Рішення № 95968176, 19.02.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/3900/20

Провадження № 2/643/642/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2021 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Букіна О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»

до ОСОБА_2

про звернення стягнення на предмет застави,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі – позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі – відповідач), в якому просить в рахунок часткового погашення боргу відповідача перед позивачем за Кредитним договором № 50005447 від 31.07.2012, розмір якої станом на 11.02.2020 становить 526 359, 40 грн. звернути стягнення на предмет застави – автомобіль марки VW, модель Passat В7, 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_1 з об`ємом двигуна 1 798 куб.см., що належить на праві власності відповідачу шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», встановивши його початкову вартість на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000, 00 грн. та витрати по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що між ним та відповідачем 31.07.2012 року було укладено Кредитний договір № 50005447 за умовами якого позивач зобов`язався надати відповідачу кредит. З метою забезпечення виконання відповідачем зобов`язань за вказаним договором сторони уклали Договір застави № 50005447 від 02.08.2020 року, згідно з яким відповідач передав позивачу у заставу автомобіль марки VW, модель Passat В7, 2012 року випуску, кузов № НОМЕР_1 з об`ємом двигуна 1 798 куб.см. Оскільки відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, позивач 21.01.2015 року звернувся до відповідача з вимогою про дострокове повернення заборгованості, яка відповідачем задоволена не була. Станом на 11.02.2020 року за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 526 359, 40 грн., з яких 24 806, 21 грн. – сума простроченої заборгованості по сплаті чергових платежів за кредитом, 3 827, 31 грн. - 3% річних за прострочення сплати чергових платежів по кредиту, 26 872, 70 грн. - інфляційні втрати за прострочення сплати чергових платежів по кредиту, 209 563, 32 грн. – заборгованість з дострокового повернення кредиту, 31 296, 70 грн. – 3% річних за прострочення дострокового повернення кредиту, 194 055, 63 грн. – інфляційні втрати за прострочення дострокового повернення кредиту, 3 900, 00 грн. – заборгованості за компенсацію інших втрат відповідно до договору, 1 909, 25 грн. – заборгованість по сплаті штрафів за направлення повідомлень, 30 128, 28 грн. – штраф, нарахований згідно з п. 8.2. Договору. У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом про звернення на предмет застави у рахунок погашення боргу.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що:

- позовні вимоги про стягнення штрафу за порушення терміну дострокового повернення кредиту в сумі 30 128, 28 грн. не підлягають задоволенню, оскільки були нараховані після дострокового припинення дії Кредитного договору, оскільки у випадку закінчення строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту кредитор втрачає право на нарахування процентів, передбачених кредитним договором, а його права підлягають захисту відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Обґрунтовуючи вказану позицію відповідач посилається на висновки, викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц;

- стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливо до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову, однак позивачем здійснено нарахування за 5 років;

- індексації внаслідок знищення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору індексації не підлягає;

- позивачем прощений строк позовної давності, що відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позову.

Позивач у відповіді на відзив з вищевказаними аргументами відповідача не погоджується, оскільки:

- штраф в сумі 30 128, 28 грн. нарахований ним на підставі п. 8.2. Загальних умов кредитування, а висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц стосуються неможливості нарахування процентів, передбачених кредитним договором, і жодним чином не стосуються неможливості нарахування штрафу за порушення Позичальником терміну повернення кредиту;

- нарахування інфляційних втрат за кредитним договором, згідно з яким усі платежі повинні бути сплачені у гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, є правомірним;

- позивачем у позасудовому порядку було звернуто стягнення на предмет застави, проте на теперішній час виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису зупинено, а право позивача щодо задоволення своїх вимог за рахунок переданого у заставу майна порушено не було, а було захищено виконавчим написом нотаріуса.

У судовому засіданні 19.02.2021 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов, просив суд застосувати строки позовної давності.

У судовому засіданні 19.02.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

31.07.2012 року між позивачем (Компанія) та відповідачем (Позичальник) було укладено Кредитний договір № 50005447 (далі – Кредитний договір).

Договір між сторонами складають цей Кредитний договір, Загальні умови кредитування, Графік погашення кредиту, а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені або підписані сторонами у відношенні кредиту.

Відповідно до п. 1.1. Загальних умов кредитування Компанія зобов`язується надати Позичальнику кредит у сумі, визначеній у Кредитному договорі, в українських гривнях. В Кредитному договорі сторони встановлюють еквівалент суми кредиту у іноземній валюті, прийнятній для сторін.

Пунктом 1.2. Загальних умов кредитування на Позичальника покладено обов`язок прийняти, належним чином використовувати і повернути Компанії кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання Кредиту та інші платежі відповідно до умов Кредитного договору.

Розмір платежів, що підлягають сплати Позичальником у повернення кредиту визначено у гривні на день укладення Кредитного договору у Графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною Кредитного договору. В подальшому Позичальник сплачує платежі у повернення Кредиту відповідно до виставлених Компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у Кредитному договорі (п. 1.3. Загальних умов кредитування).

Основними умовами Кредитного договору сторони визначили: суму кредиту – 150 641, 40 грн.; еквівалент суми кредиту в доларах США – 18 600, 00 доларів США; строк кредиту – 60 місяців; процентна ставка – 8% змінна ставка відповідно до статті 2, 3 Загальних умов кредитування; цільове призначення – придбання автомобіля марки VW, модель Passat В7, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1 798 куб.см., 2012 року випуску.

02.08.2012 року між позивачем (Заставодержатель) та відповідачем (Заставодавець) було укладено Договір застави транспортного засобу № 50005447 (далі – Договір застави), відповідно до умов якого Заставодавець з метою забезпечення виконання зобов`язань заставляє майно, а саме автомобіль з наступними характеристиками: марка Volkswagen, модель Passat, об`єм двигуна – 1 798 см.куб., рік виробництва – 2012, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , колір – чорний.

За домовленістю сторін заставна вартість предмета застави становить 312 621, 40 грн.

Право власності на заставлене майно, яке є предметом застави за цим Договором, залишається у Заставодавця.

Заставою забезпечується вимоги Заставодержателя за Кредитним договором № 50005447 від 31.07.2012, укладеним між сторонами, за яким Заставодержатель видає Заставодацю кредит за Кредитним договором в сумі 150 641, 40 грн., що на день укладання Кредитного договору складає еквівалент 18 600 доларів США, а Заставодавець зобов`язується його використати за цільовим призначенням та згідно зі встановленим строком використання своєчасно сплачувати плату за користування кредитом (проценти за ставкою у розмірі 8,00% та комісії: разова комісія за надання (розміщення) кредиту – 0,00% від суми кредиту), а також своєчасно повернути кредит Заставодержателю.

01.10.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір про внесення змін/Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору № 50005447 від 31.07.2012, відповідно до якої Компанія зобов`язується надати Позичальнику додаткову суму кредиту у сумі еквіваленту 5 790, 00 доларів США, в українських гривнях, а Позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Компанії суму додаткового кредиту у повному обсязі, а також сплатити проценти за його використання та інші платежі відповідно до умов Кредитного договору, всіх додатків, що є його невід`ємними частинами, та цієї додаткової угоди. Сторони встановили, що на дату укладання цієї Додаткової угоди еквівалент суми Додаткового кредиту у іноземній валюті, прийнятній для сторін, дорівнює 74 980, 50 грн. Цільове призначення додаткового кредиту: сплата страхових платежів відповідно до Договору страхування № мк23803а4ск від 01.10.2014, укладеного Позичальником з АТ СК «АХА Страхування» на виконання умов Кредитного договору.

Додатковий кредит надається Компанією Позичальнику шляхом перерахування Компанією на користь страхової компанії, зазначеної у п. 1.2. Додаткової угоди, грошових коштів за страхові премії відповідно до Договору страхування, що підлягають сплаті Компанією рівними місячними платежами (п. 1.4. Додаткової угоди).

Відповідно до п. 1.10.2. Додаткової угоди повернення Додаткового кредиту здійснюється Позичальником у повному обсязі в строки, встановлені Графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту (стаття 3 Загальних умов кредитування). Розмір платежів, що підлягають сплаті Позичальником у повернення Додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на робочий день, що передував дню укладення Кредитного договору, який є невід`ємною частиною Кредитного договору. В подальшому Позичальник сплачує платежі у повернення Додаткового кредиту відповідно до виставлених Компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування обмінного курсу за безготівковими операціями банку, назву якого зазначено у Кредитному договорі, до еквівалентів платежів в іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту; при цьому для розрахунку використовується обмінний курс, чинний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка з урахуванням умов Кредитного договору. У зв`язку та одночасно з укладанням Додаткової угоди сторони викладають Графік погашення кредиту в новій редакції шляхом підписання нового Графіку погашення кредиту.

Строк кредитування за цією Додатковою угодою дорівнює строку, що лишається до припинення кредитного договору (п. 1.10.3. Додаткової угоди).

Згідно з п. 1.4.3. Загальних умов кредитування до 10 числа кожного місяця Компанія надсилає Позичальнику відповідні рахунки для сплати чергового платежу відповідно до Графіку погашення кредиту. Черговий платіж підлягає сплаті у строк відповідно до Графіку погашення кредиту. У разі, якщо Позичальник не отримав рахунок для сплати чергового платежу, Позичальник не пізніше ніж за 3 робочі дні до настання відповідного строку сплати платежу у повернення Кредиту звертається до Компанії за рахунком, в якому визначається розмір платежів у повернення Кредиту. Компанія має право надсилати рахунки за поштовою адресою Позичальника, а також електронною поштою, а Позичальник зобов`язується забезпечити отримання рахунків та їх вчасну оплату.

Пунктом 1.6. Загальних умов кредитування визначено, що виконання зобов`язання Позичальника за цим Кредитним договором (окрім зобов`язання, що виникає у зв`язку з наданням додаткового кредиту, про що сторони уклали відповідну Додаткову угоду) забезпечуються заставою майна відповідно до укладеного сторонами договору застави (та/або з третьою особою, яка надає заставу). Всі зобов`язання Позичальника за Кредитним договором забезпечуються усім майном Позичальника, на яке може бути звернено стягнення за законодавством України.

Положеннями п. 3.2. Загальних умов кредитування унормовано дострокове повернення кредиту на вимогу Компанії, а саме, сторони погоджуються, що Компанія має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання Кредитного договору у випадку, зокрема, порушення Позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення Кредиту та/або Додаткового кредиту відповідно до Графіку погашення кредиту та/або сплати плати за користування кредитом на строк щонайменше 1 календарний місяць.

Згідно з п. 8.2. Загальних умов кредитування у разі порушення Позичальником терміну повернення кредиту, визначеному у статті 3.3., за винятком умови порушення Позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту відповідно до графіку погашення кредиту, передбаченої в статті 3.2.1. Позичальник сплачує Компанії штраф у розмірі 20% від суми кредиту.

Відповідно до п. 8.3. Загальних умов кредитування за кожен випадок порушення Позичальником умов статей 5.1., 5.2., 5.3., 5.4. Позичальник сплачує Компанії штраф в українських гривнях у розмірі еквіваленту 15 Євро чи 20 доларів США відповідно до еквіваленту суми кредиту та/або Додаткового кредиту у Кредитному договорі за обмінним курсом банку, зазначеним у Кредитному договорі на момент направлення Компанією першого листа щодо сплати. Якщо Позичальник у розумний строк після направлення листа продовжує порушувати вказані статті, Компанія направляє другий лист. У такому випадку штраф за порушення Позичальником умов статей 5.1., 5.2., 5.3., 5.4. складатиме еквівалент 20 євро, чи 25 доларів США в українських гривнях за обмінним курсом банку, зазначеним у Кредитному договорі на момент направлення Компанією такого листа. Якщо Позичальник у розумний строк після направлення другого листа продовжує порушувати вказані статті, Компанія має право направити третій лист. У такому випадку, штраф за порушення Позичальником умов статей 5.1., 5.2., 5.3., 5.4. складатиме еквівалент 25 євро чи 30 доларів США в українських гривнях за обмінним курсом банку, зазначеним у кредитному договорі на момент направлення компанією такого листа. Позичальник зобов`язується сплатити всі вищевказані штрафи протягом строку відповідно до Кредитного договору або у строки, окремо вказані Компанією.

Пунктом 8.5. Загальних умов кредитування визначено, що збитки, заподіяні у зв`язку з неналежним виконанням кредитного договору повинні бути відшкодовані винною стороною у повному обсязі, понад передбачені штрафні санкції.

Оскільки відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором та Додатковою угодою до нього, позивачем 21.01.2015 року на адресу відповідача було направлено вимогу (повідомлення) № 50005447 від 19.01.2015, в якій в порядку п. 3.2. Загальних умов кредитування вимагав від відповідача дострокового повернення суми кредиту в повному обсязі та заборгованості відповідно до умов Договору в сумі 236 476, 45 грн., яка складається з:

- дострокового повернення невиплаченої суми кредиту, що становить еквівалент 10 530, 82 доларів США і відповідно до обмінного курсу за безготівковими операціями ПАТ «Креді Агріколь Банк» складає 209 563, 32 грн.;

- несплачених чергових платежів (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу) 24 806, 21 грн.;

- штрафні санкції відповідно п. 8.3. Договору 2 106, 92 грн.

В означеному повідомленні також вказано, що у випадку неповернення суми кредиту та несплати заборгованості протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги (для фізичних осіб) та протягом 5 календарних днів з дати одержання вимоги (для фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб), позивач буде вимушений вдатися до примусового стягнення суми кредиту та заборгованості, в тому числі за рахунок автомобіля, що був переданий позивачу у заставу для забезпечення виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором.

Разом з тим, вказана вимога відповідачем задоволена не була, і згідно з наданого позивачем розрахунку, станом на 11.02.2020 року за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 526 359, 40 грн., з яких 24 806, 21 грн. – сума простроченої заборгованості по сплаті чергових платежів за кредитом, 3 827, 31 грн. - 3% річних за прострочення сплати чергових платежів по кредиту, 26 872, 70 грн. - інфляційні втрати за прострочення сплати чергових платежів по кредиту, 209 563, 32 грн. – заборгованість з дострокового повернення кредиту, 31 296, 70 грн. – 3% річних за прострочення дострокового повернення кредиту, 194 055, 63 грн. – інфляційні втрати за прострочення дострокового повернення кредиту, 3 900, 00 грн. – заборгованості за компенсацію інших втрат відповідно до договору, 1 909, 25 грн. – заборгованість по сплаті штрафів за направлення повідомлень, 30 128, 28 грн. – штраф, нарахований згідно з п. 8.2. Договору.

Відповідач означений розрахунок не спростував, контррозрахунку не подав.

Доводи відповідача в частині неправомірності нарахування штрафу в сумі 30 128, 28 грн. суд до уваги не приймає, оскільки штраф нарахований позивачем на підставі п. 8.2. Загальних умов кредитування, а висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц стосуються неможливості нарахування процентів, передбачених кредитним договором, і жодним чином не стосуються неможливості нарахування штрафу за порушення Позичальником терміну повернення кредиту.

Також суд не погоджується з доводами відповідача в частині неправмірного нарахування інфляційних втрат, враховуючи наступне.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції, оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 31 травня 2015 року. Відтак, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість визнано правомірним.

Разом з цим, перевіряючи визначену позивачем суму боргу та її складові суд вважає, що позивачем безпідставно включено до її складу 3 900, 00 грн. витрат, понесених на вчинення виконавчого напису нотаріуса, виходячи з наступного.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Поняття збитків визначено статтею 22 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Пунктами першим та другим статті 22 ЦК України визначено, що збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення особою свого порушеного права.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Разом з тим, понесені відповідачем витрати на вчинення виконавчого напису нотаріуса в сумі 3 900, 00 грн. не відповідають ознакам збитків, що визначені частиною другою статті 22 ЦК України та не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Однак, під час розгляду справи відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Положеннями статті 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки, метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто, тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ч. 3 ст. 12 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

В даному випадку, судом встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань 21.01.2015 року позивач направив відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за Кредитним договором. Означена вимога відповідачем мала бути виконана до 20.02.2015 року, однак виконана не була, і ТОВ «Порше Мобіліті» достовірно довідалось про порушення свого права, а тому з 21.02.2015 року у позивача, як кредитора, розпочався перебіг трирічного строку для звернення до суду за захистом свого права, яке вважало порушеним.

Пред`явивши вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом позивач відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.

27.04.2015 року, за заявою кредитора, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 437, про стягнення із заставодавця ОСОБА_2 на користь заставодержателя ТОВ «Порше Мобіліті» предмета застави автомобіль марка Volkswagen, модель Passat, рік виробництва – 2012, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , колір – чорний, державний номер НОМЕР_2 . Вказаний виконавчий напис був поданий для примусового виконання до Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

У даній справі з позовом ТОВ «Порше Мобіліті» з позовом до ОСОБА_2 звернулося до суду, згідно відмітки на конверті, лише 05 березня 2020 року, тобто поза межами строків позовної давності.

Згідно з ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Про таке застосування наслідків пропуску строку позовної давності відповідачем було подано відповідну заяву.

Від ТОВ "Порше Мобіліті" обґрунтованих заяв чи клопотань про поновлення чи пропуск строку позовної давності з об`єктивних причин в справу подано не було.

Твердження ТОВ "Порше Мобіліті", що його право в спорі було захищене чинним виконавчим написом нотаріуса, не заслуговує на увагу та не ґрунтується на якійсь конкретно зазначеній позивачем нормі права, а є лише довільним тлумаченням стороною обставин справи на свою користь.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року по справі N 357/5125/16-ц (провадження N 61-15142сво18) зроблено висновок про те, що:

"Вчинення нотаріусом виконавчого напису -це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником. З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав.

В силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин.".

Отже суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності та, відповідно, з цих підстав відмовляє у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 11, 81, 141, 247, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави.

2. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», код ЄДРПОУ 36422974; 02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, буд. 1В.

4. Відповідач: ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ; АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 31.03.2021 року.

Суддя Н.В. Новіченко