Рішення № 95903992, 24.03.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.03.2021 Справа № 920/1236/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи №920/1236/19

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Універмаг "Луцьк"

(проспект Волі, 1, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 01557325),

до відповідача: Сумської міської ради (майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40030,

код ЄДРПОУ 23823253),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у м. Сумах

Сумської області (вул. Троїцька, 8, м. Суми, 40022,

код ЄДРПОУ 37970593),

про стягнення 1 013 822 грн. 60 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: Хітько В.М.,

від відповідача: Петрова Л.П.,

від третьої особи: не прибув.

Суть спору: Позивач відповідно до вимог позовної заяви від 13.12.2019, просить суд стягнути з міського бюджету міста Суми шляхом списання з відповідного рахунку, відкритого в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Сумах Сумської області на користь позивача шкоду у розмірі 1013822 грн. 60 коп., завдану позивачу в наслідок прийняття Сумською міською радою 20.06.2018 рішення №3577-МР "Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми", яким неправомірно встановлено на 2019 рік для торгових центрів, універмагів та магазинів ІІ зони розміщення, власниками яких є юридичні особи, що зареєстровані за межами міста Суми, дискримінаційну та незаконну ставку податку на нерухоме майно у розмірі 1,5% від розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.м., а також стягнути з міського бюджету міста Суми шляхом списання з відповідного рахунку, відкритого в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Сумах Сумської області на користь позивача судові витрати за подання даного позову в розмірі 13000 грн 00 коп.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 21.12.2019 (суддя Соп`яненко О.Ю.) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/1236/19 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.01.2020.

Ухвалою суду від 10.02.2020 підготовче провадження у справі № 920/1236/20 закрите, розгляд справи по суті призначено на 27.02.2020.

Ухвалою суду від 27.02.2020 провадження у справі № 920/1236/19 закрито згідно п.1. ч.1. ст. 231 ГПК України.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 ухвалу господарського суду Сумської області від 27.02.2020 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 24.09.2020 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Універмаг "Луцьк" задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 та ухвалу господарського суду Сумської області від 27.02.2020 у справі № 920/1236/19 скасовано. Справу № 920/1236/19 передано на розгляд до господарського суду Сумської області.

23.10.2020 справа № 920/1236/19 надійшла на адресу Господарського суду Сумської області.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2020 справу № 920/1236/19 розподілено судді Заєць С.В.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 03.11.2020 призначено підготовче засідання на 24.11.2020, 12:00.

17.11.2020 першим відповідачем надіслано до суду відзив № 821/20юр від 16.11.2020 на позову заяву, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

17.11.2020 від другого відповідача надійшов до суду відзив № 826/20юр від 16.11.2020 на позовну заяву, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

Ухвалою суду від 24.11.2020 відкладено підготовче засідання на 30.11.2020, 12:00.

25.11.2020 представник позивача надіслав відповідь на відзив Сумської міської ради.

Ухвалою суду від 30.11.2020 відкладено підготовче засідання на 15.12.2020, 11:20.

07.12.2020 позивачем подано до суду Заяву про приєднання доказів до матеріалів справи.

15.12.2020 відповідачем-1 подано до суду клопотання про відкладення підготовчого засідання.

В судовому засіданні 15.12.2020 представник позивача надав усні пояснення в обґрунтування поданої заяви.

Протокольною ухвалою від 15.12.2020 задоволено заяву позивача та приєднано подані докази до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 15.12.2020 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Універмаг "Луцьк" (вх. № 3836 від 16.12.2019) залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом 5-ти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху та встановлено спосіб усунення недоліків позовної заяви - шляхом викладення змісту позовних вимог щодо кожного з двох відповідачів, визначених у позові самим позивачем (Сумська міська рада та Виконавчий комітет Сумської міської ради ).

21.12.2020 позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано Уточнену позовну заяву.

Відповідно поданої заяви позивач зазначає, що права та законні інтереси ПрАТ "Універмаг "Луцьк" Виконавчим комітетом Сумської міської ради не були порушені. Тому вважає, що позовні вимоги про стягнення шкоди у розмірі 1013822 грн 60 коп. до виконавчого комітету Сумської міської ради є не доцільними та відсутніми.

Позовні вимоги по справі № 920/1236/19 про стягнення шкоди у розмірі 1013822 грн 60 коп стосуються і пред`являються до Сумської міської ради.

Так відповідно до уточненої позовної заяви від 17.12.2020, позивач просить суд стягнути з міського бюджету міста Суми шляхом списання з відповідного рахунку, відкритого в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Сумах Сумської області, на користь Приватного акціонерного товариства ПрАТ "УНІВЕРМАГ "ЛУЦЬК" (43025, Україна, м. Луцьк, проспект Волі, буд.1, ідентифікаційний код 01557325, ІВАN НОМЕР_1 в ПАТ "ОТП Банк") шкоду у розмірі 1 013 822 грн. 60 коп., завдану позивачу внаслідок прийняття Сумською міською радою 20.06.2018 року рішення №3577-МР "Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми", яким неправомірно встановлено на 2019р. для торгових центрів, універмагів та магазинів II зони розміщення, власниками яких є юридичні особи, що зареєстровані за межами міста Суми, дискримінаційну та незаконну ставку податку на нерухоме майно у розмірі 1,5% від розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. Судові витрати стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 24.12.2020 продовжено розгляд справи № 920/1236/19. Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів з 11.03.2021 до 10.02.2021. Призначено підготовче засідання на 21.01.2021, 12:00.

30.12.2020 позивачем надано до суду додаткові пояснення від 30.12.2020, відповідно до яких просить задовольнити в повному обсязі позовні вимоги.

21.01.2021 відповідачем - Сумською міською радою, подано до суду письмові заперечення на уточнену позовну заяву від 20.01.2021 № 43/21юр, відповідно до яких зазначає, що позовні вимоги є передчасними та просить в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 21.01.2021 представники сторін надали усні пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі.

Відповідно до положень та вимог уточненої позовної заяви від 17.12.2020 позивачем в якості відповідача вказано - лише Сумську міську раду та зазначено, що позовні вимоги стосуються лише Сумської міської ради.

Приймаючи до уваги зазначене, суд прийшов до висновку, що належним відповідачем у справі є Сумська міська рада і подальший розгляд справи відбувається з урахуванням зазначеного.

Ухвалою суду від 21.01.2021відкладено підготовче засідання на 09.02.2021, 12:10.

27.01.2021 представником позивача надіслано до суду додаткові пояснення на заперечення Сумської міської ради від 20.01.2021 № 43/21 на уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 09.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в судове засідання на 09.03.2021, 11:30.

Ухвалою суду від 09.03.2021 відкладено розгляд справина 24.03.2021,11:30.

В судовому засіданні 24.03.2021 представник позивача надав усні пояснення в обґрунтування позовної заяви та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.03.2021 проти задоволення позову заперечував.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами та у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що приватне акціонерне товариство «Універмаг Луцьк» (позивач) є власником торгівельно-розважального центру «Мануфактура», що знаходиться за адресою: України, Сумська область, м. Суми, вул.. Харківська, 2/2.

Сумською міською радою (Відповідач) 20 червня 2018 року прийняте рішення №3577-МР «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми». (Рішення №3577-МР).

У Рішенні №3577-МР Сумська міська рада встановила на 2019 р. ставку податку на нерухоме майно для торгових центрів, універмагів та магазинів II зони розміщення, власниками яких є юридичні особи, що зареєстровані за межами міста Суми, у розмірі 1,5% від розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.м.

Як свідчать матеріали справи, позивачем в період з 01.01.2019 пл 30.09.2019 за ставкою, встановлою у рішенні Сумської міської ради № 3577-Мр від 20.06.2018 було сплачено податок на нерухоме майно на загальну суму 1207023 грн 48 коп. (а.с.35-36).

