Рішення № 95954807, 30.03.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/5270/20

Провадження №2/523/1547/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2021 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого - судді Малиновського О.М.

за участю секретаря - Кащавцевої А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, у місті Одеса, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. про визнання недійсним договору дарування,

ВСТАНОВИВ

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі за текстом Товариство) звернулось до суду з позовними вимогами в яких зазначило, що до Товариства за договором купівлі-продажу майнових прав № 951/к від 09.11.2018р. перейшло право вимоги, в тому числі за кредитним договором №11145701000 від 20.04.2007р. укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 за умовами якого, останній отримав кредитні грошові кошти в розмірі 22 904,00дол. США строком користування до 20.04.2014р.

В зв`язку з неналежним виконанням кредитних зобов`язань заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04.02.2014р. (справа №520/14867/13-ц) з ОСОБА_1 була стягнута заборгованість за кредитним договором №11145701000 від 20.04.2007р. в розмірі 208 003,83грн.

Під час виконання зазначеного вище рішення суду Товариству, як стягувачу, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відмово, що ОСОБА_1 10.04.2015р. уклав договір дарування за яким подарував своєму батькові, ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

На думку позивача, такий договір був укладений через рік після ухвалення рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_1 , відтак, його дії не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а лише для невиконання рішення суду, яке наразі невиконане, що є підставою вважати такий правочин фіктивним.

Посилаючись на вказані обставини, Товариство просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Представник ОСОБА_2 направила до суду відзив в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що Товариством не доведено відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки та факт введення стягувача в оману. При укладанні договору дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було створено всіх необхідних наслідків для дійсності договору дарування, так як обдарований фактично прийняв ключі й документи на нерухоме майно та нерухоме майно, відтак правочин не може бути кваліфікований, як фіктивний. На час укладання договору дарування жодних обтяжень на нерухоме майно боржника накладено не було, подарована квартира на була іпотечним майном у кредитному зобов`язанні, а відтак договір було укладено прозоро, у суворій відповідності до закону, та без введення стягувача в оману. Набувач майна - ОСОБА_2 не є стороною кредитних зобов`язань та не є поручителем. На думку представника з боку позивача не доведено, що укладанням договору дарування порушені їхні права. Також представник зазначає, що спірна квартира була предметом іпотеки за іншими кредитними зобов`язаннями, зокрема перед ВАТ «Ощадбанк», яке і мало першочергове звернення задля задоволення вимог. Крім зазначених вище обставин представник просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, який на її думку, слід відраховувати з часу укладання договору, а саме з 10.04.2015р., в той час коли позовні вимоги пред`явлені до суду 01.04.2020р., тобто з пропуском строку позовної давності. Відмовляючи в задоволені позовних вимог представник просить стягнути з Товариства на користь ОСОБА_2 понесені витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00грн.

Від ОСОБА_1 до суду не надходило відзиву та/або пояснень на пред`явлені позовні вимоги.

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.

Ухвалою судді від 08.05.2020р. було відкрито провадження у справі з призначенням розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

В зв`язку з неналежним повідомленням відповідача ОСОБА_1 про час та місце судового засідання, підготовче судове засідання відкладалось.

Ухвалою суду від 24.02.2021р. було закрито підготовче провадження з призначенням розгляду справи за участю сторін.

В зв`язку з запровадженими на території України карантинними заходами, розгляд справи неодноразово відкладався.

ІІІ. Позиції сторін.

Представник Товариства в судовому засіданні пред`явлені позовні вимоги підтримала, просить задовольнити.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні посилаючись на обставини зазначені у відзиві на позовну заяву просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 направив заяву про проведення розгляду справи за його відсутності.

Третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. просила проводити розгляд справи за її відсутності.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що 20.04.2007р. між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №11145701000 за умовами якого останній отримав кредитні грошові кошти в розмірі 22904,00дол. США строком користування до 20.04.2014р.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04.02.2014р. (справа №520/14867/13-ц) за позовними вимогами ПАТ «Дельта Банк», до якого перейшло право вимоги за кредитним договором №11145701000 від АКІБ «УкрСиббанк», з ОСОБА_1 була стягнута заборгованість в розмірі 208003,83грн.

Між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» 09.11.2018р. був укладений договір купівлі-продажу майнових прав №951/к, за яким заявник отримав право вимоги по кредитним зобов`язанням, прийнятих ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04.09.2019р. проведено заміну стягувача у справі №520/14867/13 з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «Вердикт Капітал».

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13.02.2019р. виданий дублікат виконавчого листа у справі №520/14867/13, поновлено строк пред`явлення виконавчого листа для виконання про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20.11.2019р., наданої з боку Товариства, убачається, що 10.04.2015р. був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г., реєстровий номер 232.

