Рішення № 95968046, 31.03.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/4750/20

Провадження № 2/201/750/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в особі головуючої - судді Ткаченко Н.В.. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів та 3% річних,

В С Т А Н О В И В:

25.05.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів та 3% річних (а.с.№2-6).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючою у справі була визначена суддя Батманова В.В., яка ухвалою від 22.06.2020р. прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі з призначенням розгляду справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (а.с.№31).

Ухвалою суду від 06.08.2020р. (постановлена під головуванням судді Батманової В.В.) провадження у справі було закрито (а.с.№148-149).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.11.2020р. ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06.08.2020р. була скасована та справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.№174-177).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2020р. головуючою у справі визначена суддя Ткаченко Н.В., яка своєю ухвалою від 23.11.2020р. прийняла справу до розгляду та постановила проводити розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.№180-181).

Також, даною ухвалою сторонам запропоновано подати до суду додаткові письмові пояснення та заперечення, проте сторони цим не скористалися (позивач, отримав 01.03.2021р. ухвалу суду від 23.11.2020р. (підтверджується наявним в матеріалах справи реєстром та відомостями з пошукової системи сайту «Укрпошта»), а від відповідачки до суду повернувся конверт з позначкою «за закінченням терміну зберігання» (при цьому, про наявність в провадженні суду справи відповідачка обізнана, що підтверджується наявними заявами по суті справи).

Таким чином, суд вважає можливим розглянути справу на підставі позовної заяви та заяв по суті справи (відзиву, відповіді на відзив), що були подані сторонами під час перебування цивільної справи в провадженні судді Батманової В.В.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.07.2018р.(залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04.12.2019р. та постановою Верховного Суду від 01.04.2020р.) у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживача, розірвання договору купівлі-продажу № 022904-6 від 29.04.2008р. та стягнення сум відмовлено, а зустрічний позов ФОП ОСОБА_2 задоволено частково, розірвано договір купівлі-продажу № 022904-6 від 29.04.2008р. Оскільки позивач на виконання умов цього договору передав відповідачці грошові кошти в розмірі 109 528грн. 77коп., а договір купівлі-продажу є розірваним в судовому порядку з 04.12.2019р., то правова підстава для набуття відповідачкою у власність грошових коштів відпала, а у позивача виникло право вимагати повернення безпідставно набутого майна. Позивач звернувся з вимогою до відповідачки про повернення безпідставно отриманих коштів за розірваним договором, проте вона не виконує свого обов`язку, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з позов, в якому просив стягнути безпідставно набуті кошти в розмірі 109 582грн. 77коп. та 3% річних за користування грошовими коштами на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України в сумі 1 606грн. 01коп. (а.с.№2-6).

16.07.2020р. до суду надійшов відзив представника відповідачки ФОП ОСОБА_2 – адвоката Кумченка В.Ю. (діє на підставі ордеру серія ДН № 121763 від 14.07.2020р. - а.с.№ 45), в якому представник просив застосувати строки позовної давності до вимог щодо стягнення коштів та 3% річних та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, стягнувши витрати на правову допомогу (а.с.№46-50).

В обґрунтування відзиву представник відповідачки посилався на те, що 29.04.2008р. між сторонами був укладений договір купівлі-продажу № 022904-6, за умовами якого відповідачка отримала грошові кошти в сумі попередньої оплати товару в розмірі 109 582грн. 77коп. Постановою Верховного Суду у справі № 206/1676/16-ц від 01.04.2020р. встановлено, що саме позивач порушив своє зобов`язання по прийняттю товару від відповідачки, а відповідачка зберігала товар і 01.02.2017р. продала його іншому покупцю. Враховуючи, що договір купівлі-продажу був розірваний за рішенням суду вже після його виконання, то відповідно до ч.ч. 4-5 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, а тому заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими. Крім того, представник відповідачки посилався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, адже трирічний строк позовної давності, в межах якого позивач мав право звернутися до суду, почався з 10.06.2008р. (строк виконання зобов`язання, який вказаний в п.2.2. договору) та закінчився 11.06.2011р., проте, позивач звернувся до суду з позовними вимогами лише 25.05.2020р. Також представник відповідачки зазначив, що позивачем ініціювалися в різний час спори про стягнення з відповідачки грошових коштів, які є тотожними до даного спору, проте, в задоволенні всіх його позовних вимог відмовлено.

24.07.2020р. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що позовні вимоги заявлені ним 25.05.2020р. не є тотожними із іншими позовними вимогами, адже в цій справі заявлено про повернення безпідставно набутого майна, а в інших справах підстави пред`явлення позову були інакші. Щодо застосування строків позовної давності, то строк пред`явлення позовної заяви слід відраховувати з моменту ухвалення 04.12.2019р. Дніпровським апеляційним судом рішення у справі № 206/1676/16-ц, яким договір купівлі-продажу № 022904-6 від 29.04.2008р. є розірваним з 04.12.2019р., а отже право на пред`явлення позову про стягнення безпідставно набутих коштів у позивача виникло лише в грудні 2019р.(а.с.№139-141).

07.08.2020р. до суду надійшли заперечення представника відповідачки на відзив, в яких він посилався на те, що Верховний Суд у постанові від 16.05.2019р. у справі № 686/19295/16-ц звернув увагу, що визнання боргу мало б правове значення, якби було встановлено, що повернення купівельної ціни було частиною домовленості про розірвання договору купівлі-продажу. Проте, існування такої домовленості між сторонами у договорі купівлі-продажу не доведено, а тому у відповідачки не виникло зобов`язання з повернення грошових коштів після розірвання договору. Таким чином, грошові кошти в розмірі 109 528грн. 77коп. були сплачені позивачем до розірвання договору від 29.04.2008р., а тому ця сума поверненню не підлягає. Просив застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.№151-152).

Суд, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши оцінку доводам та запереченням сторін в сукупності з наданими письмовими доказами та положеннями законодавчих актів, оцінивши зібрані докази у справі у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області Пігіну О.Б. відмовлено в задоволенні позовних вимог до приватного підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу, стягнення коштів, моральної шкоди та неустойки, а зустрічні позовні вимоги приватного підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків та пені задоволені частково, та з відповідача стягнута пеня за договором купівлі-продажу № 022904-6 від 29.04.2008р. за період з 01.04.2010р. по 01.03.2012р. у розмірі 9 993грн. 95коп. та витрати на зберігання товару за період з 01.02.2009р. по 30.09.2009р. в розмірі 17 528грн. (а.с.№51-57).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.07.2018р. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 (третя особа – ТОВ «Абсолютний стиль») про захист прав споживачів, розірвання договору купівлі-продажу та стягнення сум відмовлено в повному обсязі, а зустрічний позов ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу, стягнення пені та завданих збитків задоволений частково, договір купівлі-продажу № 022904-6 будівельних систем «Velox», укладений 29.04.2008р. між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний, а в решті позовних вимог відмовлено (а.с.№7-13).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04.12.2019р. рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.07.2018р. залишено без змін (а.с.№14-18).

Постановою Верховного Суду від 01.04.2020р. рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.07.2018р. та постанова Дніпровського апеляційного суду від 04.12.2019р. залишені без змін (а.с.№19-26).

Відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Враховуючи, що рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.07.2018р., яким розірваний договір купівлі-продажу № 022904-6 від 29.04.2008р., набрало законної сили 04.12.2019р. (дата ухвалення Дніпровським апеляційним судом постанови), для позивача ОСОБА_1 трирічний строк звернення до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів після розірвання договору купівлі-продажу відраховується саме з моменту набрання законної сили рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська суду, а саме - з 04.12.2019р.

Отже, станом на 25.05.2020р. (день подачі позову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська) трирічний строк позовної давності ОСОБА_1 не пропущений.

