Рішення № 95912031, 23.03.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2021 року Справа № 480/7734/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Савицької Н.В.,

за участю секретаря судового засідання - Бєлянської С.М.,

представника позивача - Білогрищенка О.А.,

представника відповідача і третьої особи - Фадєєва В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 480/7734/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноінвесткомплект" до виконавчого комітету Сумської міської ради, третя особа - Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту додатку до рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноінвесткомплект" ( далі -позивач, ТОВ "Техноінвесткомплект") звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до виконавчого комітету Сумської міської ради (далі - відповідач, ВК СМР), третя особа - Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради, і просить суд визнати протиправним та скасувати пункт 1 додатку до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 22.10.2020 № 525 «Про демонтаж незаконно встановлених/розміщених елементів благоустрою, тимчасових (металевих) гаражів, тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення на території міста Суми» щодо демонтажу тимчасової споруди зупинка громадського транспорту громадського транспорту № 105 «Технічне училище» по вул. Прокоф`єва.

В обґрунтування позову зазначив, що оскаржуваним рішенням передбачено здійснити демонтаж тимчасової споруди зупинка громадського транспорту № 105 «Технічне училище» по вул. Прокоф`єва, яка належить позивачеві. Звертає увагу суду на те, що вказана споруда розміщувалась товариством на підставі рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 17.08.2005 № 441 "Про встановлення та облаштування зупинок громадського транспорту", а також інших необхідних на той час документів. Земельна ділянка під розміщення спірної тимчасової споруд була надані підприємству на підставі договору оренди від 13.02.2006 із строком дії до 29.12.2015, а у 2016 вказаний договір оренди був поновлений на тих же умовах і діє до 15.10.2025. Позивач стверджує, що TOB "Техноінвесткомплект" має паспорт на вищезазначену тимчасову споруду, виданий у 2005 році, він продовжує свою дію, окремий паспорт прив`язки з терміном дії згідно нових норм законодавства підприємством розроблятись не повинен у зв`язку з тим, що нових об`єктів позивач не встановлював і користується тимчасовою спорудою, дозвіл на розміщення якої був наданий ще у 2006 році та на підставі поновленого договору оренди земельної ділянки під розміщення торгівельного кіоску.

У відзиві на позовну заяву та поясненнях по суті справи представник відповідача та третьої особи проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні. Зазначив, що у виконавчого комітету Сумської міської ради та Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради факту видачі TOB "Техноінвесткомплект" у 2005 - 2006 роках дозволу та журналів реєстрації дозволів в управлінні не виявлено. Крім того, копія дозволу, наданого позивачем не відповідає бланкам управління того періоду, а оформленням і змістом зовсім не схожі на ті документи, що видавались управлінням в той період. Так на оригінальних бланках і листах управління того періоду - обов`язково міститься Малий Герб України, вказано телефон ІНФОРМАЦІЯ_1 , міститься три жирні лінії, обов`язково зазначено виконавця документу його прізвище і телефон. Наголошує, що подані позивачем дозволи не містять Малий Герб України, вказано інший телефон ІНФОРМАЦІЯ_2 (телефон ніколи не належав управлінню, ним користується поліція), міститься одна не жирна лінія, не зазначено виконавця і не вказано телефон виконавця. На думку представника, все вищезазначене викликає сумнів щодо справжності поданих копій документів, а тому вважає, що копія дозволу не може прийматись судом до уваги як доказ, у зв`язку з невідповідністю критерію достовірності за ст. 75 КАС України. Відтак, вважає, що на момент прийняття оскаржуваного рішення виконавчого комітету Сумської міської ради у відповідача та третьої особи по справі були відсутні будь-які дозвільні документи, у тому числі і відповідний паспорт прив`язки малої архітектурної форми, які б засвідчували законність розміщення тимчасової споруди.

Ухвалою суду від 13.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 04.12.2020 задоволено клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням сторін, призначено підготовче судове засідання на 17.12.2020.

Ухвалою суду від 09.02.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Виконавчого комітету Сумської міської ради про призначення судово-технічної експертизи у справі.

