Рішення № 95943587, 31.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2021 року м. Київ № 640/20308/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не оголошення результатів та переможців конкурсу за наслідками формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань, що проводились шляхом рейтингового інтернет-голосування 03-04.10.2019;

- зобов`язати відповідача або іншу уповноважену особу, яка виконує обов`язки директора Державного бюро розслідувань, оголосити результати конкурсу за наслідками формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань, що проводились шляхом рейтингового інтернет-голосування 03-04.10.2019;

- зобов`язати відповідача або іншу уповноважену особу, яка виконує обов`язки директора Державного бюро розслідувань, видати наказ, яким затвердити склад Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань за наслідками конкурсу, що проводився шляхом рейтингового інтернет-голосування 03-04.10.2019 з наступним складом членів РГК при ДБР: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2019 відкрито спрощене провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.02.2020 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2020 замінено неналежного відповідача директора Державного бюро розслідувань Труби Романа Михайловича на належного - Державне бюро розслідувань (далі - відповідач, ДБР).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що керівником ДБР всупереч вимог законодавства не видано наказ про затвердження складу Ради громадського контролю при ДБР та не оголошено результати рейтингового інтернет-голосування із зазначенням кількості голосів, поданих за кожного кандидата, із зазначенням обраного члена (членів) Ради, чим порушено права учасників конкурсу, в тому числі позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2020 задоволено заяву відповідача про продовження процесуального строку для подання відзиву на позов.

Відповідачем 18.08.2020 подано відзив на позов, у якому зазначено, що Державним бюро розслідувань вживаються дії щодо формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань проведено у відповідності до вимог законодавства. Посилався на те, що обставини, які перешкоджали сформувати склад Ради громадського контролю виникли з незалежних від відповідача причин. Просив відмовити у задоволенню позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.

Державним бюро розслідування оголошено проведення рейтингового інтернет-голосування з обрання нового складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань, яке проведено 03-04.10.2019.

Директором ДБР Трубою Р. видано наказ від 21.10.2019 №285 «Про оголошення результатів рейтингового інтернет-голосування та затвердження складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань», яким, зокрема, наказано оголосити результати рейтингового інтернет-голосування шляхом оприлюднення на офіційному вебсайті ДБР інформації із зазначенням кількості голосів, поданих за кожного кандидата, а також затвердити склад Ради громадського контролю при ДБР на підставі результатів рейтингового інтернет-голосування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2019 №640/20029/19 про забезпечення позову, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2019 заборонено ДБР оголошувати результати рейтингового інтернет-голосування із зазначенням кількості голосів, поданих за кожного кандидата за результатами інтернет-голосування до складу членів Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань, яке відбулось 03-04.10.2019, заборонено ДБР видавати наказ про затвердження складу Ради громадського контролю при ДБР за результатами інтернет-голосування до складу членів Ради громадського контролю при ДБР розслідувань, яке відбулось 03-04.10.2019.

Постановою Верховного Суду від 21.02.2020 вказані судові рішення у справі №640/20029/19 скасовано та відмовлено у вжитті заходів забезпечення позову.

Крім того, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2020 №640/20679/19 заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2019 №640/20029/19 скасовано.

Позивачем 23.10.2019 подано позов до суду про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не оголошення результатів рейтингового інтернет-голосування та зобов`язання відповідача оголосити результати конкурсу та видати наказ, яким затвердити склад Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань за наслідками конкурсу, що проводився шляхом рейтингового інтернет-голосування 3-4.10.2019 з наступним складом членів РГК при ДБР: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружним адміністративним судом міста Києва зроблено висновок, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 №794-VIII метою утворення Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань є забезпечення прозорості та цивільного контролю за діяльністю органу.

Згідно з Положенням про Раду громадського контролю при Державному бюро розслідувань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2017 №1086, Рада провадить свою діяльність на засадах верховенства права, законності і гласності, позапартійності, неупередженості, вільного волевиявлення та рівноправності членів, відкритості для суспільства (пункт 3); Рада формується на засадах відкритого та прозорого конкурсу у складі 15 осіб строком на один рік (пункт 8).

Правила проведення голосування кандидатів, встановлені пунктом 11 Порядку формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань.

Пунктом 12 Положення про Раду громадського контролю при Державному бюро розслідувань передбачено, що наказ про затвердження складу Ради або внесення змін до такого складу разом з оголошенням про результати рейтингового інтернет-голосування із зазначенням кількості голосів, поданих за кожного кандидата, а у разі проведення конкурсу для обрання члена (членів) Ради замість того (тих), повноваження якого (яких) припинені, - із зазначенням обраного члена (членів) Ради, видається протягом 10 робочих днів після проведення голосування і оприлюднюється на офіційному веб-сайті Державного бюро розслідувань на наступний робочий день після його видання.

Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Як розтлумачено рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_16 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_16 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25.11.1997 №6-зп, «Частину Другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді».

Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

При цьому, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_17 щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції України, частини 2 статті 2, пункту 2 частини 3 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини 3 статті 110, частини 2 статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини), права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 №18-рп/2004, дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», а саме, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Системний аналіз, що проведено Конституційним Судом України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Вище викладені норми не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно тільки тому, що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.01.2020 №826/25717/15, від 14.02.2020 №570/378/17, від 03.03.2020 №331/5314/16-а.

Судом встановлено, що станом на дату звернення позивача до суду (23.10.2019) відповідачем не оголошено результати та переможців конкурсу за наслідками формування складу Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань, що проводились шляхом рейтингового інтернет-голосування 03-04.10.2019, у зв`язку із наявністю ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.10.2019 №640/20029/19 про забезпечення позову шляхом заборони ДБР вчиняти вищезазначені дії.

Крім того, судом встановлено, що 11.03.2020 ДБР оголошено проведення конкурсу з формування складу Ради громадського контролю та позивач не позбавлений права взяти участь у такому конкурсі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що оскаржувана бездіяльність відповідача не порушує прав та інтересів позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, а також доводи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державне бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289, адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 15).

Суддя Н.М. Клименчук