Рішення № 95943589, 10.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року м. Київ №826/14241/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:

головуючого судді - Костенка Д.А., суддів: Донця В.А., Шрамко Ю.Т.,

при секретарі судового засідання Вовк І.Р.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ;

представника позивача - адвоката Калашник О.М.,

перекладача - Касьяна К.М.,

представника відповідачів - Молодницької І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом громадя-нина Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), Центрального міжрегіонального управління Держав-ної міграційної служби у м. Києві та Київській області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Представник позивача адвокат Герасько М.Г. звернувся до Окружного адміністратив-ного суду міста Києва з позовом до ДМС України, в якому просить:

1) скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі - Управління ДМСУ в Київській області) від 25.08.2016 №37;

2) зобов`язати ДМС України скасувати наказ від 25.08.2016 №37;

3) зобов`язати Управління ДМСУ в Київській області прийняти документи для оформ-лення та вирішення питання у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою суду від 14.09.2016 відкрито провадження в адміністративній справі та приз-начено її до судового розгляду.

У зв`язку із припиненням повноважень судді, в провадженні якого перебувала дана справа і не була ним розглянута, та згідно з протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями вищевказана справа передана на розгляд судді Костенку Д.А. , у зв`язку з чим та згідно з ч. 2 ст. 26 КАС України (у редакції до 15.12.2017) судовий розгляд справи почався спочатку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2018 залишено без розгляду позовну заяву.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.04.2019 скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2018, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.2019 задоволено клопотання представника позивача адвоката Калашника О.М. і залучено співвід-повідачем у справі Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, правонаступника Управління ДМСУ в Київській області та Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2018 №732 "Про реорганізацію територіальних органів Державної міграційної служби".

В судовому засіданні 30.10.2019 судом прийнято до розгляду заяву представника позивача адвоката Калашник О.М. про уточнення позовних вимог.

Так, в уточненій позовній заяві представник позивача просить:

1) визнати неправомірним та скасувати наказ Управління ДМСУ в Київській області від 25.08.2016 №52 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ;

2) визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 26.12.2016 №72-16 про відхилення скарги на наказ Управління ДМСУ в Київській області про відмову в оформ-ленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ;

3) зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Підстави позову: - наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через політичні та релігійні переконання, у зв`язку з чим позивач був вимушеним покинути країну походження - Російську Федерацію (РФ); - побоювання є обґрунтованими з огляду на те, що у РФ систематично порушуються права людини по всій країні; - влада РФ не здатна забезпечити захист позивача від переслідувань; - відповідачі дослідили інформацію по країні походження позивача формально.

Представник відповідачів Молодницька І.П. подала відзив, в якому просить відмовити в позові посилаючись на наявність суттєвих розбіжностей у поясненнях позивача, зазначених в анкеті від 04.08.2016 і наданих під час співбесіди 18.08.2016, які ставлять під сумнів правдоподібність тверджень позивача. Зазначила, що в анкеті від 04.08.2016 позивач зазначив, що не був членом жодних політичних, релігійних або громадських організацій, до нього не застосовувались адміністративні заходи у формі затримання, арешту. Натомість під час співбесіди 18.08.2016 позивач повідомив, що зазнавав переслідувань та насилля за ознаками релігії. В анкеті позивач зазначив, що нещасний випадок, через який він втратив зір, трапився з ним в Турецькій Республіці, а під час співбесіди від 18.08.2016 повідомив, що втратив зір в Сирії під час поставки гуманітарного вантажу. Також зазначила, що позивача затримано оперативними працівниками ОКПП "Київ" з огляду на постанову від 12.05.2015 УФСБ Росії у Ставропольському краї про оголошення позивача в міжнародний розшук з метою арешту та видачі. Згідно з матеріалами екстрадиційної перевірки у 2013р. позивач прибув на територію Сирії та добровільно вступив до лав терористичного ісламського угрупування "Джейш-аль-Мухаджиринваль-Ансар". Наголосила, що міжнародний захист не надається особі, яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця або додаткового захисту. Покарання за інкримінований позивачу злочин (ч. 2 ст. 208 КК РФ, участь в збройному конфлікті, не передбаченому федеральним законом, а також участь на території іноземної держаки в збройному формуванні, не передбаченому законодавством цієї держави, з метою, що суперечить інтересам РФ) не передбачає смертної кари.