Як зазначає позивач у позовній заяві, вказана ставка у 6,25% разів вища ніж ставка вказаного податку (0,24%) на аналогічні об`єкти нерухомого майна, що належать юридичним особам з місцем реєстрації у м. Суми.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №480/631/19, яке залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019, Рішення №3577-МР в частині встановлення ставки податку на нерухоме майно 1,5 % для власників торгових площ у м. Суми, місцезнаходження яких не зареєстроване в м. Суми визнане незаконним, дискримінаційним та таким, що порушує права Позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок прийняття Сумською міською радою незаконного рішення, він втратив кошти у розмірі 1013822 грн 60 коп., що становлять різницю між сплаченою сумою за завищеною ставкою податку та належною до сплати (1207023,48-193200,88=1013822,60 грн), про що надано відповідний розрахунок (а.с.37).

В зв`язку з означеним позивач і звернувся до суду з позовом про відшкодування спричиненої йому шкоди у розмірі 1013822 грн 60 коп.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 144 Господарського кодексу України встановлено, що майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати, у тому числі, внаслідок заподіяння шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справі «Лелас проти Хорватії» (від 20.05.2010р., заява №55555/08, п. 74 рішення) та у справі «Рисовський проти України» (від 20.01.2012, заява № 29979/04, п. 71 рішення) наголошує, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди наведено, зокрема, у ст. ст. 1166, 1173, 1174, 1175 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до положень ст. 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Зазначені норми передбачають два принципових положення:

1) шкоду відшкодовує держава або орган місцевого самоврядування;

2) шкоду відшкодовують незалежно від вини заподіювача шкоди.

На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1175 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 р. у справі № 910/906/18.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст.ст. 1175 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:

а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо особа, яка заподіяла шкоду, не була уповноважена на такі дії;

б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом ст. 1173 ЦК України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки особи, яка заподіяла шкоду.

Наявність сукупності всіх вищезазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

При цьому, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки тієї особи, яка заподіяла шкоду.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №480/631/19, яке залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2019, Рішення №3577-МР в частині встановлення ставки податку на нерухоме майно 1,5 % для власників торгових площ у м. Суми, місцезнаходження яких не зареєстроване в м. Суми визнане незаконним, дискримінаційним та таким, що порушує права Позивача.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №480/631/19 вступило в законну силу 01.10.2019.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами .

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії

Вказане рішення є чинним, а отже обставини, встановлені вказаним рішенням, не підлягають доказуванню.

Задовольняючи адміністративний позов у справі № 480/631/19 адміністративний суд встановив дії Сумської міської ради по винесенню Рішення №3577-МР від 20.06.2018 в частині встановлення диференційованої ставки продатку на нерухоме майно у розмірі 1,5%) протиправними (які презюмуються).

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок винесення протиправного рішення відповідачем позивач втратив кошти у розмірі 1013822 грн 60 коп. які він змушений був додатково заплатити у якості податку на нерухоме майно за три квартали 2019 року

В зв`язку з означеним суд приходить до висновку, що позивач довів негативні наслідки у вигляді завданої шкоди у зазначеному розмірі, а також причинний зв`язок між протиправними діями та наслідками у вигляді завданих збитків.

В свою чергу, з позицією відповідача стосовно того, що за положеннями частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, а тому оскільки рішення суду у справі № 480/631/19 набрало законної сили 01.10.2019 і до означеної дати ставки подаку встановленні у Рішенні Сумської міської ради від 20.06.2018 №3577-МР були чинними, тому підлягали застосуванню, суд не погоджується та вважає її помилковою з наступних підстав:

Як вбачається із судового рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №480/631/19, рішення Сумської міської ради №3577-МР від 20.06.2018 в оскаржуваній позивачем частині визнано не лише нечинним, а й протиправним. Зокрема, судами у цій справі було встановлено, що рішення Сумської міської ради №3577-МР від 20.06.2018 не відповідало вимогам закону - порушила принципи податкового законодавства, встановивши явно дискримінаційні умови для суб`єктів господарювання залежно від місця походження капіталу.

Таким чином, адміністративним судом було встановлено, що рішення №3577-МР від 20.06.2018 прийнято Сумською міською радою в порушення норм податкового законодавства. Тому та обставина, що рішення суду у вказаній справі набрало чинності 01.10.2019., означає не лише неможливість застосування рішення Сумської міської ради №3577-МР від 20.06.2018 в оскаржуваній частині після цієї дати, а й неможливість покладення на платників обов`язку його виконувати, оскільки, як було встановлено судами, таке рішення ще у момент його прийняття було протиправним.

