Рішення № 95929139, 26.03.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.03.2021 Справа №607/12881/20

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді Вийванка О. М.

за участю секретаря судового засідання Хримко У. А.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Джерела громадського здоров`я» про стягнення заробітної плати, та середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, –

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Громадської організації «Джерела громадського здоров`я» про стягнення заробітної плати, та середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування змінених позовних вимог позивачем викладено обставини, що його було прийнято на роботу та встановлено факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з Громадською організацією «Джерела громадського здоров`я». Він був звільнений з роботи з 01 квітня 2018 року. Його не було виплачено усіх належних йому коштів.

У зв`язку з не досягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату в сумі 22 907,09 грн, за невикористанні дні щорічної відпустки в розмірі 23473,2 грн, та середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку у сумі 161 115,64 грн.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак подав клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю, посилаючись на мотиви викладених у позовній заяві та просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, з невідомої суду причини, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причин неявки у судове засідання відповідач суду не повідомив та не подав клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язанні повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суд про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Приймаючи до уваги вимоги ч. 4 ст. 223 ЦПК України, суд вважає, що відповідач повідомлений належним чином і повторно не з`явився у судове засідання, а тому суд може вирішувати справу на підставі наявних у ній даних та доказів.

У зв`язку з тим, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, не подав відзиву на позовну заяву, враховуючи, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд відповідно до ст. 280 ЦПК України, постановив, справу вирішувати на підставі наявних у ній даних та доказів та ухвалити заочне рішення.

Перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.11.2018, справа №607/12476/18, встановлено факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з Громадською організацією «Джерела громадського здоров`я» на посаді аут-річ працівника з липня 2010 року по 30 березня 2018 року без оформлення трудового договору.

Як вбачається з індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) Форма ОК-5, Громадською організацією «Джерела громадського здоров`я» (код - 2648741) в період з липня 2010 року по березень 2018 року (включно) сплачувалися страхові внески за ОСОБА_1 .. Також було нараховано ОСОБА_1 заробітну плату за 01.07.2010 – 1048,38 грн; 01.08.2010 – 1048,38 грн; 01.09.2010 – 985,94 грн; 01.10.2010 – 0,00 грн; 01.11.2010 – 749,00 грн; 01.12.2010 – 751,96 грн; 01.01.2011 – 750,00 грн; 01.02.2011 – 750,00 грн; 01.03.2011 – 750,00 грн; 01.04.2011 – 750,00 грн; 01.05.2011 – 750,00 грн; 01.06.2011 – 1375,00 грн; 01.07.2011 – 1375,00 грн; 01.08.2011 – 1375,00 грн; 01.09.2011 – 773,84 грн; 01.10.2011 – 773,84 грн; 01.11.2011 – 2004,88 грн; 01.12.2011 – 776,22 грн; 01.01.2012 – 1198,83 грн; 01.02.2012 – 1198,83 грн; 01.03.2012 – 1198,83 грн; 01.04.2012 – 1198,83 грн; 01.05.2012 – 1198,83 грн; 01.06.2012 – 1198,83 грн; 01.07.2012 – 1198,83 грн; 01.08.2012 – 1198,85 грн; 01.09.2012 – 1198,85 грн; 01.10.2012 – 1198,85 грн; 01.11.2012 – 1198,85 грн; 01.12.2012 – 1198,85 грн; 01.01.2013 – 1199,31 грн; 01.02.2013 – 1199,31 грн; 01.03.2013 – 1199,31 грн; 01.04.2013 – 1199,31 грн; 01.05.2013 – 1199,31 грн; 01.06.2013 – 1199,31 грн; 01.07.2013 – 1199,31 грн; 01.08.2013 – 1199,31 грн; 01.09.2013 – 0,00 грн; 01.10.2013 – 0,00 грн; 01.11.2013 – 0,00 грн; 01.12.2013 – 0,00 грн; 01.01.2014 – 1800,00 грн; 01.02.2014 – 1800,00 грн; 01.03.2014 – 1800,00 грн; 01.04.2014 – 1800,00 грн; 01.05.2014 – 1800,00 грн; 01.06.2014 – 1800,00 грн; 01.07.2014 – 1800,00 грн; 01.08.2014 – 1800,00 грн; 01.09.2014 – 1800,00 грн; 01.10.2014 – 1800,00 грн; 01.11.2014 – 1800,00 грн; 01.12.2014 – 1800,00 грн; 01.01.2015 – 1650,00 грн; 01.02.2015 – 1650,00 грн; 01.03.2015 – 1650,00 грн; 01.04.2015 – 2343,00 грн; 01.05.2015 – 2178,00 грн; 01.06.2015 – 1650,00 грн; 01.07.2015 – 2321,55 грн; 01.08.2015 – 2298,45 грн; 01.09.2015 – 2280,30 грн; 01.10.2015 – 2333,10 грн; 01.11.2015 – 2887,51 грн; 01.12.2015 – 2347,95 грн; 01.01.2016 – 2574,00 грн; 01.02.2016 – 2574,00 грн; 01.03.2016 – 2574,00 грн; 01.04.2016 – 2574,00 грн; 01.05.2016 – 2574,00 грн; 01.06.2016 – 2574,00 грн; 01.07.2016 – 2574,00 грн; 01.08.2016 – 2574,00 грн; 01.09.2016 – 2574,00 грн; 01.10.2016 – 2574,00 грн; 01.11.2015 – 2574,00 грн; 01.12.2015 – 2574,00 грн; 01.01.2017 – 1534,50 грн; 01.02.2017 – 1534,50 грн; 01.03.2017 – 1534,50 грн; 01.04.2017 – 1687,95 грн; 01.05.2017 – 1687,95 грн; 01.06.2017 – 1687,95 грн; 01.07.2017 – 1687,95 грн; 01.08.2017 – 1687,95 грн; 01.09.2017 – 1687,95 грн; 01.10.2017 – 1687,95 грн; 01.11.2017 – 1687,95 грн; 01.12.2017 – 1687,95 грн; 01.01.2018 – 3240,00 грн; 01.02.2018 – 3240,00 грн; 01.03.2018 – 3240,00 грн.

Отже, громадською організацією «Джерела громадського здоров`я» в період з липня 2010 року по березень 2018 року (включно) було нараховано та виплачено ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 153 158,01 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Стаття 116 КЗпП України зазначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Відповідно до частин першої та другої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (частина перша статті 21 Закону України «Про оплату праці»).

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначена структура заробітної плати.

Зокрема, до структури заробітної плати можуть входити: додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється, крім іншого, на підставі законодавчих та інших нормативних актів, колективних договорів.

Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Судом встановлено і не спростовано матеріалами справи, що позивач не встановлював фіксованого розміру заробітної плати у вигляді, зокрема посадового окладу.

З огляду на викладене, для визначення розміру невиплаченої заробітної плати врахуванню підлягає встановлений законодавством розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Пунктом 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відповідно до пункту 2 частини першої розділу І Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закон України «Про оплату праці» доповнено статтею 3-1 («Гарантії забезпечення мінімальної заробітної плати»), згідно з якою розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров`я, за роботу в нічний та надурочний час, роз`їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.

Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Якщо розмір заробітної плати у зв`язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати.

У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.

Мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці.

Відповідно до частини четвертої статті 95 КЗпП України розмiр мiнiмальної заробiтної плати встановлюється i переглядається вiдповiдно до статей 9 i 10 Закону України «Про оплату праці».

За змістом статті 9 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з приписами статті 10 Закону України «Про оплату праці» розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об`єднань профспілок і спільного представницького органу об`єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшено в разі зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до Закону України “Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати” та Закону України «Про державний бюджет на 2010, 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018», мінімальна заробітна плата встановлювалася з 01.07.2010 по 30.09.2010 – 888 грн, з 01.10.2010 по 30.11.2010 – 907 грн, з 01.12.2010 по 31.12.2010 – 922 грн, з 01.01.2011 по 31.03.2011 – 941 грн, з 01.04.2011 по 30.09.2011 – 960 грн, з 01.10.2011 по 30.11.2011 – 985 грн, з 01.12.2011 по 31.12.2011 – 1004 грн, з 01.01.2012 по 31.03.2012 – 1073 грн, з 01.04.2012 по 30.06.2012 – 1094 грн, з 01.07.2012 по 30.09.2012 – 1102 грн, з 01.10.2012 по 30.11.2012 – 1118 грн, з 01.12.2012 по 31.12.2012 – 1134 грн, з 01.01.2013 по 30.11.2013 – 1147 грн, з 01.12.2013 по 31.12.2013 – 1218 грн, з 01.01.2014 по 31.12.2014 – 1218 грн, з 01.01.2015 по 31.08.2015 – 1218 грн, з 01.09.2015 по 31.12.2015 – 1378 грн, з 01.01.2016 по 30.04.2016 – 1378 грн, з 01.05.2016 по 30.11.2016 – 1450 грн, з 01.12.2016 по 31.12.2016 – 1600 грн, з 01.01.2017 по 31.12.2017 – 3200 грн, з 01.01.2018 по 31.12.2018 – 3723 грн.

Враховуючи вищенаведені розрахунки, громадською організацією «Джерела громадського здоров`я» не було нараховано та не виплачено ОСОБА_1 мінімальну заробітну плату за період роботи за жовтень - грудень 2010 року, січень – грудень 2011 року, січень – грудень 2017 року, січень – березень 2018 року в розмірі 22 907,09 грн.

