Рішення № 95912564, 31.03.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/6573/20

РІШЕННЯ

іменем України

31 березня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України Департамент з питань виконання кримінальних покарань про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства юстиції України Департамент з питань виконання кримінальних покарань, в якому просить:

- зобов`язати відповідача переглянути його відповідь від 22.09.20 №3/1-2145-20/К-1910, задовольнити позовну заяву повністю, виконати рішення суду від 21.09.20 спр. №560/2821/20;

- виплатити матеріально моральну шкоду (1000000 грн) за причинені біди, клопоти, страждання рідним і позивачу, що сижу без свіданок, рідні без зустрічей підтримок, за переживання психологічні фізичні муки неудобства за брехню корупцію і саботаж за безпрєдєл весь за роки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач протиправно відмовляє в його переведенні до виправної колонії, яка розташована біля дому.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.10.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.11.2020 відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань надійшов лист державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 26.08.2020 №К-25 щодо надсилання заяви засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 щодо його переведення до установи виконання покарань розташованої неподалік від місця проживання до засудження та проживання рідних, а саме до установи виконання покарань Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей. До заяви також було додано копії матеріалів засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , які відображають процес відбування ним покарання. За результатами розгляду заяви Центральною комісією Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань вирішено відмовити в переведенні засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 із Замкової виправної колонії (№58) до державних установ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)", "Дрогобицька виправна колонія (№40)", "Чортківська установа виконання покарань (№26)", враховуючи відсутність підстав, передбачених частиною 2 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України та відсутність вільних місць у вказаних установах для утримання такої категорії осіб, як засудженні до довічного позбавлення волі. Це рішення оформлене протоколом засідання від 22.09.2020 №17, витяг якого був наданий позивачу. Проте, позивач зазначене рішення не оскаржив. Листом Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 22.09.2020 №3/1-2145-20/К-1910 засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 поінформовано про вказане рішення.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.03.2020 відповідь на відзив ОСОБА_1 повернуто без розгляду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі письмові докази, оцінивши їх у взаємозв`язку та сукупності, суд зазначає наступне.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.09.2020 у справі №560/2821/20 зобов`язано Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.06.2018 про його переведення та прийняти відповідне рішення, з врахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2021 у справі №560/2821/20 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України на вказане рішення.

До Департаменту з питань виконання кримінальних покарань надійшов лист державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" від 26.08.2020 №К-25 щодо надсилання заяви засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 щодо його переведення до іншої виправної установи та копії матеріалів засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , які відображають процес відбування ним покарання.

Згідно з протоколом від 22.09.2020 №17 засідання Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань відмовлено у переведенні засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 із державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» до державних установ "Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)", "Дрогобицька виправна колонія (№40)" або "Чортківська установа виконання покарань (№26)", враховуючи відсутність підстав, передбачених частиною 2 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України та вільних місць для тримання такої категорії осіб, як засуджені до довічного позбавлення волі у вказаних державних установах.

Листом від 22.09.2020 №3/1-2145-20/К-1910 Департамент з питань виконання кримінальних покарань повідомив позивача про вказане рішення. Також до цього листа було додано витяг №1.1/17-2020 від 22.09.2020 з протоколу засідання Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань. У цьому витязі зазначено про можливість оскарження рішення до керівника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.

Позивач, не погоджується з листом від 22.09.2020 №3/1-2145-20/К-1910, звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5 затверджено Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за №266/30134 (далі - Положення №680/5).

Приписами пункту 2 розділу I Положення №680/5 визначено, що центральна комісія - колегіальний орган, що утворюється в Департаменті, який в межах компетенції розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, центральних комісій щодо установ центрального та південного регіонів, визначає засудженим до позбавлення волі вид установи виконання покарань, місце відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, здійснює їх направлення і переведення для відбування покарання до установ, коли вирішення таких питань виходить за межі повноважень міжрегіональної комісії, центральних комісій щодо установ центрального та південного регіонів.

Відповідно до пункту 2 розділу ІI Положення №680/5 центральна комісія відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, розглядає матеріали міжрегіональних комісій, центральних комісій щодо установ центрального та південного регіонів та здійснює переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, з однієї установи виконання покарань до іншої згідно з вимогами статей 50, 57, 93, 100, 101, 147, 151-1 Кримінально-виконавчого кодексу України, коли таке переведення виходить за межі повноважень міжрегіональної комісії та центральних комісій щодо установ центрального та південного регіонів.

Формою роботи комісій є засідання. Засідання скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження запитів, звернень, листів тощо, але не рідше одного разу на місяць та не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення (пункт 2 розділу IV Положення №680/5).

Згідно з пунктом 1 розділу V Положення №680/5 рішення центральної та міжрегіональної комісій оформлюються протоколом засідання комісії щодо визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, та протоколом засідання комісії щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань.

Положеннями пункту 3 розділу V Положення №680/5 встановлено, що матеріали засідань центральної та міжрегіональної комісій формуються в облікові справи, які прошиваються, сторінки нумеруються. Облікова справа обов`язково має містити протокол засідання комісії та документи, що стосуються прийнятого на засіданні рішення.

Відповідно до пункту 4 розділу V Положення №680/5 про прийняте центральною або міжрегіональною комісією рішення уповноваженим представникам органів, громадських об`єднань, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації чи заінтересованим особам, якими було ініційоване питання, надається витяг з протоколу засідання комісії, засудженому рішення оголошується під підпис на витягу з протоколу засідання комісії.

Контроль за діяльністю міжрегіональної та центральної комісій покладається на керівника міжрегіонального управління, керівника Департаменту та заступника Міністра юстиції України, який спрямовує діяльність органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України (пункт 1 розділу VІІ Положення №680/5).

Згідно з пунктом 1 розділу VІ Положення №680/5 засуджений, щодо якого прийнято рішення міжрегіональною комісією, центральними комісіями щодо установ центрального та південного регіонів та/або його представник в разі незгоди з прийнятим рішенням можуть оскаржити його до керівника міжрегіонального управління, центральної комісії чи керівника Департаменту.

У разі незгоди з рішенням, прийнятим керівником міжрегіонального управління, центральною комісією чи керівником Департаменту, засуджений, щодо якого прийнято рішення, та/або його представник можуть оскаржити його до суду у порядку, передбаченому законодавством України.

Позивач не оскаржив рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань, оформлене протоколом від 22.09.2020 №17, до керівника департаменту.

Разом з цим, відхиляє посилання відповідача на порушення порядку оскарження рішення, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У рішенні від 25.11.1997 №6-зп (справа №18/1148-97) Конституційний Суд України встановив, що частину 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність).

Подання скарги до органу, посадової особи вищого рівня не перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Згідно з статтею 93 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Відповідно до пункту 2 розділу ІV Порядку визначення засудженим виду установи виконання покарань, направлення для відбування покарання засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту, обмеження волі та їх переведення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за №265/30133, (далі - Порядок №680/5) переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави "відповідно до місця постійного проживання близьких родичів засудженого" здійснюється на підставі заяви засудженого або близького родича (за письмовою згодою засудженого). Підпис засудженого на заяві засвідчує керівник виправної чи виховної колонії. Заява подається через адміністрацію виправної чи виховної колонії до міжрегіональної або центральної комісії.

У заяві про переведення має міститися додаткова інформація щодо близьких родичів засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця їх постійного проживання.

До заяви про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копія паспорта засудженого та близьких родичів (іншого документа, що посвідчує особу), а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича, який звернувся із заявою, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).

Так, з матеріалів справи суд встановив, що позивачем дотримано усі вимоги до оформлення заяви про переведення, що також не заперечується відповідачем.

Разом з цим, з матеріалів справи слідує, що на момент розгляду Центральною комісією Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань питання переведення засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 до запитуваної установи виконання покарань з`ясовано наступне.

Згідно з довідкою державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» від 25.08.2020 засуджений ОСОБА_1 на оперативно-профілактичному обліку в оперативному відділі державної установи не перебуває. Оперативна інформація на посягання життя та здоров`я відносно засудженого ОСОБА_1 в оперативний відділ державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» не надходила.

За змістом листів державних установ «Чортківська установа виконання покарань (№26)», «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» та «Дрогобицька виправна колонія (№40)» станом на 22.09.2020 вільних місць для тримання засуджених до довічного позбавлення волі у секторах максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі вказаних державних установ немає.

Отже, слід дійти висновку, що відповідачем здійснено усі необхідні заходи для розгляду заяви позивача, а позивачу відмовлено з об`єктивної причини - відсутності місць для тримання категорії осіб, засудженої до довічного позбавлення волі та за відсутності виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню позивача в цій виправній колонії.

Аналогічну позицію висловлено Європейським судом з прав людини у справі «Вінтман проти України», яким зазначено «… Щодо другої підстави, яка ґрунтується на відсутності вільних місць, Суд може погодитися, що, якщо це насправді було причиною відмов органів влади у задоволенні клопотань заявника про переведення, її ціль могла полягати у боротьбі з переповненістю колоній».

Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача переглянути його відповідь від 22.09.20 №3/1-2145-20/К-1910, задовольнити позовну заяву повністю, виконати рішення суду від 21.09.20 спр. №560/2821/20. Крім того, в резолютивній частині вказаного судового рішення лише зобов`язано Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та в ній не міститься вказівки на те, яким саме має бути результат розгляду заяви.

Щодо позовної вимоги про виплату матеріально моральної шкоди (1000000 грн) за причинені біди, клопоти, страждання рідним і позивачу, що сидить без свіданок, рідні без зустрічей підтримок, за переживання психологічні фізичні муки неудобства за брехню корупцію і саботаж за безпрєдєл весь за роки, суд зазначає та враховує наступне.

Відповідно до частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина 1 статті 23 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Положеннями частини 2 статті 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки суд не встановив наявність підстав, які б зумовлювали необхідність задоволення позовних вимог зобов`язального характеру, суд вважає, що й немає підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу.

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України Департамент з питань виконання кримінальних покарань про зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) Відповідач:Міністерство юстиції України Департамент з питань виконання кримінальних покарань (вул. Юрія Іллєнка 81, м. Київ, 04050 , код ЄДРПОУ - 43501242) Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк