Рішення № 95937692, 27.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2020 року м. Київ № 640/11833/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., при секретарі судового засідання Моренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1 до третя особа Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві ОСОБА_2провизнання протиправними та скасування постанов

за участі представників сторін:

від позивача: Каращенко Ю.В., ОСОБА_1

від відповідача: не прибув;

від третьої особи: ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому просить суд: визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 21.06.2019; визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 24.06.2019; визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 27.06.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019 залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2019 відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено справу до розгляду по суті.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24.01.2018 по справі №752/22214/16-ц, частково зміненим постановою Апеляційного суду міста Києва від 12.07.2018, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 , зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою апеляційного суду міста Києва від 12.07.2018 по справі №752/22214/16-ц визначено наступні способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої ОСОБА_4 наступним чином: Перший місяць: - щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., -щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., - без присутності матері ОСОБА_1 з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00. хв. суботи, - з 1-го по 15-те липня щороку, - на день народження дитини- спільне святкування з урахування бажання дитини. На виконання вказаної постанови, Голосіївським районним судом міста Києва видано виконавчий лист по справі №752/22214/16-ц від 23.07.2018, який в подальшому став підставою для відкриття виконавчого провадження №ВП 57116426. За невиконання рішення суду Головним державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Любов Михайлівною винесено постанову від 21.06.2019, якою накладено на позивача штраф у сумі 3400, 00 грн., постанову від 24.06.2019, якою накладено на позивача штраф у сумі 3400, 00 грн., постанову від 27.06.2019, якою накладено на позивача штраф у сумі 3400, 00 грн. Позивач вважає вказані постанови протиправними, винесеними із порушенням ст. 1,2,18, 63, 64-1 Закону України "Про виконавче провадження", а також ст. 19 Конституції України.

Так, позивач зазначає, що постанова про накладення штрафу від 21.06.2019 винесена на підставі акту від 19.06.2019, при цьому, державним виконавцем не було здійснено виконавчих заходів у вигляді виходу виконавця для встановлення виконання боржником судового рішення за місцем проживання дитини, постанова про накладення штрафу була винесена за наслідками заяви третьої особи, крім того, державним виконавцем та стягувачем не узгоджувалися місце та час виконання судового рішення, дата складення акту є поза межами встановленого графіку. До того ж, державним виконавцем при винесенні постанови від 24.06.2019 не бралось до уваги такі об`єктивні причини, як відсутність у дитини бажання бачитися з батьком, при цьому, позивачка виконує рішення суду в повному обсязі та кожного разу забезпечує присутність дитини на зустрічі із стягувачем та не чинить жодних перешкод в участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з донькою. Також, постанова про накладення штрафу від 27.06.2019, винесена на підставі акту від 25.06.2019 є протиправною, оскільки, вихід за адресою проживання дитини, здійснено поза межами графіку, встановленого судом. Крім того, позивачем були висловлені заперечення до актів перевірок, які протиправно не були враховані відповідачем при прийнятті оскаржуваних постанов.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, зазначивши, що позивачем систематично не виконується постанова апеляційного суду міста Києва від 12.07.2018 по справі №752/22214/16-ц, що також підтверджується наявними у матеріалах виконавчого провадження №ВП 57116426 актами перевірки, складеними старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. під час здійснення перевірки виконання боржником судового рішення. Крім того, відповідач зазначив, що позивачка зловживає своїми процесуальними правами та блокує виконання судового рішення, шляхом звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовами про скасування постанов старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М. про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426.

Крім того, у письмових запереченнях третя особа ОСОБА_2 і в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість доводів позивача. Наголосив на тому, що ОСОБА_1 систематично чинить йому перешкоди у спілкуванні з неповнолітньою дочкою, не виконує рішення суду та не забезпечує побачення з донькою за відсутності матері, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Крім того, дії та рішення державного виконавця щодо застосування до боржника штрафів повністю відповідають положенням Закону, переслідують легітимну мету та вчинені із відповідною розумністю (співмірністю).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24.01.2018 по цивільній справі №752/22214/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у вихованні дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, з урахуванням внесених до цього судового рішення змін згідно з постановою Апеляційного суду міста Києва від 12.07.2018 (апеляційне провадження №22-ц/796/3576/2016) було вирішено позов ОСОБА_2 задовольнити частково. А саме, районним судом вирішено: зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) не чинити ОСОБА_2 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також визначено способи участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої ОСОБА_4 наступним чином: перший місяць: щосереди з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи з 10 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв., без присутності матері ОСОБА_1 ; з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи; з 1-го по 15-те липня щороку; на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини. Поряд з цим у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.01.2018 та постанова Апеляційного суду міста Києва від 12.07.2018 по цивільній справі №752/22214/16 залишені без змін постановою Верховного Суду від 08.04.2019 (провадження № 61-42088св18) та набрали законної сили 13.07.2018.

