Рішення № 95973292, 02.04.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2021м. ДніпроСправа № 904/177/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф., розглянув спір

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЗАРІЧНА 1-Б", м. Київ

до Фізична особа-підприємець Черченко Тетяна Сергіївна, м. Марганець

про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 7 567,04 грн.

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зарічна 1-Б" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 7 567,04 грн.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перераховані на користь ФОП Черченко Тетяни Сергіївни грошові кошти в сумі 7 567,04 грн., є такими, що набуті без достатньої правової підстави.

Відповідач проти задоволення заявлених позовних вимог заперечує, не погоджуючись із твердженням позивача відносно помилкового здійснення перерахування грошових коштів в сумі 7567,04 грн. та вказує про те, що між позивачем та відповідачем виникли господарські договірні відносини з купівлі-продажу товару, укладання якого відбулось шляхом листування та погодження всіх умов договору.

Так, на підставі виставленого Фізичною особою-підприємцем Черченко Тетяною Сергіївною (відповідачем у даній справі) рахунку № 130112020 від 30.11.2020 на оплату товару, позивачем було здійснено перерахування грошових коштів, після отримання яких, відповідач через третю особу виконав зобов`язання щодо передачі товару.

Далі у відзиві відповідач докладно описує подробиці його переписки з керівником позивача Агафоновим А.В. ( яка, як вказує останній, відбувалась за домовленістю сторін за допомогою застосунку «Viber» (українською мовою Вайбер) , а також, відповідач у відзиві, вказує про те, що фактична передача товару відбулася через третю особу ( ФОП Ковальчука О.І.) з міста Чернівці 03.12.2020 за товарною накладною ТОВ «Нова Пошта» № НОМЕР_1 на відділення №60 ТОВ «Нова Пошта», що розташовано на вул. Дніпровська набережна, 60, в м. Київ.

Товар за вказаною накладною отримано особисто Агафоновим А.В.

Зазначаючи вказані обставини, та посилання на відповідні докази, які залучено до відзиву на позовну заяву, відповідач стверджує про те, що ним спростовані посилання позивача про безпідставність отримання відповідачем грошових коштів, та доведено, на його думку, обставини оплати позивачем отриманого товару на суму 7 567,04 грн.

Здійснивши у відзиві на позов системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, відповідач прийшов до висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Враховуючи, що доказів визнання укладеного правочину недійсним або його розірвання позивачем не надано, його посилання на те що спірна сума вважається отриманою відповідачем без достатніх підстав, в розумінні 1212 ЦК України, на думку відповідача є безпідставним.

Позивач вважає зазначені доводи Відповідача недостовірними і спрямованими на введення суду в оману, враховуючи те, що предметом спору є вирішення спірних правовідносин між Позивачем (ОСББ «Зарічна 1-Б») та Відповідачем (ФОП Черченко Т.С.), у зв`язку з безпідставним отриманням Відповідачем грошових коштів Позивача. Посилання на нібито, залучення сторонніх осіб для відправки посилок ОСББ «Зарічна 1-Б», на увагу не заслуговують, оскільки не підтверджені належними допустимими та достовірними доказами, а відтак, на думку позивача, є надуманими.

Далі у відповіді на відзив позивач вказує, що поданий відповідачем дублікат квитанції № 0.0.1925271076.1 від 30.11.2020 не дає можливості проаналізувати та прослідкувати будь-яке його відношення до заявлених позовних вимог, оскільки:

- безпідставно набуті грошові кошти Позивачем були набуті саме Відповідачем (а не Підприємцем Ковальчук О.І., який зазначений в дублікаті квитанції);

- позивач не вступав у будь-які правовідносини з Підприємцем Ковальчук, О.І., не замовляло в нього жодного товару, послуги, роботи, як і не отримувало їх.

- відповідачем не підтверджено належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами наявності господарських правовідносин між позивачем та Підприємцем Ковальчук О.І.;

- відправником грошових коштів є фізична особа ОСОБА_1 , а не ФОП Черченко Т.С.;

- в дублікаті квитанції відсутнє призначення платежу, відтак взагалі

незрозуміла правова підстава перерахування грошових коштів фізичною особою Черченко Т.С. на користь Підприємця Ковальчука О.І. - відсутній і не доведений будь-який зв`язок цього дублікату квитанції з заявленими ОСББ «Зарічна 1-Б» позовними вимогами.

Також позивач вказує про те, що 03 грудня 2020 громадянином Агафоновим А.В., у відділенні ТОВ «Нова Пошта» № 60, м. Київ, отримано посилку № 59 0006 0810 4528. Про відправлення даної посилки останньому стало відомо з встановленого на мобільному телефоні додатку «Нова Пошта», який прив`язана до особистого номеру телефону - НОМЕР_2 (а не робочого номеру телефону ОСББ «Зарічна 1-Б»).

Відправником зазначеної посилки був ФОП Ковальчук О.І., номер тел. НОМЕР_3 .

Проте, громадянин ОСОБА_2 , не замовляв і не домовлявся з ФОП Ковальчуком О.І. про відправлення ОСОБА_2 будь-яких посилок, у жодні правовідносини з ФОП Ковальчук О.І. особисто громадянин ОСОБА_2 , не вступав. Так само, як Голова Правління ОСББ «Зарічна 1-Б», ОСОБА_2 не замовляв у ФОП Ковальчука О.І. будь-яких товарів/робіт/послуг, жодні документи між сторонами не підписувались, будь-яких контактів сторони не підтримували.

Враховуючи викладене вище, заявою від 04.12.2020 гр. України ОСОБА_2 звернувся до ФОП Ковальчука О.І. з повідомленням про намір повернути безпідставно отриману посилку з вкладеним в нею вмістом, а також просив вказати повну та детальну адресу, на яку необхідно відправляти помилково отриманий вміст посилки № НОМЕР_1 .

Зазначена заява надсилалась ФОП Ковальчуку О.І. цінним листом з описом вкладення № 0213219343810 з повідомленням про вручення, однак так і не була ним отримана, лист повернутий за закінченням терміну зберігання.

Заява гр. ОСОБА_2 від 04.12.202 була також направлена ФОП Ковальчуку ОТ. засобами поштового зв`язку ТОВ «Нова Пошта» (номер експрес-накладної 5900610322619) на ту саме адресу (відділення ТОВ «НОВА ПОШТА»), з якого було здійснено помилкову відправку ФОП Ковальчуком О.І. однак, вказана посилка була повернута у зв`язку з відмовою від отримання.

Отже, вказує позивач, гр. України Агафонов А.В. вчинив усі можливі дії для контактування з ФОП Ковальчуком О.І. з питань повернення помилково отриманої посилки, однак останній ухилявся від отримання заяви ОСОБА_2 як засобами поштового зв`язку АТ «УКРПОШТА», так і через ТОВ «НОВА ПОШТА».

22.02.2021 до суду від Позивача надійшло клопотання про долучення доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2021 відкрито провадження у справі № 904/177/21, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

За результатом дослідження матеріалів справи, оцінки доказів у їх сукупності господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у справі є обставини безпідставного перерахування позивачем відповідачеві грошових коштів.

Як вказує позивач у позовній заяві, 30 листопада 2020 на адресу його електронної пошти від Відповідача надійшов електронний лист з прикріпленим PDF-файлом під назвою «рахунок 130112020» на суму 7567,04 грн. на оплату товару - «Новорічна вулична гірлянда 100 LED, 10 м» - 19 шт. за ціною 372,76 грн, на загальну суму 7082, 44 грн. та «Новорічні палички з LED стрічкою 8 шт., 3 х 0,5 м, білі, що стікає крапля» - 2 шт. за ціною 242,30 грн. на загальну суму 484,60 грн. Всього на суму 7567,04 грн.

В той же день 30.11.2020 позивач здійснив перерахування відповідачу грошових коштів в сумі 7 567,04 грн. двома платежами, а саме, згідно платіжного доручення № 265 від 30.11.2020 в сумі 7 082,44 грн., та згідно платіжного доручення № 267 від 30.11.2020 в сумі 484,60 грн.

В призначенні платежу вказаних вище платіжних доручень містилось посилання саме на рахунок НОМЕР_4 від 30.11.2020.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень статті 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина 1 статті 181 Господарського кодексу України).

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина 2 статті 205 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про його предмет та умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дії позивача, по перерахуванню на розрахунковий рахунок відповідача платіжними дорученнями № 265 від 30.11.2020 в сумі 7 082,44 грн., та № 267 від 30.11.2020 в сумі 484,60 грн. грошових коштів на загальну суму 7 567,04 грн., та дії відповідача по одержанню коштів за вищезазначеним платіжним дорученням свідчить про те, що між сторонами виникло зобов`язання з купівлі-продажу товару.

Умови вказаного правочину, не містили обставин, щодо порядку передачі товару.

Виконуючи зобов`язання з купівлі-продажу товару, щодо його передачі покупцю, відповідач, за реквізитами вказаними позивачем, доручив третій особі (ФОП Ковальчук О.І.) здійснити відправлення позивачеві оплаченого ним товару.

Таке відправлення було здійснено від ФОП Ковальчук О.І., з міста Чернівці 03.12.2020 за товарною накладною ТОВ «Нова Пошта» № НОМЕР_1 на відділення №60 ТОВ «Нова Пошта», що розташовано на вул. Дніпровська набережна, 60, в м. Київ.

Копія вказаної товарної накладної відповідачем залучена до матеріалів справи.

Товар за вказаною накладною отримано особисто Агафоновим А.В. Вказаний факт підтверджується також позивачем у відповіді на відзив, та залучених до неї доказах.

Тобто, зазначене вище свідчить про те, що між сторонами виникли договірні відносини з купівлі-продажу товару, на виконання яких позивачем була здійснена попередня оплата вказаного відповідачем в рахунку товару, який в подальшому позивачем отримано через ТОВ «Нова Пошта», про що свідчить товарна накладна № 59000608104528 .

При викладених обставинах, слід прийти до висновку про безпідставність посилань позивача на те, що перераховані на користь ФОП Черченко Тетяни Сергіївни грошові кошти в сумі 7567,04 грн., є такими, що набуті без достатньої правової підстави.

Не заслуговують на увагу і посилання позивача на те, що вміст посилки отриманої через ТОВ «Нова Пошта», містив інші предмети, ніж ним були оплачені, з огляду на таке.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Документального підтвердження, яке б свідчило, що вміст посилки отриманої позивачем через ТОВ «Нова Пошта», містив інші предмети, ніж ним були оплачені за товарною накладною № 59000608104528, останнім надано не було.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Господарський суд звертає увагу щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Отже, саме на Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зарічна 1-Б", як позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його права чи охоронюваного законом інтересу відповідачем на момент звернення до господарського суду та відповідно необхідність його відновлення, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються позивача.

Керуючись статтями 265, 530, 625, 626, 712 Цивільного кодексу України, статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЗАРІЧНА 1-Б" до Фізичної особи-підприємця Черченко Тетяни Сергіївни про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 7 567,04 грн. - відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено, шляхом подання апеляційної скарги у порядку статті 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 02.04.2021.

Суддя І.Ф. Мельниченко