Ухвала суду № 95960632, 01.04.2021, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/1033/21

Провадження № 2/456/720/2021

У Х В А Л А

іменем України

01 квітня 2021 року місто Стрий Львівської області

Стрийський міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого – судді Микитина В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Стасів О.Я.,

сторони та інші учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – Стрийський міськрайонний відділ виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 ;

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_3 ;

вимоги позивача – про зняття арешту з майна;

вирішуючи у підготовчому судовому засіданні за відсутності усіх учасників справи питання про закриття провадження у цій справі, -

в с т а н о в и в:

Описова частина із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою.

Позивач ОСОБА_1 09.03.2021 року звернувся у Стрийський міськрайонний суд Львівської області з позовною заявою, в якій просить ухвалити рішення про зобов`язання відповідача – Стрийський міськрайонний відділ виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зняти арешт з належної йому на праві власності частини квартири АДРЕСА_1 . Судові витрати у справі позивач просить залишити за ним.

Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області Микитина В.Я. від 12.03.2021 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження. Визначено місце, дату та час підготовчого судового засідання у справі – приміщення Стрийського міськрайонного суду Львівської області за адресою: м. Стрий, вул. Т. Шевченка, буд. 89, 01.04.2021 року, 11.00 год..

Сторони, а також треті особи у справі, належно та завчасно повідомлялись судом про місце, дату та час підготовчого судового засідання по їх справі, про що у справі наявні відповідні письмові підтвердження. Ніхто з учасників справи у підготовче судове засідання не з`явився.

Від уповноваженої представниці позивача – адвокатеси Поліщук І.М. (ордер про надання правничої (правової) допомоги серія ВС № 1064385, оригінал знаходиться у матеріалах справи) через канцелярію суду 31.03.2021 року під вх. № 6114 подано клопотання про проведення підготовчого судового засідання у цій справі без її участі та без участі її довірителя.

Судом було задоволено клопотання уповноваженої представниці позивача – адвокатеси Поліщук І.М. про проведення підготовчого судового засідання за її відсутності та відсутності позивача, після чого, виходячи з положень ст. 198 та ч. 2 ст. 247 ЦПК України, а також враховуючи неявку у підготовче судове засідання усіх учасників справи, суд вважав за доцільне та можливе проводити таке за відсутності учасників справи на підставі наявних у суду матеріалів та без його фіксування технічними засобами.

Суд також у підготовчому судовому засіданні вважав за необхідне вирішити питання про закриття провадження у цій справі, оскільки така не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, після чого також досліджено наявні у матеріалах справи документи, необхідні для вирішення зазначеного питання.

Встановлені судом фактичні обставини справи, пов`язані із вирішенням питання про закриття провадження у справі.

16.11.1998 року Стрийським районним судом Львівської області ухвалено вирок у кримінальній справі № 1-222/1998 р., про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 140 КК України (у редакції 1963 року), у котрому також задоволено частково цивільні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок злочину, та котрий набрав законної сили й підлягало виконанню.

У Відділі державної виконавчої служби Стрийського міського управління юстиції Львівської області перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Стрийським районним судом Львівської області на виконання вищевказаного судового рішення, у частині стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди. В ході примусового виконання відповідного виконавчого провадження державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Стрийського міського управління юстиції Львівської області Федоришин Н.С. 13.12.2002 року винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження.

У подальшому, виконавче провадження на підставі відповідної постанови згаданої вище державного виконавця завершено в один із способів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» (у редакції, що діяла на час примусового виконання судового рішення), однак встановити у котрий саме спосіб, не представляється можливим в силу знищення матеріалів судової справи та матеріалів виконавчого провадження. При цьому, питання про зняття арешту з майна боржника та заборони на його відчуження зазначеною державним виконавцем не було вирішено.

Доказів виконання боржником ОСОБА_1 судового рішення (у частині задоволення частково цивільних позовів) матеріали даної справи не містять.

Закон, джерела права та роз`яснення, якими керувався суд, постановляючи дану ухвалу.

Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположих свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Згідно з пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

У цьому пункті закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. рішення Європейського Суду з прав людини від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. рішення Європейського Суду з прав людини від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).

Згідно із статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський Суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. рішення Європейського Суду з прав людини від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08), в якому визначено, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122–125).

В силу ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статті 47-49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, що діяла на час примусового виконання судового рішення) визначали підстави та порядок завершальних стадій виконавчого провадження, зокрема повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі) який його видав, та закінчення виконавчого провадження.

У свою чергу, наслідки завершення виконавчого провадження, серед котрих і зняття арешту з майна боржника, визначені статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, що діяла на час примусового виконання судового рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, що діяла на час примусового виконання судового рішення) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Як роз`яснено у пункті 1 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року за № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пункті 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року за № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» вказано, що у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» (мова йде про редакцію, що діяла на час примусового виконання судового рішення). У зв`язку із цим боржник не може пред`являти такий позов, оскільки у судовому процесі він був цивільним відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання. У разі пред`явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження, а, помилково прийнявши позов до розгляду, суд має закрити провадження у справі.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 200 ЦПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд, з-поміж інших, постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

У свою чергу, підстави для закриття провадження у цивільній справі наведені у статті 255 ЦПК України. Так, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).

Висновок суду за результатами вирішення питання про закриття провадження у цивільній справі.

За встановлених судом обставин, примусове виконання виконавчого документа – виконавчого листа, що був виданий на примусове виконання судового рішення, завершено в один із передбачених Законом України «Про виконавче провадження» (у редакції, що діяла на час примусового виконання судового рішення) способів, питання щодо зняття арешту з майна боржника, накладеного у цьому виконавчому провадженні, не вирішувалося.

При цьому, ОСОБА_1 на підставі вироку Стрийського районного суду Львівської області, ухваленого 16.11.1998 року по справі № 1-222/1998 р., котрий підлягав виконанню, був боржником за задоволеними у ньому частково цивільними позовами, а даний спір не пов`язаний з належністю майна, на яке у зазначеному вище виконавчому провадженні накладено арешт. Крім того, арешт свого часу накладено на майно ОСОБА_1 саме з метою забезпечення виконання судового рішення, котре набрало законної сили, а тому він не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні в порядку цивільного судочинства.

З огляду на вказане, провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, на стадії підготовчого провадження.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 червня 2020 року у справі № 201/10187/18, цивільне провадження № 61-6651св19, від 29 липня 2020 року у справі № 161/3171/19, цивільне провадження № 61-2484св20, від 20 січня 2021 року у справі № 157/298/19, цивільне провадження № 61-20261св19.

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, адміністративне провадження № К/9901/20268/18, дійшов висновку, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10, 13, 200, 247, 255-256, 258, 260-261 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Стрийського міськрайонного відділу виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), з участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про зняття арешту з майна,- закрити на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки ця справа не підлягає розгляду в позовному провадженні в порядку цивільного судочинства.

Роз`яснення про наслідки закриття провадження у справі.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що він як особа, котра мала статус боржника у виконавчому провадженні, а після його завершення арешт з його майна не знято, в залежності від особливостей вирішення цього питання державним виконавцем, має два способи захисту свого порушеного права. Перший – звернутися із скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця до суду, котрий видав виконавчий документ та при завершенні виконавчого провадження за примусовим виконанням котрого державним виконавцем не було вирішено питання про знання арешту з майна. Другий – звернутись до адміністративного суду з позовною заявою про протиправність бездіяльності державного виконавця та зобов`язання вчинити дії, з вимогою зобов`язати відповідний орган державної виконавчої служби зняти арешт з майна.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Строк і порядок набрання ухвалою суду законної сили та її оскарження.

Ухвала, в силу положень ч. 2 ст. 261 ЦПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею, однак може бути оскаржена заявником у строк подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Апеляційна скарга на ухвалу подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Однак, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається через Стрийський міськрайонний суд Львівської області.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://stm.lv.court.gov.ua.

Дата складення та підписання ухвали суду: 01 квітня 2021 року.

Суддя В.Я. Микитин