Рішення № 95954412, 24.03.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/5030/21

Справа № 522/14088/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Бойко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Наталія Олександрівна, про визнання правочинів недійсними та скасування запису про державну реєстрацію іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», в якому після зміни предмету позову, просить скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 48319146 від 20.08.2019 року; визнати недійсним договір №104 про відступлення прав вимоги від 15.08.2019 року укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та визнати недійсними результати відкритих електронних торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронних торгів № UA-EA-2019-07-01-000014-b в частині лоту (складу лоту), що стосується продажу кредитного портфелю: Право вимоги за договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007 року; визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами від 15.08.2019 року укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», посвідчений Мельник Н.О., приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, що зареєстровано в реєстрі за №11230; припинити право іпотеко держателя - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» зареєстроване відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 48319146 від 20.08.2019 вчинене на підставі договору про відступлення права вимоги серія та номер 11230 від 15.08.2019 року.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2012 року у справі 2/1522/8661/11 стягнуто на користь ПАТ «Імексбанк» з ОСОБА_1 заборгованість за Договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007 року у сумі 67943,92 (шістдесят сім тисяч дев`ятсот сорок три євро 92 євроценти) євро. Також стягнуто пеню, нараховану за неналежне виконання зобов`язань за Договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007 у сумі 87246,82 грн. (вісімдесят сім тисяч двісті сорок шість гривень 82 коп.). Відтак, як вважає позивач, правові відносини щодо повернення заборгованості за кредитним договором між ПАТ «Імексбанк» та ОСОБА_1 грунтуються вже не на підставі кредитного договору, а на підставі судового рішення.

15.08.2019 року між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення прав вимоги № 104, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №497 від 29.03.2007 року перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Також 15.08.2019 року між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами, що посвідчений Мельник Н.О., приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, що зареєстровано в реєстрі за №11230. 20.08.2019 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Мельник Н.О. внесено запис про іпотеку №32891674 відповідно до якого іпотекодержателем нерухомого майна визначено ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (код ЄДРПОУ 38750239). Підставою виникнення іпотеки визначено Договір про відступлення прав вимоги, серія 11230, виданий 15.08.2019 року, видавник ПНКМНО Мельник Н.О.

Позивач вважає, що право грошової вимоги за кредитним договором №497 від 29.03.2007 року не перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», вказаний договір є недійсним, в силу чого недійсним є договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами, а записи про іпотеку №32891674 підлягають скасуванню.

Позивач зазначає, що договір уступки права вимоги №104 від 15.08.2019 року, уклався за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону №UA - EA-2019-07-01-000014-b від 18.07.2019 року, згідно якого придбано кредитний портфель, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами забезпеченими іпотекою, транспортними засобами та такими, що не забезпечені заставою (всього 92 позиції) згідно додатку до цього протоколу. Однак, жодна позиція додатку не містить інформації про заборгованість боржника - ОСОБА_1 .

Крім того, за Договором від 15.08.2019 року, що укладений між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» останнім відступлено право щодо простроченої кредиторської заборгованості на суму 60693.92 євро, заборгованості за нарахованими відсотками на суму 279,00 євро та прострочену заборгованість за нарахованими відсотками на суму 63 391,44 євро (разом 124 364,69 євро). Однак, вказана вимога суперечить встановленим у Рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року обставинам та фактам і сумі боргу.

Також, факт наявності тільки Договору уступки права вимоги не дає змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, оскільки докази перерахування Товариством суми за відступлені Банком права вимоги відсутні, що свідчить на думку позивача про передчасність здійснення державним реєстратором (нотаріусом) реєстрацію переходу права вимоги до заінтересованої особи.

Крім того, у зв`язку з укладенням Договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг (зокрема, на здійснення валютних операцій), на фінансову установу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Оскільки недійсність договору уступки права вимоги (основного зобов`язання) тягне за собою недійсність Договору уступки про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами, які були укладені в забезпечення основного договору, то, на думку позивача, підлягає скасуванню й запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в державному реєстрі іпотек запис про іпотеку №32891674 відповідно до якого іпотекодержателем нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 визначено ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (код ЄДРПОУ 38750239).

