Рішення № 95943601, 31.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2021 року м. Київ № 640/28486/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 по 29.10.2020;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2019 по 29.10.2020 у сумі 494 915,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем при звільненні позивача не було здійснено повного розрахунку, оскільки сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій були виплачені за рішенням суду у жовтні 2020 року, тоді як позивача звільнено у червні 2019 року, а тому позивач має право на середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який розраховується відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 за період з дати звільнення по дату фактичного розрахунку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

16 грудня 2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, а стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначає про безпідставних зазначених відповідачем у відзиві доводів та наполягає на задоволенні позовних вимог.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України. Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 12 квітня 2019 року № 164 (по особовому складу) позивач був звільнений зі служби, а наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 25 квітня 2019 року № 80 (по стройовій частині) - виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення з 01 червня 2019 року.

Під час проходження служби позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року у справі № 640/16040/19 зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 19.08.2016 року по 01.06.2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 01.06.2019 року.

На виконання вказаного судового рішення відповідачем 29 жовтня 2020 року виплачено позивачу кошти у розмірі 53010,60 гривень, що підтверджується випискою з карткового рахунку.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо затримки розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Положеннями статті 12 вказаної Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У свою чергу, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як раніше зазначалося, між позивачем та відповідачем існував спір щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки.

Рішення суду щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій було прийняте у вересні 2020 року. Фактична виплата коштів відбулася у жвотні 2020 року.

Відповідач наполягає на тому, що положення стаття 117 Кодексу законів про працю України не може бути застосована до спірних правовідносин, адже відповідні кошти були виплачені позивачу на виконання судового рішення, а не як сума виплат, які належали йому при звільненні.

Разом з тим, стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій саме на підставі судового рішення не змінює правової природи таких виплат як коштів, що належали до виплати позивачу на день його звільнення зі служби. Право на отримання вказаних виплати у позивача виникло у зв`язку з проходженням військової служби, а судовими рішеннями відповідне право було лише підтверджене.

При цьому, оскільки спеціальним законодавством, яким урегульовано порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні з військової служби, суд вважає за можливе застосувати до спірних відносин норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

З урахуванням наведеного, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України є необґрунтованими.

Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на отримання якого має позивач, суд враховує, що згідно з пунктами 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц було додатково наголошено на тому, що не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають меті запровадження відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах;

- співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Судом встановлено, що затримка у здійсненні виплати всіх належних позивачу сум була зумовлена наявністю спору між сторонами цієї справи щодо наявності правових підстав для виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки.

При цьому, виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки була здійснена невідкладно після вирішення спору щодо права позивача на отримання таких виплат.

Виходячи із вищевикладеного, слід дійти висновку, що з урахуванням конкретних обставин у справі, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні суд враховує, що позивач є менш захищеною по відношенню до відповідача, стороною відносин публічної служби. Водночас у вказаних відносинах і позивач має діяти добросовісно щодо реалізації свої прав, а інтереси іншої сторони мають також бути враховані.

Отже, відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов`язання щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.

Вирішуючи питання щодо розміру сум, які підлягають відшкодуванню позивачу за період затримки виплати грошового забезпечення, колегія суддів вважає за необхідне застосувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, відповідно до якої для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, можливо застосовувати дані Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки з яких можна розраховувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

З аналізу даних розміщених на офіційному сайті Національного банку України можна встановити розмір облікової ставки у відсотках річних за конкретний період та відповідно вирахувати суму середнього заробітку позивача, який підлягає відшкодуванню за період затримки розрахунку.

Так, на дату виключення позивача із списків особового складу (01 червня 2019 року) розмір облікової ставки становив 17,5 % річних, тобто 0,05 відсотки за кожен день затримки розрахунку при звільненні, що становить від суми 53010,60 гривень - 26,50 гривень в день за кожен день прострочки.

Оскільки позивач звільнений з військової служби 01 червня 2019 року, а остаточний розрахунок проведень 29 жовтня 2020 року, кількість днів затримки розрахунку становить 515 календарних днів.

Таким чином, з огляду на характер цієї заборгованості, наявність спору між позивачем та відповідачем щодо суми заборгованості, звернення позивача до суду за вирішенням спору щодо недоотриманого грошового забезпечення після спливу значного терміну, враховуючи явну непропорційність між сумою компенсації, що заявлена позивачем, та суми недоотриманого грошового забезпечення, суд приходить до висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідає критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати належних позивачу сум при звільненні в сумі 53010,60 гривень, може вважатися виплата середнього заробітку в розмірі 13647,50 гривень, який розраховано із врахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні по час остаточного розрахунку (515 днів) та приблизного розміру майнових втрат в разі несвоєчасно отриманих сум при звільненні (26,50 гривень за кожен день затримки).

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо затримки розрахунку при звільненні з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 22990368) - задовольнити частково.

2. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2019 року по 29 жовтня 2020 року в сумі 13 647 (тринадцять тисяч шістсот сорок сім) гривень 50 копійок.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова