Рішення № 95973309, 23.03.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.03.2021р. Справа №905/2084/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» (84302, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Комерційна, 8, код ЄДРПОУ 31018149)

до відповідача: Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» (87547, Донецька область, м.Маріуполь, вул.К.Лібкнехта, 177А, код ЄДРПОУ 00191678)

про стягнення 757672,74 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Клименко Ю.О.

У засіданні брали участь:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі», м.Краматорськ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», м.Маріуполь про стягнення заборгованості за договором №30105000 від 01.08.2008р. у розмірі 676670,97 грн, 3% річних у розмірі 38642,97 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 42358,80 грн, всього 757672,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про постачання електричної енергії №30105000 від 01.08.2008р. в частині проведення своєчасної та в повному обсязі оплати товару, що стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних.

Ухвалою суду від 14.12.2020р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/2084/20, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

У відзиві №03/37 від 11.01.2021р. Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» позовні вимоги в частині стягнення 676670,97 грн основного боргу визнало, проти стягнення інфляційних втрат та 3% річних заперечувало з посиланням на приписи п.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств – виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» та відсутність вини відповідача.

Відповідь на відзив, подання якої в силу норм ч.4 ст.161 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов`язком позивача, до господарського суду не надходила.

Ухвалою суду від 03.03.2021р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.03.2021р.

Представники сторін у судове засідання 23.03.2021р. з розгляду справи по суті не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми ст.43 вказаного кодексу зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як визначено у ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Як свідчать матеріали справи, 01.08.2008р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) було підписано договір №30105000 на постачання електричної енергії, згідно із п.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю по площадці вимірювання «Насосні станції №1,2» - 2438 кВА від ПС «Часів-Яр» - 110/35/6 кВ, по площадці «Костянтинівська насосна станція» - 943 кВА від Товариства з обмеженою відповідальністю ТК «Кристал», а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п.9.4 договору №30105000 від 01.08.2008р. останній набирає чинності 01.08.2008р. за умови підписання сторонами всіх, перелічених у п.9.1 договору додатків, і укладається на строк до 31.12.2009р. включно. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Наявності обставин не підписання сторонами перелічених у п.9.1 договору додатків сторонами не наведено, а судом не встановлено.

Одночасно, приймаючи до уваги, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази припинення дії спірного правочину, суд дійшов висновку, що зобов`язання сторін за вказаною угодою автоматично продовжувались кожний наступний рік та були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Вказані висновки суду також підтверджуються тим, що, зокрема, 03.01.2014р. сторонами вносились зміни в зазначений договір шляхом підписання додаткової угоди №6. Крім того, в матеріалах справи наявні письмові докази продовження дії договору шляхом поставки та споживання електричної енергії після грудня 2009 року на підставі договору №30105000 від 01.08.2008р., а саме акти про покази розрахункових приладів обліку, обсяги та вартість активної електроенергії за листопад і грудень 2018 року.

За правилами п.п.2.2.2, 2.3.3 договору №30105000 від 01.08.2008р. позивач зобов`язався постачати споживачу електроенергію, як різновид товару, а споживач зобов`язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії, знімати та надавати постачальнику відомості про покази розрахункових приладів обліку згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії споживача».

Як свідчать матеріали справи, у листопаді, грудні 2018 року постачальник поставив споживачу електроенергії на загальну суму 676670,97 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами про покази розрахункових приладів обліку, обсяги та вартість активної електроенергії, а саме:

- за листопад 2018 року на суму 277301,12 грн (139070 кВт/год),

- за грудень 2018 року на суму 399369,85 грн (200289 кВт/год).

Як вказує позивач, відповідач встановлений договором обов`язок по оплаті електричної енергії у повному обсязі та у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» заявлено вимоги, зокрема, про стягнення боргу за активну електроенергію в сумі 676670,97 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу норм ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом п.3.1 додатку №2 до договору №30105000 від 01.08.2008р. постачальник зобов`язався 01 числа щомісячно при здійсненні розрахунків за попередній розрахунковий період надавати споживачу рахунок за фактично спожиту в попередньому розрахунковому періоді активну електроенергію, з урахуванням суми рахунку, виданого на оплату планового платежу, додаткового рахунку, виданого споживачу у зв`язку з коригуванням договірних обсягів споживання електричної енергії на цей розрахунковий період.

Згідно із п.2.3.3 договору №30105000 від 01.08.2008р. споживач зобов`язався, зокрема, оплачувати постачальнику вартість електричної енергії. У п.3.2 додатку 2 до вказаної угоди визначено, що споживач здійснює оплату отриманих від постачальника рахунків самостійно, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника наступним чином:

- до 10 числа щомісячно сплачує суму остаточного розрахунку за попередній розрахунковий період;

- до передостаннього банківського дня щомісячно сплачує 70% суми рахунку на оплату планового платежу поточного розрахункового періоду.

Як свідчать матеріали справи, позивач надав, а споживач прийняв наступні рахунки за спожиту електроенергію: за листопад 2018 року на суму 277301,12 грн; за грудень 2018 року на суму 3694806,91 грн. Факт отримання відповідних рахунків відповідачем в порядку норм ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України не заперечується.

Відтак, з урахуванням змісту п.3.2 додатку 2 до договору №30105000 від 01.08.2008р., зобов`язання з оплати електричної енергії, спожитої у листопаді, грудні 2018 року на загальну суму 676670,97 грн мали бути виконані наступним чином:

- за поставкою листопада 2018 року на суму 277301,12 грн – 10.12.2018р.,

- за поставкою грудня 2018 року на суму 399369,85 грн – 10.01.2019р.

Проте, за поясненнями позивача, які відповідачем в порядку норм ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України не спростовані, всупереч умовам укладеного договору і положенням ст.ст.526, 692 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» за одержану електричну енергію у повному обсязі не розрахувалось. На теперішній час заборгованість відповідача становить 676670,97 грн.

Як зазначалось вище, відповідач у відзиві №03/37 від 11.01.2021р. позовні вимоги в частині стягнення 676670,97 грн основного боргу визнав.

За змістом п.1 ч.2 ст.46, ч.1 ст.191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч.4 ст.191 вказаного нормативно-правового акту, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Наразі, судом не встановлено в діях відповідача, пов`язаних з визнанням позову в частині вимог про стягнення основного боргу, конкретних порушень закону, а також фактів, які б доводили порушення визнанням позову прав і законних інтересів інших осіб.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивач зобов`язання за договором №30105000 від 01.08.2008р. виконав належним чином, зауважень щодо кількості та якості спожитої електричної енергії від відповідача не надходило, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за спірним договором обов`язки в частині строку їх виконання та у повному обсязі, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» на користь позивача суми основного боргу у розмірі 676670,97 грн, підлягають задоволенню у повному обсязі.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Керуючись приписами вказаної норми, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних у розмірі 16252,97 грн (період з 11.12.2018р. по 23.11.2020р.) та 22390 грн (період з 11.01.2019р. по 23.11.2020р.), що загалом становить 38642,97 грн. Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» заявлено до стягнення інфляційні у розмірі 19090,70 грн (період з 01.01.2019р. по 01.11.2020р.) та 23268,10 грн (період з 01.02.2019р. по 01.11.2020р.), всього – 42358,80 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою комп`ютерної програми «Ліга-Закон», господарським судом встановлено, що їх сума є арифметично вірною.

Стосовно тверджень відповідача про відсутність вини Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» в порушенні строків виконання прийнятих на себе за договором №30105000 від 01.08.2008р. зобов`язань, суд зазначає про наступне:

Відповідно до ст.607 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Згідно зі ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

В силу норм ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, укладаючи договір, сторони мають право самостійно визначити, при настанні яких обставин вони будуть звільнені від відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором.

В ч.4 ст.219 вказаного нормативно-правового акту закріплено, що сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини.

За приписами ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

До обставин непереборної сили відносять, як правило, стихійні природні явища (землетрус, повінь, шторм тощо), а також суспільні явища (воєнні дії, страйки, введення мораторію та інше).

Згідно із п.4.3 укладеного сторонами правочину сторони не несуть відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов`язань за цим договором, якщо воно є результатом дії обставин непереборної сили. До обставин непереборної сили належать: виняткові погодні умови і стихійні лиха (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту); непередбачені ситуації, викликані діями сторони, що не є стороною відповідного договору (страйк, локаут, дія суспільного ворога, оголошена та неоголошена війна, загроза війни, терористичний акт, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, громадська демонстрація, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух); умови, регламентовані державними органами керування, а також пов`язані з ліквідацією наслідків, викликаних винятковими погодними умовами і непередбаченими ситуаціями, що перешкоджають виконанню договірних зобов`язань у цілому або частково. Термін виконання зобов`язань за цим договором у такому разі відкладається на строк дії обставин непереборної сили.

В якості підстав для звільнення від відповідальності за прострочення виконання власних платіжних зобов`язань відповідачем визначено наявність обставин проведення антитерористичної операції на сході України та, як наслідок, настання для Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» форс-мажорних обставин, які підтверджені сертифікатами (висновками) №1735 (вих. №5270/05-4 від 25.11.2014р.), №1736 (вих. №5268/05-4 від 25.11.2014р.) Торгово-промислової палати України, №2005/12.12-03 від 03.07.2014р. Донецької торгово-промислової палати.

Проте, посилання відповідача на ці документи (як на підставу для звільнення від відповідальності) не заслуговують на увагу, виходячи з того, що вказані висновки (сертифікати) підтверджують настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) для Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» та його відокремлених підрозділів при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов`язкових платежів, продовження граничних строків подання податкових декларацій; виконанні договорів, які були укладені зі споживачами послуг, що надаються Комунальним підприємством «Компанія «Вода Донбасу» та його відокремленими підрозділами. Тобто, представлені сертифікати (висновки) не засвідчують форс-мажорні обставини саме за договором №30105000 від 01.08.2008р., внаслідок чого підстави для звільнення відповідача від відповідальності (сплати неустойки) за невиконання грошового зобов`язання з оплати товару за цим правочином відсутні.

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст.625 Цивільного кодексу України, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відтак, порушення відповідачем умов договору №30105000 від 01.08.2008р. щодо оплати товару (за умови відсутності доказів прострочення кредитора) є підставою для нарахування визначених ст.625 Цивільного кодексу України платежів, а імовірне існування обставин непереборної сили за договором не звільняє Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» від встановленого законом обов`язку відшкодувати позивачу матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

З огляду на те, що 3% річних та інфляційні збитки не є штрафними санкціями норми Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» також не розповсюджують свою дію на можливість здійснення відповідних нарахувань.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з`ясувавши обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню на визначені позивачем суми.

Щодо розподілу судових витрат, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.130 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься в ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Як встановлено, у відзиві №03/37 від 11.01.2021р., який було подано до суду до початку розгляду справи по суті (12.01.2021р.), Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» позовні вимоги в частині стягнення 676670,97 грн основного боргу визнало.

Тобто, враховуючи наведене, з огляду на викладені вище положення закону, 50% суми судового збору (в частині вимоги про стягнення основного боргу) в розмірі 5075,03 грн (676670,97 *1,5% = 10150,06 грн; 10150,06 грн / 2 = 5075,03 грн) підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України.

В той же час, згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України 50% судового збору в сумі 5075,03 грн, сплаченого по відношенню до вимог про стягнення основного боргу, та в сумі 1215,03 грн, сплаченого щодо вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних, підлягає віднесенню на відповідача.

Одночасно, виходячи з того, що за подання розглядуваної позовної заяви позивач сплатив судові витрати у більшому розмірі ніж передбачено діючим законодавством, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» не позбавлено права та можливості звернутись до суду з клопотанням про повернення судового збору у переплаченому розмірі (0,01 грн) в порядку норм ст.7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» (87547, Донецька область, м.Маріуполь, вул.К.Лібкнехта, 177А, код ЄДРПОУ 00191678) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» (84302, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Комерційна, 8, код ЄДРПОУ 31018149) заборгованість за договором №30105000 від 01.08.2008р. у розмірі 676670,97 грн, 3% річних у розмірі 38642,97 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 42358,80 грн, а також судовий збір в сумі 6290,06 грн.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» (84302, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Комерційна, 8, код ЄДРПОУ 31018149) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 5075,03 грн, сплачений на підставі платіжного доручення №1827809 від 30.11.2020р.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 23.03.2021р.

Повний текст рішення складено 01.04.2021р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця