Рішення № 95954581, 01.04.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/5718/21

Провадження № 2а/522/202/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2021 року

Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Косіциної В.В.,

за участю секретаря судових засідань Пашковського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в місті Одеси справу за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина Азербайджану ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,

ВСТАНОВИВ:

01 квітня 2021 року до суду надійшов позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина Азербайджану ОСОБА_2 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що громадянин Азербайджану ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 незаконно перебуває на території України. Документи, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України у відповідача відсутні. Своїми діями вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 203 КУпАП. ГУДМС в Одеській області прийнято рішення, яким відповідача зобов`язано покинути територію України у термін до 07.11.2020 року включно. В зазначений термін відповідач не виконав рішення. 30 березня 2021 року він був повторно виявлений та затриманий, після чого вони звернулись до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси від 01 квітня 2021 року відкрито провадження у справі та в порядку ч.15 ст.289 КАС України, призначений розгляд справи у день подання позовної заяви.

Представник позивача підтримав подану позовну заяву та наполягав на затриманні відповідача з метою подальшого видворення.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення вказаної заяви з тих підстав, що за час проживання на території України відповідач створив сім`ю з громадянкою України ОСОБА_3 , а саме вони спільно проживають, ведуть спільне господарство та побут, спільно виховують сина ОСОБА_4 2019 року народження. Відповідач не заперечував законності дій позивача щодо прийняття рішення про його примусове повернення до Азербайджану, а ні факту незаконності свого перебування на території України. Він лише наголошував на тому, що підстав для його затримання для забезпечення подальшого видворення не має. Просив врахувати суд ті обставини, що він є єдиним годувальником у родині, оскільки мати його сина ОСОБА_3 наразі не працює та займається вихованням дитини, самостійного доходу не має. Крім того квартира в якій вони спільно проживають є орендованою, а тому у разі затримання відповідача, який не зможе працювати, мати його син та син не зможуть оплачувати житло. Відповідач також зазначив, що у разі прийняття рішення про видворення він згоден назбирати грошей на квиток для себе та ОСОБА_3 (мати сина), а також сина ОСОБА_5 , щоб втрьох поїхати до Азербайджану.

Представник відповідача наголошувала на тому, що її довіритель не має наміру ухилятися від виконання рішення про видворення, якщо воно буде прийнято та ховатися від міграційних органів. Просила врахувати суд, що два рази відповідач був затриманий за адресою АДРЕСА_1 , де знаходиться точка продажу шаурми та де працює відповідач вже більше року. Відповідач має дитину та проживає спільно з нею та мамою дитини. Має роботу, хоч і не оформлений згідно вимог законодавства. Все це свідчить про відсутність ризиків того, що відповідач буде переховуватися та ухилятися від його примусового видворення, а тому просив суд не приймати рішення про затримання.

Судом встановлені наступні обставини.

09.10.2020 працівниками УБЗПТЛ ГУНП України в Одеській області було виявлено за адресою: вул. Космонавтів, 28а, м. Одеса та запрошено до Малиновського РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, громадянина Азербайджану, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Перевіркою іноземця було встановлено, що відповідач порушив правила перебування іноземців в Україні - а саме проживає на території України без документів на право проживання.

Відповідач прибув до України у 2017 році, з метою проживання на території України. На даний час відповідач на території України перебуває незаконно, постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має.

Особу відповідача було встановлено в судовому засіданні на підставі діючого паспорту.

Відповідач з його слів тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

09.10.2020 за порушення ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні стосовно відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД № 003846 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 09.10.2020 ПН МОД № 003886 був притягнутий до адміністративної відповідальності в розмірі 1700 грн. 00 коп.

09.10.2020 Малиновським РВ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області було прийняте рішення № 64 про примусове повернення в країну походження відповідача та зобов`язано його покинути територію України у термін до 07.11.2020.

У визначений термін відповідач не виїхав з території України.

30.03.2021 громадянина Азербайджану, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було повторно виявлено співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області згідно відомостей протоколу за адресою: АДРЕСА_3 . Проте в судовому засіданні було з`ясовано, що особу було виявлено як і в перший раз за адресою АДРЕСА_1 .

30.03.2021 за порушення ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування стосовно громадянина Азербайджану, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД № 000068 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 30.03.2021 ПН МОД № 004655 був притягнутий до адміністративної відповідальності в розмірі 1700 грн. 00 коп.

Позовна заява про примусове видворення зареєстрована 31.03.2021 року та розподілена на суддю Федчишену Т.В.

Відповідач повідомив суд про те , що за час перебування на території України в нього народилася дитина, син ОСОБА_4 , проте він не записаний батьком, оскільки вважав, що через незаконне перебування на території не може бути внесений до свідоцтва до народження.

Суду була надана копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 , де у графі батько зазначений ОСОБА_6 , мати ОСОБА_7 .

Допитана в якості свідка ОСОБА_3 пояснила, що батька в свідоцтво було вписано з її слів, що відповідач дійсно є біологічним батьком їх сина, вони спільно проживають, виховують дитину та відповідач повністю утримує її і сина, оскільки сама вона не працює, отримує лише 860 грн. щомісячної допомоги. Також свідок пояснила, що не має власного житла, за орендоване житло платить відповідач та у разі його затримання в неї та сина зникне єдине джерело існування.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_8 пояснив, що знайомий з відповідачем чотири роки, останні півтора вони працюють разом за адресою АДРЕСА_1 .

Свідок ОСОБА_8 проживає на території України на підставі посвідки на постійне проживання. Зареєстрований в якості фізичної особи підприємця та має договорів оренди щодо павільйону за адресою АДРЕСА_1 , де було й виявлено відповідача. Хоча сама форма договору орненди, копію якого надано суду є довільної, суд вважає, що у сукупності з іншими доказами та поясненнями, він може вважатися доказом, що підтверджує, що свідок та відповідач працюють разом саме за адресою АДРЕСА_1.

Свідок також підтвердив, що ОСОБА_5 дійсно є сином ОСОБА_3 та відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилитиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

В судовому засіданні представник відповідача звертала увагу на можливість застави як альтернативи видворення, проте відповідач зазначив, що в нього відсутні достатні кошти, а представник позивача наголосив на тому, що наразі відсутній механізм внесення застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб`єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з приписами ст. 18 Конвенції ООН про права дитини (20.11.89 р.), батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з приписами Декларації ООН прав дитини (20.11.59 р.), дитина повинна, коли це можливо, зростати на піклуванні і під відповідальністю свої батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Частиною 2 ст. 51 Конституції України встановлено, що, батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до повноліття.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Кожна особа має право на проживання в сім`ї. Особа може бути примусово ізольована від сім`ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Предметом розглядаємої справи не є законність підстав перебування на території України та невиконання ним рішення про примусове повернення.

Вирішуючи справу по суті позовних вимог суд має встановити лише чи дійсно існує ризик ухилення особи від виконання рішення суду про його примусове видворення, якщо воно буде та чи затримання може посприяти скорішому виконанню рішення про видворення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та показання свідків, суд прийшов до наступних висновків.

Так дійсно відповідач незаконно перебуває у Державі Україна, не виконав добровільно рішення про примусове повернення, не має офіційного працевлаштування. Проте двічі за пів року працівники міграційної служби виявили його за однією адресою, де відповідач працює.

У суду не виникає обґрунтованих сумнівів, що ОСОБА_4 дійсно є сином відповідача, оскільки навіть ім`я та по батькові зазначені в свідоцтві про народження зі слів матері, свідчать про це. Також це підтвердили свідки.

Так жодних законних прав та обов`язків щодо дитини відповідач не має. Проте суд не може не врахувати фактичне визнання відповідачем свого батьківства щодо ОСОБА_4 при вирішенні питання про затримання відповідача, а відповідно його обмеження у праві вільного пересування, а отже позбавлення можливості працювати та заробляти гроші.

Суд приймає до уваги при винесенні рішення ту обставину, що саме відповідач один утримує свого сина та його матір та його заробіток фактично єдиним джерелом існування для них, оскільки навіть житло в якому вони проживають є орендованим.

З іншого боку процедура виконання рішення суду по строкам може зайняти деякий час. В судовому засіданні представник позивача не зміг назвати суду чіткі строки, зазначивши, що це напряму залежить від надходження бюджетних коштів.

Таким чином, у разі затримання відповідача, він може деякий невизначений час бути позбавлений можливості працювати а й відповідно фінансово підтримувати свою малолітню дитину, яка фактично може залишитися без даху над головою.

Сам відповідач в судовому засіданні обіцяв докласти зусиль для самостійного придбання квитку, але за умови, що він зможе працювати.

Усі вищевикладені обставини на думку суду свідчать проте, що в житті відповідача є достатньо факторі обмежуючих його, а саме відповідальність перед дитиною да її матерію, постійне хоч і неофіційне місце роботи, орендоване житло, а отже ризик того, що він почне переховуватися та може втекти є мінімальним.

За умови ж добросовісної поведінки відповідача, рішення про видворення може бути виконано невідкладно після надходження коштів на покупку білетів або ж можливо відповідач їх придбає за власний кошт. Після повернення до країни свого походження відповідач зможе працевлаштуватися та матеріально підтримувати свою дитину.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши усі обставини справи та докази у сукупності, суд прийшов до висновку, що затримання відповідача з метою його подальшого видворення є надмірною мірою, може суттєво порушити права малолітньої дитини та навряд чи прискорить саму процедуру видворення, ризик ухилення від видворення суд вважає мінімальним, а тому у задоволені позову має бути відмовлено

Керуючись ст.ст. 241, 244, 246, 289 КАС України, ст. ст. 4, 9, 16, 29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України громадянина Азербайджану ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у письмовій формі через Приморський районний суд м. Одеси (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи) протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Косіцина В.В.