Представник позивача адвокат Калашник О.М. подала відповідь на відзив, в якій зазначив, що при зверненні із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач надав достатньо доказів, які свідчать про існування ризику переслідувань його за ознакою віросповідання та політичних переконань з боку влади РФ у разі його повернення. Відповідач не поцікавився належним чином ситуацією у країні походження позивача під час прийняття оскаржуваних рішень. При цьому представник позивача послався на звіти міжнародних правозахисних та урядових організацій, які містяться у відкритому доступі, зокрема, на веб-ресурсах Amnesty International та Посольства США: 1) Радио Свобода, Freedom House: Россия чаще всех других стран в мире покушалась на гражданские свободы, 31.01.2017; (http://www.refworld.org.ru/docid/58904b3f4.html); 2) Радио Свобода США: Россию предлагают внести в число нарушителей религиозных свобод (https://www.refworld.org.ru/). Вважає, що твердження відповідача у відзиві про те, що ситуація в РФ задовільна та не становить загрози для позивача, не відповідають реальній дійсності та ґрунтуються на припущеннях. Згідно з рекомендаціями ДМС України, які додані до відповіді на відзив, Туреччина не є третьою безпечною країною для громадян РФ.

Під час судового засідання позивач та його представник адвокат Калашник О.М. підтримали позов з наведених у позовній заяві підстав.

Представник відповідачів Молодницька І.П. заперечила проти задоволення позову з підстав, наведених у відзиві.

В судовому засіданні 10.12.2019 позивач за участю перекладача на запитання суду пояснив наступне:

Суд: Який зміст діяльності організації "Ахль асуна"?

Позивач: Це не організація, це направлення в ісламі, особливість якої полягає в тому, що її прибічники наслідують пророка Мухаммеда.

Суд: Що Ви конкретно вчиняєте, зустрічаєтесь з людьми в приміщеннях, роздаєте книги або інше?

Позивач: Збираємось в мечеті, здійснюємо намаз, постимось весь Рамадан , читаємо Коран, доводимо зміст ісламу людям яких, це цікавить, логічним шляхом, посилаючись на Біблію та Коран.

Суд: Які є у направленні "Ахль асуна" заклики?

Позивач: Поклонятись одному господу - Аллаху.

Суд: Спосіб поклоніння - молитва?

Позивач: Не обов`язково, залежить від дій людини.

Суд: Як Ваш напрямок релігії відноситься до силових акцій щодо осіб, яких ви вважаєте невіруючими?

Позивач: Негативно.

Суд: В чому проявлялось Ваше переслідування в РФ?

Позивач: Коли ми виходимо з мечеті, нас зазвичай забирають, відвозять в райвідділ, можуть із застосуванням тортур нав`язати якийсь злочин. Я теж так попадав.

Суд: Чи били позивача?

Позивач: Так.

Суд: Чим це підтверджується?

Позивач: Я не можу це підтвердити.

Суд: Чому не оскаржували такі дії?

Позивач: Немає змісту. Ніхто не хоче братись з адвокатів за такі справи, адже також може бути незаконно притягнутим до відповідальності.

Суд: Чи пред`являлись позивачу обвинувачення в організації екстремістського руху?

Позивач: Крім пред`явленого обвинувачення на території РФ, ні.

Суд: З чим позивач пов`язує обвинувачення в РФ?

Позивач: Просто хтось собі хоче підвищення, достатньо того, що я мусульманин, затримувався, виїхав з РФ.

Суд: Іншої причини, ніж кар`єра працівників правоохоронних органів, немає? Як ви відчуваєте, чому відповідно до Вас такі заходи вживаються? Чому Ви втікаєте з РФ?

Позивач: Мене можуть вбити або посадити за те, що я мусульманин.

Суд: Ви були на території Сирійської Арабської Республіки?

Позивач: Так.

Суд: В якому році?

Позивач: У 2013р.

Суд: Ціль поїздки?

Позивач: Займався поставкою гуманітарної допомоги.

Суд: Ви приймали участь в збройних діях?