Необхідно також зазначити, що податок являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки за своєю суттю є соціальним обов`язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток.

Суд звертає увагу на те, що у процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадках неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26.09.2014 року, «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01.11.1996 судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Суд визнає, що частина друга статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.

Суд наголошує на неможливості зобов`язати платника податків виконати положення нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним та таким, що порушую положенни чинного законодавства.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що визнання протиправним і нечинним у судовому порядку рішення Сумської міської ради від 20.06.2018 року №3577-МР в оскаржуваній частині унеможливлює його застосування при обчисленні ставок податку на нерухоме майно саме з моменту його прийняття.

Застосування до фізичних/юридичних осіб нормативно-правових актів, які є протиправними, у будь-якому випадку є незаконним.

Зазначена позиція викладена Верхоним Судом у постанові від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, і підстав для відступу від них Господарський суд Сумської області при вирішенні даної справи не вбачає.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про обгрунтуваність та доведеність позовних вимог і задоволення позову шляхом стягнення з відповідач на користь позивача збитків у розмірі 1013822 грн 60коп.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується наступним:

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивач відповідно до прохальної частини позову просить стягнути з відповідача судові витрати за подання позову в сумі 13000,00 грн.

В судовому засіданні 24.03.2021 представником позивача підтримана вимога про стягнення з відповідача адвокатських витрат в сумі 6500 грн.

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу позивачем додано копії наступних документів:

- договір про надання правової допомоги від 27.08.2019;

- свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю серія КС№7894/10 від05.06.2019;

- звіт від 26.є12.2019 про надану правову (правничу) допомогу за Договором від 27.08.2019 на загальну суму 6500 грн.;

- платіжне доручення № 1331639057 від 06.02.2020 про сплату 6500 грн правової допомоги в січні 2020;

- платіжне доручення № 1331638973 від 26.12.2019 про сплату 6500 грн правової допомоги в грудні 2019;

- акт від 07.02.2020 про виконання договору правовї (правничої) допомоги від 27.08.2019 на загальну суму 13000 грн.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За приписами частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, враховуючи складність справи та вищенаведені факти, заявлені до відшкодування витрати на правову допомогу у розмірі 6500,00грн. є завищеними.

Суд, згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, вважає обґрунтованими витрати на правову допомогу на підставі Договору про надання правової допомоги від 27.08.2019 в розмірі 6000,00грн.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити провністю.

2. Стягнути з міського бюджету міста Суми шляхом списання з відповідного рахунку, відкритого в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Сумах Сумської області, на користь Приватного акціонерного товариства ПрАТ «УНІВЕРМАГ «ЛУЦЬК» (43025, Україна, м. Луцьк, проспект Волі, буд.1, ідентифікаційний код 01557325, IBAN НОМЕР_1 в ПАТ «ОТП Банк») шкоду у розмірі 1013822 (один мільйон тринадцять тисяч вісімсот двадцять дві) гривні 60 коп., завдану позивачу внаслідок прийняття Сумською міською радою 20.06.2018 року рішення №3577-МР «Про встановлення ставок та пільг сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми», яким неправомірно встановлено на 2019 р для торгових центрів, універмагів та магазинів ІІ зони розміщенн, власниками яких є юридичні особи, що зареєстровані за межами міста Суми, дискримінаційну та незаконну ставку податку на нерухоме майно у розмірі 1,5% від розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.м.

3. Стягнути з Сумської міської ради (40030, м. Суми, Майдан Незалежності, 2, код ЄДРПОУ 23823253) на користь Приватного акціонерного товариства «УНІВЕРМАГ «ЛУЦЬК» (43025, Україна, м. Луцьк, проспект Волі, буд.1, код ЄДРПОУ 01557325) 6000 (шість тисяч) гривень 00 коп. витрат на правничу допомогу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 30.03.2021.

Суддя С.В. Заєць