Рішення № 95914941, 29.03.2021, Межівський районний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 181/711/17

Провадження № 2/181/76/21

"29" березня 2021 р. смт. Межова

Межівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Юр`єва О.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Чупікової В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Межова в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за участі сторін:

представника відповідача ОСОБА_2 ,

В С Т А Н О В И В:

До Межівського районного суду Дніпропетровської області звернулося ПАТ КБ «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 24 жовтня 2007 року з

ОСОБА_1 було укладено договір б/н, за яким останній отримав кредит у розмірі

21600,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти.

Позивач є правонаступником прав та обов`язків ЗАТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року змінено найменування позивача із закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на публічне акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк».

Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п.3.2, п.3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до

п.3.3 Умов та Правил надання банківських послуг. Підпис відповідача свідчить про те, що останній підтвердив згоду на умови надання кредиту, які складають договір. При укладанні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, за яким договір приєднання може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, а друга сторона позбавлена можливості запропонувати свої умови договору. Позивач зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Всупереч договірним зобов`язанням, відповідач неналежно виконував умови договору. Станом на 30 червня 2017 року відповідач має перед позивачем заборгованість за кредитним договором в розмірі 64787.01 гривень, з яких: 5281.67 гривень - заборгованість за кредитом, 52844.05 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3100.00 гривень - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 гривень - штраф (фіксована частина) та 3061.29 гривень - штраф ( процентна складова).

Заочним рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області вимоги позивача були задоволені повністю, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість та вирішено питання судових витрат.

Ухвалою суду від 16 лютого 2021 року прийнято заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, яке за результатами розгляду ухвалою суду від 25 лютого 2021 року скасовано та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача надав суду відзив, з якого слідує необґрунтованість вимог позивача, оскільки банк порушив права

ОСОБА_1 саме як споживача на інформацію. Вказується на відсутність підпису останнього в Умовах та правил надання банківських послуг, які діяли на момент підписання анкети-заяви та не можуть вважатись складовою частиною укладеного договору, не підтверджено дію умов договору-приєднання під час укладання відповідного договору, в анкеті-заяві відсутні умови договору про відповідальність у вигляді неустойки (пені,штрафів) за порушення зобов`язання, а також позивачем не надано доказів видачі кредитних коштів на картку. Крім цього наголошується на застосування строку позовної давності, оскільки за розрахунком виявлення заборгованості починається з 26 лютого 2008 року, а про захист прав позивач звернувся лише у 2017 році. З огляду на те, що позов є необґрунтованим, вимоги не підтверджені доказами просить відмовити у задоволенні в повному обсязі та застосувати по дані справі позовну давність. Також зазначено, що на момент оформлення кредитного договору ОСОБА_1 був неповнолітнім, йому виповнилося 16 років, він був студентом, а тому необхідна була згода батьків для здійснення вказаної операції та підписання договору кредиту, чого зі сторони позивача зроблено не було.

22 березня 2021 року до суду надійшов відзив представника позивача на заяву про перегляд заочного рішення у якому посилається на те, що у справі достатньо доказів порушення ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, кредитний договір є чинним, заперечення відповідача необґрунтовані, а підстав для застосування строку позовної давності немає. Просять відмовити у перегляді заочного рішення.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за відсутності представника за наявними у справі доказами, підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача, яка приймає участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, викладену позицію у відзиві підтримала та наполягає у відмові в задоволенні позовних вимог.

Суд, оцінивши зібрані у справі докази, з`ясувавши обставини справи та надавши їм відповідну оцінку, приходить до наступних висновків.

Судом досліджені та надана оцінка наступним доказам та встановленим обставинам справи.

На теперішній час АТ КБ «Приватбанк» є правоноступником ПАТ КБ «Приватбанк».

На підтвердження домовленості між сторонами мається підписана ОСОБА_1 заява від 24 жовтня 2007 року про ознайомлення з умовами та правил надання банківських послуг в ПриватБанк, які були надані першій для ознайомлення в письмовому вигляді.

За розрахунком заборгованості за договором б/н 24 жовтня 2007 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 вбачається, що останній станом на 30 червня 2017 року має перед позивачем заборгованість за кредитним договором в розмірі 64787.01 гривень, з яких: 5281.67 гривень - заборгованість за кредитом, 52844.05 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3100.00 гривень - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 гривень - штраф (фіксована частина) та 3061.29 гривень - штраф ( процентна складова).

Слід зазначити, що згідно паспортних даних відповідача серії НОМЕР_3 на прізвище ОСОБА_1 , виданих Межівським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 30 вересня 2007 року підтверджується, що дата народження останнього є ІНФОРМАЦІЯ_1. Ця обставина свідчить про те, що 24 жовтня 2007 року на момент укладання відповідачем кредитного договору він не досяг повноліття.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Повну цивільну дієздатність фізична особа досягає у віці 18 років, що передбачено частиною 1 ст. 34 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. 31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім`я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону (ст. 32 ЦК України).

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.

Згідно положень ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Характер кредитних правовідносин передбачає обов`язок позичальника регулярно, в обов`язковому порядку, вносити грошові кошти на погашення кредиту, отже, незважаючи на порівняно незначний розмір кредиту, немає підстав для його віднесення до категорії дрібних побутових правочинів, а тому, для укладання кредитного договору із неповнолітньою особою, необхідна згода її батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Так відповідно до вимог ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною другою ст. 222 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

Кредитний договір б/н від 19 квітня 2011 року є чинним, не оскаржувався у встановленому законом порядку, а тому у суда відсутні підстави вважати вказаний договір неукладеним чи недійсним.

У заяві позичальника від 24 жовтня 2007 року зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

До заяви банк додав Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку

ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

З матеріалів справи вбачається, надана копія Анкети-заяви від 24.10.2007 року не містить відомостей про строк дії кредитного договору, процентна ставка не зазначена.

Відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді комісії, неустойки (пені, штрафів).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, пеню та комісію, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19 квітня 2019 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, як невід`ємні частини кредитного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів і Умови та правила розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені та комісії, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату процентів та інших штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів».

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималися вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону, України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Таким чином відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь банку процентів, пені та комісії, а також штрафів у зв`язку з недоведеністю факту досягнення сторонами домовленості про їх сплату ОСОБА_1 у будь-якому розмірі.

Разом з тим, у справі встановлено, що відповідач користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за кредитним договором, отже, не заперечувала факт укладення кредитного договору.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого банком, та не спростованого відповідачем, розмір заборгованості ОСОБА_1 за тілом кредиту складає 5281грн. 67 коп., які підлягають стягненню з відповідача на користь Банку.

Стосовно застосування строку позовної давності слід зазначити наступне.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин, початок перебігу позовної давності пов`язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою. Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 4 ст. 261 ЦК України).

У зобов`язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому, початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Посилання представника відповідача про застосування строку позовної давності не знайшло свого підтвердження при розгляді справи, оскільки з наданої позивачем виписки за період з 24 жовтня 2007 року по 24 лютого 2021 рік з основної картки вбачається її використання ОСОБА_1 у період зокрема, але не виключно, з 25.08.2014 року по 25.12.2014 року, коли відповідачем вносилися кошти на картковий рахунок для погашення існуючої заборгованості по кредитному ліміту різними сумами - 430 грн, 360 грн, 70 грн 400 грн., що свідчить про визнання відповідачем наявного боргу, та про переривання строку позовної давності на підставі вимог норми статті 264 ЦК України

Згідно штампу Межівського районного суду Дніпропетровської області вх.№2175/17 від 17 серпня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права 17 серпня 2017 року, позовна заява датована 02 серпня 2017 року, тобто подана в межах трирічного строку.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню, а саме підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту. В іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Судові витрати розподілити відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення вимог позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 81, 82, 96, 128, 141, 142, 259,

263-265, 268, 272, 273,416,417 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (юридична адреса: вул. Набережна Перемоги, буд.50, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитним договором №б/н від 24 жовтня 2007 року в розмірі 5281 (п`яти тисяч двохсот вісімдесяти однієї) гривні 67 копійок - заборгованості за кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 128 (ста двадцяти восьми) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Межівський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 31 березня 2021 року.

Суддя: О. Ю. Юр`єв