Ухвалою суду від 26.08.2020 року по справі відкрито загальне позовне провадження з призначенням підготовчого засідання на 21.10.2020 року.

Ухвалою суду від 09.09.2020 року вжито заходи забезпечення позову та заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та/або іншим уповноваженим особам вчиняти будь-які дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 76,3 кв.м. (реєстраційний номер нерухомого майна 17715388).

Ухвалою суду від 19.10.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

21.10.2020 року судом закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 17.11.2020 року.

17.11.2020 року у зв`язку з неявкою сторін, розгляд справи відкладено на 08.12.2020 року.

Ухвалою суду від 17.11.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

04.12.2020 року від відповідача ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» надійшли письмові пояснення, в яких відповідач не визнає позов ОСОБА_1 та зазначає, що відсутні підстави для визнання оспорюваного договору уступки прав вимог недійсними, оскільки відсутня така підстава для визнання правочину недійсним «як неможливість ідентифікувати свій борг в документах, що передували укладенню такою угоди»; сам спірний договір містить дані про обсяг та зміст прав, які передаються; оплата покупки прав вимоги виконана Товариством у повному обсязі, а зобов`язання ОСОБА_1 після ухвалення рішення суду про стягнення з неї заборгованості не закінчилися.

Також, дійсність Договору про відступлення права вимоги слідує з того, що є наявною відсутність законодавчих заборон на відступлення права вимоги за кредитним договором в позафакторингових операціях (шляхом цесії) та відмінність останнього від договору факторингу.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про скасування запису про іпотеку, без обгрунтування недійсності відповідного договору.

08.12.2020 року у зв`язку з неявкою відповідачів, розгляд справи відкладено на 27.01.2021 року.

19.01.2021 року позивачем подано заяву про зміну предмету позову, в якій позивач, враховуючи оновлення правової позиції Верховним Судом, просить, зокрема, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 48319146 від 20.08.2019.

19.01.2021 року від позивача надійшли заперечення на письмові пояснення відповідача в яких ОСОБА_1 посилається на те, що наразі відсутні саме докази набуття та переходу до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права вимоги за Договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007 року, що був укладений між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Імексбанк», так як додаток до договору не містить інформації про заборгованість боржника - ОСОБА_1 , а відтак не можна встановити яку вимогу чи інше майнове право (окрім реквізитів договорів, що можуть стосуватися невизначеного кола боржників) придбало Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на аукціоні. Також, у вказаному додатку нічого не вказано про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, хоча договір уступки права вимоги за договорами іпотеки теж укладений на підставі електронного аукціону №UA - EA-2019-07-01-000014-b від 18.07.2019 року.

Окрім того, за Договором від 15.08.2019 року, що укладений між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» останнім відступлено простроченої кредиторської заборгованості на суму 60693.92 євро, заборгованості за нарахованими відсотками на суму 279,00 євро та прострочену заборгованість за нарахованими відсотками на суму 63 391,44 євро (разом 124 364,69 євро), але, як зазначає позивач, такого боргу у ОСОБА_1 немає, так як вказаним рішенням суду стягнуто з ОСОБА_1 заборгованості за Договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007- у сумі 67943,92 євро та пені у сумі 87246,82 грн.

Також, пунктом 2 оскаржуваного Договору відступлення прав вимоги № 104 від 15.08.2019 року, визначено, що Новий кредитор у день укладення цього Договору набуває статусу права кредитора за Основними договорами, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору, оплата яких відповідачем не доведена.

Крім того, у ТОВ ФК «Довіра і Гарантія» відсутній спеціальний дозвіл (ліцензія) на право здійснення фінансової діяльності щодо валютних операцій, така інформація відсутня у відповідних реєстрах, тобто, набуття ТОВ ФК «Довіра і Гарантія» статусу сторони у кредитних правовідносинах - валютного кредитодавця, суперечить нормам права, а укладений нею оскаржуваний договір з ПАТ «ІМЕКСБАНК» не відповідає ст. 1 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ст. 1054 ЦК України, а тому, у відповідності до ст. 203 ЦК України є недійсним.