На теперішній час заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 04.02.2014р. (справа №520/14867/13-ц) перебуває на примусовому виконанні, ОСОБА_3 заборгованість за кредитом не сплачена.

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до вимог ст.717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників: свідомий намір невиконання зобов`язань договору, приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_1 відчужуючи належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 своєму батькові, ОСОБА_2 , був обізнаний про розгляд справи за позовними вимогами ПАТ «Дельта Банк» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором у 2014р. Так саме, він був обізнаний про заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 04.02.2014р. у той же справі, що набрало законної сили, за яким з нього на користь ПАТ «Дельта Банк» була стягнута заборгованість за кредитним договором в розмірі 208003,83грн. Таким чином, ОСОБА_1 міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання рішення суду, що на час укладення договору дарування, набрало законної сили.

Слід зазначити, що правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тому дії особи, що вчинені без наміру створити будь-які юридичні наслідки, не призводять до правочинів. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому справжні їх цілі можуть бути протизаконними (наприклад, укладення громадянином договору дарування майна зі своїм родичом з метою приховання цього майна від накладення на нього арешту і реалізації в рахунок виконання зобов`язань).

При встановлених судом обставинах слід дійти висновку, що договір дарування не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник, ОСОБА_1 (дарувальник), відносно якого ухвалено рішення суду про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його батько, ОСОБА_2 (обдаровуваний), які уклали договір дарування, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора, оскільки укладали договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Зважаючи на викладене, з`ясувавши дійсні обставини та аналізуючи зібрані в справі докази, суд дійшов висновку, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. 10 квітня 2015р., реєстровий номер 232, слід визнати недійсним з підстав передбачених частинами 1,5 ст.203 ЦК України, ст.ст.215,234 ЦК України, як фіктивний.

В зв`язку з чим, пред`явлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи представника ОСОБА_2 про те, що метою укладення спірного договору дарування між ним і його синами, було волевиявлення бабусі ОСОБА_1 , яка фактично і була власником квартири, так як вказане нерухоме майно придбане за її кошти, суд вважає необґрунтованими та не підтвердженими ніякими доказами. Є недоведеним необхідність в укладанні договору дарування відразу після зняття заборони по іпотеці по спірній квартирі, за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_3 перед АТ «Ощадбанк».

Відповідачами суду не надано доказів, що під час укладення спірних договорів їхня внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, та що сторони договору передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Відповідачі у справі не довели суду, що їхні дії, як сторін договору дарування, не направлені були на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно, як до близьких родичів, з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за рахунок відповідача ОСОБА_1 , рішення суду про стягнення грошових коштів.

Інші заперечення, зазначені представником ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву, зокрема про те, що правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, договір було укладено прозоро, у суворій відповідності до закону та без введення стягувачу в оману, набувач майна - ОСОБА_2 не є стороною кредитних зобов`язань та не є поручителем та те, що позивачем не доведено, що укладанням договору дарування порушені їхні права є безпідставними та спростовуються встановленими судом та зазначеними вище обставинами.

Стосовно заявлених представником ОСОБА_2 наслідків пропуску строку позовної давності то слід зазначити таке.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з даною вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно вимог ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що до Товариства перейшло право вимоги по кредитним зобов`язанням у 2018р. Питання заміни стягувача у виконавчому провадженні було здійснено ухвалою суду 04.09.2019р. Товариство зазначає, що тільки 20.11.2019р. під час виконання рішення суду з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, дізналися про факт дарування 10.04.2015р. відповідачем ОСОБА_1 спірної квартири. З даним позовом Товариство звернулось до суду 07.04.2020р.

З огляду на те, що позивач дізнався про існування оспорюваного договору у листопаді 2019р. - після отримання довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна, а звернувшись до суду з позовними вимогами 07.04.2020р. Товариство не пропустило визначений ст.257 ЦК України строк позовної давності. Інші відомості про те, що Товариство довідалось або повинно було довідатись про укладання договору дарування від 10.04.2015р. раніше ніж з отриманої інформаційної довідки від 20.11.2019р., матеріали справи не містять.

Таким чином, доводи представника відповідача ОСОБА_2 в своїх запереченнях проти позову, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, що є підставою для відмови у задоволенні позову, суд вважає необгрунтованими, оскільки вони спростовуються наявними в справі доказами.

VІ. Судові витрати.

Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача слід стягнути в рівних частках понесені судові витрати, які складаються з сплаченого судового збору в розмірі 2102,00грн.

Керуючись ст.ст.12,13,76,259,263-265,268, 279 ЦПК України,

ВИРІШИВ

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. про визнання недійсним договору дарування задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Атаманчук О.Г. 10 квітня 2015р., реєстровий номер 232.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках судовий збір в розмірі 2102,00грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 30 березня 2021р.

Суддя