Посилання представника відповідачки, що строк звернення позивача з вимогою про повернення сплачених коштів за договором купівлі-продажу від 29.04.2008р. має відраховуватися з 11.06.2008р. (строк виконання договору купівлі-продажу обумовлений сторонами до 10.06.2008р.), суд оцінює критично з огляду на те, що підставою звернення позивача до суду з даним позовом є стягнення безпідставно набутого майна за розірваним судом договором (ст. 1212 ЦК України), а не застосування правових наслідків розірваного договору (ст. 653 ЦК України).

Таким чином, в задоволенні клопотання представника ФОП ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу строків позовної давності, слід відмовити, оскільки позивачем цей строк не пропущений.

Звертаючись до суду з даною позовною заявою, позивачем заявлені вимоги про стягнення безпідставно набутих грошових коштів (ст. 1212 ЦК України), у зв`язку з тим, що правова підстава набуття ФОП ОСОБА_2 коштів за договором купівлі-продажу від 29.04.2008р. відпала після набрання законної сили рішення про розірвання цього договору.

Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Верховний Суд у своїй постанові від 17.04.2019р. у справі № 759/1206/17 зазначив, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Верховний Суд у постанові від 06.02.2020р. у справі № 910/13271/18 зазначив, що у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016р. у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016р. у справі №6-100цс15.

З огляду на положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд вважає можливим врахувати висновки щодо застосування норми права (ст. 1212 ЦК України), викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.03.2015р., рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.07.2018р. та постановою Дніпровського апеляційного суду 04.12.2019р. встановлено, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 29.04.2008р. № 022904-6 ОСОБА_1 було сплачено ФОП ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 109 582грн. 77коп., а отже в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України ці обставини доказуванню не підлягають.

Договір купівлі-продажу № 022904-6 будівельних систем «Velox», укладений 29.04.2008р. між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був розірваний в судовому порядку рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.07.2018р., яке набрало законної сили 04.12.2019р.

Отже, з 04.12.2019р. між сторонами відсутній дійсний договір купівлі-продажу, а правова підстава для набуття відповідачкою у власність грошових коштів за цим договором відпала, і у позивача виникло право вимагати повернення безпідставно набутого майна на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 109 528грн. 77коп. підлягають задоволенню, і ця сума підлягає стягненню з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Суд вважає необґрунтованими посилання представника відповідачки у відзиві, що розірвання договору купівлі-продажу відбулося за вини ОСОБА_1 у зв`язку з істотним порушенням умов договору саме з його з боку, оскільки для зобов`язань, що виникли на підставі ст. 1212 ЦК України, вина будь-якої сторони зобов`язання не має значення, важливим є саме факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Оцінка винним діям позивача щодо неналежного виконання умов договору купівлі-продажу від 29.04.2008р. була надана під час розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області 19.03.2015р. цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ПП ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди та неустойки та за зустрічним позовом ПП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, пені, який в задоволенні первісного позову відмовив в повному обсязі, а зустрічні вимоги задовольнив частково.

В даній справі, після розірвання договору купівлі-продажу в судовому порядку 11.07.2018р. відповідачка в силу закону вважається такою, що неправомірно набула майно – грошові кошти позивача в розмірі 109 682грн. 77коп.

Крім того, рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11.07.2018р. встановлено, що 01.02.2017р. відповідачка продала ФОП ОСОБА_3 товар, що був предметом договору купівлі-продажу від 29.04.2008р. між сторонами у даній справі (а.с.№11 зворотна сторона), а отже, відповідачка двічі за один й той самий товар отримала грошові кошти як від позивача, так і від іншої особи.

