Рішення № 95943315, 31.03.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/2763/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №24-2488/14-20-сг від 03 вересня 2020 р. щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Топорівської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області, орієнтовним розміром земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з підстави невідповідності положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі безоплатно у власність, орієнтовною площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у адміністративних межах с. Топорівці за межами населеного пункту, згідно поданого графічного матеріалу і заяви від 03.08.2020 р.

В обґрунтування адміністративного позову позивач вказував, що керуючись ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України звернувся до Топорівської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га, яка знаходиться на території села Топорівці Новоселицького району Чернівецької області. Зважаючи на положення вищезазначеної статті, у клопотанні позивачем було зазначено орієнтовний розмір земельної ділянки та цільове призначення, а також, було додано викопіювання з плану землекористування із зазначенням місця розташування земельної ділянки. Проте, рішенням відповідача відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки відповідач жодним чином не обґрунтував мотиви та підстави відмови у задоволенні клопотання, у відповідності до вимог частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 04.01.2021 р відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду відзив, в якому вказувало, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, не підлягають задоволенню.

На думку відповідача, їх позиція є вмотивованою та такою, що відповідає вимогам законодавства, оскільки, підстава відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є законодавчо обґрунтованою.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

03.08.2020 р. позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться на території Топорівської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області. Вказана заява зареєстрована за вх. № Г-2735/0/15-20 від 04.08.2020 р.

До заяви додано: копію паспорта, копію ідентифікаційного коду; викопіювання з Публічної кадастрової карти України із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

За результатами розгляду заяви, Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області винесло наказ №24-2488/14-20-СГ від 03.09.2020 р. "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою", яким відмовив у наданні дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною на 2,00 га, яка знаходиться на території с. Топорівці Новоселицького району Чернівецької області із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з таких підстав: невідповідність положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

За приписами ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (далі - ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно положень ст. 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

У частинах першій та третій статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно ч. 2, 3 ст. 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 1 ст. 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 ЗК України.

Так, згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною 9 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок та строки розгляду клопотань по наданню дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також передачі земельної ділянки безоплатно у власність громадян, а також органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені у ст. 118 ЗК України орган уповноважений розглядати ці питання, надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Крім того, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Дослідженням оскаржуваного наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №24-2488/14-20-СГ від 03.09.2020 р. встановлено, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території Топорівської сількької ради Новоселицького району Чернівецької області орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: невідповідність положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (а.с. 15).

Як вбачається із оскаржуваного рішення відповідачем жодним чином не мотивовано відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у приватну власність земельної ділянки, та не вказано підстав відмови у наданні такого дозволу, виключний перелік яких встановлений у частині 7 статті 118 ЗК України.

Суд звертає увагу, що відповідач зобов`язаний надати відповідний дозвіл або мотивовану відмову.

При цьому, за приписами ст. 118 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Поряд із цим, відповідачем не надано жодних доказів та аргументів щодо невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Суд зауважує, що відповідачем не надано конкретизованих доводів щодо наявності підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою та не вмотивовано в чому полягає невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Отже, позивачу, не зазначено мотивовану правову підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Відтак, під час судового розгляду цієї справи відповідачем не надано жодних доказів та аргументів щодо підстав посилання на невідповідність положень ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, а також мотивів такої відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

З огляду на наведене вище, та з урахуванням встановлених обставин справи і наведених норм права, які регулюють спірні правовідносин, суд дійшов до висновку, що відмовляючи позивачу в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач діяв всупереч вимог Конституції України та Земельного кодексу України, не на підставі та не у межах повноважень передбачених законом, а також без урахування всіх обставин по справі.

Суд приходить до переконання, що відповідач приймаючи спірне рішення не навів жодних мотивів та підстав відмови у задоволенні заяви позивача.

З метою офіційного з`ясування всіх обставин справи, ухвалою від 04.01.2021 р. витребувано з Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області письмові докази по справі, в т.ч.: всі документи та матеріали, які враховувались під час прийняття оскаржуваного наказу №24-2488/14-20-СГ від 03.09.2020 р.

Частинами 7 та 9 ст. 80 КАС України встановлено, що особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно з ч. 5 ст. 44 КАС України учасники справи зобов`язані, в т.ч.: подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Суд звертає увагу, що відповідач не виконав вимоги ухвали суду в цій частині та не надав до суду жодних документів та матеріалів, які стали підставою та враховувались ним під час прийняття оскаржуваного наказу №24-2488/14-20-СГ від 03.09.2020 р. "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою".

В супереч вимог ч. 7 ст. 80 КАС України, відповідач не повідомив суд про причини неможливості подання вказаних доказів.

Крім того, суд зазначає, що заперечуючи проти позову, відповідач, всупереч вимог ч. 4 ст. 162 КАС України не додав до відзиву документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Оскільки відповідач не надав до суду витребувані докази, для з`ясування яких вони витребовувалися, суд з урахуванням положень ч. 9 ст. 80 КАС України визнає відсутність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин наявності підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 та 2 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 - 76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи встановлені по справі обставини, суд вважає, що відповідачем не було надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, приймаючи оскаржуваний наказ відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

Під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваного наказу та відповідності їх критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.

Беручи до уваги вищенаведене, оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі безоплатно у власність, орієнтовною площею 2,00 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у адміністративних межах с. Топорівці за межами населеного пункту, згідно поданого графічного матеріалу і заяви від 03.08.2020 р., суд зазначає наступне.

У постанові від 05.09.2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 2340/2921/18.

Суд враховує, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.80 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

У спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області зобов`язане до вчинення конкретних дій - розглянути клопотання позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 року у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 року у справі № 810/2474/18.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Виходячи із обставин даної справи, суд вважає, що оскаржуваний позивачем наказ не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним та важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність наказу, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами ст. 118 ЗК України, умов для прийняття рішення про надання позивачу бажаного для неї дозволу.

З урахуванням викладеного, суд вбачає підстави для часткового задоволення цієї позовної вимоги у спосіб зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області повторно розглянути заяву позивача та прийняти мотивоване рішення у формі наказу із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності до ст. 118 ЗК України мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем понесено судові витрати (судовий збір) у розмірі 1681,60 грн (а.с. 22, 28).

Оскільки, позов задоволено частково, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою" №24-2488/14-20-СГ від 03.09.2020 р.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.08.2020 р. (вх. № Г-2735/0/15-20 від 04.08.2020 р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Топорівської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та прийняти мотивоване рішення у формі наказу з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників процесу:

позивач - ОСОБА_1 (с. Топорівці, Новоселицький район, Чернівецька область, РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (вул. Героїв Майдану, 194-А, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 39909396).

Суддя В.К. Левицький