Ухвала суду № 95976342, 31.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

31 березня 2021 р. Справа № 120/434/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Слюсар О.О.,

представника позивача Брилянт І.О.,

представника відповідача Олексюк Т.С.,

розглянувши у підготовчому засіданні в м. Вінниці клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

20.01.2021 до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Брилянт І.О., подана від імені та в інтересах позивачки ОСОБА_1 до Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неподання позовної заяви до ОСОБА_2 про знесення самочинно збудованого об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням, та зобов`язання відповідача подати позовну заяву до ОСОБА_2 про знесення самочинно збудованого об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка є власницею будинковолодіння по АДРЕСА_2 . В жовтні 2019 року на суміжних ділянках, що розташовані по АДРЕСА_1 , третя особа розпочала будівництво багатоквартирного будинку під іменем забудовника "АРТ ХАУС-ІІ". Позивачка зазначає, що вказане будівництво здійснюється за відсутності дозвільної документації, з істотним порушенням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та на присадибній земельній ділянці, яка не призначена для цієї мети та розташована в зоні індивідуальної садибної житлової забудови, де забороняється будівництво багатоквартирного висотного будинку. Водночас таке самовільне будівництво порушує права та законні інтереси позивачки, як суміжного землекористувача, та завдає їй шкоди. Окрім того, позивачка зауважує, що факт незаконності будівництва спірного об`єкта підтверджується перевіркою, проведеною Департаментом архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради, за результатом якої третій особі видано припис про усунення виявленого порушення та зобов`язано негайно зупинити будівельні роботи та привести об`єкт будівництва до вимог чинного законодавства, а в разі неможливості – до первинного стану. Втім, незважаючи на те, що третя особа припису не виконала, відповідач проявляє бездіяльність та за наявності підстав для цього не подає до суду позову про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. Як наслідок, незаконне будівництво продовжується, чим створюється передумови для заподіяння ще більшої шкоди правам та інтересам як позивачці, так і жителям сусідніх будинків. Таким чином, позивачка вважає оскаржувану бездіяльність відповідача протиправною, а тому звертається до суду з позовом про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії на реалізацію своїх владних управлінських функцій.

Ухвалою суду від 25.01.2021 відкрито провадження у вказаній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10:00 год 22.02.2021.

12.02.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КАС України підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі.

Згідно з ч. 2 ст. 173 КАС України завданням підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Водночас частиною другою статті 180 КАС України передбачено коло питань, які підлягають з`ясувати (вирішенню) судом в ході підготовчого засідання.

З метою забезпечення всебічного та об`єктивного розгляду і вирішення цієї справи протягом розумного строку, у підготовчому засіданні від 22.02.2021 за участю представників сторін судом розпочато підготовчі дії, визначені законом.

За результатами вчинення таких дій встановлено достатні підстави вважати, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з цим позовом.

Відтак ухвалою суду від 22.02.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням позивачці десятиденного строку з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, виявлених на стадії підготовчого провадження, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом з наданням доказів поважності причин пропуску такого строку, або ж наведення обґрунтованих письмових пояснень щодо дотримання строку звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

На виконання вимог вказаної ухвали 04.03.2021 до суду надійшло клопотання представника позивачки, адвоката Брилянт І.О., про поновлення строку звернення до адміністративного суду. В клопотанні представник погоджується з висновками суду, наведеними в ухвалі від 22.02.2021 щодо пропущення позивачкою ОСОБА_1 шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом. Але при цьому просить суд врахувати, що 30.03.2020, тобто своєчасно, позивачка подала до Вінницького окружного адміністративного суду позов про визнання протиправною бездіяльність Департаменту правової політики та якості Вінницької міської ради щодо неподання позовної заяви до ОСОБА_2 про невиконання припису від 08.11.2019 та зобов`язання відповідача подати позов до Вінницького окружного адміністративного суду до ОСОБА_2 про виконання припису від 08.11.2019 і знесення самовільно збудованої будови по АДРЕСА_1 .

Вказаний позов суд розглянув по суті та прийняв рішення від 07.08.2020 у справі № 120/1477/20-а, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено. При цьому суд, надаючи оцінку спірним правовідносина та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що ОСОБА_2 після проведення перевірки, вчинив необхідні дії та виконав вимоги припису про усунення порушення законадавства у сфері містобудівної діяльності, а тому відсутні обставини, які могли б слугувати підставою для звернення суб`єкта владних повноважень до суду з позовом про знесення самочинного будівництва.

