Рішення № 95903891, 18.03.2021, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2021 Справа № 917/1697/20

за позовною заявою Полтавської міської ради, 36000, м. Полтава, вул. Соборності, 36,

до Приватного акціонерного товариства «Полімпекс», 36010, м. Полтава, вул. Овочева, 4,

про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, припинення речового права на майно,

Суддя Мацко О.С.

Секретар судового засідання Гуйван Д.П.

Представники сторін:

від позивача: Лисанець А.Ф., Божко Р.О.

від відповідача: відсутні

Суть справи: розглядається позовна заява про визнання недійсним і скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського МУЮ Полтавської області Даньшіної А.В. про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №3470929 від 26.06.2013р. щодо внесення змін до запису про нерухоме майно за номером 88262353101 до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відкритого на об"єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 88262353101/ спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; визнання недійсним свідоцтва про права власності, серія та номер:5393981, виданого 26.06.2013р. Реєстраційною службою Полтавського МУЮ Полтавської області, державний реєстратор Даньшіна А.В.; припинення речового права відповідача на майно (торгові павільйони, палатки-навіси, хвіртка, ворота, огорожа), відомості щодо яких були внесені до запису про нерухоме майно за номером 88262353101 до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відкритого на об"єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 88262353101/ спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Даньшіна А.В.

Ухвалою від 02.11.2020р. відкрито провадження у даній справі, встановлено строки на подання заяв по суті спору, призначено підготовче засідання на 01.12.2020р. Протокольною ухвалою у підготовчому засіданні 01.12.2020р. оголошено перерву до 22.12.2020р.

26.11.2020р. на адресу суду надійшов відзив на позов (арк.справи 91-102), 04.12.20202р. - відповідь на відзив (арк.справи 168-172), 09.12.2020р. - заперечення на відповідь на відзив (арк.справи 179-184).

22.12.2020р. на адресу суду надійшло клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи Договору про надання правововї допомоги №70/20 від 23.11.2020р., копії акту прийняття-передачі наданих послуг від 26.11.2020р. та розрахунку витраченого адвокатом часу; позивач просить відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про стягнення з Полтавської міської ради 7000,00 грн. витрат на надання правової допомоги за договором №70/20 від 23.11.2020р. (клопотання вх.№1546).

Ухвалою від 22.12.2020р. закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті на 11.02.2020р. У зв"язку з перебуванням судді Мацко О.С. на лікарняному засідання суду в цей день не відбулося, ухвалою від 15.02.2021р. призначено розгляд справи на 02.03.2021р. У засіданні 02.03.2021р. суд розпочав розгляд справи по суті, заслухав вступні слова сторін, обгрунтування позовних вимог від позивача та заперечення проти позовних вимог відповідача, відбулося обговорення обставин справи та оголошено перерву у засіданні до 18.03.2021р. Подані позивачем клопотання про огляд у засіданні матеріалів реєстраційної справи №88262353101, яка зберігається Департаменті з питань реєстрації (вх..№2325 від 02.03.2021р.) та заява про визнання обставин загальновідомими (вх.№2977) протокольними ухвалами від 02.03.2021р. та від 18.03.2021р. залишені без розгляду на підставі ст.118 ГПК України. Під час розгляду справи по суті сторонами також подані до суду письмові пояснення та заперечення (зводяться до письмового викладу обставин, які усно обговорювалися у судовому засіданні та стосуються переважно обставин справи 917/483/19), які приєднані судом до матеріалів справи.

Під час розгляду справи по суті представник відповідача зауважила, що судом помилково не було залучено до участі у справі державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського МУЮ Полтавської області Даньшіної А.В. Суд зазначає, що у підготовчому провадженні з"ясовував остаточний склад учасників судового процесу, як це передбачено ст.177 ГПК України. Так, судом було встановлено, що наразі посада державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського МУЮ Полтавської області відсутня (внаслідок змін у структурі реєстраційної служби), ОСОБА_1 на такій посаді не працює. Представники сторін визнали, що їм невідомо, якого саме державного реєстратора необхідно було залучити до участі у цій справі у такому випадку. Суд виходить з того, що у підготовчому провадженні клопотань від сторін, у т.ч. відповідача, про залучення до участі у справі інших учасників не надходило; відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 01.04.2020р. у справі №520/13067/17, державний реєстратор зобов"язаний виконувати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні віимоги щодо предмета спору, чи не був. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.07.2020р. у справі №357/7734/18 та багатьох інших.

17.03.2021р. до суду надійшло клопотання відповідача – ПрАТ «Полімпекс» - про відкладення розгляду справи у зв"язку з неможливістю представника з"явитися у засідання через хворобу. У вирішенні даного клопотання представники позивача покладаються на розсуд суду. При вирішенні даного клопотання суд виходить, по-перше, з того, що воно не підтверджується жодними доказами: так, стверджуючи про захворювання представника, відповідач не надає жодних доказів у підтвердження (лікарняний лист, довідку лікаря, тощо). По-друге, згідно ст.195ГПК України, суд розглядає справу по суті протягом 30 днів. У даному випадку цей строк закінчився, тож суд не може більше відкладати розгляд справи. Судом враховано, що у засіданні 02.03.2021р. представник відповідача був присутній, викладав свої пояснення та заперечення проти позовних вимог, брав участь у обговоренні обставин справи, відповідачем висловлену свою позицію у заявах по суті справи та письмових поясненнях (у т.ч. додаткові пояснення, подані одночасно з клопотанням про відкладення); явка представників у засідання 18.03.2021р. обов"язковою не визнавалася. Крім того, суд враховує, що юридична особа бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч.3 ст.56 ГПК України). Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні іншого його представника. Отже, процесуальне представництво юридичної особи може здійснюватися як у порядку самопредставництва, так й іншими особами як представниками юридичної особи за довіреністю. Реалізація права на участь в судовому засіданні є процесуальною дією в суді, яка має здійснюватися або самою особою у порядку самопредставництва, або її процесуальним представником.

Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником процесу на загальних підставах (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.09.2020р. у справі №909/548/16, від 25.01.2021р. у справі №903/88/20 і ін.). Відтак, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 18.03.2021р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення, роз"яснено порядок і строк його оскарження та набрання ним законної сили, повідомлено, що повне рішення буде складено протягом 10 днів.

Зміст позовних вимог та заперечень проти позову:

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 26.06.2013р. державним реєстратором Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтаської області Даньшиною А.В. було вчинено дії з державної реєстрації права приватної власності за ПАТ «Полімпекс» на об"єкти нерухомого майна на належній територіальній громаді м.Полтави земельній ділянці пл.2,0428 га по вул.Новий Базар,9, у м.Полтава без дотримання законодавчо встановленої процедури, зокрема, вперше зареєстровано право приватної власності на побудовані без відповідних дозволів Полтавської міськради (як власника вказаної земельної ділянки) об"єкти.

Позивач вказує на те, що відповідно до приписів частини першої статті 375 Цивільного кодексу України виключно власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам, і саме власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, у зв`язку з чим, оскільки ПрАТ «Полімпекс» не отримувало права на забудову належної територіальній громаді міста Полтава на праві комунальної власності земельної ділянки загальною площею 20428 кв. м за адресою: м. Полтава, вул. Новий Базар, 9, реєстрація за відповідачем права власності на вказані об"єкти в обхід законодавчо визначеної процедури (до того ж частина з цих об"єктів взагалі не відноситься до нерухомого майна) порушує відповідні права Міськради щодо цієї земельної ділянки.

Так, позивач зазначає про незаконність державної реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно та видачі свідоцтва про право власності від 26.06.2013 р., а також стверджує про відсутність фактів існування станом на 26.06.2013р. у ПРАТ «Полімпекс»:

1. документів, що посвідчують речове право на земельну ділянку пл. 2,0428 га. по вул; Новий Базар, 9 у м. Полтава;

2. витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку пл. 2,0428 га. по вул. Новий Базар, 9 у м. Полтава;

3. документу, що зазначений у пункті 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень та підтверджує право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці: торгові павільйони (переносні) №3-1158, палатки-навіси (переносні) №1159-1440, хвіртка №1, 1443, 1448; ворота №2, 1444, 1446, 1450, 1451, 1452, 1453, 1454, 1456; огорожа №1442, 1445, 1447, 1449, 1455

4. документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

5. документу, що підтверджує присвоєння вказаним об`єктам нерухомого майна адреси.

Позивач повідомляє, що звертався з адміністративним позовом до Полтавського окружного адміністративного суду, в межах якого просив визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Даньшиної А.В. про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.06.2013р. №3470929 щодо внесення змін до запису про нерухоме майно за номером 88262353101 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 88262353101 / спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; визнати недійсним свідоцтво про право власності, серія та номер: 5393981, видане 26 червня 2013 року, видавник: Реєстраційна служба Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, державний реєстратор Даньшіна А. В.

Постановою Верховного Суду від 29.01.2020р. по справі №816/4596/13-а скасовано попередні судові рішення у справі (якими у задоволенні позову було відмовлено) та закрито провадження у справі, оскільки справа, за висновком Верховного Суду, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Відтак, позивач звернувся з даним позовом до господарського суду Полтавської області.

У відзиві на позов (а.с.91-102) відповідач проти позову заперечує з таких підстав:

- спір носить публічно-правовий характер, оскільки предмет і підстава позову жодним чином не пов"язані з майновими правами Полтавської міської ради на торгові павільйони, палати-навіси, хвіртки, ворота, огорожі, право власності на які були зареєстровані за відповідачем;

- свідоцтво на нерухоме майно від 26.06.2013р. , яке оспорюється позивачем, видавалося внаслідок приведення статутних документів у відповідність до нової редакції Закону України «Про акціонерні товариства» та зміною назви товариства;

- державний реєстратор при вчиненні оспорюваних дій та видачі свідоцтва про право власності діяв у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затв.Постановою КМУ від 22.06.2011р. №703 (в редакціях, чинних на момент вчинення оспорюваних дій) та не мав підстав для відмови у вчиненні реєстраційних дій. На підтвердження правомірності дій державного реєстратора відповідач посилається на висновок комісійної судової будівельно-технічної експертизи №271 від 03.06.2016р., що проводилася Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім..Засл.проф. М.С.Бокаріуса, яка була проведена в межах справи №816/4596/13а. За твердженнями відповідача, згідно з даним висновком, перелік та склад будівель, які розташовані по вул.Новий базар,9 у м.Полтава є комплексом, який виконує функцію торгівельного ринку (базару) та відповідно до ст.66 ГК України маються ознаки цілісного майнового комплексу. Висновок про те, що у власності ПрАТ «Полімпекс» перебуває саме цілісний майновий комплекс (ринковий комплекс) за адресою: м.Полтава, вул..Новий базар,9, міститься також у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2017р. по справі №917/556/17, залишеній без змін постановою Верховного Суду України від 29.03.2018р. Даний факт відповідач вважає преюдиційним. Також відповідач посилається на висновок про класифікацію об"єкту нерухомого майна від 26.12.2017р., складений експертом Малим О.В.

- позивачем не доведено факт порушення його прав та інтересів оспорюваними діями державного реєстратора, оскільки право власності ПАТ «Полімпекс» позивачем не оспорюється, а будь-яких реєстраційних дій, пов"язаних із реєстрацією права власності на земельну ділянку, власником якої є позивач, державним реєстратором е вчинялося;

- об"єкти, відомості про які були включені до Реєстру 26.06.2016р., є приналежностями головної речі- нежитлових будівель (речовий ринок) за адресою: м.Полтава, вул.Новий базар,9;

- враховуючи відсутність підстав для визнання недійсним рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського МУЮ Полтавської області Даньшиної А.В. про внесення змін до запису державного реєстру речових прав на нерухоме майно №3470929 від 26.06.2013р., відповідно не підлягають задоволенню і похідні вимоги Полтавської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності та припинення речового права.

- у письмових поясненнях від 17.03.2021р., поданих одночасно з клопотанням про відкладення розгляду справи, відповідач пояснює, що після отримання ним свідоцтва про право власності від 20.06.2013р було встановлено, що відсутні відомості про складові частини об"єкта нерухомого майна, у зв"язку з чим і було ініційовано внесення змін до відомомстей Єдиного державного реєстру та подано для цього технічий паспорт 2011р., в якому вже були вдомості про складові частини об"єкта нерухомого майна.

Перелік доказів, поданих позивачем у обгрунтування позовних вимог: Рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №3470929 від 26.06.2013р., свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 26.06.2013р., Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.06.2013р., Акт Державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об"єкта, Акти державної технічної комісії про приймання в експлуатацію кафе, адмінбудинку та камери схову по вул.Новий базар,9, договір купівлі-продажу від 24.12.2001р., витяг із Рішення Октябрської районної у м.Полтава ради від 27.12.2005р., від 10.01.2006р., Акт про закінчення будівництва і вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 26.12.2005р., Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21.03.2006р. та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.03.2006р., картка прийому-заяви №3439508 за 26.06.2013р., технічний паспорт на нежитлові будівлі (речовий ринок) від 25.06.2013р. станом на 27.04.2011р., свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.06.2013р., Витяг з Державного реєстру речових прав від 21.06.2013р. і ін.

Перелік доказів, поданих відповідачем у обгрунтування заперечень проти позовних вимог: судові рішення у справах №2а-10298/11, 1622/2а-10298/11, 2а-1670/2576/12, К/9991/62437/12, 917/556/17, 816/4596/13-а, висновок про класифікацію об"єкта нерухомого майна від 27.12.2017р. №56, довідка ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації.

В процесі розгляду справи судом встановлено наступне:

30.09.1994р. рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради №319 СП «Полімпекс» передано тимчасово в користування територію по вул.Новий базар,3,5,9, Фрунзе,30 площею 1,0 га в оренду трміном на 5 років для організації речового ринку.

СП «Полімпекс» виконувало роботи по будівництву та облаштуванню території речового ринку з подальшою зміною та добудовою інфраструктури (1994- 2006 роки). 14.03.2006р. на підставі свідоцтва про право власності від 30.12.2001р. та договору купівлі-продажу №7551 від 24.12.2001р. Виконавчим комітетом Октябрської районної ради у м.Полтаві було прийнято рішення «Про оформлення права власності» №106, на підставі якого оформлено за ЗАТ «Спільне українсько-німецьке підприємство Полімпекс» право приватної власності на нежитлові будівлі: магазин літ.А-1 площею 151,1 м.2, вбиральню Б1 площ.53,1 м.2, адміністративний будинок, камеру схову літ.В2 площ.530,2 м.2 та допоміжні споруди (ворота №1, огорожа №2) (арк..справи 47). У відповідності до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно , виданого КП Полтавське БТІ «Інвентаризатор» 24.03.2006р., згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.03.2006р. серія ЯЯЯ№726571 (арк.справи 48) було здійснено державну реєстрацію речових прав ЗАТ «Спільне Українсько-німецьке підприємство Полімпекс» на окремо визначені нежитлові будівлі, розташовані по вул.Новий базар,9 у м.Полтаві: магазин А-1, 151,1 кв.м., вбиральня Б-1, 53,1 кв.м., адміністративний будинок, камера схову, В-2,530,2 кв.м, про що в книзі №6 зроблено запис №712.

Вказані рішення Виконавчого комітету Октябрської районної ради від 14.03.2006р. №106 та інші рішення, які були підставою для видачі ЗАТ СП «Полімпекс» свідоцтва НОМЕР_1 від 21.03.2006р. були оскаржені Полтавською міською радою до суду, проте залишилися чинними (справи №1622/2а-10298/11, 2а-1670/2576/12).

Рішенням Господарського суду Полтаської області від 12.05.2011р. у справі №18/790/11, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського сусу від 21.06.2011р. та постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2011р. у справі №18/790/11 договір оренди землі від 23.07.2008р. щодо земельної ділянки пл.2, 0428 га по вул.Новий Базар,9 у м.Полтава визнано недійсним. Будь-яких інших договорів стосовно цієї земельної ділянки між сторонами не вчинялося, рішень щодо наділення відповідача правом на забудову вказаної ділянки, позивачем не приймалося.

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

21.07.2010р. у зв"язку зі зміною найменування акціонерного товариства державним реєстратором було видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи – ПАТ «Полімпекс».

05.06.2013 ПАТ "Полімекс" через уповноважену особу – ОСОБА_2 - до Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на будівлі, розташовані за адресою: м. Полтава, вул. Новий Базар, буд. 9. До заяви додано наступні документи: копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно від б/н 21.03.2006; копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 21.07.2010; витяг з протоколу №1 чергових загальних зборів акціонерів Закритого акціонерного товариства "Спільне україно-німецьке підприємство "Полімекс" від 23.06.2010; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців від 15.05.2013 серія АБ №378918; копія статуту ПАТ "Полімпекс"; копії паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру Головка В.А.

20.06.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Черненком Д.В. прийнято рішення провести державну реєстрацію права власності - форма власності: приватна, розмір частки: 1 на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за суб`єктом: ПАТ "Полімпекс", код ЄДРПОУ: 143674460, відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна. Видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 5186517, згідно якого за ПАТ "Полімпекс" зареєстроване право приватної власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлові будівлі, адреса об`єкта: Полтавська обл., м. Полтава, вул. Новий Базар, буд. 9. Складовими частинами даного об`єкта є: магазин, А-1, 151,1кв.м; вбиральня, Б-1, 53,1кв.м; адміністративний будинок, камера схову, В-2, 530,2кв.м; ворота, №1; огорожа, №2 (арк..справи 74, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно – арк..справи 75).

26.06.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Даньшіною А.В. прийнято рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №3470929, яким внесено зміни до запису про нерухоме майно за номером 8826353101 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 88262353101 (спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно). Проведено реєстрацію як на складову частину об`єкту нерухомого майна "нежитлові будівлі" по вул. Новий Базар, 9 у м. Полтава на хвіртки №1, 1443, 1448, ворота №2, 1444, 1446, 1450, 1451, 1452, 1453, 1454, 1456, огорожа №1442, 1445, 1447, 1449, 1455; торгові павільйони (переносні) №3-1158, палатки-навіси (переносні) №1159-1440.

26.06.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Даньшіною А.В. видано свідоцтво на нерухоме майно індексний номер; 5393981, об`єкт: нежитлові будівлі, розташовані в м. Полтава, вул. Новий Базар, буд. 9 (а.с.31, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно – а.с.31А).

Позивач наполягає на тому, що внаслідок цих дій державного реєстратора за відповідачем було зареєстровано вперше право власності на об"єкти, які з огляду на чинне на час вчинення дій законодавство, вважалися новозбудованими, в обхід законодавчих норм та без подання необхідних у таких випадках документів.

При вирішенні спору суд виходить з наступного:

Земельна ділянка пл.2,0428 га по вул.Новий Базар,9 у м.Полтава, кадастровий номер 5310137000:15:008:0028 належить на праві комунальної власності територіальній громаді м.Полтави (вказана обставина перевірена судом з використанням Кадастрової карти України: https://map.land.gov.ua/?cc=3845653.71814479,6374319.0998868&z=16&l=kadastr&bl=ortho10k_all).

Згідно частини першої статті 375 Цивільного кодексу України виключно власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам,

Відповідно до частин 1- 3 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон №1952, тут та далі - у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення та запису) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Відповідно до частини 2 ст.3 Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з частинами 1, 2 ст.5 вказаного Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 03.03.2021р. у справі №915/161/20, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію..." не призводить. Державна реєстрація права власності є тільки одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення для підстав виникнення права власності не має.

Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень ст.376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Згідно ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції на момент виникнення правовідносин), забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

На час вчинення оспорюваної реєстраційної дії діяв Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затв.Постановою КМУ від 22.06.2011р. №703, який визначав процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно п.п.12,13 Порядку, під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями.

П.26 Порядку встановлено, що для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком. Перелік документів, які підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, наведений у п.27 Порядку.

Для проведення державної реєстрації права власності на новозбудований чи реконструйований об`єкт нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 і 28 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав технічний паспорт на такий об`єкт (п.29 Порядку).

Згідно п.46 Порядку, для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв`язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об`єкти нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 28, 29 і 31 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав:

документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку (крім випадків реконструкції квартири, житлового або нежитлового приміщення);

витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер);

документ, що зазначений у пункті 27 цього Порядку та підтверджує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці (у разі проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв`язку з набуттям права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна);

документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

У разі подання не в повному обсязі документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію, яке містить рекомендації щодо усунення обставин, що були підставою для його прийняття.

Судом також встановлено, що на час вчинення оспорюваної реєстраційної дії був чинним Порядок прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (зі змінами), затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 № 3502/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2011 р. за № 1429/20167. Наказ був виданий відповідно до п. 44 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141, який прямо передбачав, що саме Міністерство юстиції встановлює порядок внесення змін до записів ДРРП.

Згідно даного Порядку, документи, що подаються для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав, повинні відповідати вимогам, встановленим законом, цим Порядком та іншими нормативно-правовими актами.

Для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав заявник подає органу державної реєстрації прав, державним реєстратором якого було проведено державну реєстрацію прав, або нотаріусу, яким проведено державну реєстрацію прав, заяву та документи, визначені цим Порядком.

Згідно п.2.5 Порядку, для внесення змін до записів Державного реєстру прав у зв`язку зі зміною відомостей про нерухоме майно, право власності та суб`єкта (суб`єктів) цього права, інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав, обтяження прав на нерухоме майно та суб`єкта (суб`єктів) цих прав, що містяться у Державному реєстрі прав, які не пов`язані з проведенням державної реєстрації прав, заявник подає документ, що є підставою для зміни відомостей, копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу, та документ про внесення плати за внесення змін до запису Державного реєстру прав.

Під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор перевіряє наявність підстав для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав.

За результатами розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав або рішення щодо відмови у внесенні змін до записів, відмови у внесенні записів про скасування державної реєстрації прав, відмови у скасуванні записів Державного реєстру прав.

Державний реєстратор на підставі прийнятого рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав або скасування записів Державного реєстру прав вносить зміни до записів, вносить записи про скасування державної реєстрації прав або скасовує записи Державного реєстру прав (п.2.9-2.11 Порядку).

Державний реєстратор приймає рішення щодо відмови у внесенні змін до записів, зокрема, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим законом, цим Порядком та іншими нормативно-правовими актами або документи подані не в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, зміни внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі наступних документів (подані відповідно до картки прийому заяви №3439508, арк..справи 54): копія технічного паспорта б/н виданий 27.04.2011р. ПП ПБТІ «Інвентаризатор», свідоцтво про право власності на нерухоме майно 5186517 від 20.06.2013р. та Витяг з Державного реєстру прав 5188240 від 21.06.2013р., видані Реєстраційною службою Полтавського міського управління юстиції, витяг з протоколу, серія та номер 1, виданий 23.06.2010р., видавник – ЗАТ «Полімпекс», копія довідки Головного управління статистики у Полтавській області 606580 від 13.06.2012р., документи у підтвердження особи заявника та квитанції.

Жодних інших документів для проведення реєстраційної дії 26.06.2013р. заявником не надавалося (інше відповідачем не доведено), що спростовує твердження відповідача про подання ним усіх необхідних документів державному реєстратору та підтверджує посилання позивача на те, що реєстраційна дія була проведена за відсутності документів, подання яких передбачено діючим на той час Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затв.Постановою КМУ від 22.06.2011р. №703 (пункти 28, 29,31, 46 Порядку) з видачею нового Свідоцтва про права власності, що не було передбачено чинним на час вчинення дії законодавством (ст.18 Закону).

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що оспорюване рішення стосувалося змін до існуючих записів про вже зареєстровані речові права та жодним чином не мало наслідком створення нових записів, враховуючи те, які саме зміни були внесені. Також суд критично ставиться до пояснень відповідача стосовно того, що необхідність у внесенні змін до Реєстру виникла через те, що відповідач змінив свою назву (арк.6 відзиву на позов, арк.справи 96). Так, дійсно, матеріалами справи підтверджено, що загальними зборами акціонерів ЗАТ Спільне Українсько-Німецьке підприємство «Полімпекс» від 23.06.2010р. вирішено змінити найменування товариства на Приватне акціонерне товариство «Полімпекс» (ПрАТ «Полімпекс»), внести зміни до статуту, затвердити його в новій редакції. У зв"язку зі зміною найменування товариства державним реєстратором 21.07.2010р. видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

Проте з матеріалів справи також вбачається, що прийняттю оспорюваного рішення про внесення змін до Реєстру передувало прийняття 20.06.2013р. державним реєстратором Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Черненком Д.В. рішення про державну реєстрацію права власності - форма власності: приватна, розмір частки: 1 на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: Полтавська обл., м.Полтава, вул.Новий Базар, буд.9, за суб`єктом: ПрАТ "Полімпекс", відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, тощо (арк..справи 74-75). Натомість у заяві про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (арк..справи 63), яка подавалася через 6 днів після вчинення вищезазначеної реєстраційної дії державним реєстратором Черненком Д.В., вказаний опис змін: «внесення змін в опис об`єкта», що спростовує твердження відповідача про внесення змін у зв"язку зі зміною найменування юридичної особи. Суд також зазначає, що у письмових поясненнях від 17.03.2021р. відповідач надавав зовсім інше пояснення тому, що стало підставою для ініціювання внесення змін до Реєстру та видачі нового Свідоцтва про право власності (тобто, позиція відповідача у цьому питанні є суперечливою), проте неспростовним залишається факт, що для внесення змін до Реєстру відповідачем було подано тільки технічний паспорт станом на 27.04.2011р., який не є правовстановлюючим документом.

У обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на Висновок комісійної судової будівельно-технічної експертизи №271 від 03.06.2016р., яка проводилася Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім..Засл.проф.М.С.Бокаріуса, згідно з яким перелік та склад будівель, які розташовані по вул.Новий Базар,9 у м.Полтаві є комплексом, який виконує функцію торгівельного ринку (базару) та відповідно до ст.66 ГК України маються ознаки цілісного майнового комплексу. Такий висновок міститься і у постанові Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2017р. у справі №917/556/17, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.03.2018р. по справі №917/556/17. Стосовно судових рішень у справі №917/556/17, судом їх проаналізовано та встановлено, що висновок про перебування у власності відповідача цілісного майнового комплексу зроблено в т.ч. й з посиланням на оспорюване рішення державного реєстратора Даньшиної А.В. від 26.06.2013р. та свідоцтво про право власності від 26.06.2013р., які на момент розгляду справи №917/556/17 не були оспорені, тож суд виходив з презумпції їх правомірності.

При цьому суд зазначає, що до матеріалів справи не було подано вказаного висновку експертизи (ні копії, ні витягу з нього), що позбавляє суд можливості дослідити його та надати йому оцінку. Проте судом встановлено, що у 2013 році – ні рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Черненком Д.В. від 20.06.2013р., ні оспорюваним рішенням від 26.06.2013р. - не приймалося рішення про реєстрацію за відповідачем права власності на цілісний майновий комплекс. Натомість в подальшому, рішенням державного реєстратора Полтавської обласної філії державного підприємства "Будинок юстиції" Чухліба Григорія Олександровича номер 38984265 від 27.12.2017р. про внесення змін до запису про нерухоме майно розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 88262353101, спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно – внесено зміни до опису об`єкта нерухомого майна з "нежитлові будинки (ринковий комплекс)" на цілісний майновий комплекс "Речовий ринок" (на даний час це рішення також оскаржується у судовому порядку). З цих міркувань суд відхиляє посилання відповідача на ст.4 Закону №1952, згідно якої право власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини) може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані (оскільки у 2013р. право власності на єдиний майновий комплекс за відповідачем не реєструвалося).

Посилання відповідача на висновок про класифікацію об"єкту нерухомого майна саме як цілісного майнового комплексу від 26.12.2017р., що складений експертом Малим О.В. (арк..справи 154), суд також відхиляє, оскільки даний висновок не є доказом у розумінні ст.ст.73,98 ГПК України.

Оцінюючи подану відповідачем довідку ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 10.09.2013р., суд погоджується з позивачем у тому, що проведення інвентаризації майна з видачею довідки через майже 3 місяці після його реєстрації за собою жодним чином не свідчить про законність його реєстрації.

Також Відповідач у обґрунтування своєї позиції звертав увагу суду на обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №917/498/15, в межах якої вирішувалося питання, зокрема, про визнання за ПрАТ "Полімпекс" права користування земельною ділянкою площею 20 428 кв.м. за адресою: вул. Н.Базар, 9, м. Полтава, кадастровий номер земельної ділянки: 531013700015:008:0028, в межах яких вона перебувала до незаконного поділу. Судом проаналізовано судові рішення у даній справі, зокрема, постанову Вищого господарського суду України від 21.12.2016р., в основу якої покладено та підкреслено те, що « …на дату ухвалення рішення (у справі 917/498/15) Свідоцтво про право власності серії та номер: 5186517, видане 20.06.2013 року та Свідоцтво про право власності серії та номер: 5393981, видане 26.06.2013 року є чинними та такими, що підтверджують право власності ПрАТ "Полімпекс" на нежитлові будівлі (ринковий комплекс), які в сукупності займають всю територію земельної ділянки, кадастровий номер 531013700015:008:0028, площею 20 428 кв.м., за адресою: м. Полтава, вул. Новий Базар, 9. Відтак, враховуючи наявність на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, які виконують функції торгівельного ринку (базару), мають ознаки цілісного майнового комплексу та перебувають у власності позивача на підставі Свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 20.06.2013 року номер 5186517 та від 26.06.2013 року номер 5393981, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на отримання земельної ділянки площею 20 428 кв. м. за адресою: Полтавська область, вул. Новий Базар, 9, кадастровий номер 531013700015:008:0028 у користування у спосіб, передбачений чинним законодавством, в межах, в яких вона перебувала до її поділу, шляхом укладення з Полтавською міською радою договору оренди вищезазначеної земельної ділянки. Водночас, оскільки на дату розгляду справи чинного договору оренди на вищезазначену земельну ділянку між позивачем та Полтавською міською радою не існувало, вимога про визнання права користування правомірно залишена судом апеляційної інстанції без задоволення як така, що заявлена передчасно». До цієї ж постанови звертався Вищий господарський суд України і при розгляді справи №917/556/17, проте в жодній з цих справ не досліджувалося рішення Державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Даньшиної А.В. від 26.06.2016р. та Свідоцтво про право власності від 26.06.2013р., не встановлювалися обставини прийняття оспорюваного рішення, видачі свідоцтва та набуття відповідачем права власності на спірні об"єкти. Натомість судами константувалася їх наявність та правомірність та виходячи з цього - робилися подальші висновки, адже відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) вважаються правильними, доки не доведено протилежне.

Однак суд зауважує, що відповідач довільно, на свій розсуд тлумачить дані судові рішення як такі, що легітимізують оспорювану в межах даної справи реєстраційну дію та видане свідоцтво про право власності. До того ж, згідно з останніми правовими позиціями Верховного Суду, забудова на земельній ділянці не є підставою для узгоження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (див. постанову КАС ВС від 20.01.2021р.у справі №200/20946/17).

Стосовно права позивача на звернення до суду з даним позовом та обрання ним способу захисту, суд не погоджується з доводами відповідача за наступним обгрунтуваням: Так, відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Ч.1 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, землю. Ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що від імені і в інтересах територіальних громад права суб"єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу. Разом з цим, за статтями 80, 83 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно ст.152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Частиною 3 даної статті передбачено способи захисту прав на земельні ділянки, перелік яких не є вичерпним.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Так, на тому, що ухвалення судових рішень, пов"язаних з питаннями державної реєстрації, обов"язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням прав на нерухоме майно, наголошується і у постанові КГС ВС від 23.06.2020р. у справі №922/2589/19.

Крім того, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Позивач наполягає на тому, що наразі він скористався належним та найбільш ефективним способом захисту, що передбачений законом, а ініціювання інших судових проваджень задля захисту прав територіальної громади стосовно спірної земельної ділянки буде неефективним без вирішення питання щодо скасування протиправної державної реєстрації та припинення права власності відповідача на об"єкти нерухомості, що на ній розташовані та зареєстровані за відповідачем.

На підставі матеріалів справи, дослідивши та оцінивши усі подані докази у сукупності, суд погоджується з позивачем у тому, що у даній справі Полтавська міська рада обрала належний спосіб захисту прав, виступає від імені територіальної громади як власника земельної ділянки комунальної власності під спірними об"єктами, вважаючи незаконними відповідні реєстраційні дії, внасідок яких відповідач фактично вніс об"єкти як нерухомі до Реєстру без дозволу власника земельної ділянки , зареєструвавши право власності на спірні об`єкти (в т.ч. рухоме майно), фактично оминувши законодавчо встановлену процедуру.

Звернення до суду з даним позовом спрямоване на захист прав територіальної громади, переслідує легітимну мету контролю за використанням землі як національного багатства відповідно до суспільних інтересів, не суперечить принципам непорушності права мирного володіння майном, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, з"ясовуючи наявність порушеного права позивача, а відтак - права на звернення до суду з даним позовом, оцінюючи правильність обраного позивачем способу захисту, суд враховує викладене у постанові ВС КГС від 15.12.2020р. у подібній справі №922/2589/19, предметом розгляду у якій було, серед іншого, також скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію змін до об`єкта нерухомого майна. У цій справі Суд, визнавши, по-перше, що орган місцевого самоврядування (Харківська міська рада) обрала належний і ефективний спосіб захисту порушених прав, дійшов до висновку про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна, що було зумовлено відсутністю необхідних документів для державної реєстрації (документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, відповідних дозволів Харківської міської ради, яка діє від імені територіальної громади м. Харкова як власника земель комунальної власності). Вчиненням оскарженої реєстраційної дії, за наслідками якої визнано та підтверджено набуття прав на нерухоме майно на території м. Харкова, було фактично легалізовано самочинне будівництво спірних навісів, отже, за висновком судів, така реєстрація прав проведена з порушенням вимог діючого законодавства, а також прав територіальної громади м. Харкова в особі позивача як власника земель комунальної власності.

Твердження відповідача про те, що даний спір є публічно-правовим, суд також оцінює критично, оскільки, як уже зазначалося вище, позивач звертався до адміністративного суду з позовом справі №816/4596/13-а, в якому ставилося питання, серед іншого, про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора та визнання недійсним свідоцтва про право власності, які є предметом даного спору; за висновком Верховного Суду у справі №816/4596/13-а (та ряді інших подібних справ) ці вимоги підлягають розгляду саме у порядку господарського судочинства, а відповідачем у даному спорі є особа, за якою відбулася спірна реєстрація.

Відповідач наполягає на тому, що спірні об"єкти зареєстровані за ним як приналежності до головної речі, а не окремі, індивідуально визначені об"єкти нерухомого майна та посилається на ст.186 ЦК України, згідно якої річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі та пов"язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Вказане, однак, не спростовує вищевикладених доводів позивача стосовно незаконності проведення реєстраційної дії з видачею свідоцтва про право власності. Крім того, судом встановлено, що відповідач зареєстрував за собою право власності на торгові павільйони (переносні) №3-1158 та палатки-навіси (переносні) №1159-1440. Питання законності цих дій поставало при розгляді справи №917/483/19. Так, судом встановлено, що на розгляді у господарському суді Полтавської області перебуває справа №917/483/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Голубовича Станіслава Леонідовича до Приватного акціонерного товариства "Полімпекс" (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Полтавська міська рада) про усунення перешкод у користуванні майном, скасування свідоцтва та рішень про державну реєстрацію права власності та за позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору - Споживчого кооперативу "Народна кооперація Полтавщини" до Приватного акціонерного товариства "Полімпекс" про визнання недійсним та скасування в частині свідоцтва про право власності. Серед іншого, однією з позовних вимог у даній справі є вимога про скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Даньшіної A.B. від 26.06.2013, серія та номер: 3470929 про внесення змін щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Полтава, вул. Новий Базар, 9.

Так, у справі №917/483/19 Позивач та Третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору свої вимоги обґрунтовували тим, що спірні торгівельні контейнери (павільйони) належать їм на праві власності, однак Відповідач включив їх до складу власного нерухомого майна та зареєстрував за собою право власності.

Тобто, фактично стосовно даних об"єктів, які відповідач вважає приналежностями до нерухомого майна, яке йому належить, наявний спір про право власності, який наразі не вирішений.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 28.12.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.08.2020 у справі №917/483/19, відмовлено у задоволенні позову ФОП Голубовича С.Л. до ПАТ "Полімпекс" в частині вимог про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним та скасування рішень державного реєстратора від 26.06.2013, серія та номер 3470929 та від 27.12.2017, індексний номер 38984265 про внесення змін щодо об`єкта нерухомого майна. В іншій частині позов залишено без розгляду. Відмовлено у повному обсязі у задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору - Споживчого Кооперативу "Народна кооперація Полтавщини" до Приватного акціонерного товариства "Полімпекс". Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що у матеріалах справи відсутні докази, як б підтверджували факт вчинення Відповідачем перешкод у користуванні чи розпорядженні рухомим майном Позивача чи Третьої особи, яке є предметом спору. При цьому, суди вказали на відсутність доказів, що торгівельні контейнери (павільйони, кіоски), виготовлення яких було замовлене Позивачем є майном з тими ж самими індивідуальними ознаками, право власності на яке зареєстроване за Відповідачем як складова частина нерухомого майна.

Постановою від 21.01.2021р. Верховний Суд рішення попередніх інстанцій скасував та направив справу на новий розгляду до суду першої інстанції.

При цьому Верховний Суд, серед іншого, акцентував увагу на правовому режимі нерухомої речі та тимчасової споруди та зазначив, що у справі №917/483/19 суди помилково встановили, що реєстрація права власності за Відповідачем (мова іде про павільйони) проведена з додержанням вимог чинного законодавства, залишивши поза увагою, що торгівельні контейнери (павільйони) відносяться до тимчасових споруд, які за своїми ознаками у розумінні положень статті 181 Цивільного кодексу України є рухомим майном, тоді як реєстрації підлягає право власності тільки на об`єкти нерухомого майна. Крім того, за висновками Верховного Суду, констатуючи правомірність дій державного реєстратора, суди не перевірили фактичних обставин у який передбачений законом спосіб Відповідач набув право власності на спірні об`єкти та якими правовстановлюючими документами таке право підтверджується.

Позивач у письмових поясненнях по суті спору просить суд врахувати дані висновки Верховного Суду у справі 917/483/19, оскільки вони безпосередньо стосуються спірних правовідносин. Відповідач у письмових запереченнях наполягає на тому, що висновки Верховного Суду у справі 917/483/19 є обов"язковими тільки для суду, що буде здійснювати новий розгляд справи 917/483/19, а оскільки постановою від 21.01.2021р. скасовано попередні судові рішення і справу скеровано на новий розгляд, то викладені у постанові висновки не можуть бути визначальними при розгляді справи №917/1697/20.

Суд відхиляє доводи позивача стосовно преюдиційності фактів, встановлених у справі 917/483/19, проте не позбавлений можливості самостійно встановити правовий режим спірного майна - торгових павільйонів (переносних) та палаток-навісів (переносних). Так, відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з частиною другою статті 181 Цивільного кодексу України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей або не мати такого приміщення.

У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 17.08.2000 №507, міститься визначення терміну "будівля", їх перелік та класифікація, однак тимчасова споруда до будівель не належить і не є нерухомістю.

Отже, тимчасова споруда є рухомою річчю, оскільки виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без закладення фундаменту, а тому вільне переміщення тимчасових споруд у просторі можливе без зміни їх призначення.

Такі об"єкти не підлягають державній реєстрації, а проведена державна реєстрація має бути скасована, при цьому не має вирішального значення, якщо ці об"єкти зареєстровані як приналежності чи частини складної речі (як на цьому наполягає відповідач).

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

На підставі вищенаведеного, дослідивши та оцінивши усі наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позивача щодо незаконності оспорюваної реєстраційної дії 26.06.2013р. Свідоцтво про право власності саме по собі не породжує виникнення відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. За обставин, встановлених судом, визнання недійсним і свідоцтва про право власності на майно має на меті захист прав позивача на земельну ділянку, на якій це майно розміщене з порушенням положень закону (п.7.15 постанови ВС КГС у справі № 915/1844/18 від 21.01.2020р.). З огляду на задоволення вимоги про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Даньшіної Аліни Віталіївни про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 3470929 від 26.06.2013 р., задоволенню підлягають і вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності та припинення речового права Приватного акціонерного товариства «Полімпекс».

Вирішуючи питання про розподіл судового збору, суд виходить з приписів ст.129 ГПК України, якою передбачено покладення судових витрат у разі задоволення позову - на відповідача. Судом встановлено, що позивачем при зверненні з позовом було сплачено 16816,00 грн. судового збору. Враховуючи, що за даним позовом позивачем заявлено 3 немайнові вимоги, які задоволені судом, відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача підлягає 6 306 грн. ( 3Х2102,00 грн.). Решта судових витрат відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягає, натомість може бути повернута з бюджету позивачу як надлишково сплачена на підставі поданої ним заяви.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Даньшіної Аліни Віталіївни про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 3470929 від 26.06.2013 р. щодо внесення змін до запису про нерухоме майно за номером 88262353101 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 88262353101 / спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

3. Визнати недійсним свідоцтво про право власності, серія та номер: 5393981, виданий 26.06.2013, видавник: Реєстраційна служба Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, державний реєстратор Даньшіна А. В.

4. Припинити речове право Приватного акціонерного товариства «Полімпекс» (ЄДРПОУ 14367460) на:

- торгові павільйони (переносні) №3-1158

- палатки-навіси (переносні) № 1159-1440

- хвіртка № 1, 1443, 1448;

- ворота № 2, 1444, 1446. 1450, 1451, 1452, 1453, 1454, 1456;

- огорожа №1442, 1445, 1447,1449, 1455

відомості щодо яких були внесені до запису про нерухоме майно за номером 88262353101 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 88262353101 / спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції Полтавської області Даньшіної Аліни Віталіївни про внесення змін до запису Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно № 3470929 від 26.06.2013 р.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Полімпекс» (36010, м. Полтава, вул. Овочева, 4, код ЄДРПОУ 14367460) на користь Полтавської міської ради (36000, м. Полтава, вул. Соборності, 36, код ЄДРПОУ 24388285) 8408,00 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 29.03.2021р.

Суддя О.С.Мацко