Рішення № 95933311, 30.03.2021, Славутицький міський суд Київської області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/5/21

Провадження №2/377/86/21

30 березня 2021 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої – судді Малишенко Т.О., за участі секретаря судового засідання – Маряхіної І.В., за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 - про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

05.01.2021 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивач в особі представника за довіреністю Гребенюк О.С., посилаючись на ст. ст. 509, 525-527, 530, ч.1 ст.598, 599, 610, ч.2 ст.615, 629, 1050, 1054 ЦК України, просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 30.10.2014 року в розмірі 29 619,09 гривень та понесені судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2 102 гривні.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що відповідно до укладеної Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 30.10.2014 року ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 6330.64 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця Відповідач надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом. Підписана Генеральна Угода та запропоновані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Умови та правила Тарифи складають між ним та Банком Кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу кредит у розмірі, встановленому Кредитним договором. Відповідно до п. 1.1.3.2.11. Умов і правил Банк має право проводити договірне списання з усіх відкритих в Банку рахунків Клієнта в погашення кредитної заборгованості Клієнта і третіх осіб, за кредитами, в яких Клієнт є поручителем, а також будь-який інший заборгованості, яка виникла у Клієнта зважаючи невиконаних зобов`язань перед Банком. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 11.11.2020 року становить в загальній сумі 29619.09 грн., яка складається з наступного: 6330.64 грн. - заборгованість за кредитом; 6292.65 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом;

-16100.74 грн. - заборгованість за пенею; 895.06 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди ( а.с.3-5).

Ухвалою судді від 19 січня 2021 року, після виконання вимог ч.6 ст.187 ЦПК України, відкрито провадження у справі, та призначено судовий розгляд справи на 18.02.2021 року (а.с.67,68).

Ухвалою суду від 18.02.2021 року судовий розгляд справи було відкладено на 17.03.2021року підставі ч.4 ст.223 ЦПК України (а.с.78).

10.03.2021 року відповідач ОСОБА_3 , отримав в приміщенні суду позовну заяву з додатками до позову (а.с.87).

17.03.2021 року до суду від представника відповідача ОСОБА_4 , надійшла заява про розгляд справи без відповідача ОСОБА_3 , та неї, позовні вимоги не визнали при цьому долучили до письову заяву про застосування строків позовної давності та письмове пояснення (а.с.90-96). Відповідно наданої поштової квитанції дані заяви позивачу направлені 11.03.2021 року.

Із змісту заяв слідує, що відповідно до п.2.1 Генерального соглашения о реструктуризации задолженности и присоединения к Условиям и правилам предоставления продукта кредитних карт від 30.10.2014 року погашення заборгованості здійснюється з 01 по 25 число кожного місяця шляхом надання Банку грошових коштів (щомісячний платіж). Також в п.1.1.3. вище згаданого документу вказано, що кінцевою датою погашення кредиту є - 31.10.2016 року. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо о кожному черговому простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України кредитор протягом усього часу — до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Перше прострочення чергового платежу за даним Договором було здійснено 26.11.2014 року та сам строк дії договору сплинув 31.10.2016 року, а з позовом про стягнення заборгованості Позивач звернувся лише 05.01.2021 року. Таким чином Позивачем пропущено строк позовної давності щодо пред`явлення вимог за Генеральним соглашении о реструктуризации задолженности и присоединения к Условиям и правилам предоставления продукта кредитних карт від 30.10.2014 року. Тому просили застосувати строк позовної давності і відмовити банку.

Ухвалою суду від 17.03.2021 року розгляд справи було відкладено, надано позивачам час підготувати відповідь на заяву представника відповідача на 30.03.2021 року (а.с.98).

В призначене судове засідання 30.03.2021 року позивач свого представника не направив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. До позовної заяви долучено клопотання представника позивача, в якому він просив проводити судовий розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Письмових пояснень на заяву відповідача на 30.03.2021 року представником позивача до суду не надіслано ( а.с.5,57).

Відповідач ОСОБА_5 , та його представник за довіреністю ОСОБА_6 , в судове засідання не з`явились надали посьмову заяву про розгляд справи без їх участі, просили відмовити в задоволенні позовних вимог, застосувати строк позовної давності (а.с.90-94).

