Рішення № 95978845, 02.04.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 квітня 2021 року м. Рівне №460/1457/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Сищук К.М., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

позивачів: представник адвокат Янчук В.В.,

відповідача: представник Поддубний М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 доРівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними та скасування постанов,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач-1) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач-2) звернулися до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (далі - Рівненський РВ ДВС, відповідач), у якому просять визнати протиправними та скасувати постанови від 18.02.2021 про відкриття виконавчого провадження №64564565 та від 18.02.2021 про відкриття виконавчого провадження №64565087.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що частина друга статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній до 28.08.2018) передбачала, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Отже, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. З 28.08.2018 частину другу статті 27 вказаного Закону змінено та визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Тобто, з урахуванням редакцій Закону України «Про виконавче провадження», які були чинними у період існування заборгованості боржників, база обрахунку виконавчого збору змінювалась. Положення статті 27 вказаного Закону (у редакції чинній до 28.08.2018) зменшували відповідальність позивачів, як боржників, в порівнянні з нормами статті 27 (у редакції чинній після 28.08.2018), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

З урахуванням того, що зміни, внесені Законом №2475-VIII, погіршили становище позивачів, як боржників, а також те, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржників в повному обсязі коштів за виконавчим листом, виданим 01.08.2014 Рівненським районним судом Рівненської області у справі №1716/2987/12, у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з боржників виконавчого збору в сумі 70616,76 грн. Вказана правова позиція підтверджена постановами Верховного Суду від 28.04.2020 у справі №520/11908/18 та від 14.05.2020 у справі №640/685/19. Враховуючи викладене, позивачі вважають постанови про відкриття виконавчого провадження протиправними та просять їх скасувати.

Ухвалою від 09.03.2021 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 23.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами, встановленими статтею 287 КАС України, з повідомленням (викликом) учасників справи. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що державний виконавець діяв правомірно, згідно з вимогами чинного законодавства, оскільки стягнення виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. Вказав, що виконавчі провадження №64564565 та №64565087 відкриті з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження», оскаржувані постанови та постанови про стягнення виконавчого збору є такими, що спрямовані на примусове виконання судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання на всій території України, усіма установами, організаціями, підприємствами, фізичними та юридичними особами, а тому такі постанови відповідають вимогам чинного законодавства. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Зазначив, що позивачі у позовній заяві посилаються на норми Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка втратила чинність, оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон передбачав, що розмір виконавчого збору складає 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню. Окрім того, відсутні відомості про оскарження постанов про повернення виконавчого документа стягувачу, винесених в межах виконавчих проваджень №45092328 та №45092266, в яких зазначено про виділення залишку виконавчого збору в окреме виконавче провадження, а отже боржники погоджується із законністю таких постанов. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Протокольною ухвалою від 31.03.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 14:00 год. 02.04.2021.

У судовому засіданні представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення з підстав, наведених в заявах по суті спору.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.

У провадженні Рівненського РВ ДВС перебувало виконавче провадження №45092328, відкрите постановою від 17.10.2014, з виконання виконавчого листа, виданого 01.08.2014 Рівненським районним судом Рівненської області у справі №1716/2987/2012, про солідарне стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанаси та кредит», Філія «Північно-Західне регіональне управління AT «Банк «Фінанси та кредит» заборгованості за кредитним договором в сумі 727555,95 грн.

27.10.2014 у виконавчому провадженні №45092328 державним виконавцем Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, згідно з якою постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір в сумі 72755,59 грн (а.с.91).

Крім того, у провадженні Рівненського РВ ДВС перебувало виконавче провадження №45092266, відкрите постановою від 17.10.2014, з виконання виконавчого листа, виданого 01.08.2014 Рівненським районним судом Рівненської області у справі №1716/2987/2012, про солідарне стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанаси та кредит», Філія «Північно-Західне регіональне управління AT «Банк «Фінанси та кредит» заборгованості за кредитним договором в сумі 727555,95 грн.

27.10.2014 у виконавчому провадженні №45092266 державним виконавцем Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, згідно з якою постановлено стягнути з ОСОБА_2 виконавчий збір в сумі 72755,59 грн (а.с.103).

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 18.09.2020 у справі №1716/2987/2012 здійснено заміну стягувача ПАТ «Банк «Фінанаси та кредит», Філія «Північно-Західне регіональне управління AT «Банк «Фінанси та кредит» у виконавчих провадженнях з виконання виконавчих листів, виданих 01.08.2014 Рівненським районним судом Рівненської області у справі №1716/2987/2012, його правонаступником – Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» (а.с.21-22).