Разом з тим, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2020 вищезазначене рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.08.2020 у справі № 120/1477/20-а змінено в частині мотивів для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 . Так, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов заявлено до неналежного відповідача, яким у даному випадку має бути Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради, як орган, який за законом уповноважений здійснювати контроль за виконанням дозвільних та реєстраційних функцій у сфері містобудівної діяльності.

Також представник позивачки просить врахувати, що позивачка заявляла клопотання про заміну неналежного відповідача у вищезазначеній справі. Але в задоволенні цього клопотання апеляційний суд відмовив, оскільки на стадії апеляційного розгляду справи відповідна процесуальна дія не передбачена.

Таким чином, на думку представника позивачки, несвоєчасне звернення позивачки ОСОБА_1 до адміністративного суду з цим позовом обумовлюється поважними причинами, які не залежали від її волі. Водночас представник звертає увагу суду на те, що своїми відповідями, які надавалися позивачці, Вінницький міськвиконком та Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради сформували у ОСОБА_3 та її представника хибне уявлення про те, що належним суб`єктом звернення до суду з відповідним позовом у даному випадку є саме Департаменту правової політики та якості Вінницької міської ради, тоді як суд першої інстанції також не вирішив питання про заміну неналежного відповідача, хоча міг зробити це з власної ініціативи відповідно до ст. 48 КАС України.

Відтак, враховуючи вищенаведене та зважаючи на триваючий характер протиправної бездіяльності відповідача, з метою надання позивачці ОСОБА_1 можливості захистити свої порушеня права та інтереси в суді, представник позивачки просить суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду у цій справі та повновити такий строк.

В підготовчому засіданні від 31.03.2021 представник позивачки клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду підтримала та просить суд його задовольнити.

Представник відповідача клопотання заперечила, оскільки вважає, що позивачка без поважних причин пропустила шестимісячний строк звернення до суду.

Третя особа на виклик суду не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Тому на підставі положень ст.ст. 181, 205 КАС України розгляд клопотання здійснюється судом за відсутності третьої особи.

Вирішуючи заявлене клопотання, суд керується такими мотивами.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України.

Так, статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.

Отже, закон обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18.

Крім того, установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень (див. постанову Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19).

Таким чином, висновуючись на основі аналізу положень частини першої-третьої статті 122 КАС України, суд зазначає, що за загальним правилом строк звернення фізичної та юридичної особи до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин становить шість місяців та обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів у спірних правовідносинах.

При цьому вжиття конструкції "повинна була дізнатися" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (див. постанову Великої Палаи Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 800/30/17).

Позивачка ОСОБА_4 в порядку адміністративного судочинства оскаржує бездіяльність Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради щодо неподання позовної заяви до ОСОБА_2 про знесення об`єкта самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

Похідною від зазначеної позовної вимоги є вимога про зобов`язання відповідача подати відповідну позовну заяву до суду.

Тобто позивачка просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною і, як наслідок, зобов`язати його до вчинення певних дій.

Для прийняття рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії, суд неодмінно повинен встановити факт бездіяльності суб`єкта владних повноважень та констатувати її протиправний характер внаслідок порушення прав, свобод або інтересів позивача з боку відповідача-суб`єкта владних повноважень.

Водночас протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень – це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Обґрунтовуючи протиправний характер бездіяльності відповідача, позивачка вказує на те, що всупереч імперативній нормі статті 38 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі – Закон № 3038-VI), Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради не звертається до суду з позовом до ОСОБА_2 про знесення самочинно збудованого об`єкта по АДРЕСА_1 , чим порушуються її права як суміжного землекористувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону № 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво (частина друга наведеної статті).

Таким чином, у статті 38 Закону № 3038-VI визначено обов`язок суб`єкта владних повноважень видати особі, що здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності з визначенням строку для добровільного виконання припису. Цією ж статтею визначено наступний обов`язок суб`єкта владних повноважень, який необхідно виконувати у разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі – подати позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Водночас пред`явленню органом державного архітектурно-будівельного контролю позову передують такі дії:

1) виявлення факту самочинного будівництва об`єкта;

2) визначення такого об`єкту як такого, що його перебудова з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб є неможливою;

3) внесення припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності;

4) встановлення факту невиконання припису протягом встановленого строку.

Аналогічна правова позиція щодо порядку реалізації повноважень органами державного архітектурно-будівельного контролю щодо знесення самочинного будівництва наведена у багатьох рішеннях Верховного Суду (наприклад, постанова від 22.08.2018 у справі № 802/67/16, постанова від 09.12.2019 у справі № 826/22842/19).

Таким чином, обов`язок органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо подання позову про знесення самочинно збудованого об`єкта виникає після встановлення факту невиконання забудовником припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Відповідно, непред`явлення такого позову протягом трьох місяців з дня встановлення зазначеного факту (враховуючи вимоги абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС України щодо строку звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень) може свідчити про неправомірну бездіяльність органу державного архітектурно-будівельного контролю та давати підстави для її оскарження до суду заінтересованими особами.

З матеріалів справи видно, що за зверненнями позивачки у листопаді 2019 року Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради провів позапланову перевірку будівництва по АДРЕСА_1 . За результатами перевірки складено акт від 08.11.2019 № 291-ПП, яким встановлено, що ОСОБА_2 виконує будівельні роботи з влаштування фундаментної плити без повідомлення про початок виконання будівельних робіт до органу державного архітектурно-будівельного контролю, чим порушив вимоги п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону № 3038-VI.

Постановою Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради від 11.11.2019 № 113 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 96 КУпП, та за вищевказане правопорушення притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 4250,00 грн.

Також за результатами позапланової перевірки третій особі видано припис від 08.11.2019 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, держаних стандартів і правил, яким зобов`язано до 08.01.2020 зупинити будівельні роботи, привести об`єкт будівництва до вимог чинного законодавства, а у разі неможливості – до первинного стану.

Надалі відповідач провів перевірку виконання припису, за результатами якої встановлено, що ОСОБА_2 не виконав вимог прпису від 08.11.2019, а саме будівельних робіт не зупинив та не привів об`єкт будівництва до вимог чинного законодавства. Результати цієї перевірки оформлені актом від 23.01.2020 № 23-ПП.

Крім того, постановою Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради від 23.01.2020 № 7 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 188-42 КУпП, та за невиконання вимог припису притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 5100,00 грн.

Невиконання третьою особою вимог припису додатково підтверджується відповідями Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради, наданими за результатами розгляду звернень позивачки та її представника, зокрема від 02.03.2020 № 36-00-010-11418, від 03.03.2020 № Б-36-15474/01-36 та від 20.03.2020 № К-01-23741/01-36.

Таким чином, оскільки факт невиконання припису зафіксований актом від 23.01.2020 № 23-ПП, а у відповіді Вінницької міської ради від 24.03.2020 № 01-00-011-15854 представника позивачки, адвоката Медончак М.М., чітко повідомлено про відсутність підстав для звернення до суду з позовом про знесення об`єкта по АДРЕСА_1 , суд доходить висновку, що про порушення своїх прав та законних інтересів внаслідок бездіяльності відповідача позивачка повинна була дізнатися щонайпізніше у травні 2020 року.

Натомість з позовом щодо оскарження бездіяльності Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради, який у спірних правовідносинах є належним суб`єктом звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва, позивачка звернулась до адміністративного суду лише 20.01.2021 (вх. № 3044/21), тобто після спливу шестимісячного строку, визначеного в абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Оцінюючи наведені позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, суд враховує, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Водночас поважність таких причин повинен доводити саме заявник (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16).

Доводи представника позивача на підтримку поважності причин пропуску строку звернення до суду зводяться до того, що позивачка ОСОБА_1 своєчасно звернулася до суду з позовом про оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо не подання до суду адміністративного позову про знесення спірного об`єкта будівництва як самочинного, однак помилково визначила неналежного відповідача. Ця помилка була виявлена вже на стадії апеляційного розгляду справи, що зумовило пропуск строку звернення до суду з позовом у цій справі.

Дійсно, як встановлено судом, 31.03.2020 позивачка ОСОБА_1 подала до суду позов про оскарження бездіяльності Департаменту правової політики та якості Вінницької міської ради щодо неподання позовної заяви до ОСОБА_2 про невиконання припису від 08.11.2019 та зобов`язання відповідача подати позов до ОСОБА_2 про виконання припису від 08.11.2019 і знесення самовільно збудованої будови по АДРЕСА_1 .

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.08.2020 у справі № 120/1477/20-а в задоволенні вказаного позову було відмовлено. При цьому суд дійшов висновку, що протиправна бездіяльність Департаменту правової політики та якості Вінницької міської ради щодо неподання позовної заяви до суду відсутня, оскільки останній вправі на власний розсуд вирішувати питання щодо наявності або відсутності порушених прав та інтересів територіальної громади, а також порядок та спосіб їх захисту, тоді як суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Крім того, суд зазначив, що оскільки ОСОБА_2 після проведення перевірки фактично виконав вимоги припису про усунення порушення законадавства у сфері містобудівної діяльності, в такому разі відсутні обставини, які могли б слугувати підставою для звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва.

