Рішення № 95908368, 24.03.2021, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/1977/20

Провадження № 2/553/18/2021

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24.03.2021м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді - Тимчука Р.І.,

за участю секретаря - Лунич Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтави цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЖЕНЕВА», треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

У С Т А Н О В И В:

Позивач 18 вересня 2020 року звернулася до суду з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «ЖЕНЕВА», треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Від представника позивача адвоката Ольшанської О.Б. надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Від відповідача надійшов відзив, заперечують проти задоволення позову в повному обсязі, просять відмовити. (а.с.19-25)

Не з`явилися треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович, не повідомивши суду про причини своєї неявки.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що у 2013 році між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум банк» було оформлено кредитну картку (сума овердрафту 6000 або 7000 грн. точна сума у анкеті е вказувалася). Спочатку кредитні кошти вона повертала, але потім погашення припинила. А згодом і сам банк було ліквідовано. З того часу аж до дня звернення до суду на її адресу жодних вимог чи претензій не надходило. Лише в кінці серпня 2020 року позивач отримала листа від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович, у якому була постанова від 17.08.2020 про звернення стягнення на її заробітну плату. (а.с.7)

16.07.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем було вчинено виконавчий напис №12476 від про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЖЕНЕВА» 53 255 грн 79 коп.

Кредитні кошти у 2013 році ОСОБА_1 отримувала в ПАТ «Платинум банк», лише з постанови про звернення стягнення на її заробітну плату, позивач дізналася про зміну кредитора.

Також слід зазначити, що виконавчий напис вчинено за договором, право вимоги за яким настало у 2014 році, що свідчить про порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, оскільки відповідачем пропущений трьохрічний строк, на протязі якого він міг звернутися із заявою про вчинення оскаржуваного виконавчого напису.

Вказане свідчить про відсутність безспірності вимог відповідача.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року; якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Відповідно до п.п.2.1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012р.№296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.02.2012р.за№282/20595 встановлено, що для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

За змістом п.п.3.1, 3.2 глави 16 вказаного Порядку, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років,а у відносинах між підприємствами,установами та організаціями-не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів,затвердженим постановою КМУ від 29.06.99 № 1172.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року (№К/800/6492/17, №К/800/7651/17), визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/20084/14 (провадження № 11-174ас18) відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Отже, оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 16 липня 2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, постановлення ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року та постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, на підставі якого вчинений виконавчий напис нотаріуса, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Вказаної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.04.2020 по справі № 158/2157/17 (провадження № 61-14105 св 18).

Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. За таких обставин суд мав задовольнити позов у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Таким чином, з врахування приписів статті 87 Закону України «Про нотаріат», нотаріус не мав законних підстав для вчинення оскаржуваного виконавчого напису.

Тобто, на момент вчинення приватним нотаріусом оскаржуваного виконавчого напису (16.07.2020), Кредитний договір, за яким начебто боржником допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, не входив до Переліку документів.

Також з наведених положень статтей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» п.п.2.1, 3.1, 3.2 глави 16 розділу ІІ Порядку можна дійти висновку, що відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі підлягає встановленню, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, у разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

При цьому, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, розгляд справи не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Відповідно до ч.1 ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Крім того необхідно зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 527 ЦК України кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Необхідно зазначити, що відповідно до ч.2 ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Відповідно до ч.2 ст. 517 Цивільного кодексу України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Ч.1ст.613 Цивільного кодексу України передбачає , що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Ч. 4 ст. 613 Цивільного кодексу України передбачає, боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Позивач не отримувала жодних документів про відступлення права вимоги, а отже у неї не виникло обов`язку перед відповідачем щодо погашення вказаного боргу.

Відповідно до норм ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 50 Закону України “Про нотаріат” нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржується до суду, право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, права та інтереси якої стосуються такі дії.

Враховуючи вищевикладене, та зважаючи на те, що на час вчинення виконавчого напису не було належним чином встановлено безспірності вимог відповідача до позивача, а отже виконавчий напис не може вважатися таким, що не потребує додаткового доказування, а відтак не підлягає примусовому виконанню.

Ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання.

Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив вказані вище норми закону. Розрахунок суми боргу у виконавчому напису зроблено відповідачем одноособово та без будь-яких обґрунтувань розміру сум заявлених до стягнення.

З виконавчого напису вбачається, що його було вчинено без розрахунку заборгованості, а якщо такий розрахунок і надавався, то він був підготований відповідачем, що є відображенням його односторонніх арифметичних розрахунків і не може бути доказом безспірності грошових вимог відповідача до позивача.

Отже, нотаріус, не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, та безспірності характеру правовідносин, тому вказаний виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає виконанню.

За викладених обставин, у приватного нотаріуса Горай О.С. не було правових підстав для вчинення оскаржуваного позивачем виконавчого напису, оскільки нотаріусом порушено процедуру його вчинення, а надані відповідачем документи не підтверджують безспірність заявленої до стягнення суми боргу.

Також, суду не вдалося встановити, які документи надавалися приватному нотаріусу Горай О.С. для вчинення виконавчого напису. Також приватним нотаріусом не виконано ухвалу суду про витребування доказів від 20.10.2020, яка неодноразово направлялася останньому.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що є достатні правові підстави вважати виконавчий напис від 16 липня 2020 року, вчиненим з порушенням вимог законодавства та таким, що не підлягає виконанню, а позов обгрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Щодо стягнення судових витрат, то суд приходить до наступних висновків.

Позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп.

Оскільки суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, то з відповідача підлягають стягненню і понесені позивачем витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн 80 коп.

Щодо витрат на правову допомогу судом встановлено таке.

Позивач просить стягнути з відповідача на її користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.

Відповідач у відзиві просить суд відмовити у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу, так як не погоджується з такою сумою.

У постанові Верховного суду від 21.07.2020 по справі №915/1654/19 вказано, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18. При цьому Касаційний господарський суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн є неспівмірними та не відповідають принципу розумності, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на правову допомогу лише в розмірі 1 500 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 34, 36, 87, 88 ЗУ «Про нотаріат», ст. 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЖЕНЕВА», треті особи: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клименко Роман Васильович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню – задовольнити в повному обсязі.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №12476 від 16.07.2020 вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЖЕНЕВА» 53 255 грн 79 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЖЕНЕВА» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 грн 80 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 1 500 грн., а всього 2 340 грн 80 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі до Полтавського апеляційного суду апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиР. І. Тимчук