Рішення № 95912251, 31.03.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2021 р. № 520/30/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького прикордонного загону (військова частина 2195) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Чернівецького прикордонного загону (військова частина 2195) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 , в день виключення зі списків частини (01.08.2020) одноразової грошової допомоги при звільнені.

- стягнути із Чернівецького прикордонного загону (військова частина 2195) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.08.2020 по 29.10.2020 у сумі 56345,01 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 25.06.2020 на підставі наказу начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №296-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту та наказом №231-ОС від 31.07.2020 знято зі всіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу прикордонного загону з 01.08.2020. Вказує, що у відповідності до пунктів 292, 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115 та ст.116 КЗпП, у період з 01.08.2020 по 29.10.2020 Чернівецький прикордонний загін зобов`язаний був організувати проведення розрахунку за всіма видами забезпечення із ОСОБА_1 , які провести на день виключення із списків частини. Проте, позивач вказує, що всупереч вимогам чинного законодавства, відповідачем виплачено заборгованість суми нарахованої індексації грошового забезпечення у розмірі 220750,81 грн. - 29.10.2020.

Позивач вважає, що оскільки повний розрахунок - виплату безспірної суми індексації йому проведено лише 29.10.2020, у той час як звільнено 01.08.2019, Чернівецький прикордонний загін зобов`язаний нарахувати середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.08.2020 по 29.10.2020, тобто терміном 89 дні у сумі 56345,01 грн.

Ухвалою суду від 11.01.2021 позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, у якому вказав, що заперечує щодо задоволення позову у зв`язку з його безпідставністю. Вказує, що обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 01.08.2020 по 29.10.2020, терміном 89 днів у сумі 56345,01 грн., позивач посилається на ст.ст.116, 117 КЗпП України. Натомість, на думку відповідача, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а предметом спору у даній справі правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства. На думку відповідача, військовослужбовці не мають правового статусу "працівник", а положення КЗпП України, зокрема статті 116, 117 Кодексу, не можуть поширюватись на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби.

Відповідач зазначає, що вимоги позивача про виплату середнього заробітку за час затримки виплати індексації є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу, не поновлювався на посаді, виплати грошового забезпечення проведено своєчасно. Крім того, невиплата індексації, не може слугувати підставою для проведення виплати середнього заробітку за час затримки виплат, відповідно до Порядку №100, оскільки, "заробітна плата (грошове забезпечення)" та "середній заробіток за час затримки" не є тотожними, а тому, на думку відповідача, при розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення не підлягає включенню індексація.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом на посадах офіцерського складу в органах Державної прикордонної служби.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Наказом начальника 31 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31 липня 2020 року №231-ОС "Про особовий склад" виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення майора підполковника ОСОБА_1 (П-002705), начальника відділу прикордонної служби "Кельменці" 1 категорії (тип Б), звільненого з військової служби в запас Збройних Сил України наказом начальника Західного регіонального управління від 25.06.2020 №296-ОС за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону, з правом носіння військової форми одягу.

Згідно названого наказу вислуга років з розрахунком на 1 серпня 2020 року складає:

"Календарна військова - 25 років 00 місяці 05 дні.

Пільгова військова - 08 років 05 місяці 15 днів.

Загальна військова складає - 33 років 06 місяці 01 день.

Грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік отримав.

Виплатити премію в розмірі встановлених відсотків посадового окладу за 01 серпня 2020 року.

Виплатити підполковнику ОСОБА_1 грошові компенсації:

- за 26 (двадцять шість) календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 12020 рік.

- за 56 (п`ять десять шість) календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 роки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Виплатити підполковнику ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 25 (двадцять п`ять) повних календарних років служби.

Згідно довідки розрахунку та відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ "Приватбанк" 17.12.2020 Чернівецьким прикордонним загоном нараховано та виплачено заробітну плату за період з 01.01.2020 по 31.07.2020 у сумі 133495,74 грн.

Згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ "Приватбанк" на рахунок останнього 29.10.2020 нараховані суми із призначенням платежу "заробітна плата", що становлять 220750,81 грн.

Разом з тим, судом з відзиву на позов встановлено, що 16.12.2020 відповідачем згідно платіжного доручення №3492 нараховнао та виплачено позивачу грошове забезпечення в сумі 13691,50 грн.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не проведено повного розрахунку із ним у зв`язку із звільненням - не нарахування та не виплату у день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 01.08.2020 індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення №1115/2009).

В силу п.292 після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець (п.293 Положення №1115/2009).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Так, у статті 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, указаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При ухваленні рішення, суд враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

З указаного вище слідує висновок, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів ст.ст.116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку, що останні визначають відповідальність установи (організації, підприємства) за затримку розрахунку при звільненні та спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Викладений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а.

Судом встановлено, що 01.08.2020 позивача виключено зі списку особового складу та всіх видів забезпечення. Натомість, остаточний розрахунок в частині виплати сум індексації грошового забезпечення проведено з ним лише 29.10.2020.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні остаточного розрахунку при звільненні позивача.

Суд звертає увагу, що положення трудового законодавства (в тому числі Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні порядку оплати грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Державної прикордонної служби (Збройних Сил України), відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, у такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Таким чином, зважаючи на допущення протиправної бездіяльності відповідача щодо не здійснення повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби, та обираючи належний спосіб захисту прав позивача, суд доходить висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльність Чернівецького прикордонного загону (військова частина 2195) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 , в день виключення зі списків частини (01.08.2020) одноразової грошової допомоги при звільнені та зобов`язання Чернівецького прикордонного загону (військова частина 2195) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.08.2020 по 29.10.2020.

Щодо доводів представника відповідача щодо не поширення норм КЗпП України на спірні правовідносини, викладених у відзиві, суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, що регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд доходить висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Позивач наполягає на стягненні середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 01.08.2020 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 29.10.2020 терміном 89 днів із розрахунку 633,09 грн. в день у сумі 56345,01 грн.

Однак, суд зазначає, що здійснення перерахунку та обчислення сум середнього заробітку відноситься до виключних (дискреційних) повноважень відповідача, такий розрахунок відповідачем ще не проводився у зв`язку з чим, суд не може перебирати на себе повноваження Чернівецького прикордонного загону (військова частина 2195) при здійсненні обрахунку належного позивачу середнього заробітку, а тому вказана частина вимог щодо стягнення середнього заробітку у сумі 56345,01 грн не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про компенсацію разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (далі - Порядок №44), суд зазначає таке.

Порядком №44 передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Однак варто зазначити, що пункт 1 Порядку №44 визначає умови та механізм такої компенсації у зв`язку з виконанням перерахованими у цьому пункті особами своїх обов`язків під час проходження служби.

У відповідності до абз.1 п.2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з п.4 Порядку №44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Проте, зазначена виплата (середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні) не передбачена в структурі грошового забезпечення, а є фактично санкцією, мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця), відтак не є виплатою у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

До того ж обов`язок зазначеної виплати у відповідача виник не у зв`язку з виконанням позивачем обов`язків служби, як це передбачено п.1 Порядку №44, а також право на виплату таких сум він набув не у зв`язку з виконанням обов`язків під час військової служби (п.2 Порядку №44), а через протиправну бездіяльність відповідача, як це встановлено судом, що пов`язана з невчасною виплатою грошового забезпечення.

З урахуванням викладеного, суд не погоджується з позицією позивача, що викладена у позові, та вважає обґрунтованими доводи відповідача в частині щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки такі вимоги позивача суперечать пунктам 1 та 2 Порядку №44.

Відтак, вимога позивача про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку №44, задоволенню не підлягає.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Чернівецького прикордонного загону (військова частина 2195) (вул. Герцена, буд. 2а, м. Чернівці, Чернівецька область, 58022, код ЄДРПОУ 14321682) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Чернівецького прикордонного загону (військова частина 2195) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 , в день виключення зі списків частини (01.08.2020) одноразової грошової допомоги при звільнені.

Зобов`язати Чернівецький прикордонний загін (військова частина 2195) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.08.2020 по 29.10.2020.

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.