Позивач: Ні.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з матеріалами особової справи позивача №2016 KV0024, копії якої наявні у справі (т. 1 а.с. 30-138), позивач, громадянин РФ ОСОБА_1 , 04.08.2016 звернувся до Управління ДМСУ в Київській області із заявою-анкетою, в якій просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додатково захисту, оскільки небезпідставно вважає себе жертвою політичного переслідування за ознаками ісламського віросповідання суннітського напрямку (ахль ассуна), прихильники якого переслідуються в РФ. Внаслідок такого переслідування, яке виразилось у порушенні відносно нього кримінальної справи за ознаками ч. 2 ст. 208 КК РФ, позивач не має можливості та бажання повернутись до країни свого громадянства, через побоювання стати жертвою розправи з боку правоохоронних та судових органів.

У зв`язку із фізичною вадою позивача (повною сліпотою) заяву заповнено адвокатом.

До заяви були додані копії: паспорту громадянина РФ; постанови про порушення кримінальної справи та прийнятті її до провадження від 15.10.2014; постанови про притягнення як обвинуваченого від 11.11.2014; постанови про розшук обвинуваченого від 27.11.2014; листа Генеральної прокуратури РФ від 30.11.2015; висновку екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі позивача до РФ від 14.01.2016; постанови Ленінського районного суду м. Ставрополя від 05.02.2015; постанови цього ж суду від 13.11.2015; консультативного висновку офтальмолога від 21.06.2016; ухвали Печерського районного суду м. Києва від 02.06.2016; постанови про оголошення обвинуваченого (засудженого) в міжнародний розшук від 12.01.2015.

Аналогічні причини виїзду з країни постійного проживання позивач зазначив в анкеті (п. 4.1). Також позивач зазначив, що у 2013 р. він виїхав до Турецької Республіки на навчання, де у цьому ж році через нещасний випадок лишився зору. Про сфальсифіковану кримінальну справу щодо нього у РФ дізнався від родичів у РФ. В інших країнах, окрім Турецької Республіки, у період 2013-2015рр. не перебував (т. 1 а.с. 37).

18 серпня 2016р. з позивачем проведена співбесіда, оформлена протоколом від 18.08.2016, копія якого наявна у справі (т. 1 а.с. 105-109).

Управління ДМСУ в Київській області складено висновок від 25.08.2016 у справі №2016 KV0024 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т. 1 а.с. 111-119).

Наказом Управління ДМСУ в Київській області від 25.08.2016 №52, копія якого наявна у справі (т. 1 а.с. 120), згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" на підставі вказаного вище висновку від 25.08.2016 відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що позивачу оформлено повідомлення від 25.08.2016 №37 (т. 1 а.с. 121).

Представник позивача адвокат Герасько М.Г. подав скаргу на вказане рішення до ДМС України, копія якої наявна у справі (а.с. 122 - 127).

За результатами розгляду скарги ДМС України складено висновок від 24.12.2016 ОС №2016KV0024 про відхилення скарги (т. 1 а.с. 129-137) та прийнято відповідне рішення від 26.12.2016 №72-16 про відхилення скарги (т. 2 а.с. 7).

Листом Управління ДМСУ в Київській області від 30.12.2016 №4.1/1-3273 позивачу надіслано оригінал повідомлення від 31.12.2016 №51 про відхилення скарги (т. 1 а.с. 138).

Спірні правовідносини виникли у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та стосуються правомірності рішення відповідача про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (тут і надалі в редакції, чинній на час винесення оспорюваних рішень) (далі - Закон №3671) особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує до-даткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч. 7 ст. 7 Закону №3671 до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Згідно із ст. 8 Закону №3671 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (ч. 1).

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (ч. 4).

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (ч. 6).

Як визначено у п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671:

1) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

13) особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належ-ності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктом 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Аналізуючи доводи і заперечення сторін по суті спору, суд зважає на наступне.

У заяві-анкеті позивач зазначив, що вважає себе жертвою політичного переслідування за ознаками ісламського віросповідання сунітського напрямку (ахль ассуна), прихильники якого, не зважаючи на ст. 28 Конституції РФ, яка гарантує кожному свободу віросповідання, вільно обирати, мати та розповсюджувати релігійні та інші переконання й діяти у відпо-відності до них, повсюдно переслідуються в РФ через категоричне неприйняття офіційним ісламським духовенством справжнього ісламу вказаної течії, навмисно підміняючи його так званим "традиційним" ісламом, який здебільшого протирічить основним приписам Корану та Сунни , що підтверджується щорічними Доповідями Управління Верховного Комісара ООН з прав людини про ситуацію з правами людини і РФ, даними ЄСПЛ, доповіді Уповноваженого з прав людини в РФ (2013).