Також, позивач посилається на те, що ним було заявлено вимогу про скасування запису лише в частині іпотекодержателя: ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» на підставі договору про відступлення прав вимоги, серія та номер :11230, виданий 15.08.2019 року, видавник ПНКМНО Мельник Н.О., при цьому тільки визнання договору недійсним не призведе до належного захисту прав позивача, оскільки не було підставою для внесення /скасування відповідних записів у реєстрі державним реєстратором.

27.01.2021 року судом прийнято зміну предмету позову та залучено в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу - Мельник Наталію Олександрівну ( АДРЕСА_2 ). У справі оголошено перерву до 12.03.2021 року.

Ухвалою суду від 01.03.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

09.03.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

12.03.2021 року у судовому засіданні оголошено перерву до 24.03.2021 року.

У судове засідання 24.03.2021 року позивач не з`явилась, подала заяву, якою просила провести судове засідання за її відсутності, позов підтримала, просила задовольнити.

Представник ТОВ ФК «Довіра і Гарантія» Безверхий А.М. в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час, дату і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення представника ТОВ ФК «Довіра і Гарантія», дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 29.03.2007 року між Акціонерним комерційним банком «Імексбанк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено Договір кредиту №497 за яким остання отримала кредитні кошти в розмірі 95000 Євро зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном повернення заборгованості 28.03.2014 року.

У забезпечення вимог АКБ «Імексбанк» по договору кредиту № 497 від 29.03.2007 року, 02.04.2007 року між АКБ «Імексбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Задорожнюк В.К. реєст. № У-319, за яким предметом іпотеки виступає нерухоме майно - трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 76,3 кв.м.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2012 року по справі № 2/1522/8661/11, у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов Договору кредиту № 497 від 29.03.2007 року, стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» з ОСОБА_1 заборгованість за Договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007 року у сумі 67943,92 євро., та стягнуто пеню, нараховану за неналежне виконання зобов`язань за Договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007 у сумі 87246,82 грн.

За результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону №UA - EA-2019-07-01-000014-b від 18.07.2019 року, товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» придбало за 4170553,73 грн. у власника активів (майна) ПАТ «Імексбанк» кредитний портфель, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами забезпеченими іпотекою, транспортними засобами та такими, що не забезпечені заставою (всього 92 позиції) згідно додатку до цього протоколу. Зокрема, відповідно до п. 88 вказаного Додатку, Товариство придбало права вимоги за Договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007 року за ціною продажу цих прав вимоги в розмірі 34690,47 грн.

Згідно платіжного доручення № 284004893 від 14.08.2019 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» сплатило на користь ПАТ «Імексбанк» 4170553,73 грн., призначення платежу: протокол №UA - EA-2019-07-01-000014-b від 18.07.2019 року

15.08.2019 року між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено Договір №104 про відступлення прав вимоги за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону №UA - EA-2019-07-01-000014-b від 18.07.2019 року, за яким керуючись ст. 6, 512, 627 ЦК України, банк відступив новому кредитору належні банку, а новий кредитор набув права вимоги банку до позичальників та/або поручителів фізичних осіб та/або юридичних осіб, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору.

Згідно п.4 даного Договору, новий кредитор сплачує банку грошові кошти. Ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до п.14 Договору, на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Новий кредитор. Згідно п.14 цей договір набуває чинності з дати його підписання.

Згідно до витягу з додатку 1 до Договору про відступлення прав вимоги №104 від 15.08.2019 року, відступлено права вимоги до позичальника ОСОБА_1 по договору № 497 від 29.03.2007 року (валюта Євро) з простроченим тілом 60693,92 Євро; строковими відсотками 279,33 Євро; простроченими відсотками 63391,44 Євро, загальною заборгованістю на дату проводки 124364,69 Євро; всього в гривнях - 3509449,80 грн.

