Рішення № 95913294, 30.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 року м. Київ № 761/9977/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доФонду гарантування вкладів фізичних осібтретя особаУповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський»простягнення пені та моральної шкоди

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач, Фонд), в якому просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 382 880, 00 грн, з яких пеня за прострочення зобов`язання 362 880, 00 грн та моральна шкода - 20 000, 00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач, як уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних безпідставно, протягом тривалого строку не здійснював позивачу виплату грошових коштів в сумі 192 000, 00 грн, які перебували на рахунку останнього та які були перераховані ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на виконання договору позики, укладеного між товариством і позивачем. При цьому, вказана сума коштів не перевищує суму граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Вказані кошти позивач вважає вкладом з огляду на те, що вони були зараховані на його рахунок, відкритий на підставі договору банківського рахунку № 980-052-000000150 від 25 лютого 2015 року. Зазначає, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» та просить стягнути з відповідача на свою користь на підставі частини п`ятої статті 10 Закону пеню у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення та моральну шкоду, оскільки безпідставним утриманням коштів відповідач незаконно позбавив позивача права на отримання вкладу.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач 12 травня 2020 року в порядку частини першої статті 256 Цивільного процесуального кодексу України звернувся до суду апеляційної інстанції з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

03 вересня 2020 року справа надійшла на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва та згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями розподілена на суддю Аблова Є.В .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання.

Відповідач - Фонд у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що на підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року №14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних та запроваджено тимчасову адміністрацію, а в подальшому розпочато процедуру ліквідації. При цьому, Фонд здійснює заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку у відповідності до норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним та пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у правовідносинах Банку з його вкладниками/кредиторами. Оскільки в Банку було запроваджено процедуру ліквідації, підстави для стягнення коштів в іншому порядку, ніж це передбачено вказаним Законом, відсутні. Фонд розпочинає гарантовані Законом виплати тільки після затвердження виконавчою дирекцією Фонду Реєстру вкладників. Крім того, оскільки ПАТ «Банк Михайлівський» перебуває в процесі ліквідації, то в силу положень статті 36 Закону, на Фонд не може бути покладено обов`язок щодо виплати пені чи інших штрафних санкцій. Також відповідач не є виконавцем будь-яких робіт чи послуг в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому дія вказаного Закону також не розповсюджується на правовідносини, що виникли між сторонами. Також відповідач заперечував щодо стягнення з останнього і моральної шкоди, оскільки позивачем, на його думку, не надано до матеріалів справи жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення прав останнього, яке спричинило б завдання моральної шкоди.

Позивач, у відповіді на відзив зазначив, що Цивільний кодекс України є основним актом цивільного законодавства України, зміни до його норм в зв`язку з прийняттям Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не вносились. Таким чином, посилання відповідача на те, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним та пріоритетним законом відносно інших законодавчих актів України є надуманими та безпідставними.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зауважив, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також не відповідає за зобов`язаннями банків.

Третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі по тексту - третя особа, Уповноважена особа Фонду) зазначила, що під час тимчасової адміністрації та процедури ліквідації, нарахування штрафних санкцій не здійснюється, а тому підстави для застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» в частині стягнення з відповідача пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону, відсутні.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

25 лютого 2015 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено договір № 980-052-000000150 банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)», відповідно до умов якого позивачу було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні.

Також 19 лютого 2015 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахуновий центр» укладено через повіреного ПАТ «Банк Михайлівський» договір позики №980-052-000069032 від 25 лютого 2015 року терміном на 540 днів до 18 серпня 2016 року.

Додатковою угодою від 15 червня 2015 року до договору №980-052-000069032 від 19 лютого 2015 року внесено зміни, зокрема, до пункту 1 підпункту 1.2 договору та погоджено, що сума коштів, яка передається товариством позивачу складає 192000 грн.

Платіжним дорученням №15450 від 19 травня 2016 року кошти в розмірі 192 000, 00 грн перераховано Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» на його поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «Банк Михайлівський».

На підставі рішення Правління Національного банку України від 23 травня 2016 року №14/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» - виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 23 травня 2016 року прийнято рішення №812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський».

Рішенням Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року №124-РШ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» - виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 липня 2016 року №1213 про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 року та призначено Уповноважену особу Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» - Ірклієнка Ю.П.

На час введення в ПАТ «Банк Михайлівський» тимчасової адміністрації, згідно виписки по особовим рахункам станом на 23 травня 2016 року, на поточному рахунку позивача № НОМЕР_1 , відкритому в ПАТ «Банк Михайлівський» знаходилися грошові кошти в сумі 192 000, 00 грн, які відшкодовуються за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у відповідності до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

18 липня 2016 року позивач звернувся із заявою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Разом з тим, грошові кошти в сумі 192 000, 00 грн повернуті йому Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, як вкладнику ПАТ «Банк Михайлівський», лише 05 квітня 2017 року.

З урахуванням того, що грошові кошти безпідставно не виплачувались позивачу Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на протязі 9 місяців, тобто з 15 червня 2016 року по 05 квітня 2017 року, він вважає, що має право на стягнення з Фонду пені в розмірі 3 % вартості послуг за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та моральної шкоди на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вказані обставини зумовили звернення позивача до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно зі статтею 1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини п`ятої статті 1061 Цивільного кодексу України, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Відповідно до статей 526, 525 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Фонд є юридичною особою публічного права. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном. Фонд є економічно самостійною установою.

Шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності Фонду (його працівників), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки членів виконавчої дирекції Фонду та/або уповноважених осіб Фонду, відшкодовується Фондом згідно із законодавством та страховими компаніями відповідно до умов договорів страхування (у разі їх укладення) (частина третя статті 16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (частина перша статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті (частина друга статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (частина перша статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

У відповідності до положень частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється в тому числі нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.

Як встановлено в ході судового розгляду, гарантовану суму відшкодування позивач отримав 05 квітня 2017 року в розмірі 192 000, 00 грн.

Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначав, що 3% річних є збитками, які спричинені позивачу внаслідок дій працівника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стаття 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Згідно частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому стаття 625 Цивільного кодексу України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання.

Зазначений правовий висновок міститься в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2829цс16, яка є обов`язковою для застосування судом.

Крім того, у ОСОБА_1 та Фонду відсутні договірні відносини, оскільки свої обов`язки останній здійснює на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» який є спеціальним нормативним актом. Певні строки виплати суми відшкодування коштів за вкладами даним Законом не встановлені.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не має фінансових зобов`язань перед позивачем, а нараховані на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України три проценти річних не можуть бути стягнуті з відповідача як шкода.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 362 880, 00 грн відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Також, позивач просить на підставі частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 20 000, 00 грн, на що суд зазначає таке.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 Цивільного кодексу України.

Підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Разом з тим, як вже зазначалось вище, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах, а тому положення статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть бути застосовані при вирішенні питання про стягнення з відповідача моральної шкоди.

Крім того, матеріали справи не містять підтвердження того, що відповідачем було завдана позивачу майнової та, як наслідок, моральної шкоди.

За таких обставин, вказана вимога також задоволенню не підлягає.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач діяв згідно приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності своїх дій та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17);

Третя особа: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (код ЄДРПОУ 38619024, адреса: 01001, м. Київ, пров. Рильський, 10-12/3).

Суддя Є.В. Аблов