Рішення № 95913521, 30.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 року м. Київ № 640/1589/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., при секретарі судового засідання Ніколайчук А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БФ Проект» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БФ Проект» (далі - позивач, ТОВ «БФ Проект») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 14 грудня 2020 року № 00142600704 та № 00141620704.

Ухвалою суду від 28 січня 2021 року було відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акта перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані рішення, є безпідставними, а відтак вказані рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

В свою чергу, відповідач подав до суду відзив (т. 1 а.с. 235-246), в якому стверджує, що оскаржувані рішення винесені на підставі акта перевірки відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У відповіді на відзив (т. 2 а.с. 9-11) представник позивача посилається, зокрема, на безпідставність тверджень відповідача щодо ненадання первинних бухгалтерських документів під час перевірки.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

18 листопада 2020 року за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «БФ Проект» ГУ ДПС у м. Києві складено акт № 2975/26-15-07-04-05/35530368 (т. 1 а.с. 27-46) (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 159/28289 (далі - Порядок № 21), пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та, як наслідок, завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за серпень 2020 року на загальну суму 13 299 грн., заниження суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за серпень 2020 року на 1 538 650 грн.

14 грудня 2020 року на підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 00142600704 (т. 1 а.с. 51), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за серпень 2020 року у розмірі 13 299 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6 649,50 грн.;

№ 00141620704 (т. 1 а.с. 53), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм позивачу відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2020 року у розмірі 1 538 650 грн.

Водночас, з аналізу Акту перевірки вбачається, що підставою для висновку відповідача про:

(1) порушення позивачем зазначених норм та, як наслідок, завищення суми податкового кредиту з ПДВ за серпень 2020 року на загальну суму 13 299 грн. (т. 1 а.с. 35), стала встановлена ним нікчемність правочину (операції не мали реального характеру), укладеного між позивачем та ТОВ «АРБК Сервіс», внаслідок ненадання документів, що підтверджують якість, безпеку товарів, неможливості ідентифікувати ТМЦ, що перевезені, непідтвердження поставки ТМЦ по ланцюгу постачання;

(2) порушення позивачем зазначених норм через включення до бюджетного відшкодування заявленої суми ПДВ, сплаченої митним органам за ввезені на митну територію України товари у розмірі 1 377 906,70 грн. (т. 1 а.с. 39-41);

(3) порушення порядку ведення податкового обліку, а саме: при декларуванні показників додатків 2 та 3 до податкової декларації з ПДВ за серпень 2020 року, що призвело до зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у розмірі 160 743 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 серпня 2020 року між позивачем та ТОВ «АРБК Сервіс» укладено договір поставки № 35 (т. 1 а.с. 55-59) (далі - Договір), відповідно до п. 2.1 якого покупець (позивач) оплачує товар по цінах, узгоджених сторонами та зазначених в рахунках-фактурах та накладних, що видаються продавцем (ТОВ «АРБК Сервіс») на кожну партію товару.

З наявної в матеріалах справи специфікації до Договору (т. 1 а.с. 60) вбачається, що ТОВ «АРБК Сервіс» зобов`язується поставити позивачу стрічку конвеєрну 650-3-ЕР-200-3-1 у кількості 71,5 м2 за ціною 930 грн. (без ПДВ), що разом складає 79 794 грн. (у тому числі з ПДВ у розмірі 13 299 грн.).

На підтвердження факту виконання умов Договору складено видаткову накладну від 18 серпня 2020 року № 421 (т. 1 а.с. 64), а також ТОВ «АРБК Сервіс» виписало позивачу податкові накладні (т. 1 а.с. 65-66) на суму ПДВ у розмірі 13 299 грн. Доставка товару здійснювалась ТОВ «Нова Пошта», що підтверджується експрес-накладною № 59000546414376 (т. 1 а.с. 67). Позивач вказані товари оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 13 299 грн., що підтверджується платіжними дорученнями з відповідними відмітками банку (т. 1 а.с. 62-63).

За результатами вказаних господарських операцій позивач сформував податковий кредит за зазначений період на суму у розмірі 13 299 грн.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв`язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

У той же час, норми ПК України не ставлять у залежність право платника ПДВ на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) дійсно придбав товари (послуги), призначені для використання у господарській діяльності, та мав реальні витрати у зв`язку з їх придбанням. Порушення постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуг) вимог закону щодо підстав виникнення права на податковий кредит. Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом норм пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, зокрема, у постановах від 18 травня 2018 року у справі № П/811/1508/16, від 23 травня 2018 року у справі № 2а-102/09/0770, від 12 червня 2018 року у справі № 802/1155/17-а, від 12 червня 2018 року у справі № 826/11879/13-а, від 17 вересня 2019 року у справі № 500/2733/18, від 24 вересня 2019 року у справі № 826/9039/16, від 18 листопада 2019 року у справі № 808/3356/17, від 02 червня 2020 року у справі № 620/1024/19.

Так само, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов`язання за Договором між позивачем та ТОВ «АРБК Сервіс» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковою накладною, експрес-накладною та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

сертифікатом якості (т. 1 а.с. 68) на поставлений позивачу товар;

поясненнями ТОВ «АРБК Сервіс» щодо фактичності здійснених операцій (т. 1 а.с. 134-138) з наданням відповідних доказів, у тому числі договору поставки стрічки конвеєрної та первинними документами до нього (т. 1 а.с. 161-168) від іншого контрагента - ТОВ «Компанія ВБХ», яку в подальшому і реалізовано позивачу.

Суд не бере до уваги наведені та інші посилання відповідача в Акті перевірки, з огляду на (1) вже наведене, (2) ненадання відповідачем, всупереч вимогам ч. 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС України), будь-яких належних та допустимих доказів на їх підтвердження, а також зважаючи на (3) їх суперечність фактичним обставинами справи.

Також суд вважає безпідставним посилання відповідача на акт від 11 листопада 2020 року № 198/26-15-07-04-05 (т. 1 а.с. 252), складений згідно зі статтею 85 ПК України, відповідно до якого засвідчено факт ненадання всіх первинних документів, оскільки вказаний акт не містить конкретного переліку документів, які не надано позивачем.

При цьому, у відзиві представник відповідача посилається, як на підставу для складання такого акту, на ненадання документів, що підтверджують якість, безпеку придбаних позивачем у ТОВ «АРБК Сервіс» товарів, проте відповідний сертифікат, який наявний в матеріалах справи та вже оцінений судом, не є первинним документом, тобто документом, який засвідчує здійснення господарської операції.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «АРБК Сервіс» господарських операцій за спірним Договором, наявності факту узгодженості його дій з ТОВ «БФ Проект» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «АРБК Сервіс».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «АРБК Сервіс» правочину є необґрунтованим належними засобами доказування припущенням, оскільки позиція податкового органу щодо суперечності Договору інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Отже, зважаючи на встановлені обставини суд приходить до висновку, що фактичний рух активів, так само як і зміни у власному капіталі та зобов`язаннях позивача у зв`язку з його господарською діяльністю в рамках встановлених правовідносин мали місце, з огляду на що вказані висновки у Акті перевірки є безпідставними та необґрунтованими.

За таких обставин, судом встановлено, що правочин між ТОВ «БФ Проект» та ТОВ «АРБК Сервіс» укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у них умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказаний правочин не може розглядатись як нікчемний з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до статті 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 статті 200 ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення оскаржуваних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 статті 14 ПК України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України; податкове зобов`язання (для цілей розділу V цього Кодексу) - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом (пп. 14.1.1561 п. 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому, в п. 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п. 201.8 статті 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 статті 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року № 1307 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 року за № 137/28267 (далі - Порядок № 1307), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 13 299, 00 грн. віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «АРБК Сервіс». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «АРБК Сервіс» включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Отже, наявність реєстрації цієї особи на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у неї необхідного обсягу правосуб`єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 13 299, 00 грн., віднесена ТОВ «БФ Проект» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог статті 201 ПК України та Порядку № 1307.

Разом з тим, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов`язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презумується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Крім того, позивачем віднесено до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені митним органам за ввезені на митну територію України товари у розмірі 1 377 906,70 грн. за відповідними ВМД за серпень 2020 року (т. 1 а.с. 69-84), а не за вересень 2020 року, як стверджує відповідач.

Враховуючи викладене у сукупності, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «АРБК Сервіс» податкових накладних у розмірі 13 299 грн. та зазначених ВМД у розмірі 1 377 906,70 грн., за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ГУ ДПС у м. Києві про порушення позивачем норм ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи.

Разом з тим, досліджуючи встановлені в Акті перевірки порушення позивачем порядку ведення податкового обліку, що призвело до зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у розмірі 160 743 грн. суд зважає на таке.

Відповідно до змісту п. 5 розділу V Порядку № 21 якщо в результаті розрахунку значення різниці між сумою податкових зобов`язань (рядок 9) і податкового кредиту (рядок 17) отримано від`ємне значення, то заповнюється рядок 19 декларації. Сума від`ємного значення, що не перевищує суми, обчисленої відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації (рядок 19 - рядок 19.1), зазначається у рядку 20.

Позивач стверджує, що в податковій декларації з ПДВ за серпень 2020 року (т. 1 а.с. 13-26) різницею між сумою податкових зобов`язань (рядок 9: 160 743 грн.) і податкового кредиту (рядок 17: 5 282 226 грн.) є від`ємне значення 5 121 483 грн. (рядок 19), а відповідно до поданої податкової декларації з ПДВ за липень 2020 року значення рядку 21 становить 1 862 601 грн., який і зазначено в рядку 16.1 податкової декларації з ПДВ за серпень 2020 року, що не заперечується відповідачем.

Водночас, згідно з п. 4 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015 року за № 1300/27745 (далі - Порядок № 727), у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема:

викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів.

Контролюючим органом в Акті перевірки, всупереч вимогам п. 4 розділу ІІІ Порядку № 727, встановлені порушення в частині порушення позивачем порядку ведення податкового обліку викладено без конкретизації, в чому саме воно полягає та які конкретно положення п. 5 Порядку № 21 позивачем порушено та внаслідок яких саме дій.

Враховуючи наведене, суд вважає висновок відповідача в Акті перевірки про заниження суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за серпень 2020 року у розмірі 160 743 грн. необґрунтованим та безпідставним.

Зважаючи на зазначене у сукупності, суд прийшов до висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень від 14 грудня 2020 року № 00142600704 та № 00141620704, у зв`язку з чим останні підлягають скасуванню.

Згідно з положеннями статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, та не довів правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю, оскільки з матеріалів справи вбачається прийняття відповідачем рішень, які не відповідають наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.

За таких умов, судовий збір у розмірі 22 700 грн., сплачений позивачем, стягується відповідно до ч. 1 статті 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі - ГУ ДПС у м. Києві.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «БФ Проект» (01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 38; код ЄДРПОУ 35530368) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 грудня 2020 року № 00142600704 та № 00141620704, прийняті Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БФ Проект» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві понесені ним судові витрати у розмірі 22 700, 00 грн. (двадцять дві тисячі сімсот гривень).

Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 31 березня 2021 року.

Суддя П.В. Вовк