Рішення № 95942509, 23.03.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2021 року справа №480/9442/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бондаря С.О.

за участю секретаря судового засідання - Демченко К.І.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Макаренка О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 480/9442/20 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення неправомірним та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України в якій просить:

- визнати неправомірним рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу - сину загиблого прапорщика ОСОБА_2 , оформлену пунктом першим протоколу №164 від 10 грудня 2020 року та скасувати його.

- зобов`язати призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу - сину прапорщика ЗСУ ОСОБА_2 - ОСОБА_1 загиблому при виконанні обов`язків військової служби в зоні проведення АТО в розмірі 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Свої вимоги мотивує тим, що він, як син загиблого ОСОБА_2 , має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі смерті його батька внаслідок проходження ним військової служби. Однак, протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10.12.2020 №164 йому відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з тих підстав, що загиблий прапорщик ОСОБА_2 самовільно залишив військову частину, а тому його смерть не пов`язана з проходженням військової служби. Крім того, на думку Міноборони, позивач не був членом сім`ї загиблого прапорщика ОСОБА_2 , оскільки досяг повноліття та не проживав разом із загиблим. Позивач вважає такі твердження не обґрунтованими, оскільки він проживав з батьком за однією адресою одною сім`єю. Стосовно обставин загибелі батька вироком та рішеннями судів були спростовані заяви відповідача та встановлені фактичні обставини смерті прапорщика ОСОБА_2 .

Міністерство оборони України у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує та зазначає, що відмова комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у призначенні одноразової грошової допомоги мотивована тим, що прапорщик ОСОБА_2 помер у позаслужбовий час внаслідок умисного вбивства цивільною особою, тобто смерть ОСОБА_2 не пов`язана з виконанням ним обов`язків військової служби. Крім того, у позивача відсутні підстави отримання одноразової грошової допомоги, оскільки він та загиблий спільно не проживали та не були пов`язані спільним побутом.

Ухвалою суду від 30.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Згідно з ухвалою від 12.02.2021 суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Протокольною ухвалою від 23.02.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник Макаренко О.С. позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне. ОСОБА_2 , 1962 року народження є батьком позивача - ОСОБА_1 , 1990 року народження. ОСОБА_2 був призваний на військову службу до військової частини польова пошта В4745 та 29 вересня 2015 року з ним було укладено річний контракт про проходження військової служби у Збройних силах України (а.с.56). Відповідно до наказу командира в/ч п/п В4745 №58 від 15.03.2015 прапорщика ОСОБА_2 призначено на посаду начальника ремонтної майстерні техніки та майна радіаційного, хімічного, біологічного захисту ремонтної роти. На підставі посвідчення серії НОМЕР_1 від 17 вересня 2015 року ОСОБА_2 набув статус учасника бойових дій, оскільки з 17.04.2015 по 22.07.2015 брав участь в АТО в Донецькій і Луганській областях. Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 21.11.2015 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до сповіщення про смерть Сумського міського військового комісаріату від 24.11.2015 № 2/5428 прапорщик ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок ножового поранення. Згідно довідки про причини смерті та лікарського свідоцтва про смерть №171 від 19 листопада 2015 року Дружківського відділення Донецького обласного бюро СМЕ, смерть ОСОБА_2 настала від травми серця з крововиливом у осердя внаслідок колото - різаного поранення (а.с.27-28). Центральна військово-лікарська комісія Міністерства оброни України дійшла висновку, що смерть ОСОБА_2 так, пов`язана з проходженням військової служби (Протокол №1820 від 26.06.2017 (а.с.8). Крім того, висновком судово-медичної експертизи №166 від 19.11.2015 встановлено, що смерть потерпілого ОСОБА_2 стоїть в прямому причинному зв`язку з пораненнями грудної клітки і настала від двох проникаючих, колото-різальних поранень грудної клітини з ушкодженням ребер, серцевої сорочки та серця, які ускладнилися масивною внутрішньою і зовнішньою кровотечею, ознак вживання алкогольних напоїв не встановлено (а.с.148). В подальшому, наказом командира військової частини п/п 4745 від 07.12.2015 прапорщика ОСОБА_2 19 листопада 2015 року виключено із списків особового складу частини та зазначено, що смерть ОСОБА_2 не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. Наказом командира військової частини А2120 від 14.02.2019 №141 унесено зміни до наказу командира військової частини від 07.12.2015 №300, а саме: смерть пов`язана з проходженням військової служби, не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (а.с.50). Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року у справі № 818/500/18 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_3 до вВ/ч 2120. Скасовано наказ В/ч 4745 (В/ч 2120) від 14.12.2015 №1060, який прийнято за підсумками службового розслідування за фактом загибелі прапорщика ОСОБА_2 . Скасовано наказ В/ч 4745 (В/ч 2120) від 07.12.2015 №300 в частині висновків Військової частини що "смерть не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби". Зобов`язано В/ч 2120 провести повторне службове розслідування за фактом загибелі прапорщика ОСОБА_2 , начальника складу взводу роти матеріального забезпечення, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в результаті колото-різаного поранення, з урахуванням висновків Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладених у протоколі засідання №1820 від 26.06.2017. На виконання вказаного рішення суду, наказом командира військової частини А2120 від 09.03.2019 №207 унесено зміни до наказу від 14.02.2019 №141 викладено в наступній редакції: "Абзац 1 пункту 1 наказу командира військової частини - польова пошта В4745 (по стройовій частині) від 07.12.2015 №300 викласти в наступній редакції "Так, смерть пов`язана з проходженням військової служби" (а.с.52). У зв`язку зі смертю свого батька, позивач ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України про виплату одноразової грошової допомоги. Згідно витягу із протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10.12.2020 № 164, відмовлено ОСОБА_1 - сину загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок поранення, пов`язаного з проходженням військової служби, прапорщика ОСОБА_2 . Підставою для відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги зазначено: "Відповідно до статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця. Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 досяг повноліття, на час загибелі батька його вік перевищував 23 роки, тобто він не має правового статусу дитини (відповідно до сімейного кодексу України", або утримання загиблого (відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"). Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 22.12.2016 у справі №592/10440/16-ц встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, тоді як факт спільного проживання ОСОБА_2 зі своїм сином ОСОБА_1 , а також ведення ними спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов`язків цим судовим рішенням не встановлено. Крім того, ОСОБА_2 самовільно залишив розташування військової частини, що підтверджується актом службового розслідування військової частини В4745, наказами командира військової частини В4745 від 14.12.2015 №1060 та А2120 від 14.02.2019 № 140. Під час самовільного залишення військової частини у ОСОБА_2 виникла сварка з іншим громадянином, в результаті чого ОСОБА_2 заподіяно тілесні ушкодження, які призвели до смерті. Самовільне залишення військової частини є адміністративним правопорушенням (стаття 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до частини четвертої статті 407 Кримінального кодексу України самовільне залишення військової частини або місця служби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, є кримінальним правопорушенням. Згідно зі статтею 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" призначення і виплати одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення" (а.с.53). Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. За приписами частини першої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Пунктами 1-3 частини другої цієї статті Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві. Отже допомога виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Згідно зі статтею 16-1 Закону №2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1- 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Відповідно до частини першої статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Ці положення кореспондуються з нормами Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служб у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

Стверджуючи про правомірність оскаржуваного протоколу, відповідач посилається на наявність у діях загиблого складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту -КУпАП) - самовільне залишення військової частини, а також посилається на ст. 407 Кримінального кодексу України - самовільне залишення військової частини або місця служби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

При цьому, відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності за цими нормами.

В той же час, згідно вироку Дружківського міського суду Донецької області від 11 листопада 2016 року у справі № 229/513/16- к, 19 листопада 2015 року ОСОБА_2 загинув внаслідок умисного вбивства, яке вчинила цивільна особа - ОСОБА_5 , вбивство вчинене в квартирі, яку винаймав ОСОБА_2 за місцем служби у АДРЕСА_1 . Зазначеним вироком ОСОБА_5 засуджено за ст.115 ч.1 КК України до 10 років позбавлення волі (а.с. 9-20).

Повноваження щодо наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-11 КУпАП в діях будь-якої особи та притягнення до адміністративної відповідальності належить судові, а тому посилання представника відповідача та зазначення у спірному протоколі про скоєння ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-11 КУпАП є неприйнятним та таким, що не відповідає дійсним обставинам у справі. Також це стосується і посилання представника відповідача у протоколі про скоєння ОСОБА_2 злочину, передбаченого ст. 407 КК України.

Також, відповідно до витягу з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оброни України №1820 від 26.06.2017 смерть ОСОБА_2 так, пов`язана з проходженням військової служби (а.с.8).

Крім того, наказом командира військової частини А2120 від 14.02.2019 №141 унесено зміни до наказу командира військової частини від 07.12.2015 №300, а саме: смерть пов`язана з проходженням військової служби, не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (а.с.50).

Тобто, відповідачем визнано, що смерть прапорщика ОСОБА_2 пов`язана з проходженням військової служби.

Тому посилання відповідача у відзиві на позов про наявність у діях загиблого складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-11 КУпАП та складу кримінального порушення, визначеного ст. 407 Кримінального кодексу України, є безпідставними.

Стосовно тверджень представника Міністерства оборони України про те, що позивач ОСОБА_1 не був членом сім`ї свого батька, оскільки досяг повноліття та не проживав з ним однією сім`єю, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно довідки про склад сім`ї, яка видана Центром надання адміністративних послуг м. Суми від 01.12.2017 ОСОБА_2 дійсно був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 21.08.1998 по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з ним на момент смерті були зареєстровані: батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.7).

Отже, позивач ОСОБА_1 є сином загиблого прапорщика ОСОБА_2 , проживав з ним однією сім`єю, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги.

Таким чином, рішення відповідача, оформлене пунктом 1 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, затверджене Міністром оборони України від 10.12.2020 є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується розміру одноразової грошової допомоги слід зауважити, що згідно положень ст.16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;

500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Тобто, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, а у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму.

Як вбачається з матеріалів справи, причина смерті ОСОБА_2 : «так пов`язана з проходженням військової служби», що підтверджується витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 26.06.2017 № 1820 та наказом командира військової частини А2120 від 14.02.2019 № 141 (а.с.8, 50-51).

Суду не надано жодного доказу того, що смерть прапорщика ОСОБА_2 настала під час виконання ним обов`язків військової служби.

Отже, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Враховуючи, що судом було встановлено відсутність у відповідача передбачених ст.16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги сину загиблого, суд вважає ефективним засобом захисту саме зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку зі смертю батька - ОСОБА_2 .

Забезпечення відновлення порушеного права позивача в інший спосіб, з огляду на правову позицію представника відповідача щодо відсутності права у позивача на отримання такої допомоги, не призведе до отримання позивачем відповідної допомоги.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 по справі № 817/867/17, від 11 квітня 2018 року по справі №802/1869/17-а, від 26.06.2018 по справі 487/4401/16-а, від 11 квітня 2018 року по справі №802/1869/17-а, 09 січня 2020 року по справі № 818/435/16, які є обов`язковими в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.

Посилання відповідача, що позовна вимога про зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, є формою втручання в дискреційні повноваження Міноборони, є безпідставною, виходячи з наступного.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справа №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16- від 12.04.2018 справа №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один із правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Проте, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Оскільки в ході судового розгляду судом встановлено відсутність жодних законних підстав для відмови в задоволенні заяви позивача, посилання відповідача на наявність у нього дискреційних повноважень, за відсутності законних підстав відмовити у задоволенні відповідної заяви позивача, щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги є необґрунтованими.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в численних постановах, зокрема від 31 липня 2020 року по справі № 810/2474/18, від 25.03.2018 по справі № 826/6102/16, від 30 липня 2020 року по справі № 826/10085/16, від 09 липня 2020 року по справі № 826/13881/16 тощо.

Згідно із ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Міністерство оборони України, як суб`єкт владних повноважень, не довело правомірності відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті грошової допомоги у зв`язку зі смертю його батька.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , викладеного в пункті 1 протоколу №164 від 10.12.2020 та зобов`язати Міністерство оборони України відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення неправомірним та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , викладеного в пункті 1 протоколу №164 від 10.12.2020.

Зобов`язати Міністерство оборони України відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О. Бондар

Повний текст рішення складений 31.03.2021.