15.08.2019 року між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено Договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами, за яким керуючись ст. 6, 512, 627 ЦК України, банк відступив новому іпотекодержателю належні банку, а новий іпотекодержатель набув права вимоги банку до іпотекодавців фізичних осіб, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору. Договір посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Мельник Н.О. за реєст. № 11230.

Згідно до витягу з додатку 1 до Договору про відступлення прав вимоги №104/1 від 15.08.2019 року, відступлено права вимоги до іпотекодавця ОСОБА_1 по Іпотечному договору від 02.04.2007 року, який посвідчено приватним нотаріусом ОМНО Задорожнюк В.К.

Згідно витягу № 178136205 від 20.08.2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, внесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №48319146 від 20.08.2019 року приватним нотаріусом ОМНО Мельник Н.О. щодо нового іпотекодержателя ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», боржника ОСОБА_1 щодо об`єкту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

Позивач оспорює законність укладення 15.08.2019 року вказаних договорів про відступлення прав вимоги та просить припинити право ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» як іпотекодержателя і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №48319146 від 20.08.2019 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що укладений 15.08.2019 року між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» договір №104 відступлення права вимоги фактично є договором факторингу.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу як кредитної операції міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Таким чином, ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги. Це, зокрема, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

У постанові від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 цього Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

У постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність підстав для відступу від зазначених висновків.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній Постанові від 10.11.2020 року вказала на те, що відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Положення частини першої статті 1083 ЦК України регулюють питання наступного відступлення права грошової вимоги після укладення договору факторингу.

Так, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (частина перша статті 1083 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Зі статтей 1077 та 1079 Цивільного кодексу Українита частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що договір факторингу зачіпає інтереси трьох сторін: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 того ж Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг належить до фінансових послуг (пункт 11 частини 1 статті 4 Закону).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг є фінансовою послугою вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вказана норма передбачає правило за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання.

Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (частини 1 та 2 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

Крім того, зміна сторони у зобов`язанні за кредитним договором, може відбуватись виключно з урахуванням положень ст. 1054 ЦК України, щодо спеціальної здатності сторони бути кредитодавцем, тобто, мати дозвіл (ліцензію) на надання фінансових послуг з кредитування, в даному випадку у валюті.

Таким чином, особа, яка набуває права кредитора у кредитних правовідносинах повинна мати тотожну правосуб`єктність з особою, від якої таке право набуто.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв`язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297, небанківська фінансова установа має право здійснювати операції, передбачені статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з пунктом 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до підпункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг належить до фінансових послуг.

Таким чином, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями.

Однак, з матеріалів справи вбачається та не оспорено представником ТОВ ФК «Довіра і Гарантія» те, що у останнього відсутній спеціальний дозвіл (ліцензія) на право здійснення фінансової діяльності щодо валютних операцій, а відтак, набуття ТОВ ФК «Довіра і Гарантія» статусу сторони у кредитних правовідносинах, а саме валютного кредитодавця, суперечить закону.

Тобто, як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою - Банком, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг у валюті, на юридичну особу - Товариство, яке не може надавати фінансові послуги у валюті.

Отже, на переконання суду, фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до товариства, яке не є відповідною до вимог закону фінансовою установою. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та такою установою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін.

Крім того, відступлення прав за іпотечним договором банк міг вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором у валюті) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ТОВ ФК «Довіра і Гарантія» бути не могло.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оспорюваний договір відступлення прав від 15.08.2019 року укладений з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а відтак є недійсним.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 16.12.2020 року по справі № 461/2900/11.

Крім того, правовою позицією Великої Палати Верховного Суду визначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року по справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Тобто, наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а також свідчить про те, що строк дії самого договору змінився, та визначений в рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 20.12.2012 року по справі № 2/1522/8661/19 як - 11.02.2011 року, а відповідний розмір заборгованості ОСОБА_1 визначений як 67943,92 Євро та 87246,82 грн. пені.

Однак, за Договором №104 від 15.08.2019 року (Додаток №1), що укладений між ПАТ «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» банком відступлено право на стягнення простроченої кредиторської заборгованості ОСОБА_1 на суму 60693,92 євро, заборгованості за нарахованими відсотками на суму 279,00 євро та прострочену заборгованість за нарахованими відсотками на суму 63 391,44 євро, а разом 124 364,69 євро, що не відповідає зафіксованій у вказаному рішенні суми заборгованості ОСОБА_1 .

У постановах Верховного Суду України від 05.07.2017 у справах №6-459цс-17 та №752/8842/14-ц та Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №756/9788/15-ц викладено такий правовий висновок:

"Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору."

Однак, доданий позивачем до матеріалів справи витяг з Додатку №1 до Договору №104 не містить інформації про заборгованість боржника ОСОБА_1 , відповідно до тих сум, які встановлені судом в рішенні від 20.12.2012 року, а містить посилання на іншу суму основного боргу та на суму відсотків, нарахування яких, після ухвалення судом відповідного рішення, взагалі є неправомірним.

Тобто, на переконання суду, даний Додаток №1 до Договору №104 відступлення права вимоги не містить належного обсягу та змісту прав ОСОБА_1 , які існували на момент переходу, як того вимагає ст.514 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висвітлена у Постанові Верховного суду України 21.01.2019 року у справі 909/1411/13, та у Постанові Верховного Суду від 25.09.2019 року № 695/1036/17.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги щодо визнання недійсним договору №104 про відступлення прав вимоги від 15.08.2019 року укладеного між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та визнання недійсними результати відкритих електронних торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронних торгів № UA-EA-2019-07-01-000014-b в частині лоту (складу лоту), що стосується продажу кредитного портфелю: Право вимоги за договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007 року, обгрунтованими та задовольняє їх.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року по справі № 711/4556/16-ц.

При цьому, згідно ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

За таких обставин, суд доходить висновку, що у зв`язку з визнанням судом недійсним основного кредитного зобов`язання, таке зобов`язання є недійсним з моменту його вчинення, тобто з 15.08.2019 року, а отже і договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами від 15.08.2019 року укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», посвідчений Мельник Н.О., приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, що зареєстровано в реєстрі за №11230, який має похідний характер від основного зобов`язання теж має бути визнаний недійсним.

Щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, то під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі N 367/2022/15-ц (провадження N 14-376цс18) рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Проте, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2020 року у справі N 916/2464/19.

За таких обставин, суд доходить висновку про обгрунтованість вимог в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 48319146 від 20.08.2019 року та припинення права іпотекодержателя - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», зареєстроване відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 48319146 від 20.08.2019 вчинене на підставі договору про відступлення права вимоги серія та номер 11230 від 15.08.2019 року.

Решту обставин, на які посилаються сторони в обгрунтування своїх позицій, суд вважає не обгрунтованими.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Наталія Олександрівна, про визнання правочинів недійсними та скасування запису про державну реєстрацію іпотеки - задовольнити.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 48319146 від 20.08.2019 року.

Визнати недійсним договір №104 про відступлення прав вимоги від 15.08.2019 року укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та визнати недійсними результати відкритих електронних торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронних торгів № UA-EA-2019-07-01-000014-b в частині лоту (складу лоту), що стосується продажу кредитного портфелю: Право вимоги за договором кредитної лінії №497 від 29.03.2007 року.

Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та іпотечними договорами від 15.08.2019 року укладений між Публічним акціонерним товариством «ІМЕКСБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», посвідчений Мельник Н.О., приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, що зареєстровано в реєстрі за №11230.

Припинити право іпотекодержателя - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» зареєстроване відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 48319146 від 20.08.2019 вчинене на підставі договору про відступлення права вимоги серія та номер 11230 від 15.08.2019 року.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Апеляційна скарга подається шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси до Одеського апеляційного суду.

Повний текст рішення суду складено 01.04.2021 року.

Суддя: В.Я. Бондар