Отже, з 08.04.2019 у позивача виник обов`язок виконувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 12.07.2018 у справі №752/22214/16-ц.

23.07.2018 на виконання постанови, Голосіївським районним судом м. Києва видано виконавчий лист, що був пред`явлений стягувачем до примусового виконання.

Як вбачається, згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження, ідентифікатор доступу 3ВД003БЕ5211 державним виконавцем Голосіївського РВДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві Бондаренком М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57116426 від 31.08.2018, якою зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

В подальшому, в рамках виконавчого провадження виносились: постанови від 27.09.2018 про стягнення виконавчого збору, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та про закінчення виконавчого провадження; постанова від 05.10.2018 про відновлення виконавчого провадження; постанови від 18.12.2018, про накладення штрафу у сумі 1 700 грн. з причини невиконання рішення суду; постанови від 28.12.2018, 09.01.2019, 11.01.2019, 14.01.2019, 18.01.2019, 22.01.2019, 24.01.2019, 25.01.2019, 28.01.2019, 07.02.2019, 11.02.2019, 15.02.2019, 19.02.2019, 21.02.2019, 22.02.2019, 25.02.2019, 04.03.2019, 05.03.2019, 11.03.2019, 15.03.2019, 25.03.2019, 29.03.2019, 05.04.2019, 23.04.2019, 25.04.2019, 26.04.2019, 03.05.2019, 07.05.2019, 10.05.2019, 11.05.2019, 14.05.2019, 23.05.2019, 24.05.2019, 30.05.2019, 03.06.2019, 10.06.2019, 12.06.2019, 14.06.2019, 21.06.2019, 24.06.2019, 27.06.2019 про накладення штрафу у сумі 3 400 грн. з причини невиконанням рішення суду; постанови від 11.12.2018, 22.12.2018 і від 07.02.2019 про залучення опікуна для участі у виконавчому провадженні; постанова від 15.02.2019 про арешт майна боржника; постанова від 11.03.2019 про арешт коштів боржника; постанова від 26.04.2019 про розшук майна боржника.

Так, актами старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Кузьменко Л.М від 19.06.2019, 21.06.2019, 25.06.2019 було встановлено факт невиконання позивачем, як боржником у виконавчому провадженні, судового рішення по цивільній справі №752/22214/16, у зв`язку з чим відповідачем винесено постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 21.06.2019, про накладення штрафу у виконавчому провадженні від 24.06.2019 та про накладення штрафу у виконавчому провадженні від 27.06.2019.

Вважаючи вищевказані постанови протиправними та такими, що суперечать Закону України «Про виконавче провадження», позивач звернулась із даним позовом до суду.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення Іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Спеціальним Законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів є Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

З огляду на частину 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною шостою статті 26 Закону визначено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За правилами частини 1 статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Зі змісту частини 2 вказаної статті вбачається, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

При цьому, порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною встановлено статтею 64-1 Закону, відповідно до якої виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

У той же час, як вбачається із матеріалів виконавчого провадження ВП №57116426 відповідачем складено окрім оскаржуваних постанов понад 20 постанов про накладення штрафу на ОСОБА_1 за невиконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24.01.2018 у справі №752/22214/16 без поважних причин, які в свою чергу, також оскаржувались позивачем до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Крім того, у додаткових поясненнях до позовної заяви, позивачка також посилалася на те, що положення ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» не наділяють державного виконавця правом, у разі повторного невиконання рішення суду, виносити у відношенні боржника необмежену кількість постанов про накладення штрафу. Натомість, на думку позивача, державний виконавець має вчинити ряд інших заходів окрім як накладення штрафу, спрямованих на примусове виконання відповідного судового рішення. Зокрема, таких як: надіслання до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Щодо наявності у державного виконавця правових підстав для неодноразового накладення на штрафу, передбаченого ч. 4 ст. 64-1 Закону України "Про виконавче провадження", суд зазначає наступне.

