Рішення № 95911809, 31.03.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/722/21Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду 01.02.2021 надійшов позов Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) до управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (надалі по тексту також - відповідач), у якому позивач просив:

- скасувати наказ УДМС України в Полтавській області від 23.10.2020 №162 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати відповідача прийняти та розглянути заяву Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що спірне рішення прийняте відповідачем без врахування всіх обставин, якими позивач обґрунтовував наявність підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Звертав увагу на те, що ним надані достатні та переконливі свідчення про побоювання повернення до країни громадянської належності з огляду на політичні та релігійні переслідування, а також загальну інформацію щодо країни походження.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

24 лютого 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 16-21/, в якому представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що заява позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованою та що відсутні умови, визначені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту". Позивач мотивує свою заяву про набуття статусу біженця побоюваннями переслідування у рідній країні через відкриття проти нього сфальсифікованих кримінальних справ за обвинуваченнями рідного дядька, який має політичний вплив, проте жодних доказів на підтвердження цьому не надав. Крім того, наведені позивачем факти можуть кваліфікуватися як дискримінація за сімейними обставинами, а не як переслідування внаслідок расової, національної та релігійної належності, політичних поглядів тощо. З огляду на відсутність обставин, за яких позивачу загрожує переслідування, застосування смертної кари або вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, відсутні умови, визначені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", для надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. А відтак, відповідачем правомірно винесений наказ №162 від 23 жовтня 2020 року про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач своїм правом на надання відповіді на відзив не скористався.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Народної Республіки Бангладеш 07.08.2017 звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 17.11.2017 №427-17 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись із зазначеним рішенням, заявник оскаржив його у судовому порядку. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2018 по справі №816/2279/17 у задоволенні адміністративного позову громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено /http://reestr.court.gov.ua/Review/72390139/. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 апеляційну скаргу залишено без задоволення /http://reestr.court.gov.ua/Review/74134616/. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 касаційну скаргу залишено без задоволення /http://reestr.court.gov.ua/Review/85804103/.

Повторно ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до УДМС України в Полтавській області 23 жовтня 2020 року /а.с. 29-31/.

За результатами такого звернення прийнято наказ УДМС України в Полтавській області від 23.10.2020 №162 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту /зв. а.с. 41/.

Повідомленням про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту УДМС України в Полтавській області № 1 від 15.01.2021 позивача повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту /а.с. 9/.

Не погоджуючись з таким наказом, позивач звернувся до суду.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (надалі - Закон №3671-VI).

За змістом статті 1 названого Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Таке ж саме визначення терміну "біженець" містить і підпункт 2 пункту "А" статті 1 Конвенції про статус біженців від 28.07.1951, до якої Україна приєдналася згідно із Законом від 10.01.2002 №2942-III.

Таким чином, поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, а саме: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності, або за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) такі побоювання мають бути пов`язані з ознаками расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно із визначенням, наведеним у пункту 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Як визначено частиною першою статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

А відповідно до частини другої цієї статті, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

В силу частини шостої тієї ж статті центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Порядок оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначений статтею 7 Закону №3671-VI, відповідно до частини першої якої оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

У силу частини сьомої статті 7 Закону №3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою статті 8 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (надалі - Правила №649).

Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

За змістом пункту 3.1 Правил №649 у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 5); в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; (...) ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 8), та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, записує за його вказівкою прізвище, ім`я, по батькові та інші про нього дані до встановлення особи, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою (додаток 9); е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника (додаток 10); є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи; ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі; з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Згідно з пунктом 4.1 Правил №649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності); б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13). У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником.

У силу пунктів 4.3, 4.4 Правил №649 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень: а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом територіального органу ДМС (додаток 14).

Зі змісту наказу від 23.10.2020 №162 судом встановлено, що позивачу відмовлено у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з раніше прийнятим стосовно позивача ДМС України рішенням від 17.11.2017 № 427-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивачем не заперечується дійсність такого рішення як станом на момент винесення спірного наказу, так і станом на дату звернення до суду з даним позовом.

Такий наказ вмотивований положеннями частини шостої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відповідно до положень якого може бути прийнято рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, в разі, якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Доказів зміни відповідних умов суду надано не було.

Крім того, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Київським районним відділом у м. Харкові ГУДМС України в Харківській області 22 лютого 2020 року виявлений факт порушення правил перебування в Україні громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , про що складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МПТ №000598 /а.с. 32/.

22 лютого 2020 року Київським районним відділом у м. Харкові ГУДМС України в Харківській області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МХК 000600 /а.с. 33/, якою на ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 203 КУпАП накладено штраф у розмірі 1700,00 грн за порушення частин першої, третьої статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Штраф сплачений позивачем у повному розмірі, що підтверджено квитанцією від 22 лютого 2020 року №55930674 /а.с. 34/.

Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до компетентного органу 23 жовтня 2020 року, тобто після виявлення органами УДМС України його незаконного перебування на території України.

Також, за час перебування на території України ОСОБА_1 скоєно кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 332 КК України (організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України).

Так, вироком Мостинського районного суду Львівської області від 08.07.2019 у справі № 448/963/19 (провадження №1-кп/448/150/19) вирішено затвердити угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні №22019140000000038 від 25 червня 2019 року, укладену 27 червня 2019 року між прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Львівської області Єсипчук Сергієм Миколайовичем та підозрюваним ОСОБА_1 . ОСОБА_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України та призначити узгоджене сторонами покарання - 5 (п`ять) років позбавлення волі, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю. Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 , від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 2 (два) роки, якщо він протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки /зв.а.с. 37-39/.

Додатково суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Крім того, пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні.

Таким чином, обов`язок доказування наявності фактів переслідувань покладається на заявника. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Так, позивачем не наведено жодних інших, аніж наводились при зверненні у 2017 році обґрунтувань визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Суд зауважує, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або зазнати серйозної шкоди, пов`язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.

Побоювання особи є власним оціночним (суб`єктивним) судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. В той же час ситуація у країні походження є об`єктивним доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним станом у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. При цьому побоювання можуть ґрунтуватися не лише на власному досвіді біженця, а й на досвіді інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо). Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватися від біженця та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі №440/134/19 та від 21 листопада 2019 року у справі №816/2279/17, які враховуються судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Матеріали міграційної справи ОСОБА_1 не вказують на наявність обґрунтованих обставин того, що позивач під час перебування в країні походження чи перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності зазнає переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме: за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Під час анкетування та проведення співбесіди в органі міграції конкретних фактів політичного переслідування позивач не навів; про зміну віросповідання не заявляв; про побоювання повертатись в країну своєї громадянської належності саме з підстав переслідування за ознаками політичної та/або релігійної приналежності не зазначав; про неможливість судового оскарження вироків у кримінальних справах за законодавством Бангладеш не повідомляв, а посилався виключно на конфліктні відносини зі своїм дядьком.

Оскільки позивачем не наведено конкретних фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, смертної кари та нелюдського поводження, надані позивачем відомості свідчать про те, що до міграційного органу позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно з метою легалізації свого статусу в Україні.

На користь цього висновку суду свідчать факти, встановлені вироком Мостинського районного суду Львівської області від 08.07.2019 у справі № 448/963/19 (провадження №1-кп/448/150/19) в частині скоєння позивачем кримінального правопорушення, передбачене ч.2 ст. 332 КК України (організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України).

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що за результатами розгляду відомостей, наведених позивачем у заяві-анкеті, та співбесід останнього з посадовими особами відповідача не встановлено об`єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в Народній Республіці Бангладеш жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань або жертвою застосування смертної кари, виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання, та не наведення будь-яких нових обставин, ніж ті з якими вже звертався раніше, що у свою чергу свідчить про відсутність у заявника передумов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) визначено відмінність економічного мігранта від біженця, а саме якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи, зібрані докази та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд доходить висновків про відсутність підстав для надання громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, та про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 37829297) про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г.Ясиновський