Рішення № 95942514, 01.04.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2021 р. Справа № 480/822/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Департамента соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації, Комісії Сумської обласної державної адміністрації з розгляду документів для видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,

третя особа - Роменська районна державна адміністрація

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

29.01.2021 р. до Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до Департаменту соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації (40000, м. Суми, пров. 9-го Травня, 2), третя особа - Роменська районна державна адміністрація (42000, Сумська область, м. Ромни, бульвар Свободи, 1), в якій просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Сумської обласної державної адміністрації з розгляду документів для видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оформлене протоколом № 8 від 01.10.2020 про відсутність підстав для підтвердження статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 - ОСОБА_1 та вилучення вказаного посвідчення.

2. Зобов`язати Комісію Сумської обласної державної адміністрації з розгляду документів для видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи повторно розглянути подання Роменської районної державної адміністрації та додані до нього документи з урахуванням судового рішення та видати ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році. У червні 2020 року звернувся до Управління соціального захисту населення Роменської районної державної адміністрації з заявою щодо переоформлення свого посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорія 2, виданого 1 квітня 1993 року. У результаті розгляду отримав посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорія 3, виданого 01.10.2020 Сумською обласною державною адміністрацією.

Рішення про вилучення посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 2 та видачу посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 3 прийняла Комісія Сумської обласної державної адміністрації з розгляду документів для видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується витягом з протоколу № 8 від 01.10.2020.

Позивач вважає таке рішення Комісії незаконним та таким, що порушує його права, оскільки Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не містить положень про необхідність підтвердження статусу у зв`язку із заміною старого зразка посвідчення на нове.

Ухвалою суду від 01.02.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, залучено Комісію Сумської обласної державної адміністрації з розгляду документів для видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у якості співвідповідача до участі у даній справі.

Відповідач (Департамент соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації) у відзиві на позовну заяву зазначив, що процедура видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначені “Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян”, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 11.07.2018 № 551 “Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян” (далі - Порядок).

Відповідно до статті 10 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно пункту 11 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 р. № 551 (зі змінами), (далі - Порядок), посвідчення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС видаються на підставі одного з таких документів:

- довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження, особового рахунка, табеля обліку робочого часу, посвідчення про відрядження в зону відчуження з відміткою підприємства про прибуття та вибуття працівника, шляхових листів (за наявності), трудової книжки (у разі потреби);

- довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об`єкти або в населені пункти зони відчуження, у разі потреби - довідки командира військової частини, військового квитка, витягу з особової справи військовослужбовця, завіреного в установленому порядку.

Статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 визначено ОСОБА_1 на підставі довідок про підвищену заробітну плату від 01.03.1993 та від 16.05.1997 № 116, видані КСП “Промінь”, в яких зазначено нарахування заробітної плати в розмірі 686 крб., в т. ч. у 2-х кратному розмірі - 363 крб., у 3 -х кратному- 323 крб., за період з 31 липня по 4 вересня 1986 року, тобто виплата нарахована за весь період проходження учбових зборів.

Згідно із записом у військовому квитку, який здійснено Роменським міськвійськкоматом, ОСОБА_1 з 31.07 по 04.09.1986 проходив учбові збори у складі в/ч 73413.

На виконання абзацу 2 пункту 11 Порядку та для з`ясування кількості виїздів на об`єкти або в населені пункти зони відчуження управлінням соціального захисту населення Роменської райдержадміністрації (лист від 19.02.2020 № 03-26/732) направлявся запит до Галузевого державного архіву Міністерства Оборони України (далі - довідка ГДА МОУ).

Довідка ГДА МОУ від 11.03.2020 № 179/1/3741 зазначає, що ОСОБА_1 брав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у період з 1 по 30 серпня 1986 року та відображає лише 4 дні роботи в зоні відчуження. Військова частина 73413 у зазначений період дислокувалася за межами зони відчуження - с. Діброва.

Рішенням Комісії Сумської обласної державної адміністрації з розгляду документів для видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - обласна Комісія), від 04.06.2020 протокол № 4, особова справа ОСОБА_1 направлялася на доопрацювання, у зв`язку з тим, що довідка ГДА МОУ від 11.03.2020 № 179/1/3741 в період з 1 по 30 серпня 1986 року відображає лише 4 дні роботи в зоні відчуження. Місце дислокації в/ч 73413 - за межами зони відчуження - с. Діброва.

Позивач маючи довідку ГДА МОУ від 11.09.2013 № 22691, яка відображає 4 дні роботи в зоні відчуження в період з 1 по 30 серпня 1986 року, не надав її органам соціального захисту населення у 2013 році. Довідка була долучена до справи після розгляду на Комісії 04.06.2020.

Відповідно до пункту 11 Порядку у разі встановлення регіональними комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії таке посвідчення на підставі рішення цієї комісії підлягає вилученню уповноваженими органами.