Разом з тим, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 вказане рішення змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Колегія суддів не погодилася з висновками суду першої інстанції та дійшла висновку, що саме Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради уповноважений здійснювати контроль за виконанням дозвільних та реєстраційних функцій у сфері містобудівної діяльності, а не визначений позивачем у справі Департамент правової політики та якості Вінницької міської ради. Тому, виходячи з правовідносин сторін (позивача і третьої особи, як забудовника) та норм чинного законодавства, Департамент правової політики та якості Вінницької міської ради з заявленими до нього позовними вимогами не може виступати належним відповідачем. Водночас заміна неналежного відповідача, про що позивач заявив клопотання, на передбачена на стадії апеляційного перегляду.

Отже, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 у справі № 120/1477/20-а підтверджено, що:

по-перше, Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради є належним відповідачем у справі за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Департаменту щодо непред`явлення позову до ОСОБА_2 про знесення об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням, та про зобов`язання Департаменту подати відповідний позов;

по-друге, саме Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради у відповідності до вимог статті 38 Закону № 3038-VI уповноважений здійснювати контроль у сфері містобудівної діяльності, в тому числі звертатися до суду з позовом про знесення самочинного об`єкта будівництва.

З огляду на викладене та беручи до уваги встановлені обставини, суд погоджується з твердженнями представника позивача, що позивачка ОСОБА_1 з поважних причин несвоєчасно оскаржила до суду бездіяльність Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради, оскільки це пов`язується не з її пасивною поведінкою чи неналежним використанням своїх процесуальних прав, а з об`єктивними причинами, які не залежали від її волевиявлення.

При цьому суд вважає слушними доводи представника позивача в тій частині, що зверння позивачка з позовом до неналежного відповідача не було завідомо помилковим, оскільки своїми відповідями Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради дійсно міг сформувати у позивачки та її представника хибне уявлення про те, що належним суб`єктом звернення до суду з позовом про знесення самочинного будівництва у даному випадку є саме Департаменту правової політики та якості Вінницької міської ради.

Так, як видно зі змісту листів Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради, від 03.03.2020 № Б-36-15474/01-36 та від 20.03.2020 № К-01-23741/01-36, що надавалися позивачці ОСОБА_1 та її представнику у відповідь на звернення з приводу виконання ОСОБА_2 вимог припису та незаконності об`єкта будівництва по АДРЕСА_1 , відповідач повідомляв позивачку про те, що забудовник вимог припису не виконав, а оскільки Департамент вичерпав усі функції архітектурно-будівельного контролю, матеріали справи передано до Департаменту правової політики та якості Вінницької міської ради для забезпечення подання позову до суду.

У відповідності до правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 1140/2209/18, при вирішенні питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду суди повинні звертати увагу на усі доводи позивача, на тривалість строку, який пропущено, на поведінку позивача протягом цього строку, на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк з поважних причин.

Крім того, суд враховує, що спір, який виник та існує між сторонами, стосуються не лише захисту прав та інтересів особисто позивачки, але й безпосередньо пов`язаний з публічним інтересом, який за своєю суттю є сукупністю приватних інтересів, за яким стоять важливі для значної кількості осіб потреби (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 810/2763/17 (К/9901/44258/18).

Водночас суспільні інтереси, які в даноум випадку виражаються у забезпеченні дотримання правил забудови (благоустрою населеного пункту) та спрямовані на створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, можуть бути досягнуті лише шляхом використання відповідачем своїх повноважень, передбачених законом.

У справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року) Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, встановлені процесуальним законом строки та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх проупску, не можуть слугувати для легалізації бездіяльності суб`єкта владних повноважень на шкоду публічним інтересам.

Прецедентна практика ЄСПЛ виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

ЄСПЛ акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких полягає в тому, щоб не допустити судовий процес у безладний рух.

Проте не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя має бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

В рішеннях від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Есколано Каваніллес проти Іспанії" ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

З огляду на викладене, враховуючи принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд приходить до переконання, що позивачка з поважних причин пропустила строк звернення до адміністративного суду з цим позовом. Відтак клопотання представника позивача належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 5, 6, 7, 121, 122, 123, 166, 248, 256, 293, 294 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду задовольнити та поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду в адміністративній справі № 120/434/21-а за її позовом до Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Ухвала в повному обсязі складена 02.04.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович