Рішення № 95942430, 22.03.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 березня 2021 року м. Рівне №460/6756/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Лютко М.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Семейко В.В.,

відповідача: представник Янковий В.С. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВійськової частини А 0998 про визнання протиправними дії та стягнення моральної шкоди, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А0998, в якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини А 0998 по відмові у виплаті одноразової грошової допомоги військовослужбовцям після укладення першого контракту відповідно до пп.8 п.6 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704;

- стягнути з Військової частини А 0998 одноразову грошову допомогу військовослужбовцям після укладення першого контракту відповідно до пп.8 п.6 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 у розмірі 15 858 грн.;

- стягнути з Військової частини А0998 моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Мотивуючи вимоги позову ОСОБА_1 зазначав, що 27.06.2018 між ним та відповідачем вперше укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, у зв`язку із чим йому було нараховано та виплачено грошову допомогу в сумі 15858,00 грн. Наказом командира Військової частини А0998 від 24.01.2020 №61-ОД здійснено перерахунок раніше проведених йому виплат грошового забезпечення, шляхом зменшення майбутніх доходів в сумі 15858,00 грн. Вважав такі дій відповідача протиправними та такими що суперечать вимогам пп.8 п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, що набрала законної сили 01.03.2018, оскільки умовою отримання грошової допомоги є підписання контракту про проходження військової служби вперше.Покликання відповідача як на підставу відмови у здійсненні нарахування та виплати спірної допомоги на наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" позивач вважав безпідставним, оскільки зазначений наказ набрав чинності 20.07.2018, тобто після укладення ним контракту від 27.06.2018 та після набуття ним права на отримання відповідної грошової допомоги. Постановами Кабінету Міністрів України, чинними на дату виникнення права позивача на отримання такої допомоги, обмежень, визначених у зазначеному наказі, не передбачено, а тому така допомога має бути нарахована та виплачена позивачу. Також ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача моральну шкоду, з огляду на завдані йому душевні страждання (переживання, нехватка грошей, хвороби дітей та необхідність їх лікувати, необхідність звертатися до суду, стрес та почуття невизначеності). Просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 16.09.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі на 16.10.2020 на 10:30 год.

16.10.2020 судове засідання не відбулося у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді по справі.

Ухвалою суду від 21.10.2020 підготовче судове засідання в адміністративній справі №460/6756/20 відкладено до 12.11.2020 на 09:30 год.

Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві від 23.10.2020, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав на обґрунтування такої позиції про те, що вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 передбачено виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту, в тому числі особам сержантського і старшинського (молодшого начальницького) складу - дев`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, одноразова грошова допомога у зв`язку із укладенням першого контракту у Збройних Силах України виплачується на підставі рапорту військовослужбовця після підписання ним першого контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, крім осіб, які звільнені з військової служби за контрактом з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також зі служби в правоохоронних органах. Зауважив, що позивач при зверненні з рапортом про виплату йому одноразової грошової допомоги вказав неправдиву інформацію про те, що до підписання контракту в інших військових формуваннях та в правоохоронних органах на службі не перебував. Таким чином, під час проходження ОСОБА_1 військової служби військовою частиною А0998 правомірно здійснено відрахування (утримання) суми одноразової грошової допомоги у зв`язку із підписанням ним першого контракту в сумі 15858,00 грн., виплату якої, відповідно до довідки за результатом дослідження окремихпитаньдіяльності військової частини А0998 за період з 01.05.2018 по 30.11.2019, проведено з порушенням Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 07.06.2018 №260. Також відповідач вважав, що вимоги про відшкодування моральної шкоди, є необґрунтованими та недоведеними. Просив повністю відмовити у задоволенні позову (а.с.57-62).

12.11.2020 представником позивача подано відповідь на відзив, в якій викладено свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення (а.с.78-80).

У підготовчому судовому засіданні, призначеному на 12.11.2020, оголошено перерву до 04.12.2020 до 08:45 год.

04.12.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 17.12.2020 до 09:00 год.

Ухвалою суду від 17.12.2020 підготовче судове засідання в адміністративній справі №460/6756/20 відкладено до 21.01.2021 до 16:00 год.

Ухвалою суду від 21.01.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 24.02.2021 на 14:30 год.

Ухвалою суду від 24.02.2021, постановленою у судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, розгляд справи відкладено до 22.03.2021 до 15:30 год.

У судовому засіданні, призначеному на 22.03.2021, представник позивача позовні вимоги підтримав з наведених у позові підстав. Просив повністю задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні, призначеному на 22.03.2021, представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві. Просив відмовити у задоволенні вимог повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що в період з 29.12.2002 по 29.05.2014 позивач проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ без укладення з ним контракту (а.с.26).

27.06.2018 між ОСОБА_1 та командиром Військової частини А0998 укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, терміном на 3 роки (а.с.21-22).

12.11.2018 позивач подав відповідачу рапорт №17023, в якому просив, у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв`язку з підписанням першого контракту строком на 3 роки - 9 прожиткових мінімумів станом на 1 січня календарного року. Також вказаним рапортом позивач доводив до відома відповідача, що до підписання вказаного контракту на службі в інших військових формуваннях та правоохоронних органах не перебував (а.с.63).

Наказом командира військової частини А0998 від 13.11.2018 №242 (по стройовій частині) старшині ОСОБА_1 , водію кулеметного взводу 2 механізованого батальйону, який уклав контракт 27.06.2018, зобов`язано виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 (із змінами), в розмірі дев`ять прожиткових мінімумів станом на 01.01.2018 (а.с.64).

04.12.2019 заступником начальника відділу організації та забезпечення якості внутрішнього аудиту Західного територіального управління внутрішнього аудиту складено довідку за результатами дослідження окремих питань діяльності Військової частини А0998 за період з 01.05.2018 по 30.11.2019. У такій довідці зафіксовано та запропоновано усунути виявлені фінансові порушення, що призвели до збитків на суму залишку невідшкодованих під час аудиту сум (а.с.65-68).

Серед іншого, у вказаній довідці зазначено, що в порушення вимог розділу XXII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям (2018 р.) та постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", на підставі наказів командира військової частини А0998 виплачено одноразову грошову допомогу військовослужбовцям після укладення ними першого контракту без набуття права на дану виплату, зокрема, повторно прийнятий на військову службу старшина ОСОБА_1 отримав грошову допомогу на підставі наказу від 13.11.2018 №242 в сумі 15858,00 грн.

Наказом командира Військової частини А0998 від 24.01.2020 №61-ОД "Про результати проведення аудиту відповідності та фінансового аудиту військової частини А0998 у 2019 році", зобов`язано, зокрема, здійснити перерахунок раніше проведених виплат грошового забезпечення шляхом зменшення майбутніх доходів нарахованих на користь старшого водія 1 розвідувального відділення розвідувального взводу 2 механізованого батальйону старшини ОСОБА_1 , в сумі 15858,00 грн. (а.с.69-76).

30.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з рапортом, в якому просив повідомити в письмовому вигляді в зв`язку з чим здійснюється утримання грошових коштів з його грошового забезпечення, крім утримання аліментів на користь ОСОБА_2 (а.с.27).

Листом від 12.05.2020 №2231вих.Військова частина А0998 повідомила позивача, що утримання коштів в сумі 15858,00 грн. з прапорщика ОСОБА_1 здійснюється згідно Наказу №61 від 21.01.2020 про результати проведення аудиту відповідності та фінансового аудиту в/ч А0998 у 2019 році (а.с.28).

За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Основним Законом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Зі змісту п.1 ч.1 ст.3 Закону № 2011-ХІІ вбачається, що дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абз.1-2 ч.4 ст.9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Підпунктом 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017 (далі - Постанова № 704) визначено виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту в таких розмірах: особам рядового складу - вісім розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; особам сержантського і старшинського (молодшого начальницького) складу - дев`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; особам офіцерського (середнього, старшого та вищого начальницького) складу - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Згідно з п.8 Постанови №704, умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

При цьому, пунктами 2, 3 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації(далі - державні органи).

Тобто, безпосередньо Законом № 2011-XII та Постановою № 704 визначено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців визначаються актами Кабінету Міністрів України, а виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, до яких законодавцем віднесено і позивача, здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони України.

Наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (втратив чинність 20.07.2018).

Однак, оскільки даний наказ не передбачав деяких видів виплат, в тому числі виплати одноразової грошової допомоги при укладанні першого контракту, Міністром оборони України було прийнято рішення №248/1479 від 26.03.2018, в якому встановлено порядок виплати грошового забезпечення до затвердження нової редакції відповідної Інструкції.

В свою чергу, наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Порядок № 260 розроблено відповідно до Закону № 2011-XII та Постанови №704 та набрав чинності з 20.07.2018.

У відповідності до вимог пунктів 1, 2, 3 розділу ХХІІ Порядку № 260 одноразова грошова допомога військовослужбовцям після укладення ними першого контракту виплачується, зокрема, особам, які приймаються на посади сержантського і старшинського складу строком на 3 роки і більше.

Одноразова грошова допомога виплачується в таких розмірах:особам сержантського і старшинського складу - дев`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року.

Виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця після набрання чинності першим контрактом, призначення на посаду та вступу до виконання обов`язків за посадою на підставі наказу командира.

Пунктом 4 розділу ХХІІ Порядку №260 визначено, що одноразова грошова допомога не виплачується:

особам рядового складу, які в період проходження військової служби за контрактом уклали контракт про проходження військової служби на посадах сержантського та старшинського складу;

особам сержантського та старшинського складу, яких у період проходження військової служби за контрактом прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу;

особам офіцерського складу, які в період проходження кадрової військової служби в добровільному порядку виявили бажання проходити військову службу за контрактом;

у разі продовження військової служби за новим контрактом;

у разі повторного прийняття на військову службу за контрактом осіб, звільнених з військової служби за контрактом;

у разі підписання контракту для проходження військової служби у Збройних Силах України особами, звільненими з військової служби за контрактом, з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також зі служби в правоохоронних органах.

Як встановлено судом підставою для прийняття відповідачем наказу від 24.01.2020 №61-ОД, яким з позивача вирішено утримати спірну грошову допомогу в сумі 15858,00 грн., стали висновки про те, що ОСОБА_1 повторно прийнятий на військову службу.

Відповідач зазначив, що позивачем порушено вимоги Порядку №260, оскільки останній у період з 29.12.2002 по 29.05.2014 проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ України.

Поряд з цим, судом встановлено, що вперше контракт про проходження служби в Збройних Силах України позивачем підписано 27.06.2018 строком на 3 роки.

Станом на час укладення такого контракту Постановою №704 було встановлено дві обов`язкових умови для отримання одноразової грошової допомоги: підписання контракту після того, як норма набрала чинності; підписання контракту вперше.

Інших умов, які б впливали на можливість отримання спірної грошової допомоги, зокрема, проходження до укладення контракту військової служби в інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також служби в правоохоронних органах, Постановою №704 не визначено.

Відповідні умови були введені в дію лише з 20.07.2018, тобто з дня набрання чинності Порядком №260.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

На момент підписання позивачем першого контракту (27.06.2018) Постанова №704 не містила будь-яких обмежень щодо укладання першого контракту для виплати одноразової грошової допомоги особами, звільненими зі служби в правоохоронних органах, а зазначені обмеження встановлені лише наказом від 07.06.2018 №260, який не має зворотної дії у часі.

Отже, в силу ст.58 Конституції України, норми Порядку №260, який набрав чинності 20.07.2018, не можуть розповсюджуватись на спірні правовідносини в частині обмеження права позивача на отримання спірної грошової допомоги.

Постановами Кабінету Міністрів України, чинними на дату виникнення права позивача на отримання такої допомоги, обмежень не було передбачено, а відтак така допомога має бути нарахована та виплачена позивачу.

Отже, відповідач не мав правових підстав для прийняття наказу від 24.01.2020 №61-ОД в частині, що стосується здійснення перерахунку раніше проведених виплат грошового забезпечення позивача, шляхом зменшення майбутніх його доходів в сумі 15858,00 грн.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що належним способом порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування наказу в зазначеній частині та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогупісляукладення першого контракту відповідно до пп.8 п.6 Постанови №704, у зв`язку з чим суд при прийнятті рішення по суті справи відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача виходить за межі позовних вимог.

Що стосується вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди у заявленому розмірі, суд виходить з наступного.

З обставин цієї справи слідує, що вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 10000,00 грн. позивач пов`язує із невиплатою йому спірних грошових коштів та звернення досуду про визнання дій відповідача протиправними, зобов`язання вчинитипевні дії. Окрім того, позивач зазначав, що тривала боротьба на захист своїхправ виснажує, викликає психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, викликає розчарування в діяльності посадових осіб військової частини, що створює додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду його звернень.

Також ОСОБА_1 повідомляв, що є батьком трьох неповнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги і лікування.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Приписами ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України) (п. 57).

Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 520/4577/19.

При цьому Верховним Судом також наголошено на тому, що ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Поняття доказів наведено у ст.72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст.73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Із врахування вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди особа, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди, не звільнена від обов`язку доказування.

Суд враховує, що будь-які порушення з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження.

Позивачем долучено до матеріалів справи документи на підтвердження обставин лікування його доньки. Разом з тим, позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем.

Позивачем також не доведено причинно-наслідковий зв`язок завданих йому душевних страждань з предметом позову.

Тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Таким чином, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо позову, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України").

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Тому, враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи учасників справи, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А 0998 (вул. Івана Хрестителя, м. Яворів, Львівська область, 81000, ЄДРПОУ 07652444) про визнання протиправними дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини А0998 від 24.01.2020 №61-ОД в частині здійснення перерахунку раніше проведених виплат грошового забезпечення шляхом зменшення майбутніх доходів, нарахованих на користь старшини ОСОБА_1 в сумі 15858,00 грн.

Зобов`язати Військову частину А 0998 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу військовослужбовцям після укладення першого контракту відповідно до пп.8 п.6 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 у розмірі 15 858,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 31 березня 2021 року

Суддя С.А. Борискін