Рішення № 95912009, 31.03.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2021 року Справа № 480/487/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Діски А.Б., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/487/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), через свого представника - адвоката Страшка Євгена Володимировича, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" (далі - відповідач), в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

2. Стягнути з Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 15166,60 грн.

Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що у період з 04.02.2002 по 03.12.2020 він проходив службу на різних посадах Державної кримінально-виконавчої служби України. Під час звільнення позивача зі служби відповідачем не була проведена виплата грошової компенсації за неотримане речове майно на загальну суму 15166,60 грн. На думку позивача, бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації вартості за неотримане майно є протиправною, оскільки право позивача на неї передбачено чинним законодавством.

Ухвалою суду від 19.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

До суду від відповідача надійшов відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах буджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Державна установа "Сумський слідчий ізолятор" вживала всіх дієвих заходів, які були направлені на реалізацію прав позивача на отримання грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, проте кошти для виплати компенсації за неотримане речове майно на рахунок відповідача ще не надійшли.після надходження видатків буде проведена виплата, оскільки державна установа "Сумський слідчий ізолятор" не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати при наявності відповідних кошторисних асигнувань.

На виконання вимог ухвали суду від 15.03.2021 відповідачаем до суду подано заяву позивача про виплату грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.

На час розгляду справи відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.

Суд, перевіривши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Наказом начальника державної установи "Сумський слідчий ізолятор" "Про особовий склад" від 03.12.2020 № 154/ОС-20 позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за ст. 77 п. 1 пп. 7 Закону України "Про Національну полію" (за власним бажанням) 08.12.2020 (а.с. 6).

Згідно із довідкою Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" від 03.12.2020 № 7 розмір грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна складає 15166,60 грн. (зворотній бік а.с. 22).

Позивач звернувся із заявою від 08.12.2020 на ім`я начальника державної установи "Сумський слідчий ізолятор", у якій просив виплатити грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна особистого користування (а.с.36).

Листом від 09.12.2020 № 14/07266/Г-587 відповідач повідомив позивача, що йому здійснено нарахування грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна на загальну суму 15166,60 грн., які будуть виплачені при наявності коштів (а.с. 7).

Тобто, під час звільнення грошову компенсацію замість належних до видачі предметів речового майна за час проходження служби не було виплачено, що не заперечується відповідачем.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок №578), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Пунктом 23 Порядку визначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", державної установи "Центр пробації" відповідно до їх закупівельної вартості.

Згідно із пунктом 27 Порядку №578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Відповідно до п. 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Суд зазначає, що згідно з довідкою Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" від 03.12.2020 № 7 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, загальна сума компенсації позивачу складає 15166,60 грн. (зворотній бік а.с. 22).

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 08.12.2020, у якій просив виплатити таку грошову компенсацію (а.с.36). Отже на час звільнення позивача зі служби він мав право на грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна, які не отримав в період проходження служби.

При цьому, відповідач не заперечує факт наявності вказаної заборгованості, однак, вказану суму станом на момент розгляду справи відповідачем не відшкодовано.

Доводячи необґрунтованість позовних вимог, відповідач вказує на відсутність коштів та той факт, що бюджетні асигнування на компенсацію за речове майно установі виділені не були. Вказані доводи не ґрунтуються на нормах законодавства, яке регулює спірні правовідносини, оскільки виплата компенсації при звільненні не поставлена в залежність від наявності бюджетних асигнувань на відповідні цілі, а відтак не може бути підставою позбавлення позивача визначеного законом права на компенсацію вартості речового майна.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Кечко проти України", "Сук проти України").

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007).

У рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 15166,60 грн., яка не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 12.01.2021 №12/01, укладений між позивачем та адвокатом Страшком Євгеном Володиморовичем (а.с. 9-10) та копію додаткової угоди до нього від 13.01.2021; опис виконаних робіт в якому вказано, що сума вартості робіт є фіксованою та складає 1500 грн., квитанцію від 13.01.2021 про отримання від ОСОБА_1 за додатковою угодою до договору про надання правової допомоги №12/01 від 12.01.2021 грошових коштів в розмірі 1500 грн. (а.с.12).

Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.

З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 400,00 грн.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 908,40 грн. сплаченого за квитанцією №0.0.1977114786.1 від 15.01.2021 (а.с. 3) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 400,00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Стягнути з Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" (40002, м. Суми, проїзд Гайовий, 19, ідентифікаційний код 08565090) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження служби речове майно у розмірі 15166,60 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 400,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Сумський слідчий ізолятор" (40002, м. Суми, проїзд Гайовий, 19, ідентифікаційний код 08565090).

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.Б. Діска