Рішення № 95951263, 01.04.2021, Бородянський районний суд Київської області

Справа № 939/533/20

РІШЕННЯ

Іменем України

22 березня 2021 рокуБородянський районний суд

Київської області в складі: головуючої - судді Міланіч А.М.

при секретарі - Хоменко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Бородянка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» про визнання договору позики недійсним,

в с т а н о в и в :

У березні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 жовтня 2019 року вона звернулась до відділення Приватбанку з метою отримання кредиту, але їй було відмовлено по тій причині, що за наявною інформацією в Українському бюро кредитних історій за її /позивачки/ персональними даними є договір позики за яким вона не повернула грошові кошти позикодавцю. Після цього вона /позивачка/ звернулась до даного бюро в онлайн режимі через мережу інтернет, зайшовши на сайт https://www.ubki.ua, де отримала інформацію про те, що між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веллфін» 19 лютого 2019 року укладено договір позики № 751926 на суму 2500 грн. і сума позики значиться не повернутою.

Оскільки вказаний договір позики ОСОБА_1 з відповідачем не укладала, то 30 жовтня 2019 року вона звернулась до Бородянського ВП Ірпінського ВП ГУНП в Київській області за захистом своїх прав перед ТОВ «Веллфін», проте о/у СКП Бородянського ВП своїм висновком встановив, що дані відносини входять в площину цивільно-правових відносин та вирішуються виключно в судовому порядку.

Так як жодних договорів між нею /позивачкою/ та відповідачем не укладалося, вказаний договір позики вона не підписувала, будь-яких фінансових зобов`язань перед відповідачем не має, то, посилаючись на невідповідність зазначеного договору вимогам ст.203 ЦК України, просила визнати недійсним такий договір позики.

В судове засідання позивачка не з`явилась, своєю заявою від 22 березня 2021 року просила справу розглядати без її участі.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; 16 жовтня 2020 року на виконання ухвали суду від 05 серпня 2020 року надав засвідчені копії документів.

Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін» є фінансовою установою, діяльність якої пов`язана з іншими видами кредитування /а.с. 54-55/.

Як убачається з наданих відповідачем копій документів, 19 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веллфін» було укладено в електронній формі договір позики № 751926, за умовами якого ТОВ «Веллфін», як позикодавець, надав позивачці, як позичальнику, на споживчі цілі (п.1.6 Договору) грошові кошти в позику в сумі 2500 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язалась повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, зазначені у п.1.5 цього договору. Згідно з п.1.2 Договору, позика надається позичальнику виключно за допомогою Веб-сайту позикодавця https://creditup.com.ua, за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором. Згідно з п.1.3, строк позики за цим договором складає 7 днів та має бути повернута згідно графіку розрахунків (додаток до договору) до 26 лютого 2019 року. Згідно з п.1.4 Договору, цей договір є укладеним з моменту перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, та діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором /а.с. 63-67/.

Згідно графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною Договору позики № 751926 від 19 лютого 2019 року та який містить розрахунок заборгованості та термін сплати позики, сукупна вартість позики складає - 2500 грн., проценти за користування позикою складають 290 грн., дата погашення 26 лютого 2019 року /а.с.67/.

Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «Веллфін» в редакції за 2015 рік регламентують порядок та визначають умови надання грошових коштів товариством у позику фізичним особам; дані правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.641,644 ЦК України, укласти договір позики на умовах, що встановлені товариством і застосовуються у разі подання фізичною особою - заявником заявки на сайті товариства за електронною адресою: (формується автоматично) на отримання позики та здійснення інших дій, що передбачають дані правила (акцепт); з дати офіційного оприлюднення публічна пропозиція товариства набирає чинності та діє до дати офіційного оприлюднення правил у новій редакції; дані правила є невід`ємною частиною договору позики /а.с.56-62/.

На підставі укладеного 18 травня 2016 року між ТОВ ФК «Вей Фор Пей» та ТОВ «Веллфін» договору № ВП-180516-3 організовується та здійснюється переказ грошових коштів фінансовою компанією на користь кредитної установи по транзакціях, що ініціюються клієнтами - держателями електронних засобів обробки платежів на підставі укладених з кредитною установою угод; організація та здійснення переказів грошових коштів від кредитної установи на банківські картки клієнтів (для видачі кредитів або позик) /а.с. 82-84/.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що вказаний договір позики з відповідачем вона не укладала, а тому такий договір є недійсним.

Так, згідно ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію», в редакції, що діяла на час укладення вказаного договору, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону, електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Відповідно до ч.1-4,6-9,12 ст.11 Закону, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов`язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред`явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Місцем укладення електронного договору є місцезнаходження юридичної особи або місце фактичного проживання фізичної особи, яка є продавцем (виконавцем, постачальником) товарів, робіт, послуг.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно зі ст. 8 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

З матеріалів справи встановлено, і позивачкою дані обставини не спростовані, що оспорюваний договір було укладено з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи - Веб-сайту ТОВ «Веллфін» (Позикодавця), в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Позивачкою на сайті ТОВ «Веллфін» (https://creditup.com.ua) самостійно створено Особистий кабінет, який є сукупністю захищених сторінок, логін та пароль до якого визначені самою позивачкою, заповнено Заявку на отримання позики, надано підтвердження ознайомлення з офертою ТОВ «Веллфін».

Зазначене свідчить про те, що при укладенні оспорюваного договору позивачкою здійснені дії, які чітко свідчать про її свідомий вибір щодо укладення цього договору, без відповідних, в тому числі і вказаних, дій з боку позивача укладення договору було б неможливе.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.1,2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Проаналізувавши викладене, суд приходить до переконання, що порядок укладення оспорюваного договору позики відповідає вимогам ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» і є таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч.1,2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до ч.3 ст. 100 ЦПК України, учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

З огляду на зазначене, суд приходить до переконання, що твердження позивачки стосовно того, що вона не укладала з відповідачем вказаного договору позики не відповідають дійсності та суперечать зібраним по справі доказам, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини ОСОБА_1 суду не надано, натомість договір позики №751926 від 19 лютого 2019 року укладений у спосіб визначений чинним законодавством України, з повним дотриманням вимог щодо його укладення, із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним не вбачається.

За таких обставин, враховуючи викладене, оскільки підстав для задоволення позову судом не встановлено, то у задоволенні позову необхідно відмовити за його недоведеністю.

Керуючись Законами України «Про електронну комерцію», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про захист прав споживачів», ст. 203, 215, 549, 626-628, 627, 638, 639, 1046-1047 ЦК України, ст. 10-13,81259,263-265,268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» про визнання договору позики недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду через Бородянський районний суд Київської області.

Повне рішення суду складено 01 квітня 2021 року.

Головуючий-суддяА.Міланіч