16.02.2021 стягувач звернувся до відповідача з заявами про повернення без виконання виконавчих листів про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором (а.с.80,81).

17.02.2021 державним виконавцем Рівненського РВ ДВС на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України “Про виконавче провадження” винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №45092328, у якій встановлено, що за період перебування виконавчого документу на примусовому виконанні на користь стягувача стягнуто 20944,34 грн боргу, виконавчого збору в сумі 2138,83 грн, витрати погашені в повному обсязі. Залишок заборгованості за виконавчим документом станом на 17.02.2021 становить 706611,61 грн, а залишок виконавчого збору – 70616,76 грн. Постанову про стягнення виконавчого збору від 27.10.2014 ВП№45092328 виділено в окреме провадження (а.с.82).

Також, 17.02.2021 державним виконавцем Рівненського РВ ДВС на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України “Про виконавче провадження” винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №45092266, у якій встановлено, що у виконавчому провадженні №45092328 згідно з платіжними дорученнями на користь стягувача солідарним боржником ОСОБА_1 сплачено та перераховано 20944,34 грн боргу та виконавчого збору в сумі 2138,83 грн. Витрати виконавчого провадження №45092266 боржником ОСОБА_2 не погашені. Залишок заборгованості за виконавчим документом станом на 17.02.2021 становить 706611,61 грн, а залишок виконавчого збору – 70616,76 грн. Постанову про стягнення виконавчого збору від 27.10.2014 ВП№45092266 виділено в окреме провадження (а.с.83).

18.02.2021 державним виконавцем Рівненського РВ ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №64564565 з виконання постанови від 27.10.2014 у виконавчому провадженні №45092328 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 72755,59 грн, згідно з якою залишок нестягнутого виконавчого збору становить 70616,76 грн. Вказана постанова про відкриття виконавчого провадження надіслана на поштову адресу позивача-1 супровідним листом від 18.02.2021 №7298 (а.с.92).

Крім того, 18.02.2021 державним виконавцем Рівненського РВ ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №64565087 з виконання постанови від 27.10.2014 у виконавчому провадженні №45092266 про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в сумі 72755,59 грн, згідно з якою залишок нестягнутого виконавчого збору становить 70616,76 грн. Вказана постанова про відкриття виконавчого провадження надіслана на поштову адресу позивача-2 супровідним листом від 18.02.2021 №7286 (а.с.104).

Вважаючи вказані постанови про відкриття виконавчого провадження протиправними, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606-XIV, тут і далі - в редакції, чинній на момент винесення постанов про стягнення з боржника виконавчого збору 27.10.2014), визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів – це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 25 Закону №606-XIV передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Статтею 11 Закону №606-XIV було встановлено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1). Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч.2).

Згідно з ч.1 ст.28 Закону №606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю (ч.3 ст.28 Закону №606-XIV).

За змістом п.7 ч.2 ст.17 Закону №606-XIV постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу є виконавчими документами та підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства розроблено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 04.04.2012 №512/5 (далі - Інструкції №512/5).

Згідно з пп.3.7.1 п.3.7 Інструкції №512/5 (в редакції, чинній на момент винесення постанов про стягнення з боржника виконавчого збору), постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону.

Зазначене правове регулювання, відповідно до якого постанови про стягнення виконавчого збору виносяться при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення, а розмір виконавчого збору становить 10% суми, що підлягає стягненню, було чинним до 04.10.2016.

З 05.10.2016 умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (тут і далі – Закон №1404-VIII в редакції, чинній на час винесення оспорюваних постанов 18.02.2021).

Статтею 1 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За приписами ст.10 Закону №1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Положеннями ст.18 Закону №1404-VIII передбачено обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців.

Так, відповідно до ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частиною другою статті 27 Закону №1404-VIII із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018, встановлено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно з ч.4 ст.27 №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

За змістом ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з пунктом 22 Інструкції №512/5 (в редакції, чинній на час винесення оспорюваних постанов), у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

Матеріалами справи стверджено, що 17.02.2021 державним виконавцем Рівненського РВ ДВС на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України “Про виконавче провадження”, винесено постанови про закінчення виконавчого провадження:

- №45092328, згідно з якою залишок виконавчого збору становить 70616,76 грн, у зв`язку з чим постанову про стягнення виконавчого збору від 27.10.2014 ВП№45092328 виділено в окреме провадження (а.с.82);

- №45092266, згідно з якою залишок виконавчого збору становить 70616,76 грн, у зв`язку з чим постанову про стягнення виконавчого збору від 27.10.2014 ВП№45092266 виділено в окреме провадження (а.с.83).

Такі постанови державного виконавця є чинними, у встановленому порядку не оскаржені та не скасовані, доказів протилежного матеріали судової справи не містять.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди (п.5).

Стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону (п.8 Інструкції №512/5).

Суд зазначає, що з часу прийняття Закону №1404-VIII від 02.06.2016 до внесення змін Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 (набрали чинності 28.08.2018) частини перша та друга статті 27 вказаного Закону передбачали, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Водночас, слід зазначити, що ні постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчих провадженнях №45092328 та №45092266 від 27.10.2014, ні оскаржені позивачами постанови про відкриття виконавчих проваджень №64564565 та №64565087 від 18.02.2021, не були прийняті у період чинності наведеної вище редакції частини другої статті 27 Закону №1404-VIII (з 05.10.2016 по 28.08.2018).

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В пункті 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року справа N 1-7/99, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

З урахуванням наведеного, суд не погоджується з доводами позивачів про те, що зміна правового регулювання погіршила правове становище боржників, позаяк як на час винесення постанов про стягнення з боржника виконавчого збору, так і на час винесення постанов про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанов про стягнення з боржника виконавчого збору, норми чинного законодавства залишалися незмінними та однаково визначали, що розмір виконавчого збору становить 10% суми, що підлягає стягненню.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин законодавець пов`язав можливість стягнення виконавцем виконавчого збору не виключно з вчиненням виконавцем певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження, яке призвело до фактичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума виконавчого збору у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру виконавчого збору пов`язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом.

Стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору, що й мало місце за обставинами цієї справи.

З врахуванням наведеного, суд вважає безпідставними доводи позивачів про те, що обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору, відповідно до приписів Закону України «Про виконавче провадження», є фактичне виконання судового рішення та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень, оскільки виходячи із вищенаведених положень діючого законодавства, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця.

Відповідно до положень пункту 8 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, в редакції Наказу Міністерства юстиції № 2522/5 від 02.08.2018, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Суд зауважує, що незгода позивачів з постановами про відкриття виконавчого провадження ґрунтується на запереченні ними суми виконавчого збору, яка підлягає стягненню з боржників. Водночас, сума виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, встановлена у виконавчому документі, яким в даному випадку є постанова про стягнення виконавчого збору, а не постанова про відкриття виконавчого провадження. При цьому, правомірність постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 27.10.2014 позивачі не заперечують.

Будь-які належні та допустимі докази, що такі виконавчі документи у встановленому порядку визнані такими, що не підлягають виконанню, відсутні.

На існування обставин, визначених ч.4 ст.4 Закону №1404-VIII, за наявності яких виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання, позивачі не покликаються, а судом такі не встановлені.

З огляду на встановлені обставини та з урахуванням правових норм, які регулюють питання винесення оскаржуваних постанов про відкриття виконавчого провадження, суд дійшов висновку, що відкриваючи виконавче провадження з примусового виконання постанов про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає стягненню, державний виконавець діяв у повній відповідності до чинного законодавства України, яке регулює спірні правовідносини.

При вирішенні цього судового спору суд вважає відсутніми підстави для врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, а також Верховного Суду, викладених у постановах від 28.04.2020 у справі №520/11908/18 та від 14.05.2020 №640/685/19, з огляду на те, що викладені у наведених судових рішеннях висновки не узгоджуються з обставинами цієї справи, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються різними правовими нормами, а саме положеннями статті 28 Закону №606-XIV та статті 27 Закону №1404-VIII в редакції, чинній з 28.08.2018, що суттєво впливає на застосування таких правових позицій. Окрім цього, відмінними є й предмети судового спору в таких справах, оскільки викладені в зазначених судових рішеннях правові висновки були сформулювані Верховним Судом за результатами перевірки правомірності постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, в той час як предметом даного судового спору є правомірність постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами судового розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що постанови державного виконавця від 18.02.2021 про відкриття виконавчих проваджень №64564565 та №64565087 відповідають критеріям правомірності, прийняті у відповідності до приписів чинного законодавства та відповідно до наданих повноважень. Доводи позивачів не спростовують правомірності оскаржених постанов та не дають суду підстав для їх скасування. Отже позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи результати судового розгляду, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Рівненського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (вул. П. Могили, 22 б, м. Рівне, 33001; код ЄДРПОУ 35007151) про визнання протиправними та скасування постанов відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений та проголошений 02 квітня 2021 року

Суддя Н.О. Дорошенко