00 грн. (у т.ч. ПДВ 250,00 грн.)

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини А3990 (код ЄДРПОУ 07602570, 36009, м. Полтава, вул. Зіньківська, 44) та Військової частини А0209 (61058, Харківська обл., м. Харків, вул.Культури, 5, код ЄДРПОУ 24983088), треті особи на стороні відповідачів: Військова частина - польова пошта В0213 (36009, м. Полтава, вул. Зіньківська, 44, код ЄДРПОУ 07602570) та Військова частина - польова пошта В2102 (61058, Харківська обл., м. Харків, вул.Культури, 5, код ЄДРПОУ 24983088) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3990 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.02.2017 року по 24.06.2017 року.

Зобов`язати Військову частину А3990 (код ЄДРПОУ 07602570, 36009, м. Полтава, вул. Зіньківська, 44) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 26.02.2017 року по 24.06.2017 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0209 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 24.06.2017 року по 31.10.2018 року, з 01.12.2018 року по 31.12.2018 року, з 01.02.2019 року по 06.02.2019 року.

Зобов`язати Військову частину А0209 (61058, Харківська обл., м. Харків, вул.Культури, 5, код ЄДРПОУ 24983088) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 24.06.2017 року по 31.10.2018 року, з 01.12.2018 року по 31.12.2018 року, з 01.02.2019 року по 06.02.2019 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0209 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки.

Зобов`язати Військову частину А0209 (61058, Харківська обл., м. Харків, вул.Культури, 5, код ЄДРПОУ 24983088) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0209 (61058, Харківська обл., м. Харків, вул.Культури, 5, код ЄДРПОУ 24983088) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп. (у т.ч. ПДВ 250,00 грн.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А3990 (код ЄДРПОУ 07602570, 36009, м. Полтава, вул. Зіньківська, 44) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. 00 коп. (у т.ч. ПДВ 250,00 грн.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 02.04.2021 року.

Суддя Біленський О.О.