За таких обставин, суд вважає, що права та інтереси позивача були порушенні відповідачем, і вказані порушенні права та інтереси підлягають захисту судом шляхом стягнення з громадської організації «Джерела громадського здоров`я» на користь позивача суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та інших виплат в розмірі 22 907,09 грн, з врахуванням установлених законодавством України податків та зборів.

Щодо позовних вимог про визначення компенсації за невикористану відпустку, суд зазначає наступне.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це також винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій (додаткова заробітна плата).

Враховуюче те, що відповідачем було порушено норми трудового законодавства у частині невиплати позивачу сума винагороди за вислугу років, яка відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» входить до структури заробітної плати, та на момент звернення позивача до суду (пред`явлення вимоги) роботодавець не виплатив позивачу належну суму, оспорював право позивача на її отримання, отже наявні підстави для покладення на нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України у вигляді стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

За змістом статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Положеннями статей 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»).

За приписами статті 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

З огляду на зміст положень статті 2 Закону України «Про оплату праці» компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати, тому звернення до суду за захистом такого права не обмежено будь-яким строком.

Згідно статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пункт 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, визначає, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно із пунктом 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади 30 березня 2018 року, тобто обчислення компенсації за невикористані щорічні основні відпустки та стягнення має проводитися виходячи з виплат за період з 01 липня 2010 року по 30 березня 2018 року.

При розрахунку середньої зарплати для оплати відпусток потрібно враховувати виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, а за час вимушеного прогулу в результаті незаконного звільнення за працівником зберігається місце роботи та середній заробіток.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у цій справі (провадження 61-12223св18).

За таких обставин, суд вважає, що права та інтереси позивача були порушенні відповідачем, і вказані порушенні права та інтереси підлягають захисту судом шляхом стягнення з Громадської організації «Джерела громадського здоров`я»,на користь позивача компенсацію за невикористанні відпустки за період з 01.07.2010 по 30.03.2018 в розмірі 23 473,20 грн. (126,40 (середньоденна сума заробітку на день звільнення) * 186 (кількість днів невикористаної відпустки) з вирахуванням до бюджету усіх податків та зборів.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеної затримки, суд зазначає наступне.

Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Абз.2 п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок) передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюються нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчисляється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Час затримки належних позивачу як звільненому працівнику сум, складає період з 01.10.2010 року і по день ухвалення рішення.

Судом з`ясовано, що розмір середньоденного заробітку за останні два місяця позивача складає 177,28 грн. (7446 грн. за останні два місяці мінімальна заробітна плата /42 робочих днів). За період з 01.07.2010 по 30.03.2018 було затримано виплату заробітну плату 854 дні.

Отже, середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку становить 151 397,12 грн.

Як вказано в вище зазначеному порядку після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюються нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчисляється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді, а середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, погашення відповідачем заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 01.07.2010 по день винесення рішення суду в сумі 45 000,00 грн., з вирахуванням установлених законодавством України податків та зборів. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

За таких обставин, суд вважає, що права та інтереси позивача були порушенні відповідачем, і вказані порушенні права та інтереси підлягають захисту судом шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку у сумі 45 000,00 грн., з врахуванням установлених законодавством України податків та зборів.

Щодо стягнення судових витрати, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі: 1) на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Також підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір за кожну позовну вимогу в розмірі 2 522,40 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10 - 13, 76-82, 89, 141, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, ст. ст. 47, 115, 116, 117 КЗпП України, суд, -

У Х В А Л И В :

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до Громадської організації «Джерела громадського здоров`я» про стягнення заробітної плати, та середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Стягнути з Громадської організації «Джерела громадського здоров`я», на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 23 473,2 грн. (двадцять три тисячі чотириста сімдесят три гривні 20 копійок), з вирахуванням до бюджету усіх податків та зборів, компенсацію за невикористанні відпустки в розмірі 22 907,09 грн. (двадцять дві тисячі дев`ятсот сім гривень 09 копійок), з вирахуванням до бюджету усіх податків та зборів, середній заробіток за весь час затримки у розмірі 45 000,00 грн. (сорок п`ять тисяч гривень 00 копійок), з вирахуванням до бюджету усіх податків та зборів.

Стягнути з Громадської організації «Джерела громадського здоров`я», в користь держави судовий збір у розмірі 2 522,40 грн. (дві тисячі п`ятсот двадцять дві гривні 40 копійок).

Відмовити у задоволенні інших позовних вимог.

Відповідачу направити копію заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Громадська організація «Джерела громадського здоров`я», код ЄДРПОУ 26428741, місцезнаходження: вул. Дружби, буд. 6/28, м. Тернопіль.

Повний текст рішення суду складено та підписано 26 березня 2021 року.

Головуючий суддяО. М. Вийванко