Рішення № 95911876, 30.03.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 березня 2021 року м. Рівне №460/8473/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доВійськової частини А1671 про визнання протиправною бездіяльність відповідача, зобов`язання вчинити певні дії, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини А1671 (далі - відповідач), в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 09.06.2017.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що наказом від 09.06.2017 за № 140 Військової частини А1671 Міністерства оборони України, позивача звільнено з військової служби в запас за підпунктом "а" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту) та на направлено для зарахування на військовий облік. Однак, на день прийняття наказу про припинення контракту, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту". Таким чином, відповідач вчинив протиправні дії щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік. Відтак з мотивів наведених у позові, позивач просив суд позов задовольнити повністю (а.с. 1-4).

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов, яким не визнає позовні вимоги. Зазначає, що приписами абз.3 п.14 ст.10-1 вказаного Закону, передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Матеріали справи не містять доказів оскарження звільнення позивача та/або наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а відтак станом на момент прийняття наказу командира військової частини А1671 (по стройовій частині) від 09.06.2017 №140 солдат ОСОБА_1 погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків. Крім того, підставою для отримання права на відпустку передбачену п.12, ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік є статус учасника бойових дій. Підтвердженням отримання статусу учасника бойових дій з відповідним правом на пільги встановленим законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій є відповідне посвідчення. Матеріали справи містять копію посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_1 , відповідно до якого позивач отримав статус учасника бойових дій - 30.04.2015, а відповідно з 2015 року і пільги передбачені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 15-19).

Враховуючи, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Копією довідки від 12.06.2017 № 504 стверджено, що позивач дійсно в період з 19.05.2014 по 29.07.2014, з 23.09.2014 по 13.11.2014, з 23.12.2014 по 10.04.2015, з 29.07.2015 по 18.12.2015, з 05.11.2016 по 23.01.2017, з 28.03.2017 по 02.06.2017 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області(а.с.9).

Відповідно до п.1 копії витягу з наказу командира військової частини А1671 (по стройовій частині) від 09.06.2017 № 140, старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом "а" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту) та на направлено для зарахування на військовий облік (а.с.8).

Відповіддю від 02.11.2020 № 3/956 відповідач на заяву позивача від 23.10.2020 щодо виплати компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій, повідомив, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток ОСОБА_1 , не виплачувалася(а.с.11).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 по 2017 роки, позивач звернувся із захистом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до преамбули Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII) - цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до положень ч. 1 ст.1-2 вказаного Закону, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із п. 12 ст. 12 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон України від 05.11.1996 № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 цього Закону, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8 ст.10-1 Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Приписами абз.3 п.14 ст.10-1 вказаного Закону, передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст.10-1 Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст.10-1 Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст.10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06.12.1991 № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони України від 06.12.1991 № 3543-XII та Закон України від 21.10.1993 № 1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону України від 06.12.1991 № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закон України від 21.10.1993 № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону України від 06.12.1991 № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України від 20.12.1991 №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується Законом.

Поміж тим, пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України № 504/96-ВР та пунктом 12 ч.1 ст. 12 Закону України № 3551-ХІІ.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією наведеною у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18. А тому враховуються при вирішенні цієї справи в силу приписів ч.5 ст. 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

У позовній заяві позивач зазначив, що на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту".

Так зі змісту пункту 1 витягу з наказу від 09.06.2017 за № 140 командира військової частини А1671, яким припинено контракт про проходження старшим солдатом ОСОБА_1 , у зв`язку із закінченням строку контракту, не встановлено, що йому виплачувалася грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2014 по 2017 роки. Протилежного відповідачем для суду не надано.

Твердження відповідача з приводу того, що матеріали справи не містять доказів оскарження звільнення позивача та/або наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а відтак станом на момент прийняття наказу командира військової частини А1671 (по стройовій частині) від 09.06.2017 №140 солдат ОСОБА_1 погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків, судом відхиляються за безпідставністю, оскільки обов`язок щодо виплати додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій покладається на відповідача під час проходження військовослужбовцем служби, і не залежить від ініціювання процесу оскарження бездіяльності щодо не виплати певних сум, у зв`язку із звільненням зі служби.

Також, висновки відповідача з приводу відсутності права на отримання додаткової відпустки, оскільки копію посвідчення учасника бойових дій позивач отримав - 30.04.2015, то і відсутні підстави для виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, - судом відхиляються за безпідставністю, позаяк посвідчення учасника бойових дій позивачу видано 30.04.20150. Проте, копією довідки від 12.06.2017 № 504 стверджено, що позивач в період з 19.05.2014 по 29.07.2014, з 23.09.2014 по 13.11.2014, з 23.12.2014 по 10.04.2015, з 29.07.2015 по 18.12.2015, з 05.11.2016 по 23.01.2017, з 28.03.2017 по 02.06.2017 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України. Відтак, у позивача виникло право на отримання пільг, передбачених законодавством України як учаснику бойових дій з 2014 року.

Таким чином, суд дійшов висновку про допущення протиправної бездіяльності зі сторони відповідача, а тому необхідно визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.06.2017.

Крім того, суд звертає увагу також на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 справи "Сук проти України" від 10.03.2011 року, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Враховуючи наявність порушеного права позивача, суд дійшов висновку про необхідність також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014-2017роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.06.2017.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, в даному випадку на відповідача.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не обґрунтував безпідставність заявлених позивачем вимог, натомість позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, то поданий позов необхідно задовольнити повністю.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для розподілу судового збору, відповідно до ст. 139 КАС України - у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Військової частини А1671 (вул. Соборна, 231,м. Рівне,33001, код ЄДРПОУ 07726579) про визнання протиправною бездіяльність відповідача, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1671 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 09.06.2017.

Зобов`язати Військову частини А1671 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 09.06.2017.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 30 березня 2021 року

Суддя Д.П. Зозуля