Рішення № 95941408, 31.03.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2021 року № 320/10492/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку (Київська область, м. Біла Церква, вул. Комендантська 10), в якому просить суд:

- визнати бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, як учаснику бойових дій за періоди 2016 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби в сумі 23520,00 грн., та індексації грошового забезпечення;

- стягнути з відповідача компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за періоди 2016 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби на користь позивача в сумі - 23520,00 грн.;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягала у не нарахуванні та невиплати позивачеві грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а також не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019. Позивач не погоджується з такими висновками відповідача та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою суду від 24.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження по справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

02 грудня 2020 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні підстави для визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій протиправною, так як відповідач у своєї діях керувався вимогами чинного законодавства та виконав їх у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 від 21 вересня 2016 року позивач має статус учасника бойових дій.

Як зазначено у витязі з наказу начальника Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку №119 від 19.06.2019 ОСОБА_1 з 19 червня 2019 року було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

25 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки та індексацію грошового забезпечення за період з 2016 по 2019 року.

Проте, Білоцерківське зональне відділення Військової служби правопорядку відповіді на заяву позивача не надало.

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про відпустки", законодавством встановлені види щорічних відпусток, а саме основна та додаткова, а також інші додаткові відпустки.

Згідно із ст. 16-2 Закону встановлена додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, зокрема, учасникам бойових дій додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Також ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, надається така пільга, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п.12).

Крім цього ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Крім того, стаття 10 Закону України "Про відпустки" розділу ІІ "Щорічні відпустки" регламентований порядок надання щорічних відпусток.

Згідно з п. 8 ч. 13 ст. 10 Закону України "Про відпустки" щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Вказана норма співвідноситься з п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Таким чином, позивачу, якій не використав щорічну додаткову відпустку, при його звільненні, відповідач повинен був нарахувати та виплатити таку компенсацію.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 по справі № 620/4218/18 (зразкова справа) зазначено, що ознаками типової справи є: - позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; - відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені; - підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; - предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 ст.101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 ст.101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18 зазначив, що відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2016 по 2019 роки.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 21.08.2019 залишила без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року також зазначено, що грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку за період з 2016 по 2019 роки включно, отже набув право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Також позивач в позовній заяви просить суд стягнути з відповідача компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за періоди 2016 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби на користь позивача в сумі - 23520,00 грн.

Суд вважає дану вимогу передчасною оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені. Станом на час винесення даного рішення відповідач не здійснив нарахування за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за періоди 2016 та 2019 роки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, яка, в силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача провести нарахування та виплатити позивачеві компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за періоди 2016 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019 суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону України №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" №1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон України №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).

У відповідності до статті 2 Закону України № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 4 Закону України №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Статтею 5 Закону України № 1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до статті 9 Закону України № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок № 1078).

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Тобто, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладаються обов`язки проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Слід також зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що за час проходження служби з 01.01.2016 по 19.06.2019 позивачу не проведено нарахування та виплату індексації його грошового забезпечення.

Також судом встановлено, що підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року стало неналежне фінансування відповідача.

Положеннями Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.

Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Також, суд зазначає, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин непроведення розрахунку).

Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні, відтак суд не бере до уваги доводи суб`єкта владних повноважень щодо неможливості здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за відсутності державного фінансування.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету.

Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Наведене підтверджується, також практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах "Ромашов проти України", "Шевченко проти України". У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v.Croatia), п.74 зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Крім того, наведені відповідачем доводи порушують гарантоване ст.1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, відтак, органи державної влади не можуть відмовляти у індексації поки відповідні положення є чинними.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.

Також відповідач посилається у відзиві на адміністративний позов на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 № 78/0/66-17.

Суд критично ставиться до зазначеного посилання відповідача, оскільки наведене роз`яснення, по-перше, суперечать чинному законодавству України в частині виплати індексації, та, по-друге, самі по собі не є нормативно-правовими актами, які можуть встановлювати, відміняти, звужувати тощо соціальні гарантії в Україні.

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на зазначене, суд зазначає, що оскільки індексація грошових доходів позивача передбачена нормами законодавства, відповідачем така індексація не нарахована та не виплачена, що не заперечується відповідачем, а отже відмова суб`єкта владних повноважень у проведенні таких дій з підстав відсутності фінансових ресурсів бюджетів є протиправною.

На підставі досліджених судом доказів, встановлених обставин справи, та аналізу чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, а правова позиція відповідача зі спірних питань - є помилковою, та такою, що не відповідає змісту правових норм, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, як учаснику бойових дій за періоди 2016 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 2019 роки.

Зобов`язати Білоцерківське зональне відділення Військової служби правопорядку (Київська область, м. Біла Церква, вул. Комендантська 10, код ЄДРПОУ 24289710) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за періоди 2016 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Білоцерківське зональне відділення Військової служби правопорядку (Київська область, м. Біла Церква, вул. Комендантська 10, код ЄДРПОУ 24289710) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення рішення суду 31.03.2021.

Суддя Панченко Н.Д.