Зважаючи на вищенаведені факти, а саме нововиявлені обставини (довідка ГДА МОУ від 11.03.2020 № 179/1/3741) на черговому засіданні обласної Комісії від 01 жовтня 2020 року, протокол № 8, вирішено що:

- підтвердженим є факт виконання робіт ОСОБА_1 у зоні відчуження 4 дні в серпні 1986 року, що відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” відповідає статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3;

- відсутні правові підстави для підтвердження статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2;

- посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 серії НОМЕР_1 видане 01 квітня 1993 року Сумською обласної державної адміністрації підлягає вилученню з повідомленням місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Враховуючи вищезазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 30-32).

У відповіді на відзив позивач не погоджується з позицією відповідача та просить позовні вимоги задовольнити (а .с. 36-38).

Третя особа - Роменська районна державна адміністрація пояснень щодо позовних вимог не надала.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, доводи позову та відзиву, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, що не заперечується сторонами.

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Роменської районної державної адміністрації з заявою щодо переоформлення посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорія 2, виданого 1 квітня 1993 року.

Комісією Сумської обласної державної адміністрації з розгляду документів для видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, прийнято рішення про вилучення посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 2 у ОСОБА_1 та видачу посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 3, що підтверджується витягом з протоколу № 8 від 01.10.2020 (а.с. 17).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи рішення про підтвердження позивачу статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, відповідач виходив з того, що документи про роботу позивача в Чорнобильській зоні не містять підтвердження відомостей, що позивач працював в зоні відчуження 10 календарних днів (а.с. 17)

Проте, суд не може погодитись з вказаним висновком відповідача, виходячи з наступного.

Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 р. № 551 “Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян” (надалі по тексту-Постанова №551).

Згідно п.2 Постанови №551 посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон), іншими актами законодавства.

Відповідно до п.11 Постанови №551 посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів:

-довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження, особового рахунка, табеля обліку робочого часу, посвідчення про відрядження в зону відчуження з відміткою підприємства про прибуття та вибуття працівника, шляхових листів (за наявності), трудової книжки (у разі потреби);

- довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об`єкти або в населені пункти зони відчуження, у разі потреби - довідки командира військової частини, військового квитка, витягу з особової справи військовослужбовця, завіреного в установленому порядку.

Пунктом 12 Порядку № 551 передбачено, що у разі втрати або зіпсування посвідчення замість нього видається повторне посвідчення на підставі раніше поданих документів, зазначених у пункті 11 цього Порядку, в тому числі посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 4) серії В на підставі довідки встановленого зразка (додаток 11), особистої заяви (із зазначенням номера та дати видачі посвідчення, поясненням обставин втрати або зіпсування) та опублікованого в пресі повідомлення про визнання посвідчення недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є періоди роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Згідно ч.4 ст. 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначено, що видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Як встановлено з довідки КСП «Промінь» від 16.05.1997 року №116 позивача було відряджено до населеного пункту зони відчуження с.Рудня-Іллінецька, м. Чорнобиль (а.с. 16).

Згідно змісту зазначеної довідки ОСОБА_1 виплачена заробітна плата в сумі 686 крб. 00 коп. з урахуванням коефіцієнта 2 (363 крб) та коефіцієнта 5 -за 10 днів (323 крб).

Також, 16.05.1997 КСП «Промінь» видано позивачу довідку, що він був безпосередньо зайнятий на роботах у зоні відчуження на с.Рудня-Іллінецька, м. Чорнобиль (а. с. 16).

Доказів щодо скасування зазначених довідок або визнання їх незаконними, відповідачем не надано.

Таким чином, суд приймає у якості належного доказу зазначені довідки, які підтверджує факт виконання позивачем роботи в районі м. Чорнобиль.

Отже, позивачем належним чином підтверджено факт перебування в зоні відчуження в період з 31.07.1986 року по 04.09.1986 року.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.

Такими зонами є:

1 (зона відчуження);

2 (зона безумовного (обов`язкового) відселення);

3. (зона гарантованого добровільного відселення);

4 (зона посиленого радіоекологічного контролю).

Згідно ст. 1 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” до територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в межах України належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень, що з урахуванням природно-кліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінення населення понад 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік, і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності.

Відповідно до ст.2 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов`язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров`я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.

Такими зонами є:

1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/кв. км та вище, або стронцію від 3,0 Кі/кв. км та вище, або плутонію від 0,1 Кі/кв. км та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/кв. км, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/кв. км, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

4) зона посиленого радіоекологічного контролю - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/кв. км, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/кв. км за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 року №106 „Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи” затверджено перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи.

Згідно затвердженого переліку визначено, що с. Рудня-Іллінецька та м. Чорнобиль віднесено до зони відчуження.

Отже, проаналізувавши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відомості, відображені у зазначених письмових доказах, не є суперечливими з огляду на специфіку діяльності позивача.

Що стосується посилання відповідача те, що довідкою ГДА МОУ від 11.03.2020 №179/1/3741 та довідкою від 19.02.2020 №03-26/732 визначено лише 4 дні роботи в зоні відчуження, суд зазначає, що в даному випадку суд досліджує всі наявні докази в матеріалах справи.

Так, наведені архівні довідки видані через 33 роки після ліквідації позивачем наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та не містить в собі повних відомостей, зокрема щодо перебування позивача в с. Рудня-Іллінецька як про це зазначає довідка КСП «Промінь» від 16.05.1997 року №116, а визначається лише 4 календарних днів виїзду для дезактивації території та приміщення ЧАЕС.

Проте, яка мета знаходження позивача була в інші дні та виїзди до с. Рудня-Іллінецька в ній не відображені.

Крім того, в матеріалах справи наявна довідка КСП «Промінь» від 01.03.1993 року, якою визначено, що заробітна плата позивача за 10 календарних днів виплачувалася з урахуванням коефіцієнта 5 (а.с.15)

Відповідно до п.11 Постанови №551 посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів:

-довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження, особового рахунка, табеля обліку робочого часу, посвідчення про відрядження в зону відчуження з відміткою підприємства про прибуття та вибуття працівника, шляхових листів (за наявності), трудової книжки (у разі потреби).

Оскільки наведена довідка підтверджує факт виплати заробітної плати позивача за 10 календарних днів з урахуванням коефіцієнта 5, суд приходить висновку, про наявність підстав для підтвердження позивачу статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 - ОСОБА_1 .

Крім того, суд вважає задовольнити позовні вимоги у редакції викладеній позивачем, а саме зобов`язати Комісію Сумської обласної державної адміністрації з розгляду документів для видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи повторно розглянути подання Роменської районної державної адміністрації та додані до нього документи з урахуванням судового рішення та видати ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Тобто, судом за результатами розгляду справи може бути задоволено будь-яку з цих вимог, у тому числі й вимогу про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити пені дії.

Відповідно до ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у справах в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року у справі №826/17109/13-а.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди зобов`язані відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Але ж в даному випадку втручання у дискреційні повноваження відповідача є виправданими, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивачів.

А завданням адміністративного судочинства, у відповідності до ч.1 ст.2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди при розгляді справ застосовують принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.

Так, у рішенні у справі Волохи проти України зазначено: “Таким чином, Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.”

Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Броньовський проти Польщі” від 22 червня 2004 року). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. (Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Гавенда проти Польщі” від 14 березня 2002 року., Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Аманн проти Швейцаріїї” від 16 лютого 2000 року).

Також, Європейський суд з прав людини Рішенням у справі “Круслена” від 24 квітня 1990 року зазначає, що “закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання.”

Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі “Фадєєва проти Росії” від 9 червня 2005 року, в якому Суд з відсилкою до справи “Баклі проти Сполученого Королівства”, зазначив, що: “Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку “необхідності” втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції”.

Зобов`язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб`єктами господарювання. Також, що є дуже важливим, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями. Дана думка повністю підтверджена рішенням від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховного Суду України, який вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні до відповідача подав весь пакет необхідних документів проте, відповідачем за результатами розгляду заяв позивача не було прийнято рішення про підтвердження статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2.

Отже, суд вважає, що відповідач у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, відмовивши позивачу у встановленні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2.

Таким чином, оскільки у ході судового розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач відмовив позивачу у встановленні статусу протиправно, а визначених законом підстав для такої відмови під час розгляду справи встановлено не було, суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов`язання з Комісію Сумської обласної державної адміністрації з розгляду документів для видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи повторно розглянути подання Роменської районної державної адміністрації та додані до нього документи з урахуванням судового рішення та видати ОСОБА_1 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації 908,00 грн. судового збору, сплаченого згідно з квитанцією від 20.01.2021 р. № 52673 (а.с. 6).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департамента соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації, Комісії Сумської обласної державної адміністрації з розгляду документів для видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, третя особа - Роменська районна державна адміністрація про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Скасувати рішення Комісії Сумської обласної державної адміністрації з розгляду документів для видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оформлене протоколом № 8 від 01.10.2020 про відсутність підстав для підтвердження статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 - ОСОБА_1 та вилучення вказаного посвідчення.

Зобов`язати Комісію Сумської обласної державної адміністрації з розгляду документів для видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи повторно розглянути подання Роменської районної державної адміністрації та додані до нього документи з урахуванням судового рішення та видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департамента соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації (40000, м.Суми, пров. 9 Травня, 2, код ЄДРПОУ 03197871) судовий збір в сумі 908,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Прилипчук