Рішення № 95912964, 30.03.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 року Чернігів Справа № 620/1693/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заяць О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просить (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):

визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років за заявою від 18.03.2020;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити, нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001) в розмірі 90% суми щомісячного заробітку, без обмеження граничного розміру з урахуванням середньомісячної суми виплат відповідно до довідки прокуратури Чернігівської області від 27.01.2020 № 18-11, починаючи з дня звернення за пенсією - 18.03.2020.

Позовні вимоги мотивовано тим, що станом на день звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі ГУ ПФУ в Чернігівській області) із заявою ОСОБА_1 набула право виходу на пенсію за вислугою років відповідно до положень статті 50-1 Закону України № 1789-ХІІ ''Про прокуратуру'' (в редакції від 12.07.2001).

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами. Також встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позов.

У встановлений судом строк представником ГУ ПФУ в Чернігівській області надано відзив на позов, у якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що при визначенні права ОСОБА_1 на призначення пенсії за вислугу років було використано положення саме того нормативно-правового акту, який чинний на момент виникнення спірних правовідносин, а саме Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності з 15.07.2015. Також, вважає передчасною та безпідставною вимогу позивача про зобов`язання виплачувати пенсію без обмеження граничного розміру.

У відповіді на відзив, який надійшов до суду 12.06.2020, ОСОБА_1 зазначила, що застосування Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» є звуженням її прав та застосуванню до спірних правовідносин підлягає ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, який діяв на момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури Чернігівської області.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 560/2120/20 (№ Пз/9901/9/20) за позовом фізичної особи до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою судді від 12.03.2021 провадження у справі поновлено.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, враховуючи наступне.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 має загальний трудовий стаж - 20 років 2 місяці 9 днів, який підтверджується дипломом спеціаліста НОМЕР_1 , додатком до диплому НОМЕР_2 , трудовою книжкою НОМЕР_3 , довідкою Прокуратури Чернігівської області від 27.01.2020 № 18-11 (а. с. 19, 20, 21-26, 27) та трудовий стаж в органах прокуратури становить 17 років 11 місяців 9 днів, що підтверджується довідкою від 17.03.2020 № 11/1-55 вн-20 (а. с. 30).

Враховуючи наведене, 18.03.2020 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України № 1789-ХІІ ''Про прокуратуру'' (в редакції від 12.07.2001), до якої додано документи на підтвердження наявного стажу.

Листом від 26.03.2020 за № 2500-0346-8/10033 (а. с. 12-13) відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії, оскільки відповідно до статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності з 15.07.2015, у позивача відсутній необхідний стаж роботи, що враховується до вислуги років згідно вказаного Закону. Одночасно ГУ ПФУ в Чернігівській області зазначено, що умови призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ ''Про прокуратуру'' з урахуванням вислуги 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців були передбачені до 01.10.2011.

Вважаючи вказану відмову ГУ ПФУ в Чернігівській області протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За змістом положень статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно із якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, (Рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 (справа щодо права на пільги), від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зазначено, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". При цьому Конституційний Суд України зазначив, що "загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена".

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених у них прав і свобод людини та громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у Рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Судом встановлено, а відповідачем у відзиві на позов підтверджено, що ОСОБА_1 має більше 20 років загального стажу роботи із них на посадах прокурорів - більше 15 років.

У період роботи позивача в органах прокуратури частиною першою статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (в редакції до внесення змін Законом України від 08.07.2011 № 3668 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»), передбачалося, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Частиною п`ятої цієї статті встановлювалося, що до 20 річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, у тому числі стажистами та слідчими, на виборних посадах у державних органах, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися у прокуратуру, половина навчання у вищих навчальних закладах.

Суд звертає увагу, що правила щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789-ХІІ «Про прокуратуру» (у редакції закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ) поширюються не тільки на прокурорів, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, але й тих, хто почав свою професійну діяльність на посаді прокурорів у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років.

Відповідно до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789-ХІІ «Про прокуратуру» (у редакції закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ) розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

На даний час діє Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).

У частині першій статті 86 Закону №1697-VII передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.

З наведеного вбачається, що статтею 86 Закону №1697-VII збільшено стаж роботи, що дає право позивачу на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі статтею 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ«Про прокуратуру» (у редакції закону від 12.07.2011) з 20 років до 24 років 6 місяців, що є звуженням його прав у розумінні Конституції України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 404/5325/17 (провадження № К/9901/21787/18), від 17.10.2018 у справі № 211/2954/17 провадження (№ К/9901/30010/18).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).

Суд зазначає, що право позивача на призначення та виплату пенсії, підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності» і що їх можна вважати «майном» у значені цього положення, отже, непризначення та невиплата пенсії є втручанням у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Сук проти України» від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).

Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності» яке дозволяє позбавити майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію «законів» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав «законні сподівання» на отримання пенсії за вислугу років за наявності не менше 20 років стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції до 01.10.2011), і які були звужені Законом від 08.07.2011 №3668-VI, що в подальшому продубльовано Законом від 14.10.2014 №1697-VII.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначається, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 40 вказаного рішення Європейського суду з прав людини встановлено, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Стек та інші проти Сполученого Королівства» заяви №65731/01 та №65900/01, п. 40, ECHR 2005-Х).

Враховуючи наведене, суд вважає, що скасування законодавчих гарантій пенсійного забезпечення прокурорів за спеціальним законом (стаття 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789-ХІІ «Про прокуратуру») є обмеженням соціальних прав позивача, що відповідно до вищезазначених вимог законодавства є недопустимим.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що стаж роботи ОСОБА_1 на прокурорських посадах становить 15 років 5 місяців 18 днів (станом на 18.03.2020). Загальний стаж роботи позивача становить 20 років 2 місяці 9 днів. Таким чином, позивач набув право виходу на пенсію на підставі статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (в редакції Закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ).

Суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій ).

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснювати виплату пенсії за вислугу років у вищевказаних порядку та розмірі довічно, оскільки відповідно до вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Однак, доказів, які підтверджують здійснення ГУ ПФУ в Чернігівській області порушення прав позивача у майбутньому суду не надано.

Також, вимога щодо відсотку заробітної плати, з якої відбувається перерахунок пенсії та вимога щодо здійснення перерахунку пенсії без обмеження її граничного розміру задоволенню не підлягають як передчасні.

З огляду на зазначене, з метою забезпечення ефективного та належного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001) з урахуванням середньомісячної суми виплат відповідно до довідки прокуратури Чернігівської області від 27.01.2020 № 18-11, починаючи з дня звернення за пенсією - 18.03.2020.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 Кодексу).

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років за заявою від 18.03.2020.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції від 12.07.2001) з урахуванням середньомісячної суми виплат відповідно до довідки прокуратури Чернігівської області від 27.01.2020 № 18-11, починаючи з дня звернення за пенсією - 18.03.2020.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940).

Повний текст рішення складено 30.03.2021.

Суддя О.В. Заяць