Рішення № 95961394, 01.04.2021, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 467/158/21

2/467/143/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2021 року Арбузинський районний суд Миколаївської області

в складі:

головуючого судді Кірімової О.М.,

за участю секретаря Сіваченко Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Хлібна база № 76" державного агентства резерву України про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Хлібна база № 76" державного агентства резерву України про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивує тим, що з 23 листопада 2009 року він працював у Державному підприємстві "Хлібна база №76" державного агентства резерву України на посаді слюсаря ремонтника 3 розряду. Наказом № 4-к від 11 січня 2021 року його було звільнено з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

У день звільнення позивач знаходився на роботі, виконуючи свої обов`язки, був ознайомлений із наказом про звільнення, отримав трудову книжку, однак виплата всіх сум, що йому належали при звільненні, у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, відповідачем здійснена не була. До часу звернення до суду належні до виплати кошти йому не виплачені.

Тому підприємство має виплатити йому нараховану до виплати суму, що становить 20694,61 грн. та середній заробіток за весь час затримки по день ухвалення судового рішення фактичного розрахунку з розрахунку робочих днів в розмірі на день звернення до суду з позовом 9465,60 грн.

Посилаючись на вказані обставини, на положення ст.ст. 47,116,116 КЗпП України, позивач просить стягнути з Державного підприємства "Хлібна база №76" державного агентства резерву України на його користьнарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з вересня по листопад 2020 року в розмірі 20694,61 грн. та середній заробіток за весь час затримки по день ухвалення судового рішення фактичного розрахунку з розрахунку робочих днів в розмірі 9465,60 грн., стягнути із відповідача на його користь сплачений судовий збір у розмірі 908 грн. та просив допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Ухвалою суду від 23.02.2021 року провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Правом подачі до суду відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, не оспорив суму боргу, та не надав відомостей про причини, якими була обумовлена затримка з виплати заробітної плати та чи сталася вона з незалежних від нього причин,тому суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

До початку судового засідання позивач надав суду заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечував проти винесення заочного рішення по справі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не відомі, хоча про дату, місце та час судового засідання був повідомлений належним чином. Зі згоди позивача, суд ухвалив про можливість розгляду справи у відсутність представника відповідача на підставі наявних у справі доказів та ухвалення заочного рішення.

Суд, вислухавши позивача, з`ясувавши всі обставини справив межах заявлених позовних вимог, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, а також оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, керуючись принципом верховенства права, приходить до наступного.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст.1 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку

Відповідно до частини другої статті 117КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як видно, за положеннями ст. 117 КЗпП України, підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає два юридичних факти порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116КЗпП України) та вина власника. Затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов`язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Пред`являючи таку вимогу до власника, працівник не зобов`язаний доводити наявність будь-яких шкідливих наслідків затримки розрахунку при звільненні. Що ж стосується вини, то за аналогією із ст. 614 Цивільного кодексу України обов`язок доведення її відсутності лежить на власникові.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Порядок обчислення середньої заробітної плати та розміру компенсації при трудових відносинах встановлено Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за нормами статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного суду України від 14 грудня 2016 року по справі №6-788цс16.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З матеріалів справи вбачається, що Державне підприємство "Хлібна база №76" державного агентства резерву України зареєстровано, як юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб підприємців та громадських формувань (а.с. 18-19).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Державним підприємством "Хлібна база №76" державного агентства резерву України і був звільнений з роботи на підставі наказу № 4-к від 11 січня 2021 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача ( а.с. 6,7,13).

В день звільнення ОСОБА_1 не була проведена виплата всіх сум, що належать йому від Державного підприємства "Хлібна база №76" державного агентства резерву України при звільненні.

Крім того судом також встановлено, іншого відповідачем не спростовано, що остаточний розрахунок з позивачем станом на момент звернення до суду не проведений.

Згідно довідки про нараховану і не виплачену заробітну плату виданої Державним підприємством "Хлібна база №76" державного агентства резерву України заборгованість від 29.01.2021 року № 41 заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 станом на день звільнення складає 20694,61 грн. (а.с.8).

За такого, вимоги в частині заявленого позову про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з вересня 2020 року по 11 січня 2021 року (день звільнення) в розмірі 20694,61 грн. з утриманням податків, страхових внесків та інших обов`язкових платежів підлягають до задоволення.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки за затримку розрахунку, суд враховує положення ст. 27 Закону України "Про оплату праці" та абз. 3 п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), відносно того, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно довідки Державного підприємства "Хлібна база №76" державного агентства резерву України від 12 січня 2021 року № 11 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні повні два календарні місяці роботи, а саме листопад та грудень 2020 року, що передували звільненню складає 315 грн. 52 коп. (а.с. 9)

Період, за який необхідно провести розрахунок з урахуванням заявлених позовних вимог становить з 12 січня 2020 року (наступний день звільнення) по 01 квітня 2021 року (день ухвалення рішення суду)

Таким чином, середній заробіток за час розрахунку при звільненні підлягає розрахунку за період з 12 січня 2020 року по 01 квітня 2021 року за 56 робочих днів (315.52 х 56), що становить 17669 грн. 12 коп.

Проведення розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з робочих, а не календарних днів, відповідає правовій позиції, викладеній в постанові від 21 січня 2015 року №6-195цс14 Верховного Суду України.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 січня 2020 року по 01 квітня 2021 року становить 17669 грн. 12 коп.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині.

Отже, нарахування податків та платежів до компетенції суду не належить, дані відрахування проводяться підприємством при виплаті присудженої судом суми.

Тому вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з 12 січня 2020 року по 01 квітня 2021 року в розмірі 17669 грн. 12 коп. підлягають задоволенню по день постановлення рішення, що відповідатиме вимогам пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 81 ЦПК України у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв`язку з повідомленням ним або членом його сім`ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов`язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Разом з тим, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, з урахуванням предмету заявлених позовних вимог, сплатив судовий збір при поданні позовної заяви.

Відповідно до положень п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір"за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складала 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб на місяць на 1 січня 2021 року становив 2270,00 грн., тобто за подання позовної заяви з вимогами майнового характеру судовий збір не може бути меншим 908,00 грн. та не може перевищувати 11350,00 грн.

Оскільки позов суд задовольняє у повному обсязі, розподіляючи судові витрати згідно правилам ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у дохід держави та на користь позивача по 908 грн.

Згідно із ст. 430 УПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. У зв`язку з цим, рішення суду в цій частині підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства "Хлібна база №76" державного агентства резерву України про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства "Хлібна база №76" державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з вересня 2020 року по 11 січня 2021 року в розмірі 20694 (двадцять тисяч шістсот дев`яносто чотири) грн. 61 коп. з утриманням податків, страхових внесків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства "Хлібна база №76" державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 12 січня 2020 року по 01 квітня 2021 року в розмірі 17669 ( сімнадцять тисяч шістсот шістдесят дев`ять) грн. 12 коп.

Стягнути з Державного підприємства "Хлібна база №76" державного агентства резерву України в дохід держави судові витрати в розмірі 908 грн. 60 коп.

Стягнути з Державного підприємства "Хлібна база №76" державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908 грн. 60 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за заявою про перегляд Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем та іншими учасниками справи шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державне підприємство "Хлібна база №76" державного агентства резерву України (код ЄДРПОУ 20885124, Миколаївська область, Арбузинський район, с. Кавуни, вул. Елеваторна, 10)

Суддя Арбузинського

районного суду О.М. Кірімова