Заперечення представника відповідача, що в силу ч. 4, 5 ст. 653 ЦК України виконане за договором до його зміни чи розірвання поверненню не підлягає, якщо інше не встановлено договором або законом, з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 20.02.2013р. у справі № 6-158цс12, суд також вважає необґрунтованими, оскільки стаття 1212 ЦК України передбачає повернення, як набутого безпідставно, того, що було виконано за зобов`язанням, а правова позиція, на яку посилається відповідач, стосується інших правовідносин (застосування ст.ст. 651, 653 ЦК України), а тому в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України висновок Верховного Суду України у справі № 6-158цс12 не може бути врахований при ухваленні даного рішення.

Що стосується стягнення 3% річних, які позивач просить стягнути на підставі ст. 625 ЦК України, то в цій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити, з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду України від 01.06.2016р. у справі N 910/22034/15 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 27.04.2020р. позивач надіслав на адресу відповідачки письмову вимогу, що підтверджується описом вкладення та поштовими квитанціями (а.с.№27).

Самого тексту письмової вимоги до суду не надано, за трекінгом відстеження на сайті «Укрпошта» не можливо встановити, чи отримала відповідачка вимогу позивача, чи ні (у відзиві та запереченнях відповідачка не посилається на отримання нею письмової вимоги позивача).

Звертаючись з позовними вимогами, позивач просить стягнути 3% річних в розмірі 1 606грн. 01коп. за період з 05.12.2019р. (з наступного за набранням законної сили рішенням суду днем) по 25.05.2020р. (день звернення до суду з позовом).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що повернення безпідставно набутих коштів є позадоговірним зобов`язанням, строк виконання якого не встановлений сторонами, то боржник у такому зобов`язанні вважається таким, що прострочив його виконання через 7 днів від дня пред`явлення вимоги.

Оскільки позивачем не наданий текст вимоги про повернення безпідставно набутих коштів, а також не надано доказів отримання відповідачкою (повернення без отримання) цієї вимоги, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення 3% річних, оскільки позивачем не доведено, що строк виконання позадоговірного зобов`язання настав і відповідачка прострочила виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, позивачем помилково розраховано період прострочення виконання грошового зобов`язання щодо повернення безпідставно набутого майна з 05.12.2019р. по 25.05.2020р., отже в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Підводячи підсумок викладеному, суд вважає необхідним задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів та 3% річних, та стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 109 582грн. 77коп., а в задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України, суд вважає необхідним їх розподілити наступним чином.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає, що з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 095грн. 83коп. (1% від задоволеної частини позовних вимог).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018р. у справі №751/3840/15-ц суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Витрати на професійну правничу допомогу позивачем в позовній заяві не заявлені, доказів понесення цих судових витрат протягом розгляду справи в суді також не надано.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, з позивача на користь відповідачки слід стягнути заявлені при подачі відзиву витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 134грн. 50коп., які документально підтверджені наступними доказами: договір про надання правової допомоги від 09.07.2020р. №09-17-20/02, рахунок фактура № 37/20 від 14.07.2020р., прибутковий касовий ордер № 37/20 від 14.07.2020р., квитанція до прибуткового касового ордера № 37/20 від 14.07.2020р., свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю (а.с.№131-138).

Розрахунок витрат на професійну правничу допомогу судом проведено, виходячи з заявленої відповідачкою суми витрат 6 725грн. * 2% (відсоток частини позовних вимог, в задоволенні якої відмовлено, який розрахований наступним чином: 109 582грн. 77коп. * 100% : 111 134грн. 78коп.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 530, 625, 1212 ЦК України, постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018р. у справі №751/3840/15-ц, постановами Верховного Суду від 17.04.2019р. у справі № 759/1206/17, від 06.02.2020р. у справі № 910/13271/18, постановою Верховного Суду України від 01.06.2016р. у справі N 910/22034/15, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, ч.4 ст. 82, ст.ст. 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, ч. 1 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів та 3% річних – задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 109 582грн. 77коп.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення 3% річних – відмовити.

Стягнути з Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені по справі судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 095грн. 83коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 ( НОМЕР_3 ) судові витрати по оплаті професійної правничої допомоги в розмірі 134грн. 50коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Ткаченко Н.В.