Порядок виконання судових рішень визначений Законом України "Про виконавче провадження", а також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція).

Дана Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України "Про виконавче провадження", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Положення Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції не містять визначення поняття "повторне невиконання судового рішення".

Разом з тим, у розділі ІХ Інструкції наведений порядок виконання рішень немайнового характеру, у тому числі рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною.

Відповідно до п.п. 8, 9 розділу ІХ Інструкції передбачено, що державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.

При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону.

Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що «повторним невиконанням судового рішення» у розумінні ст. 64-1 Закону є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.

Аналогічна правова позиція була також викладена у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 по справі №640/15888/19, від 20.09.2019 по справі №640/10611/19, від 26.11.2019 по справі №640/3732/19, від 29.10.2019 по справі №640/14672/19.

Одночасно частиною другою статті 75 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Отже, з вищевказаного вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк.

У той же час, позивачка посилалася на те, що акт державного виконавця від 19.06.2019 на підставі якого винесена та складена постанова державного виконавця від 21.06.2019 було складено в день, який не визначений графіком суду для побачення з дитиною, до того ж, позивачка зазначила, що даний акт був складений державним виконавцем без виходу за адресою, а лише за результатами заяви стягувача. Крім того, місце та час з боржником не узгоджувались, а відтак, постанова про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 21.06.2019 є протиправною.

Відповідно до вимог ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно наданих пояснень сторін та учасників справи, а також із наявного у справі акту державного виконавця від 19.06.2019, вбачається, що останній не здійснював перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною за адресою проживання дитини, а саме: АДРЕСА_1 , натомість, акт про невиконання судового рішення був складений державним виконавцем виключно на підставі заяви ОСОБА_2 від 18.06.2019. Вказана обставина також не заперечувалася і третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні боржника, який пояснив суду, що самостійно намагався здійснити побачення з дитиною 14.06.2019 за місцем проживання останньої, однак, йому не вдалось, за результатами чого ним було подано заяву державному виконавцю від 18.06.2019 про здійснення перешкод у побаченні з дитиною, а відтак, невиконання судового рішення.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що державним виконавцем дійсно не було здійснено виконавчих заходів у вигляді виходу виконавця за місцем проживання дитини для встановлення виконання боржником судового рішення, а відтак, підстави викладені в заяві стягувача від 18.06.2019 не є достатнім та самостійним доказом факту невиконання судового рішення, а й відповідно підставою для накладення штрафу на боржника.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що постанова про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 21.06.2019 винесена державним виконавцем в порушення вимог ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" та п.п. 8, 9 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо протиправності постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 24.06.2019, то суд зазначає наступне.

Як вбачається із пояснень позивачки, остання з`явилася у визначений день, час і місце для виконання судового рішення, проте малолітня дитина відмовилися йти до батька, що й стало підставою для не виконання судового рішення. Проте, державним виконавцем не було враховано вказані обставини та протиправно винесено оскаржувану постанову.

Заслухавши вказані пояснення, оцінивши матеріали адміністративної справи, суд зазначає слідуюче.

Поважними причинами не виконання судового рішення в розумінні Закону №1404-VIII можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №127/3770/17.

При цьому, судом не приймаються до уваги посилання позивача на небажання дитини йти на зустріч з батьком.

Так, в матеріалах справи наявне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24.01.2018 по цивільній справі №752/22214/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , в якому зазначено, що небажання доньки спілкуватися з батьком не є підставою для позбавлення батька - ОСОБА_2 права на спілкування з донькою. Крім того, малолітня ОСОБА_4 не може в силу свого віку надати об`єктивну оцінку обставинам, які склалися у родині, відсутність намагання батьків порозумітися між собою не можуть бути підставою для позбавлення доньки спілкування з одним із батьків. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що небажання малолітньої ОСОБА_4 спілкуватися з батьком не може братися до уваги, як об`єктивна підстава невиконання судового рішення по справі №752/22214/16-ц.

Постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 08.04.2019 у справі №752/22214/16-ц, залишено без змін рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24.01.2018 в частині, що не змінена апеляційним судом та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12.07.2018.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 24.06.2019 є правомірною.

Щодо протиправності постанови про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 27.06.2019, суд зазначає наступне.

На обґрунтування своїх доводів щодо оскаржуваної постанови позивачка у своєму позові та наданих суду поясненнях посилалася на те, що державним виконавцем було здійснено перевірку виконання рішення суду за адресою проживання дитини, а саме: АДРЕСА_1 поза графіком, визначеним у судовому рішенні. Так, останній здійснив вихід 25 червня 2019 року про що було складено акт від 25.06.2019. У той же час, дата виходу для контролю за виконанням судового рішення припала на вівторок п`ятого тижня місяця, у той час, як рішення повинно виконуватись в порядку: з другого місяця: 1-й та 3-й тиждень місяця: понеділок, п`ятниця з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв.; 2-й та 4-й тиждень місяця: вівторок, четвер з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та з 17 год. 00 хв. п`ятниці до 18 год. 00 хв. суботи; з 1-го по 15-те липня щороку; на день народження дитини - спільне святкування з урахуванням бажання дитини. Місце та час з боржником не узгоджувались, а відтак, постанова є протиправною. Крім того, позивачка послалася на те, що остання вивела дитину на дитячий майданчик для зустрічі із батьком, однак, дитина не виявила бажання зустрічатися, що було викладено позивачем у зауваженнях до акту перевірки від 25.06.2019.

Розглянувши вказані пояснення, судом зауважується, що доводи позивача є необґрунтованими, оскільки в Україні згідно міжнародного стандарту, що описує обмін інформацією про дати та час, а також деякими іншими даними, що пов`язані з часом, створений в International Organization for Standardization (ISO 8601) тиждень відповідного місяця починається із понеділка - першого робочого дня, тому, відповідно 3 серпня 2019 року слід рахувати початком першого тижня другого місяця, визначеного графіком суду, а відтак, згідно вказаного обрахунку 25 червня 2019 року припадає на вівторок четвертого тижня місяця і є днем зустрічі батька з дитиною, а й відповідно днем виконання боржником судового рішення.

При цьому, судом не приймається до уваги посилання позивача на небажання дитини йти на зустріч із батьком з підстав, викладених вище, зокрема, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

До того ж посилання позивача на зауваження до актів перевірки не приймається судом до уваги, як достатню правову підставу невиконання судового рішення, оскільки саме на позивача, як боржника за виконавчим провадженням, покладено обов`язок щодо забезпечення можливості спілкування дитини із батьком протягом визначеного судом проміжку часу.

Відтак, проаналізувавши викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу виконавчому провадженні №57116426 від 27.06.2019 є такою, що прийнята в межах та на підставі Закону України "Про виконавче провадження".

В той же час, доказів належного виконання судового рішення в повному обсязі позивачем не надано. Також судом не приймається до уваги наданий позивачем відеозапис на якому зафіксовано небажання дитини зустрічатися з батьком, оскільки події відображені на ньому не можуть відображати істинний та свідомий намір малолітньої ОСОБА_4 уникати зустрічі із батьком, до того ж, подані диски не містять дати та часу, що фіксують подію, а також інші надані письмові докази, подані позивачем , які не стосуються предмету позову.

З таких же мотивів, судом відхиляються відеозаписи, подані третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а також не приймаються до уваги письмові докази, які не стосуються предмету спору та стосуються інших обставин.

Також, суд звертає увагу позивача, що, Апеляційний суд міста Києва у своєму рішенні від 12.07.2018 по цивільній справі №752/22214/16, керуючись рекомендаціями Комісії з питань захисту прав дитини, діючи виключно в інтересах дитини визначив спосіб спілкування ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_4 без присутності матері, при цьому, у разі не згоди останньої із графіком або способом виконання судового рішення по справі №752/22214/16-ц, позивач вправі звернутися із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення до суду, який видав виконавчий документ.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувані постанови від 24.06.2019 та 27.06.2019, прийняті в межах та на підставі Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Кузьменко Л.М. про накладення штрафу у виконавчому провадженні №57116426 від 21.06.2019.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (031227, м. Київ, вул. Ломоносова, 22/15, код ЄДРПОУ 34999976) понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення. з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя А.С. Мазур