Також ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання 09.02.2021 задоволено клопотання представника позивача про виклик свідка. Крім того, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача та третьої особи про залучення третьої особи.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 закрито підготовче провадження по справі №480/7734/20 і призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та пояснення по суті справи.

Суд, здійснивши розгляд справи в порядку загального позовного провадження, заслухав пояснення учасників справи, свідків, дослідив письмові докази, з`ясував фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 22.10.2020 виконавчим комітетом Сумської міської ради прийнято рішення №525 «Про демонтаж незаконно встановлених/розміщених елементів благоустрою, тимчасових (металевих) гаражів, тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення на території міста Суми», пунктами 1, 2 якого вирішено управлінню архітектури та містобудування Сумської міської ради ( ОСОБА_1 ) вжити заходів щодо попередження про проведення демонтажу незаконно встановлених/розміщених елементів благоустрою, тимчасових (металевих) гаражів, тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення на території міста Суми згідно з додатком. У разі невиконання власником об`єкта, що підлягає демонтажу, вимог щодо усунення порушень чинного законодавства України, комісії з питань демонтажу незаконно встановлених/розміщених елементів благоустрою, тимчасових (металевих) гаражів, тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення на території міста Суми (а.с. 25-26).

Додатком до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 22.10.2020 №525 затверджено Перелік елементів благоустрою, тимчасових (металевих) гаражів, тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення на території міста Суми, які підлягають демонтажу.

Так, у пункті 1 вказаного додатку зазначено наступний об`єкт: тимчасова споруда (у складі зупинки громадського транспорту) синьо-білого кольору, яка розташована за адресою: вул. Прокоф`єва (зупинка громадського транспорту №105 "Технічне училище" (а.с. 27).

Позивач стверджує, що має дозвільні документи на розміщення вищевказаної тимчасової споруди, а саме договір оренди земельної ділянки, на якій вона розташована, та паспорт тимчасової споруди, виданий у 2005 році та дозвіл на розміщення малої архітектурної форми №39, виданий 17.04.2006.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спірні відносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про планування та забудову території" (в редакції станом на час виникнення спірних відносин), який встановлює правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів з урахуванням громадських і приватних інтересів.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 24 Законом України "Про планування та забудову території" (в редакції станом на 2005 рік) порядок отримання дозволу па будівництво тимчасових споруд та розміщення реклами визначається місцевими правилами забудови відповідно до закону.

Порядок розміщення малих архітектурних форм незалежно від форми власності для здійснення підприємницької діяльності на території України у 2005 році врегульовано Типовими Правилами розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, затвердженими наказом Держбуду від 13.10.2000 № 227 (далі - Правила № 227).

Так, згідно з абз. 3 п. 1 Правил № 227 суб`єкти підприємницької діяльності набувають права на земельну ділянку на підставі і в порядку, передбаченими чинним земельним законодавством України, а в разі подання декількох заявок на одне й те саме місце розташування - шляхом проведення конкурсу або аукціону згідно із Законом України "Про оренду землі".

Відповідно до п. 3 Правил № 227 для отримання дозволу па розміщення пересувної малої архітектурної форми суб`єкту підприємницької діяльності необхідно подати до районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (районної в міст і ради) такі документи:

- письмова заява за формою згідно з додатком, у якій зазначаються бажане місце та термін розміщення, функціональне призначення і характеристика об`єкта;

- нотаріально засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності в Україні;

- копія свідоцтва реєстрації платника ПДВ (при потребі);

- документ, що посвідчує право на земельну ділянку;

- для іноземного суб`єкта підприємницької діяльності - документи, що свідчать про реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності в країні її місцезнаходження.

Згідно із п. 5 Правил № 227 відповідний орган містобудування та архітектури готує схему прив`язки установки об`єкта па топографо-геодезичній основі в М 1:500 і видає суб`єкту підприємницької діяльності дозвіл на розміщення малої архітектурної форми за формою згідно з додатком 2 у тижневий термін після подання до органу містобудування та архітектури документів, зазначених у пункті 3 Типових правил.

Відповідно до пунктів 6-7 Правил № 227 суб`єкт підприємницької діяльності отримує дозвіл на підставі документа, що посвідчує право на земельну ділянку, а також інших документів, зазначених у пункті 3 Типових правил. Відсутність одного з документів для отримання дозволу на розміщення малої архітектурної форми, зазначених у пункті 3 Типових правил, є підставою для відмови в наданні такого дозволу. У разі відмови в наданні дозволу орган містобудування та архітектури надсилає суб`єкту підприємницької діяльності мотивоване повідомлення за підписом керівника органу виконавчої влади з посиланням на конкретні підстави.

Аналогічні вимоги передбачені для розміщення стаціонарної малої архітектурної форми - одноповерхова споруда площею до 30 кв.м, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей, - кіоск, одноповерховий павільйон тощо (п. 2 Правил № 227).

Відповідно до п. 8 Правил № 227 для отримання дозволу на розміщення стаціонарної малої архітектурної форми суб`єкту підприємницької діяльності необхідно подати до Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради документи, визначені в пункті 3 Правил.

У відповідності до п. 12 Правил № 227 на замовлення суб`єкта підприємницької діяльності здійснюється розроблення паспорта відповідними підприємствами, установами, організаціями.

Згідно із п. 13 Правил № 227 у складі паспорта виготовляється план прив`язки малої архітектурної форми та благоустрою майданчика на топографо-геодезичній основі у М 1:500. креслення фасадів об`єкта з кольоровим вирішенням у М 1:200. креслення вузлів підключення до інженерних мереж у М 1:100 (при потребі). У разі розміщення групи малих архітектурних форм виконується схема їх розміщення на топографо-геодезичній основі з прив`язкою кожного окремого об`єкта, відображенням благоустрою та інженерного забезпечення майданчика в М 1:500.

За приписами п. 14 Правил № 227 орган містобудування та архітектури перевіряє відповідність паспорта прив`язки малої архітектурної форми державним будівельним нормам і видає суб`єкт) підприємницької діяльності дозвіл па розміщення малої архітектурної форми в тижневий термін після подання до органу містобудування та архітектури документів, визначених у пункті 3.

У відповідності до п. 14 Правил № 227 дозвіл па розміщення малої архітектурної форми (далі - дозвіл), складений за формою згідно з додатком 2, - документ, що дає право суб`єкту підприємницької діяльності на розміщення малої архітектурної форми, який видається органом містобудування та архітектури за умови виникнення права па земельну ділянку (форма дозволу додається).

Враховуючи аналіз вищенаведених норм, суд зазначає, що за загальними правилами розміщення тимчасової споруди (кіоску) у м. Суми в 2005 році здійснювалось на підставі дозволу органу містобудування та архітектури, за умови наявності розробленого паспорта прив`язки малої архітектурної форми, який складається з плану прив`язки малої архітектурної форми та благоустрою майданчика па топографо-геодезичній основі у М 1:500, креслення фасадів об`єкта з кольоровим вирішенням у М 1:200; креслення вузлів підключення до інженерних мереж у М 1:100 (при потребі).

Судом встановлено, що згідно з договором оренди земельної ділянки, укладеного 13.02.2006 між позивачем та Сумською міською радою, ТОВ «Техноінвесткомплект» отримало в користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м.Суми, вул.Прокоф`єва , під розміщення торгівельного кіоску (а.с. 130-134).

Вказаний договір оренди укладався терміном до 29.12.2015, однак згідно з рішенням Господарського суду Сумської області від 13.06.2016 № 920/573/16 був поновлений на той самий строк та на тих самих умовах згідно з додатковою угодою (строк дії договору по 15.10.2025 (а.с. 138-147).

Відповідно до копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №71253474 у користуванні ТОВ "Техноінвесткомплект" на праві оренди до 15.10.2025 знаходиться земельна ділянка з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована за адресою: Сумська область, м. Суми, вул. Прокоф`єва (а.с. 23-24).

Також, в обґрунтування своєї позиції по справі позивач надав суду копії наступних документів: паспорт на тимчасову споруду зупинка по вул. Прокоф`єва (а.с.18-20), дозвіл на розміщення малої архітектурної форми №39, виданий 17.04.2006 (а.с.17), витяг з рішення виконавчого комітету Сумської міської ради "Про встановлення та облаштування зупинок громадського транспорту" від 17.08.2005 № 441 (а.с. 21-22).

У судовому засіданні представником позивача було надано для огляду оригінал дозволу на розміщення малої архітектурної форми №39 від 17.04.2006, виданий управлінням архітектури та містобудування Сумської міської ради, копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с.17).

Крім того, в судовому засіданні під час розгляду справи по суті 23.03.2021 був допитаний в якості свідка ОСОБА_2 .

З пояснень свідка ОСОБА_2 судом встановлено, що вказана особа перебувала на посаді головного архітектора м. Суми - начальника управління архітектури та містобудування Сумської міської ради в 2006 році. На час виникнення спірних відносин місцевими органами влади був проведений аукціон та виділено майданчики для установлення на цих майданчиках малих архітектурних форм, після чого проведено процедуру виділу земельних ділянок та процедуру оформлення дозволів на розміщення малих архітектурних форм, в тому числі, оформлення такого дозволу ТОВ "Техноінвесткомплект".

Також ОСОБА_2 підтвердив, що на оригіналі дозволу на розміщення малої архітектурної форми №39 від 17.04.2006, наданого представником позивача для огляду в судовому засіданні суду, проставлений його власноручний підпис.

Крім того свідок пояснив, що на той час (2006 рік) був великий обсяг виданих суб`єктам господарської діяльності дозвільних документів та форма цих дозволів є відповідною до форми, встановленою інструкціями того часу. Оскільки така форма була спрощеною, порівняно з нинішньою формою дозволу, таким чином вказані дозволи видавались не на бланку Сумської міської ради.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача, що дозвіл на розміщення малої архітектурної форми №39 від 17.04.2006 оформлений не на відповідних бланках управління архітектури та містобудування Сумської міської ради та із зазначенням іншого номеру телефону, що не належав Управлінню.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності діють змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі наданих в судовому засіданні пояснень свідка, а також враховуючи надання представником позивача для огляду оригіналу дозволу на розміщення малої архітектурної форми №39 від 17.04.2006, виданого управлінням архітектури та містобудування Сумської міської ради, суд дійшов висновку, що у позивача наявні всі необхідні документи, які підтверджують законність розміщення ним тимчасової споруди за адресою: м.Суми, вул.Прокоф`єва (зупинка громадського транспорту №124 "вул.Прокоф`єва", а тому підстави для її демонтажу відсутні.

Суд також зауважує, що статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Європейський суд з прав людини у рішеннях у справах «Стретч проти Сполученого Королівства» та «Ісмаїлов проти Російської Федерації» наголошує на одному з обов`язкових критеріїв правомірності втручання у право мирного володіння майном - його «пропорційності», «справедливій рівновазі» між суспільним та приватним інтересами. Складові цього критерію не є універсальними (абсолютними), оскільки не існує чіткого, виключного переліку обставин, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення цієї «справедливої рівноваги».

«Пропорційність» є оціночною категорією і повинна встановлюватися щодо конкретного суб`єкта в кожній окремій справі на підставі тих обставин і фактів, що встановлені судом безпосередньо. Підґрунтям для висновку про додержання балансу інтересів, якщо втручання в право особи на мирне володіння майном має місце, повинен бути результат вивчення спірної ситуації, а не загальні приписи чи цитати, вирвані з контексту рішення Європейського суду з прав людини.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном не може вважатися виправданим, якщо порушення закону має суто формальний характер. Разом із тим, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» в жодному разі не є достатньою перешкодою для витребування в особи незаконно й недобросовісно відчуженого майна. Аналогічно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Російської Федерації» не свідчить про те, що в Україні порушники митних правил повинні звільнятися від додаткового адміністративного стягнення (конфіскації) за нормою національного закону (наприклад, ст. 471 Митного кодексу України), яка не суперечить Конвенції та визнається Європейського суду з прав людини допустимою частиною регуляторного механізму держави, що відповідає загальним інтересам суспільства.

Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці Європейського суду з прав людини дістають правову охорону як майно. Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Європейського суду з прав людини розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Автономне поняття «законні очікування» не може протиставлятися положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України про пріоритетність забезпечення правового порядку. Практикою Європейського суду з прав людини і міжнародних арбітражів визнається, що принцип обґрунтованого очікування не може заперечувати право держав змінювати своє законодавство.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Якщо судом установлено незаконність набуття права власності, відсутні підстави застосовувати концепцію «легітимних очікувань» або надати їй перевагу порівняно з нормами ст. 19 Конституції України та Цивільного кодексу України про набуття права власності.

Таким чином, складовою захисту права особи на мирне володіння своїм майном, гарантованого ст. 1 Першого протоколу, є превентивні способи захисту права власності. Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України суб`єктивне право має бути захищено в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Превентивний захист права власності допускається в разі існування загрози порушення права, яка має носити реальний характер і бути доведена в кожному конкретному випадку.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

На переконання суду, доводи відповідача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Відповідно до приписів ч.ч.1,5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР територіальним громадам міст, зокрема, належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, землю, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Статтею 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів зокрема, є органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

Статтею 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження у галузі будівництва, зокрема:

- надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності";

- здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу;

- здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності будинків і споруд незалежно від форм власності в районах, що зазнають впливу небезпечних природних і техногенних явищ та процесів;

- вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування.

Суд зазначає, що враховуючи затвердження результатів проведеного конкурсу на право оренди земельних ділянок під розміщення малих архітектурних форм на зупинках громадського транспорту згідно з рішенням міської ради від 05.07.2005 № 1271- МР «Про проведення конкурсу та надання в оренду земельних ділянок під розміщення малих архітектурних форм та схеми розміщення зупинок громадського транспорту в м. Суми, земельні ділянки під якими включені в цей конкурс, виконавчий комітет Сумської міської ради дозволив встановлення та облаштування зупинок громадського транспорту суб`єктам підприємницької діяльності, переможцям конкурсу, зокрема до яких належав ТОВ "Техноінвесткомплект" по проведенню конкурсу на право оренди земельних ділянок під розміщення малих архітектурних форм на зупинках громадського транспорту згідно з рішенням від 17.08.2005 №441. На підставі вказаного рішення було зобов`язано управління архітектури та містобудування міської ради ( ОСОБА_2 ) та правове управління міської ради ( ОСОБА_3 ) розробити типовий дозвіл виконавчого комітету міської ради на встановлення та облаштування зупинок громадського транспорту у м. Суми.

Дозвіл на розміщення малої архітектурної форми №39 від 17.04.2006, виданий управлінням архітектури та містобудування Сумської міської ради, був оглянутий судом та врахований як належний та достовірний доказ.

Таким чином, факт відсутності у позивача на момент прийняття оскаржуваного рішення дозвільних документів на розміщення тимчасових споруд відповідачем не доведено.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що у позивача наявні всі необхідні документи, які підтверджують законність розміщення ним тимчасової споруди, а тому підстави для її демонтажу відсутні, у зв`язку із чим оскаржуване позивачем рішення суб`єкта владних повноважень є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно ст. 139 КАС України судові витрати в тому числі і судовий збір підлягають відшкодуванню в разі задоволення позову, або пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 2102 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноінвесткомплект" до Виконавчого комітету Сумської міської ради, третя особа - Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту додатку до рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 додатку до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 22.10.2020 №525 «Про демонтаж незаконно встановлених/розміщених елементів благоустрою, тимчасових (металевих) гаражів, тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення на території міста Суми» щодо демонтажу тимчасової споруди у складі зупинки громадського транспорту № 105 «Технічне училище» по вул. Прокоф`єва.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноінвесткомплект" (вул. Петропавлівська, 76, кв. 4, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 33389699) за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Сумської міської ради (майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 04057942) суму судового збору у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 31.03.2021.

Суддя Н.В. Савицька