Згідно із заявою, доказом такого переслідування позивача є порушена стосовно нього у РФ кримінальна справа за ознаками ч. 2 ст. 208 КК РФ (Участь у збройному формуванні, не передбаченому федеральним законом, а також участь на території іноземної держави в збройному формуванні, не передбаченому законодавством цієї держави, з метою, що супере-чить інтересам РФ, а також не є злочином проти миру, людяності та не є військовим злочином). Зазначає про відсутність можливості повернення у РФ з огляду на загрозу життю, здоров`ю, безпеці, свободі його та його сім"ї (т. 1 а.с. 30-31).

Згідно з протоколом співбесіди від 18.06.2016 (т. 1 а.с. 105-109) позивач у кінці травня 2013р. легально за використанням закордонного паспорту через Азербайджан (м. Баку) виїхав з РФ до Туреччини через переслідування мусульман-сунітів, де працював в Туреччині будівельником, він був членом волонтерської організації "ИХАХА" (турецька назва), яка допомагала прибувшим на територію цієї країни російськомовним мусульманам, надавала гуманітарну допомогу (продукти харчування, підгузники, все, що необхідно для життя) в Сирію, Палестину, в усі країни, де здійснюється порушення прав мусульман. За потреби позивач їздив у Сирію для розвантаження і розподілення такої гуманітарної допомоги. Під час одного з таких виїздів у вересні 2013р. позивач втратив зір через авіаналіт, як йому потім пояснили, оскільки позивач втратив свідомість. У Стамбулі проживав з 2013р. по листопад 2015р. На територію України прибув 11.11.2015 на підставі закордонного паспорту з цивільною дружиною, громадянкою України, з метою одруження і встановлення батьківства. Під час проходження паспортного контролю був затриманим з огляду на перебування у міжнародному розшуку. Відразу не звернувся до органів міграційної служби через на юридичну необізнаність, зазначив, що змінив адвоката. Також зазначив про існування побоювань за власне життя та здоров`я в разі повернення в країну громадянської належності з огляду на переслідування мусульман на території РФ. Також позивач повідомив, що, будучи в РФ, у 2013р. в Махачкалі його затримала поліція, коли він повертався з мечеті, забрали паспорт та відвезли у відділок, де встановлювали особу позивача, не зважаючи на наявність паспорта, а також побили його.

З наявних у особовій справі позивача матеріалів, вбачається, що постановою старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу УФСБ Росії по Ставропольському краю від 15.04.2014 порушено кримінальну справу №101141000057 щодо ОСОБА_1 , в діях якого наявні ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 208 КК РФ (т. 1 а.с. 56-57), у зв`язку із чим позивача оголошено в міжнародний розшук постановою від 15.01.2015 (т. 1 а.с. 58); постановою від 11.11.2014 позивача притягнуто в якості обвинуваче-ного по цій кримінальній справі (т. 1 а.с. 60-63); постановою Ленінського районного суду м. Ставрополя (РФ) від 05.02.2015 застосовано до позивача запобіжний захід у вигляді взяття під варту, двохмісячний строк запобіжного заходу підлягає відрахуванню з моменту фактичного затримання ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 64-67); постановою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12.11.2015 у справі №359/10721/15-к застосовано до позивача запобіжний захід у вигляді тимчасового арешту строком на 40 діб - до 21.12.2015р. (т. 1 а.с. 68-69); постановою Ленінського районного суду м. Ставрополя (РФ) від 13.11.2015 роз`яснено, що початок строку тримання під вартою ОСОБА_1 згідно з постановою цього ж суду від 05.02.2015 на території РФ розпочинається з моменту перетину позивачем державного кордону РФ і передачі службі конвою РФ (т. 1 а.с. 70-71); постановою оперуповноваженого 1 відділення відділу ЗКС і БТ УФСБ Росії по Ставропольському краю від 11.02.2015 оголошено позивача в міжнародний розшук з метою його арешту та видачі на території усіх країн-членів Інтерполу (т. 1 а.с. 72-73); ухвалою від 16.10.2015 слідчого судді Шевченківсь-кого районного суду м. Києва у справі №761/37781/15-к застосовано до позивача запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до 13.02.2016 (т. 1 а.с. 76-80); листом від 30.11.2015 №81/3-464-15 Генеральна прокуратура РФ звернулась до Генеральної прокуратури України про видачу позивача (т. 1 а.с. 74-75); згідно з висновком від 14.01.2016 за наслідками екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі позивача до РФ, затвердженого заступником прокурора Київської області, підстави для відмови у видачі позивача компетентним органам РФ для притягнення до РФ відсутні (т. 1 а.с. 83-85); ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11.02.2016 у справі №757/5745/16-к продовжено строк запобіжного заходу позивачу у вигляді домашнього арешту до рішення Генеральної прокуратури України щодо його видачі і фактичної передачі (екстрадиції) компетентним органам РФ, але не більше, ніж до 11.04.2016 (т. 1 а.с. 86-88); ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16.10.2015 у справі №767/37781/15-застосовано до позивача запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком 60 днів до 13.02.2016 (т. 1 а.с. 89-90); ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 02.06.2016 у справі №757/26754/16-к змінено міру запобіжного заходу позивача у вигляді домашнього арешту, зобов`язавши прибувати до прокурора, слідчого судді на дату та час проведення процесуальних дій у відповідності до врученого повідомлення (т. 1 а.с. 91-92).

Згідно з висновком відповідача при розгляді заяви позивача були оцінені повідомлені ним обставини і надані позивачем матеріали. З посиланням на розбіжності у твердженнях позивача, зазначених у заяві-анкеті і під час співбесіди, у висновку зазначено про супереч-ливий характер тверджень позивача, які не мають документального підтвердження, тому прийняті як неправдоподібні. Зокрема, зазначається, що заявник залишив країну громадянсь-кої належності в 2013р., виїхавши до Туреччини на навчання (анкета від 04.08.2016), хоча під час співбесіди 18.08.2016 заявник цю інформацію не підтвердив, а зазначив, що виїхав з РФ через релігійні переслідування на Кавказі мусульман-сунітів, більшість з яких переселяється саме до Туреччини.

У висновку досліджено наявну у відкритих джерелах інформацію щодо існування фонду "ИХАХА" та зазначено, що Фонд захисту прав та свобод людини і гуманітарної допомоги ("ІНН") є турецькою неурядовою організацією та передбачає надання гуманітарної допомоги під час збройних конфліктів, стихійних бід та має спеціальний консультативний статус при Економічній та соціальній раді ООН з 2004р.

Проте, у висновку, насамперед, звернуто увагу на інформацію зі Звіту Росії про поточну допомогу Туреччини для Ісламського Емірата, який базується на оперативних даних, Мережа Вольтер, 18.02.2016 , яка зводиться до підтримки Туреччиною терористів, які діють на території Сирії. Зокрема: "Российский информационный материал свидетельст-вует об участии трех турецких НПО в поставке оружия джихадистам. К ним относятся ІНН, Imkander и OncuNesil. <...> В сентябре 2012г. зафрактованое ІНН грузовое судно дос-тавило в Сирию оружие, которое было передано Братьям-мусульманам" (т. 1 а.с. 113-114).

Крім того, відповідач зазначає у висновку, що факт поставок зброї під видом гуманітарної допомоги "ІНН" підтверджується іншими джерелами, такими як:

- "Голос Туреччини", 05.06.2014: "...грузовик принадлежит к ІНН и что в нем было обнаружено оружие. После короткого времени, остановившая грузовик жандармерия обьявила о том, что новость не является действительной, но не смотря на єто, сайт не удали и не опроверг єту ложную информацию";

- Мережа Вольтер, 18.02.2016: "Активно участвует в доставке военного имущества террористам в Сирии "Фонд защиты прав и свобод человека" (председатель - Б. Иылды-рым). Он официально поддерживается правительством Турции и действует под руководст-вом турецких спецслужб. С 2011г. фонд направил на территорию под контролем ИГИЛ 7,5 тыс. единиц автотранспорта с различными грузами. Указанная организация финанси-руется из турецких источников и другими государствами. Для сбора средств используются турецкие банки "Зираат" и "Вакыф".

