Рішення № 95911623, 31.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1228/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув у порядку письмового провадження в м. Одеса за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 2138 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення та середнього заробітку за весь час затримки по виплаті індексації

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 2138 за результатом розгляду якого позивач просить суд:

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 2138 щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року (включно) проходження військової служби ОСОБА_1 протиправною;

Стягнути з Військової частини 2138 на користь ОСОБА_1 47 689,37 грн. індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року (включно);

Стягнути з Військової частини 2138 - 62 818,37 грн. середнього заробітку за весь час затримки по виплаті індексації з 18 вересня 2018 року по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що він проходив військову службу в Державній прикордонній службі України Південного регіонального управління Військової частини 2138. За період з липня 2015 року по лютий 2018 року (включно) відповідачем не здійснювалося нарахування та виплата індексації грошового забезпечення. При цьому, згідно з довідкою ВЧ 2138, сума нарахованої індексації за вказаний період складає 47 689,37 грн. В свою чергу, позивач зазначає, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Ухвалою суду від 01.02.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

04.03.2021 року від представника відповідача, ВЧ 2138, надійшов відзив на адміністративний позов, з огляду на який відповідач зазначає, що у лютому 2021 року позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року у сумі 47 689,37 грн. Представник відповідача зазначає, що норми КЗпП України не розповсюджуються на військовослужбовців. Виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні переліку підстав, визначених у Порядку № 100.

Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.

ОСОБА_1 проходив військову службу у 26 прикордонному загоні Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

З огляду на зміст наказу Начальника 26 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 336-ОС від 17.09.2018 року, позивача звільнено з військової служби 17.09.2018 року.

При цьому, наказом № 336-ОС від 17.09.2018 року не передбачено виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року включно.

Згідно з довідкою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 2015-2018 роки у військовій частині 2138, сума нарахованої позивачу індексації грошового забезпечення складає 47689,37 грн. (арк. с. 9).

Суд встановив, що згідно з розрахунково-платіжною відомістю № 12 від 18.02.2021 року за лютий 2021 року та платіжним дорученням № 194 від 19.02.2021 року, ВЧ 2138 здійснила виплату 19.02.2021 року ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року у сумі 46 974,03 грн. (47689,37 грн. - утриманий військовий збір у сумі 715,34 грн.)

Таким чином, суд встановив, що станом на час вирішення спору по суті відповідачем вчинено дії щодо виплати позивачу нарахованої суми індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року (включно) у зв`язку із чим, вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності військової частини 2138 щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року (включно) проходження військової служби ОСОБА_1 та стягнення з Військової частини 2138 на користь ОСОБА_1 47 689,37 грн. індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по лютий 2018 року (включно) до задоволення не належать.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь 62 818,37 грн. середнього заробітку за весь час затримки по виплаті індексації з 18 вересня 2018 року по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України затверджено постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Вказані нормативно-правові акти не визначають підстави та порядок відшкодування військовослужбовцям за затримку виплати належних сум грошового забезпечення, у зв`язку із чим в таких випадках мають застосовуватися норми трудового законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд наголошує, що стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Як встановлено судом, позивача 17.09.2018 року було звільнено з військової служби та проведено з ним розрахунок при звільненні.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не виплачена належна йому сума індексації в день звільнення, вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є такою, що належить до задоволення.

Щодо суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, яка має бути стягнута з відповідача на користь позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено з військової служби з 18.09.2018 року, а виплата індексації та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідачем здійснена у повному обсязі лише 19.02.2021 року, строк затримки розрахунку складає 885 днів.

При визначенні належної до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує висновки Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 та застосовує критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням таких обставин, як розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд встановив, що з огляду на довідку № 3 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2018 року по вересень 2018 року, грошове забезпечення позивача за липень та серпень 2018 року склало: 14 973,20 +14 973,20 = 29 946,40 грн. Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає: 483,00 грн.

Недоплачена позивачу сума становить 47 689,37 грн.

Середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить: 483,00 грн. х 885 днів = 427455,00грн.

Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 47689,37 грн./427455,00грн. (сума нарахованої індексації /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,112.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 483,00 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 0,112 х 885 (робочих днів затримки розрахунку) = 47874,96 грн.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд робить висновок, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 47874,96 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд робить висновок, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 205, 243, 245, 246, 250, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 2138 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення та середнього заробітку за весь час затримки по виплаті індексації.

Стягнути з Військової частини 2138 (код ЄДРПОУ 14321386) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18.09.2018 року по 19.02.2021 року у розмірі 47689,37 грн. (сорок сім тисяч шістсот вісімдесят дев`ять гривень тридцять сім копійок).

В іншій частині позову - відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Військова частина 2138 (код ЄДРПОУ 14321386, адреса: вул. Левітана, 113, м. Одеса, 65121)

Повний текст рішення складений та підписаний судом 31.03.2021 року.

Суддя Н.В. Бжассо