Рішення № 95973088, 30.03.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 березня 2021 року Справа № 914/3036/20

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович

за участю представників сторін:

від позивача: Угніч І.В. - довіреність №690/56/1 від 11.01.2021

від відповідача: Семенюк К.М.

від третьої особи: н/з

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №914/3036/20 за позовом Військової частини А0284 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західне територіальне управління Внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, про стягнення 43110,42 грн. збитків,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина А0284 20.11.2020 подала до Господарського суду Львівської області позов до фізичної особи-підприємця Семенюк Катерини Миколаївни про стягнення 43330,29 грн. збитків.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №56 від 26.06.2019 №57 від 26.06.2019, №61 від 26.06.2019, №70 від 26.06.2019 в частині неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо вчасної поставки товару, що стало підставою для звернення з відповідним позовом.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.11.2020 матеріали справи №914/3036/20 за позовом Військової частини А0284 до Фізичної особи-підприємця Семенюк Катерини Миколаївни про стягнення 43330,29 грн. збитків передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Волинської області (адреса: 43010, м. Луцьк, пр. Волі, 54А).

08.12.2020 Господарський суд Львівської області направив справу до Господарського суду Волинської області.

При зверненні з даною позовною заявою позивач просить звільнити від сплати чи відстрочити сплату судового збору до винесення рішення по суті позовних вимог.

Ухвалою від 16.12.2020 у задоволенні вимоги Військової частини А0284 про відстрочку сплати судового збору відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 16.12.2020 позовну заяву Військової частини А0284 до ФОП Семенюк К.М. про стягнення 43330,29 грн. збитків залишено без руху. Зобов`язано позивача не пізніше 10-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви та подати суду: докази сплати судового збору в сумі 2102,00 грн.; читабельні копії додатків до позовної заяви; документи на підтвердження статусу ФОП Семенюк К.М.; письмову заяву, у якій вказати та обґрунтувати необхідність залучення до участі у справі третьої особи із визначенням її процесуального статусу.

29.12.2020 позивач надіслав до суду заяву про усунення недоліків, якою долучив до матеріалів справи докази сплати судового збору в сумі 2102,00 грн. читабельні копії додатків до позовної заяви; документи на підтвердження статусу ФОП Семенюк К.М. на час спірних правовідносин; заяву про необхідність залучення до участі у справі третьої особи на стороні позивача, яку обгрунтовує, тим що заявлена до стягнення спірна сума виявлена та встановлена Західним територіальним управлінням Внутрішнього аудиту МО України під час аудиту господарської діяльності Військової частини А0284.

Ухвалою суду від 04.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрити провадження за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.02.2021 о 11:30 год. Залучено до участі в справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західне територіальне управління Внутрішнього аудиту Міністерства оборони України.

25.01.2021 відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що Договори про закупівлю товарів за державні кошти від 26.06.2019 №56 від 26.06.2019, №57 від 26.06.2019, №61 від 02.07.2019 та №70 від 31.07.2019 виконані в повному обсязі. Претензії, які зазначені в позовній заяві відповідач не отримувала, а також просить суд відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності.

Ухвалою суду від 27.01.2021 позовну заяву Військової частини А0284 до ОСОБА_1 про стягнення 43330,29 грн. збитків залишено без руху. Позивачу не пізніше 5-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви та подати суду докази направлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів на адресу реєстрації відповідача.

02.02.2021 представник позивача подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви та долучення до матеріалів позовної заяви докази направлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Ухвалою суду від 02.02.2021 суд ухвалив розгляд справи продовжувати за правилами загального позовного провадження.

Західне територіальне управління Внутрішнього аудиту Міністерства оборони України 09.02.2021 на електронну адресу суду та 11.02.2021 на адресу суду надіслало заяву про розгляд справи без участі третьої особи та пояснення на позовну заяву про стягнення збитків.

26.02.2021 представник позивача надіслав на електронну адресу суду відповідь на відзив, в якому просить суд задоволити позов повністю, щодо застосування строку позовної давності, зазначив наступне: оскільки Військова частина А0284 залучена до виконання завдань за призначенням в районі проведення ООС та території Донецької та Луганської областей, здійснити належний та своєчасний контроль за виконанням господарських зобов`язань за договорами про закупівлю товарів за державні кошти від 26.06.2019 №56 від 26.06.2019, №57 від 26.06.2019, № 61 від 02.07.2019 та № 70 від 31.07.2019 не мала можливості.

Вказує, що після прибуття начальників відповідних служб в пункт постійної дислокації Військової частини А0284 (м.Львів) для проведення аудиторської господарської діяльності Військової частини в червні 2020, були встановлені порушення неналежного виконання обов`язків визначених договорами відповідачем та підтверджені безпосередньо під час проведення аудиту діяльності у Військовій частині А0284 за період з 01.07.2017 по 30.06.2020.Зазначає, що Військовій частині саме з червня 2020 стало відомо про вищевказані порушення обов`язків відповідачем за договором, що призвело до нанесення збитків державі у сумі 43330,29 грн.

01.03.2021 представник позивача надіслав на електронну адресу заяву про зменшення позовних вимог, у зв`язку із допущеною опискою, та просить стягнути з позивача 43110,42 грн.

02.03.2021 відповідач подала до суду заяву, в якій просить суд застосувати строки позовної давності.

Протокольною ухвалою від 02.03.2021 суд прийняв заяву про зменшення позовних вимог, подальший розгляд справи постанови розглядати з врахування уточнених вимог.

Ухвалою суду 02.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засідання представник позивача просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в задоволенні позову просить суд відмовити застосувавши строк позовної давності.

Представники Західного територіального управління Внутрішнього аудиту Міністерства оборони України в призначене судове засідання не з`явилився, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання (ухвала суду від 02.03.2021 направлена на офіційну електронну адресу, а саме ztuvatafk@asv.gov.ua).

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, між Військовою частиною А0284 в особі командира Військової частини А0284 - полковника Шворака В.В. (далі за текстом - Замовник) та фізичною особою - підприємцем Семенюк Катериною Миколаївною (далі за текстом - Учасник) укладені Договори про закупівлю товарів за державні кошти від 26.06.2019 №56 від 26.06.2019, №57 від 26.06.2019, № 61 від 02.07.2019 та № 70 від 31.07.2019 (далі за текстом - Договір(-и)), (а.с.94-96, 99-101, 104-106, 111-113).

Відповідно до п. 5.1. кожного з цих Договорів строк (термін) поставки (передачі) товарів через 40 діб після підписання договору.

Згідно з п. 6.3.1. Договору учасник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строк встановлений цим Договором.

Відповідно до п. 7.2. кожного з цих Договорів, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти учасник сплачує замовнику штрафні санкції: неустойку за прострочення поставки товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки.

Як слідує з матеріалів справи, за результатами аудиту діяльності у військовій частині А0284 за період з 01.07.2017 по 30.06.2020 складено Аудиторський звіт від 26.08.2020 №526/47 (а.с.118-122).

За наслідками аудиторського дослідження встановлені ряд порушень, що призвели до втрат, а саме:

1.Щодо договору від 26.06.2019 № 56: на суму 77 000,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної №123 товар поставлений 18.12.2019 (а.с.97). Платіжним дорученням від 18.12.2019 № 1518 проведено оплату у сумі 77 000,00 грн. (а.с.98)

Відповідно до вищенаведеного, аудитом встановлено, що внаслідок не звернення командуванням частини до судового органу про стягнення пені за прострочення терміну поставки товару, призвело до недоотримання коштів бюджетом у сумі 9 123,97 грн.

2. Договір від 26.06.2019 №57: на суму 47 800,00 грн. Додатковою угодою від 05.07.2019 №62 змінено перелік запчастин. Відповідно до видаткової накладної № 122 товар поставлений 19.12.2019 (а.с.102). Платіжним дорученням від 19.12.2019 № 1523 проведено оплату у сумі 47 800,00 грн. (а.с.103)

Відповідно до вищенаведеного, аудитом встановлено, що внаслідок не звернення командуванням частини до судового органу про стягнення пені за прострочення терміну поставки товару, призвело до недоотримання коштів бюджетом у сумі 5 298,60 грн..

3. Договір від 02.07.2019 № 61: на суму 113 300,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної № 112 та № 1214 товар поставлений 02.10.2019 та 04.11.2019 на суму 80 300,00 грн. та 33 000,00 грн., відповідно (а.с.107,109). Платіжними дорученнями від 07.10.2019 № 1222 та від 07.11.2019 № 1214 проведено оплату на загальну суму 113 300,00 грн. (а.с.108,110).

Відповідно до вищенаведеного, аудитом встановлено, що внаслідок не звернення командуванням частини до судового органу про стягнення пені за прострочення терміну поставки, призвело до недоотримання коштів бюджетом в сумі 6382,64 грн.

4. Договір від 31.07.2019 № 70: на суму 258 900,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної № 121 та № 124 товар поставлений 30.11.2019 на суму 1200,00 грн. та 19.12.2019 р. на суму 258 700,00 грн. (а.с.114-116). Платіжним дорученням від 06.12.2019 № 1365 та від 19.12.2019 № 1524 проведено оплату на загальну суму 259 900,00 грн. (а.с.115, 117).

Відповідно до вищенаведеного, аудитом встановлено, що внаслідок не звернення командуванням частини до судового органу про стягнення пені за прострочення терміну поставки товару, призвело до недоотримання коштів бюджетом у сумі 22 525,08 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач 21.09.2020 надіслав на адресу відповідача, яка вказана у договорах та інформаційній довідці №330 від 10.06.2019, претензії від 18.09.2020 № 2339, № 2338, №2340, №2341, з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 43330,29 грн. (9123,97+5298,60+6382,64+22525,08), яка виникла через прострочення відповідачем поставки товару, що в свою чергу призвело до збитків (а.с.40-44). Однак вказані (чотири) претензії залишені Відповідачем без відповіді та задоволення.

На день розгляду справи заборгованість становить 43110,42 грн.

Відповідно до ст.144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Згідно п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, які встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Несвоєчасна поставка товару відповідачем для позивача, стала підставою для нарахування пені за прострочку виконання зобов`язань, та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованої суми.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як слідує із матеріалів справи, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 43110,42 грн.

Суд перевірив нарахування пені у відповідності до п.7.2 договорів та вважає їх підставними, а саме:

- по договору №56 від 26.06.2019: за період з 06.08.2019 по 17.12.2019 на суму боргу 77000,00 грн. - розмір пені становить 9123,97 грн.;

- по договору №57 від 26.06.2019: за період з 15.089.2019 по 18.12.2019 на суму 47800,00 грн. - розмір пені становить 5298,60 грн.;

- по договору №61 від 02.07.2019: за період з 13.08.2019 по 01.10.2019 на суму 80300,00 грн. - розмір пені становить 3682,80 грн. та за період з 13.08.2019 по 03.11.2019 на суму 33000,00 грн. - розмір пені становить 2479,97 грн.

- по договору №70 від 31.07.2019: за період з 10.09.2019 по 29.11.2019 на суму 1200,00 грн. - розмір пені становить 85,51 грн. та за період з 10.09.2019 по 18.12.2019 на суму 258700,00 грн. - розмір пені становить 22439,57 грн.

При цьому, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН".

Відповідачем не надано жодного доказу на спростування заявленого боргу.

Контррозрахунку нарахування пені відповідачем не подано.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за Договорами про закупівлю товарів за державні кошти від 26.06.2019 №56, від 26.06.2019 №57, від 26.06.2019 № 61 та від 26.06.2019 № 70 підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 43110,42 грн.

Відповідач не погодившись з позовом просить суд застосувати спеціальний строк позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України.

Щодо заяви відповідача, про застосування до позовних вимог строку позовної давності, слід зазначити таке.

У постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними:

«Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

Загальні положення застосування позовної давності також викладені у наступних постановах: № 522/1029/18 (14-270цс19); № 522/2110/15-ц (14-247 цс 18) /п. 61; № 522/2201/15-ц (14-179 цс 18) /п. 61/; № 522/2202/15-ц (14-132цс18) /п. 61/; № 372/1036/15-ц (14-252цс18);№ 904/10956/16 (12-90гс19); № 183/1617/16 (14-208 цс 18) /п.п. 73/; № 911/1437/17 (12-226гс18) /п. 76/.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами пояснення суд дійшов висновку, що у задоволені позову слід відмовити, виходячи з наступного:

Свобода Договору є однією із засад цивільного законодавства (п. 3, ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно ч. 2 ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частиною першою ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися, належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не і допускається.

Позов ґрунтується на неналежному виконанні Відповідачем умов Договорів про закупівлю товарів за державні кошти від 26.06.2019 №56, від 26.06.2019 №57, від 26.06.2019 № 61 та від 26.06.2019 № 70.

Враховуючи існування заборгованості відповідача перед позивачем, суд відмовляє у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Щодо заявленого відповідачем застосування строку позовної давності до спірних відносин, суд зазначає наступне:

- позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з цим позовом 20.11.2020, про що свідчить відповідний штамп на позовній заяві (а.с.1);

- термін поставки товарів, встановлено п. 5.1. Договорів - 40 діб після підписання договору.

Відповідно до ч. 1, ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.

В силу дії ст.266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (ВСУ у справі № 6-1138цс15).

З матеріалів справи слідує, що правовідносини мали місце з 26.06.2019 по 19.12.2019, а отже відповідачем порушено договірні зобов`язнання, щодо поставки товару саме по договору №56 від 26.06.2019 з 06.08.2019, по договору №57 від 26.06.2019 з 15.08.2019; по договору №61 від 02.07.2019 з 13.08.2019 та з 13.08.2019; по договору №70 від 31.07.2019 з 10.09.2019 та з 10.09.2019.

Як зазначалось вище, позов до суду позивачем надано 20.11.2020. При цьому, скорочений однорічний строк позовної давності на звернення з таким позовом закінчився по договору №56 від 26.06.2019 - 06.08.2020, по договору №57 від 26.06.2019 - 15.089.2020; по договору №61 від 02.07.2019 - 13.08.2020; по договору №70 від 31.07.2019 -10.09.2020.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволені позову.

На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван 7де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову Військової частини А0284 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західне територіальне управління Внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, про стягнення 43110,42 грн. збитків, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 02.04.2021.

Суддя І. О. Гарбар