В ноябре 2015г. организована переброска военного имущества для незаконных вооруженных формирований, дислоцирующихся в провинции Латакия . Исламисты получили от турецких спецслужб безоткатные орудия М-60 и снаряды к ним, мины для 82-мм минометов, 23-мм и 12,7-мм боеприпасы, а также ручные гранаты, средства связи и снаряжение.

Во второй декаде января 2016г. сотрудники турецких спецслужб доставили террористам "Джабхат аш-Шам" патроны калибра 7,62-мм и 12,7-мм и выстрелы к гранатометам РПГ-7. Груз переправлен в лагерь боевиков в провинцию Латакия через турецко-сирийскую границу в районе населенного пункта Кызылчат (540 км юго-восточнее Анкары). Часть полученного оружия и боеприпасов в дальнейшем продана полевыми командирами представителям ИГИЛ (в обмен на нефтепродукты, продовольствие и материальные ценности).

25 января 2016г. турецкий "Фонд защиты прав и свобод человека" профинансировал отправку террористам ИГИЛ партии имущества и продовольствия (около 55 тонн). Ответственный за формирование конвоя - "Союз братских обществ и фондов Турции". "Гуманитарный груз" проследовал через пограничный переход Яйладагы (530 км юго-восточнее Анкары, провинция Хатай) в район Байырбуджак. Ранее, в июле 2015 г., Фонд оказал содействие "Ассоциации за права человека и солидарность с угнетенными народами" в переправке на север Сирии более 177 тонн военных грузов".

На підставі цієї інформації відповідач у висновку припустив, що заявник приймав участь у збройних перевезеннях з Туреччини до Сирії, оскільки з його слів приймав участь волонтером фонду захисту прав та свобод людини і гуманітарної допомоги "ІНН".

Також у висновку відповідач констатував, що заявник зловживає процедурою отри-мання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, оскільки звернення до органів міграційної служби стало результатом безвихідного становища заяв-ника. До того ж, як би заявник мав бажання звернутись за захистом до державних органів, то він мав реальну можливість для цього, коли прибув до України під час затримання. Позивач прибув на територію України 11.1.2015, однак із заявою звернувся лише 04.08.2016 (через 9 місяців перебування в Україні).

Крім цього, у висновку зазначено, що на території РФ відсутній збройний конфлікт, тому елемент загальнопоширеного насильства не потребує доказів у цій справі.

У підсумку у висновку зазначено, що заявник у випадку повернення до РФ не зазнає серйозної шкоди, визначеної ст. 15 Кваліфікаційної директиви ЄС 2011/95/EU, п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671, а тому підстави вважати, що заявник не може повернутись до РФ через серйозну загрозу життя, фізичній недоторканності чи свободі є недоведеними.

Суд вважає необґрунтованим висновок щодо відсутності умов, зазначених п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671, та зловживання позивачем процедурою отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, на етапі розгляду звернення позивача про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до п. 1.2. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затвердженні наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 (далі - Правила №649), інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах похо-дження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, ДМС України, УВКБ ООН, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів.

Відповідно до п. 4.1 розділу IV Правил №649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:

а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);

б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд погоджується з тим, що наведені позивачем в заяві-анкеті причини виїзду з РФ до Туреччини і надані ним пояснення під час співбесіди містять розбіжності. Проте такі розбіжності не є суттєвими настільки, щоб вважати заяву позивача очевидно необґрунто-ваною і виключати наявність та/або обґрунтованість побоювань позивача зазнати пересліду-вань у РФ через своє віросповідання або приналежність до певної соціальної групи (віросповідання сунітського напрямку ахль-ассуна).

Відповідач цих доводів заявника не перевірив, інформації про країну походження та іншої інформації з відкритих джерел щодо вказаного позивачем віросповідання та обставин переслідування його прихильників у РФ не з`ясував. Дана інформація може доводити обґрунтованість суб`єктивних побоювань позивача зазнати утисків чи переслідувань у разі повернення до країни походження. При цьому суд наголошує, що ненадання заявником документального підтвердження усним твердженням не може бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту.

Натомість, у висновку акцент перевірки доводів позивача зведено до участі остан-нього волонтером у Фонді захисту прав і свобод людини і гуманітарної допомоги ("ІНН") та наявності в у відкритих джерелах негативної інформації щодо можливого постачання цим Фондом зброї до Сирії, яка (інформація) не свідчить про причетність до цих подій позивача, але на підставі чого відповідач робить саме таке припущення.

До того ж, головним чином така інформація зібрана відповідачем з російських джерел (ресурсів): https://www.rodon.org, https://www.voltairenet.org. Контекст цієї інформації випли-ває з протидії РФ допомозі Туреччини неурядовим силам Сирії і накладення на Туреччину міжнародних санкцій, тому не виключається необ`єктивність і однобічність такої інформації.

Проте, відповідачем не аналізувались обставини збройного та політичного конфлікту в Сирії, позиції щодо нього та участь Туреччини і РФ, тому посилання у висновку на те, що кримінальне переслідування позивача з боку РФ не є безпідставним, не можуть свідчити про відсутність політичної та/або релігійної складової переслідувань.

Щодо не звернення позивача до компетентних органів Туреччини із завою про отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, то згідно з роз`ясненнями ДМС України стосовно Туреччини в якості третьої безпечної країни за 2018р. перебування заявників у Туреччині не є підставою для прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 6 Закону №3671 та не відповідає критеріям, відповідно до п. 22 ст. 1 цього Закону.

Крім того, законодавство не виключає можливість настання умов, зазначених п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671, після прибуття особи до України.

Щодо недотримання позивачем встановленого ч. 1 ст. 5 Закону №3671 5-денного строку на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, то, як пояснив позивач і не спростував відповідач, на пропуск цього строку вплинула юридична необізна-ність позивача, зміна адвоката, а також затримання позивача правоохоронними органами після прибуття на територію України та застосування запобіжних заходів судами України, що підтверджується наявними у справі матеріалами. Враховуючи наведене, суд констатує, що порушення визначеного строку здійснено позивачем з обґрунтованих причин та не може бути самостійною підставою для визнання позовних вимог необґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає необґрунтованим і формальним висновок відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки його складено без повного і всебічного вивчення обставин справи, які мають значення для прийняття оспорюваного рішення.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність передбачених ч. 6 ст. 8 Закону №3671 підстав для прийняття рішення від 25.08.2016 №52 про відмову позивачу в оформ-ленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Прийняття оспорюваного рішення призвело до порушення права позивача на розгляд його заяви, яке випливає із ст. 5 Закону №3671, тому вимоги про визнання такого рішення протиправним і його скасування підлягають задоволенню.

Зі змісту положень розділів ІІ-ІІІ Правил №649 (у редакції, чинній на час вирішення справи) вбачається, що вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, покладено на уповноважену посадову особу територіального органу ДМС.

З цих підстав не підлягає задоволенню вимога про зобов`язання ДМС України здійс-нити повторний розгляд заяви позивача, оскільки такі повноваження у названого відповідача, який не є територіальним органом ДМС, відсутні.

Також не підлягає задоволенню вимога про визнання протиправним і скасування рішення ДМС України від 26.12.2016 №72-16 про відхилення скарги, оскільки не є належним способом захисту порушеного права і не призведе до його поновлення.

Під час попереднього розгляду заяви позивача він зазначав, що проживає цивільним шлюбом з громадянкою України та має спільних дітей від неї, про що зазначено у матеріалах особової справи.

З урахуванням обставин справи, яка розглядається, суд вважає, що питання щодо визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підлягає вирішенню по суті заяви позивача, у зв`язку з чим та з метою захисту і поновлення порушеного права позивача на належний розгляд його заяви територіальним органом ДМС та згідно із ч. 2 ст. 9 КАС України суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог і зобов`язання Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, як правонаступника Управління ДМСУ в Київській області, прийняти документи позивача для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позову і наявність підстав для його часткового задоволення.

Керуючись ст.ст. 2, 90, 241-246, пп. 10 п. 1 Перехідних положень КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Задовольнити адміністративний позов громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 частково.

2. Визнати протиправними і скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України у Київській області від 25.08.2016 №52 про відмову в оформленні докумен-тів для вирішення питання про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти документи громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

4. Відмовити громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 в задоволенні позову в іншій частині.

Позивач: громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 ;

місце проживання:

АДРЕСА_1 ;

поштова адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідачі:

1) Державна міграційна служба України;

01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470.

2) Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби

у м. Києві та Київській області;

02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Д.А. Костенко

Судді: В.А. Донець

Ю.Т. Шрамко