Рішення № 95913694, 31.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2021 року м. Київ № 640/3598/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства енергетики та захисту довкілля України

про скасування рішення та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Прийняв до уваги наступне

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Міністерства енергетики та захисту довкілля України (далі також - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 16 січня 2020 року № 51-к про звільнення ОСОБА_1 та скасувати його;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Міністерства енергетики та захисту довкілля України;

- стягнути з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 січня 2020 року по дату фактичного поновлення на роботі.

Ухвалою суду від 18 лютого 2020 року було відкрито провадження в даній справі.

У судовому засіданні 06 квітня 2020 року вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Позов обґрунтовано протиправністю звільнення позивача оскаржуваним наказом з займаної посади з огляду на відсутність визначених законом для цього підстав.

Крім того, позивач стверджує про допущені відповідачем порушення порядку його звільнення, визначеного Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідачем було заперечено проти заявлених позовних вимог, оскільки, на його думку, Закон України «Про державну службу» є спеціальним по відношенню до КЗпП України і таким, що у повній мірі врегульовує спірні правовідносини, а тому відповідачем правомірно не було застосовані положення КЗпП України.

Доводи відповідача були заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.

Відповідачем було надано суду заперечення щодо відповіді на відзив.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив.

09 жовтня 2017 року позивач був призначений на посаду заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Міністерства екології та природних ресурсів України.

З 03 вересня 2019 року, в зв`язку з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 289 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», якою Міністерство екології та природних ресурсів України перейменовано в Міністерство енергетики та захисту довкілля України, позивач продовжив працювати на цій же посаді в перейменованому міністерстві.

13 листопада 2019 року позивачем отримано попередження про наступне вивільнення, припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, у зв`язку з введенням в дію 01 листопада 2019 року структури та штатного розпису Міністерства енергетики та захисту довкілля України на 2019 рік (наказ відповідача від 31 жовтня 2019 року № 367) та скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 16 січня 2020 №51-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України (тут і далі нормативно-правові акти наведені у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про державну службу» визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Водночас, відповідно до вимог ч. 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно статті 43 Закону України «Про державну службу» зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту) (частина третя).

Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 30 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 30 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.

Якщо протягом 30 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби (частина четверта).

Положеннями ч. 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» визначено, зокрема, що державна служба припиняється: за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону).

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про державну службу», підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, у тому числі, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX (набрав чинності 13 лютого 2020 року) ч. 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» доповнено новим абзацом наступного змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

Таким чином, редакцією Закону України «Про державну службу», яка почала діяти з 13 лютого 2020 року, передбачено право, а не обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю, якого попереджено про наступне звільнення на підставі п.п. 1 та 1-1 ч. 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі.

Втім, до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, яким внесено зміни до статті 87 Закону України «Про державну службу», будь-яких особливостей припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу, Законом України «Про державну службу» не визначалось.

Відтак, враховуючи приписи статті 5 Закону України «Про державну службу», на відносини, не врегульовані вказаним законом, поширювалась дія норм законодавства про працю.

Статтею 40 КЗпП України визначається, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року № 378-IX внесено зміни до статті 49-2 КЗпП України в частині особливостей вивільнення працівників, які мають статус державних службовців. Водночас, вказаний закон набрав чинності з 02 лютого 2020 року, відповідно, зазначені зміни не підлягають застосуванню до спірних відносин з огляду на попередження позивача про наступне вивільнення, припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення 13 листопада 2019 року тобто, до набрання чинності вказаними змінами.

Відповідно до статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Аналіз наведених положень Закону України «Про державну службу» та КЗпП України, дає підстави для висновку про визначення законодавством чіткої та послідовної процедури вивільнення працівників у разі скорочення посади, яка передбачає: 1) повідомлення працівників про наступне їх вивільнення не пізніше, ніж за два місяці; 2) пропонування працівнику всіх наявних вакантних посад, які були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, та які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації; 3) перевірку наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, тобто здійснення їх порівняльного аналізу за такими критеріями.

При цьому визначальним критерієм для встановлення наявності переважного права на залишення на роботі працівникам при скороченні чисельності штату у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень його кваліфікації та продуктивність праці, а сімейний стан, стаж роботи та інші обставини, що надають право для залишення на роботі, враховуються лише у тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.

Доказами більш високої кваліфікації можуть бути відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, досвід трудової діяльності.

Про продуктивність праці, як узагальнюючий показник її результативності, може свідчити збільшення обсягу виконуваної роботи, її якості, суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.

Таким чином, для порівняння кваліфікації та продуктивності праці працівників повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів, про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника підлягають оцінюванню окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в ч. 2 статті 42 КЗпП України.

Водночас, для виявлення працівників, які підлягають у першу чергу залишенню на роботі при скороченні штатів, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складання відповідної довідки у довільній формі з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

Аналогічну за змістом правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема, у своїх постановах від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17.

Отже, лише виконання роботодавцем всіх у сукупності вищезазначених гарантій реалізації працівником права на працю при скороченні посади є підставою для правомірного звільнення такого працівника.

Судом встановлено, що попередження позивача про наступне вивільнення, припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не містить пропозиції позивачу про зайняття іншої вакантної посади.

Крім того, відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження пропозиції позивачу зайняти інші вакантні посади, які були наявними на момент попередження працівника про звільнення чи з`явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, та які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Наведене є свідченням недотримання відповідачем порядку звільнення позивача та, відповідно, обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Під час з`ясування офіційних обставин справи судом встановлено, що підставою для звільнення позивача з займаної посади стало введення в дію наказу від 31 жовтня 2019 року № 367 щодо структури та штатного розпису Міністерства енергетики та захисту довкілля України.

Як вбачається з п. 12.2.3 штатного розпису на 2019 рік апарату Міністерства енергетики та захисту довкілля України, прийнятого на підставі наказу від 15 жовтня 2019 року № 345, вказаним штатним розписом передбачено такий структурний підрозділ апарату Міністерства енергетики та захисту довкілля України, як «відділ поводження з пестицидами і агрохімікатами», який діє у складі управління з питань дозвільно-ліцензійної діяльності.

В свою чергу, суд враховує, що спірним наказом було звільнено позивача з посади заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності.

Враховуючи вищевикладене на те, що фактично посада, яку обіймав позивач до введення в дію з 01 листопада 2019 року структури та штатного розпису апарату Міністерства енергетики та захисту довкілля України на 2019 рік, відповідно до наказу від 31 жовтня 2019 року № 367 «Про введення в дію структуру та штатного розпису Міністерства енергетики та захисту довкілля України», не скоротилась, зазначений відділ також міститься у штатному розписі на 2019 рік, доказів зворотного відповідачем до суду не надано, суд приходить до висновку про безпідставність звільнення позивача за п. 1 ч. 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на затвердження наказом від 11 лютого 2020 року № 83 нової структури Міністерства, оскільки вказані зміни не були підставою для прийняття спірного наказу та відповідно судом не надається правова оцінка вказаним обставинам.

У зв`язку з викладеним, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 16 січня 2020 року № 51-к про звільнення ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Враховуючи наявні у матеріалах справи докази подальшої, після звільнення позивача, зміни штатної структури відповідача, які не передбачають існування посади, з якої був звільнений ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про те, що належним захистом його порушених прав буде поновлення на посаді, рівнозначній тій, з якої він був протиправно звільнений, тобто посаді заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Міністерства енергетики та захисту довкілля України.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга).

Згідно частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

За змістом пунктів 5, 8 Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, Міністерством енергетики та захисту довкілля довідки про заробітну плату не надано. Відтак, відсутність зазначеної довідки, як і відсутність відомостей про фактично відпрацьований позивачем час протягом двох місяців, які передували звільненню позивача, позбавляє суд можливості здійснити точний розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу.

За наведених обставин на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.01.2020 по 29.03.2021 (дата ухвалення судом рішення), відповідно, вимога про стягнення з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 січня 2020 року по дату фактичного поновлення на роботу підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Отже, з огляду на встановлені судом обставини справи та правове регулювання спірних відносин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині, відповідно, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки оскаржуване рішення не відповідає всім наведеним вище критеріям.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства енергетики та захисту довкілля України (03035, місто Київ, вулиця Митрополита Василя Липківського, будинок 35; код ЄДРПОУ 37552996) про скасування рішення та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 16 січня 2020 року № 51-к про звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 17 січня 2020 року.

Стягнути з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.01.2020 по 29.03.2021.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника управління з питань оцінки впливу на довкілля та дозвільно-ліцензійної діяльності - начальника відділу поводження з пестицидами і агрохімікатами Департаменту екологічної безпеки та дозвільно-ліцензійної діяльності Міністерства енергетики та захисту довкілля України та стягнення з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць.

ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Міністерство енергетики та захисту довкілля України (ідентифікаційний код 37552996, місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Р.О. Арсірій