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 28.03.2013 року звернувся до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ «ПРИВАТБАНК», з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 28.03.2013 року, в якій він зазначив свої персональні дані, такі як: ПІБ, дата народження, ІПН, дані свого паспорта, адресу проживання та реєстрації, номера домашнього та мобільного телефонів ( а.с.12).

30.10.2014 року ОСОБА_7 уклав з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ «ПРИВАТБАНК», Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 30.10.2014 року. Із змісту даної Генеральної угоди вбачається, що ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 6330.64 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця Відповідач надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом. При цьому банк надав займ на 24 місяці з 30.10.2014 року по 31.10.2016, для погашення боргу по Договору займа 1(а.с.14).

З долучених до позовної заяви Умов та правил надання продукту кредитних карт вбачається, що дані Умови відповідачем не підписані, і на аркуші де знаходиться п.п.1.1.7.31 Умов де йде мова про строк позовної давності у 50 років (а.с.33,зворот), підпис про ознайомлення відповідача саме з цими Умовами відсутній.

Із наданих розрахунків вбачається, що 30.10.2014 року ОСОБА_2 , здійснив переказ грошей у сумі 6330,64 з карки ( а.с.6-9).

Так, відповідно до довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_2 , була видана кредитна картка: 30.10.2014 року - № НОМЕР_1 , термін дії 06/18 ( а.с.11).

Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_2 , старт карткового рахунку № НОМЕР_1 відбувся 30.10.2014 року, кредитний ліміт станом на 30.10.2014 року становив 6330,64 гривень; 06.04.2020 року зменшення кредитного ліміту до до 0,00 гривень; 07.04.2020 року - зменшення кредитного ліміту до 0,00 гривень ( а.с.10).

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитом, що доданий до позовної заяви, заборгованість за кредитним договором б/н від 30.10.2014 року станом на 11.11.2020 року становить в загальній сумі - 29619.09 грн., яка складається з наступного: 6330.64 грн. - заборгованість за кредитом; 6292.65 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 16100.74 грн. - заборгованість за пенею; 895.06 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно із статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч.1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ч. 2 п. 1).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1).

Згідно з вимогами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави стягнення якої визначається актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначається сторонами в самому договорі).

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

В той же час відповідачем заявлено вимогу про застосування позовної давності (а.с.92).

Відповідно до статті 256 ЦК України пзовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до Генеральної Угоди про реструктизацію заборгованості, банк надав займ на 24 місяці з 30.10.2014 року по 31.10.2016, при цьому Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця Відповідач надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що строк позовної давності в даному випадку сплив в жовтні 2019 року, в той час як позивач звернувся із вказаним позовом до суду в грудні 2020 року (27.12.2020), як вбачається з штампу на поштовому конверті.

Умови, які визначають позовну давність тривалістю 50 років ( а.с.33 зворот) п.п.1.1.7.31, не містять підпису відповідача, а у генеральній угоді про реструктуризацію боргу від 30.10.2014 року не зафіксована домовленість сторін про збільшення позовної давності. Відтак, сторони за взаємною згодою не збільшували позовну давність до 50 років.

Суд дійшов висноку, що Умови генеральної угоди, та Умови п.1.1.7.31 у яких установлено позовну давність тривалістю в 50 років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо Умови не містять підпису позичальника. Крім того, відсутні належні та допустимі докази, які би підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи генеральну угоду про реструктуризацію боргу від 30.10.2014 року, а також те, що Умови містили збільшену позовну давність на момент підписання вказаної генеральної угоди, або що у подальшому Умови, зокрема щодо збільшення позовної давності, не змінювались. Крім того, у зазначеній генеральній угоді позичальника немає домовленості сторін щодо збільшення позовної давності.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Тому суд звернувся до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України в своїх постановах у цивільних справах № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року та № 6-1926цс15 від 04.11.2015 року.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 263-265, 280-281 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 - про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 30.10.2014 року.

Копію рішення направити сторонам для ознайомлення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Славутицький міський суд Київської області. Апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Відповідно до п.3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення виготовлено 31.03.2021 року.

Учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, рах. № НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Т. О. Малишенко