Рішення № 95940567, 29.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 року Справа № 160/16818/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1971-51-13-05/62 від 13.11.2020р., -

ВСТАНОВИВ:

16.12.2020р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1971-51-13-05/62 від 13.11.2020р., видану відповідачем, про сплату позивачем заборгованості з єдиного соціального внеску в сумі 35588,74грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він не погоджується із оспорюваною вимогою, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки у ній відсутні дані стосовно підстав та періоду виникнення боргу, інформація з даних ІСО органів доходів та зборів не відповідає дійсності, окрім того, порушено ряд процедурних вимог, які повинні бути дотримані при формуванні вимоги по сплаті боргу (недоїмки) по ЄСВ; 23.05.2003р. позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, проте, діяльність не вів та доходів не отримував, у зв`язку з чим 11.11.2009р. начальником Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська було видано розпорядження №506 про звернення до суду щодо припинення підприємницької діяльності суб`єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 та 22.02.2010р. Дніпропетровський окружний адміністративний суд виніс рішення по справі №2а-16942/09/0470 про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 , яке набрало законної сили 06.03.2010р., при цьому, було встановлено відсутність заборгованості по платежам; 26.10.2020р. у справі №160/7785/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд, розглянувши аналогічний позов позивача, задовольнив адміністративний позов про скасування вимоги про сплату боргу. Додатково, у відповіді на відзив від 25.02.2021р. позивач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №260/81/19 від 01.07.2020р. (а.с.65-67).

Ухвалою суду від 26.01.2021р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, поновлено позивачеві строк звернення до суду з даним позовом, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву згідно до вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.46).

16.02.2021р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, відповідач подав до канцелярії суду письмовий відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні адміністративного позову позивача відмовити повністю посилаючись на те, що позивач з 03.06.2003р. по теперішній час перебуває на обліку у ГУ ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець та з 22.02.2010р. прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності позивача; на дату прийняття оспорюваної вимоги позивач не перебував у стані припинення підприємницької діяльності, податкова звітність не подавалась, доходів не отримував, а тому повинен був сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; згідно даних інтегрованої картки позивача, сума недоїмки станом на 07.12.2020р. (за 2017 рік, чотири квартали 2018 року, чотири квартали 2019 року та з першого по третій квартали 2020 року) становила 35588,74 грн. та саме на цю суму було винесено оскаржувану вимогу; оспорювана вимога була надіслана позивачеві 24.11.2020р. та особисто вручена останньому 07.12.2020р., а відповідно, набула статусу узгодженої 23.11.2020р.; не отримання доходу від підприємницької діяльності та її не здійснення не є підставою для несплати єдиного внеску; згідно постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.02.2010р. у справі №2а-16942/09/0470 податковий орган вніс запис щодо припинення підприємницької діяльності позивача з 22.02.2010р., проте, на день написання відзиву позивач не знятий з обліку в ДПС та продовжує перебувати на обліку у відповідача як фізична особа-підприємець; доводи позивача про відсутність заборгованості по платежам до бюджету на період розгляду справи №2а-16942/09/0470 не звільняє позивача від обов`язку виконувати зобов`язання щодо сплати єдиного внеску нарахованого податковим органом та не надає податковому органу підстав для зняття позивача з обліку; скасування вимоги не дає підстав податковому органу для скасування боргу (недоїмки) з ЄСВ та підстав не нараховувати у подальшому нарахування з ЄСВ до моменту зняття платника податків з обліку у контролюючому органі (а.с.50-53).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній справі приймається 29.03.2021р., тобто у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи у порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 23.05.2003р. був зареєстрованй як суб`єкт підприємницької діяльності – фізична особа за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується роздуківкою ідентифікаційних даних від 12.02.2021р. та не оспорюється сторонами (а.с.54-55).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №2а-16942/09/0470 від 22 лютого 2010 року за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська до суб`єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності, адміністративний позов було задоволено повністю, припинено підприємницьку діяльність суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 та постановлено у день набрання постановою законної сили направити її копію державному реєстратору за місцезнаходженням особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення (а.с.9).

Наведена постанова набрала законної сили 06.03.2010р. (а.с.9).

13.11.2020р. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області станом на 31.10.2020р. було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1971-51-13-05/62 на загальну суму заборгованості зі сплати єдиного внеску 35588,74 грн., що підтверджується змістом копій відповідної вимоги та корінця до неї (а.с.14,59).

Правомірність прийняття вищенаведеної оспорюваної вимоги №Ф-1971-51-13-05/62 від 13.11.2020р. про сплату боргу (недоїмки) на суму 35588,74 грн. є предметом розгляду у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі – ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон №2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

1 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон №1774), яким внесені зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464 (у редакції Закону №1774 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частини восьма, дванадцята статті 9 Закону №2464).

Таким чином, з 1 січня 2017 року фізичні особи - підприємці, крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування, зобов`язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок для забезпечення отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, в розмірі, який не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску, визначеного у відповідності із Законом №2464.

Згідно з абзацами першим, третім - п`ятим частини четвертої статті 25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

У справі, що розглядається, спірним є питання щодо статусу платника єдиного внеску у позивача відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464 і, як наслідок, щодо його обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01.01.2017 по 31.10.2020 (період, за який винесено оспорювану вимогу).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 був зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності 23.05.2003р. (а.с.54-55).

В подальшому, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №2а-16942/09/0470 від 22 лютого 2010 року, яка набрала законної сили 06.03.2010р., було задоволено повністю адміністративний позов Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська до суб`єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1 , припинено підприємницьку діяльність суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 та постановлено у день набрання постановою законної сили направити її копію державному реєстратору за місцезнаходженням особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення (а.с.9).

Доказів того, що після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач отримав свідоцтво нового зразка та здійснює підприємницьку діяльність матеріали справи не містять, а згідно відомостей з ЄДРПОУ інформація по позивачеві відсутня.

Так, відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

1 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003р. №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

3 березня 2011 року набрав чинності Закон №2390-VI, яким внесені зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 3 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон №1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

Законом № 1155-VII також були виключені пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.

Оскільки статус ФОП є формою реалізації особою конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації особою цього права в умовах нормативно-правового регулювання, чинного з 1 січня 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедурі адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Відповідна правова позиція також узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 01.07.2020р. у справі № 260/81/19, Верховного Суду, викладеною у його постанові від 16.03.2021р. у справі №280/2854/20.

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підтвердження у позивача статусу ФОП у спосіб і в порядку, які встановлені Законом №755-IV, що, у свою чергу, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом, відповідно, підстав для нарахування позивачеві єдиного внеску за 2017 - 2020 роки в загальній сумі 35588,74 грн. немає, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1971-51-13-05/62 від 13.11.2020р. є протиправною та підлягає скасуванню.

Також і відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи “Серков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.

Окрім того, судом враховується і те, що рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.10.2020р. у справі №160/7785/20, яке набрало законної сили 26.11.2020р., вимогу контролюючого органу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з ЄСВ за ІІ-ІІІ квартали 2019 року було визнано протиправною та скасовано, з тих підстав, що позивач не міг здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця нового зразка (а.с.18-25).

У відповідності до вимог ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Окрім того, ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Із наведених обставин та аналізу вищезазначених норм чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у відповідача не було жодних підстав для нарахування позивачеві сум ЄСВ за оспорюваною вимогою, як і не було підстав для нарахування сум ЄСВ за ІІ-ІІІ квартали 2019 року повторно, оскільки за вказаний період уже судовим рішенням у адміністративній справі було встановлено протиправність такого нарахування та дане рішення набрало законної сили 26.11.2020р., є обов`язковим до виконання відповідачем як суб`єктом владних повноважень та повторне нарахування ЄСВ за цей же період за оспорюваною вимогою свідчить про ігнорування відповідачем вимог ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України, правових позицій Верховного Суду та вимог ст.129-1 Конституції України і може бути наслідком притягнення посадових осіб відповідача до кримінальної відповідальності за умисне невиконання судового рішення за зверненням позивача до відповідних правоохоронних органів.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем не надано суду жодних доказів правомірності прийняття оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з урахуванням обставин, встановлених судом, доказів наданих позивачем, аналізу наведених норм чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини та позиції Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, яка наведена вище, а також і з урахуванням обставин встановлених рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.10.2020р. у справі №160/7785/20, за яким вимогу контролюючого органу про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з ЄСВ за ІІ-ІІІ квартали 2019 року було визнано протиправною та скасовано, з тих підстав, що позивач не міг здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця нового зразка, наведене судове рішення набрали законної сили 26.11.2020р., та встановлені у ньому факти не підлягають доказуванню при розгляді даної справи у відповідності до вимог ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом критично надається оцінка доводам відповідача у відзиві стосовно того, що скасування вимоги не дає підстав податковому органу для скасування боргу (недоїмки) з ЄСВ та підстав не нараховувати у подальшому нарахування з ЄСВ до моменту зняття платника податків з обліку у контролюючому органі, з огляду на те, що, по-перше, зазначене твердження явно є ігноруванням висновків судового рішення, яке набрало законної сили та яким скасовано вимогу про нарахування позивачеві ЄСВ за ІІ-ІІІ квартали 2019 року, а відповідно, скасовано і зазначену у ній суму боргу, тому такі твердження відповідача суперечать нормам ст.129-1 Конституції України; по-друге, нарахування повторно скасованої суми ЄСВ за судовим рішенням, яке набрало законної сили, при прийнятті суб`єктом владних повноважень у подальшому іншої вимоги (оспорюваної вимоги) є умисним ігноруванням та порушенням суб`єктом владних повноважень вимог ст.129-1 Конституції України, що може бути наслідком притягнення посадових осіб відповідача до кримінальної відповідальності за зверненням позивача до правоохоронних органів.

В той же час, позивачем надано достатньо доказів та наведені підстави, які свідчать про протиправність оспорюваної вимоги відповідача у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України, які не спростовані відповідачем жодними належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної вимоги згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваної вимоги відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв`язку із чим оспорювана вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп., понесені позивачем згідно квитанції №0.0.1942799416.1 від 15.12.2020р. (а.с.33,35).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1971-51-13-05/62 від 13.11.2020р. – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1971-51-13-05/62 від 13.11.2020р. в сумі 35588,74 грн. (тридцять п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім гривень 74 коп.).

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва