Рішення № 95903873, 29.03.2021, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2021р. Справа № 917/2036/20

Суддя господарського суду Полтавської області Ореховська О.О. при секретарі судового засідання Кобець Н. С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебединський комплекс" вул. Чернишевська, буд.14, м. Харків, Харківська область, 61002, код ЄДРПОУ 40128898

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська зерноторгова компанія" вул. Автобазівська, 2/9, м. Полтава, Полтавська область, 36008, код ЄДРПОУ 39427509

про стягнення 717 435,71 грн.

Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лебединський комплекс" (далі - ТОВ "Лебединський комплекс", позивач) звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою (вх. № 2223/20 від 29.12.2020р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська зерноторгова компанія" (далі - ТОВ "Українська зерноторгова компанія", відповідач) про стягнення заборгованості за Договором поставки № 11/10/ТОВЛ-19 від 11.10.2019р. в сумі 717 435,71 грн., з яких: 689 777,29 грн. - основна заборгованість, 13 175,42 грн. - інфляційні втрати, 14 483,00 грн. - 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо проведення розрахунку за отриманий від позивача товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка до цього часу не погашена.

Згідно витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2020р. даний позов був переданий на розгляд судді Ореховській О.О.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 04.01.2021р. позовну заяву ТОВ "Лебединський комплекс" прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі № 917/2036/20; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Про відкриття провадження у справі сторони повідомлені належним чином.

Ухвала господарського суду Полтавської області від 04.01.2021р. про відкриття провадження у справі направлялась позивачу та відповідачу за їх адресами, зазначеними у позовній заяві ( позивач - вул. Чернишевська, буд.14, м. Харків, Харківська область, 61002, відповідач - вул.Автобазівська, 2/9, м. Полтава, Полтавська область, 36008), які співпадають з їх місцезнаходженням за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, проте були повернуті поштовими відділеннями до господарського суду з відмітками "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 39-42, 44-48).

Ухвала господарського суду Полтавської області від 04.01.2021р., яка направлялась представнику позивача Корж Ю.С. отримана останнім 15.01.2021р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с. 43).

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовим рішенням є, зокрема, ухвали.

Отже, відповідно до ч. 7 ст. 120, ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 04.01.2021р. вважається врученою сторонам у справі.

Також, ухвала господарського суду Полтавської області від 04.01.2021р. по даній справі розміщена в Єдиному Державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

08.02.2021р. позивачем у формі електронного документу подана до суду заява про збільшення позовних вимог (вх. № 1436), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 689 777,29грн. основного боргу, 35 157,27грн. інфляційних витрат, 25 909,17грн. 3% річних. Проте, судом встановлено, що вказана заява позивача не посвідчена електронним цифровим підписом.

Відповідно до ч. 3 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Отже, документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв`язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.

З огляду на викладене, не посвідчена електронним цифровим підписом заява про збільшення розміру позовних вимог не може бути прийнята судом до розгляду.

08.02.2021р. від позивача засобами поштового зв"язку надійшов оригінал заяви про збільшення позовних вимог (вх. № 1431). Проте, суд встановив, що вказана заява не містить підпису особи - представника позивача (Ю.С. Корж), яка звертається з відповідною заявою.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;

2) найменування суду, до якого вона подається;

3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;

4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;

5) підстави заяви (клопотання, заперечення);

6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення);

7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Відповідно до ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Враховуючи відсутність підпису представника позивача на заяві про збільшення розміру позовних вимог, вказана заява судом залишається без розгляду.

Відповідач у визначений судом строк відзив на позов не надав.

Згідно ст.113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п"ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч.8 ст.165 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст.118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.165 (ч.9) Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на зазначене, суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення ( ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

11.10.2019р. між ТОВ "Українська зерноторгова компанія" (відповідач, за умовами договору - Покупець) та ТОВ "Лебединський комплекс" (позивач, за умовами договору - Продавець) укладено Договір поставки № 11/10/ТОВЛ-19 (далі -Договір) (а.с. 8-10).

Умовами зазначеного Договору сторони узгодили, зокрема, наступне :

- Продавець зобов`язується передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, країна походження - Україна, яка надалі йменується "Товар" в асортименті, за ціною, кількістю та якістю на умовах, узгоджених Сторонами у відповідних Додатках до цього Договору, що укладаються окремо на кожну партію Товару. Продавець гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною, відчуженням, арештом, не є предметом застави перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, тобто Товар, який постачається за Договором, є вільним від будь-яких прав та/або домагань третіх осіб (п.1.1 Договору);

- Ціна, кількість, загальна сума вартості кожної окремої партії Товару вказується у Додатках до даного договору, які є його невід"ємною частиною (п.2.1 Договору);

- Оплата Товару здійснюється на підставі рахунку-фактури, наданого Продавцем. Покупець здійснює 80% оплати за Товар в українських гривнях шляхом банківського переведення на розрахунковий рахунок Продавця протягом 3 (двох) банківських днів з моменту відвантаження Товару та отримання видаткових накладних із зазначенням власника Товару та маси вантажу, вказаних у п. 4.3 цього Договору (п. 2.2. Договору);

- Сума Договору визначається як загальна сума вартостей Товару, зазначених у відповідних Додатках до Договору та видаткових накладних (п.2.4. Договору);

- Продавець зобов`язаний у 2-денний термін з дати відвантаження товару надати Покупцеві оригінал видаткової накладної (п. 2.5. Договору);

- передача Товару супроводжується наступними документами: а) видатковою накладною, виписаною згідно дорученню Покупця; б) зареєстрованою податковою накладною, оформленою відповідно до чинного законодавства України. Реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється Продавцем відповідно до Податкового кодексу України та Наказу Міністерства фінансів України від 22.09.2014р. № 957 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13.10.2014р.№ 1235/26012, із змінами. Продавець зобов"язується надати Покупцеві квитанцію № 1 про підтвердження реєстрації; в) рахунком - фактурою Продавця з точним зазначенням кількості та ціни Товару, суми ПДВ, всього до сплати; г) договір поставки/ купівлі - продажу Товару; д) якщо Продавець є виробником сільськогосподарської продукції, зобов`язаний надати форми державного статистичного спостереження за ф. 4-сг "Посівні площі сільськогосподарських культур", форми державного статистичного спостереження № 29-сг "Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду"; е) копії залізничних накладних (за вимогою) (п. 4.2. Договору);

- право власності на Товар за цим Договором виникає у Покупця на складі Продавця, за адресою, зазначеною в Додатках до Договору, Підписи у видаткової накладної є підтвердженням отримання кількості товару (п. 4.3. Договору);

- за порушення умов Договору, а також за односторонню необґрунтовану відмову від виконання зобов`язань за цим Договором, винна сторона відшкодовує завдані цим збитки, підтверджені документально (п. 5.1. Договору);

- даний договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін і скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2019р., а в частині зобов`язань, що виникли з моменту підписання, до повного виконання сторонами своїх зобов"язань, що виникли на підставі цього Договору (п. 6.1. Договору);

Зазначений Договір поставки № 11/10/ТОВЛ-19 від 11.10.2019р. підписний представниками сторін та скріплений печатками.

У відповідності до умов Договору сторони уклали до нього Додаткову угоду № 1 від 11.10.2019р., згідно якої Продавець зобов`язався передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити товар ( кукурудза, урожай 2019р., країна походження - Україна) в кількості 350,0 метричних тон +/-3%, на загальну суму 1 120 000,00грн. (а.с. 11).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач належним чином виконав свої договірні зобов`язання, своєчасно передав відповідачу товар належної якості та кількості на загальну суму 1 126 977,41грн., на підтвердження чого надав двостороннє підписані видаткові накладні № 3 від 28.10.2019р. на суму 365 120,46грн., № 4 від 29.10.2019р. на суму 761 856,95грн. та довіреність на отримання цінностей № 349 від 28.10.2019р. , видану менеджеру з постачання ОСОБА_1 (а.с. 13-15).

Всупереч взятим на себе договірним зобов"язанням відповідач оплату товару здійснив частково в сумі 437 200,12грн. (бухгалтерська виписка - а.с. 16) , у зв"язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 689 777,29грн.

Між ТОВ "Лебединський комплекс" і ТОВ "Українська зерноторгова компанія" складено Акт звірки взаємних розрахунків за період: 2019р., за договором № 11/10-ТОВЛ-19 від 11.10.2019р., яким сторони узгодили наявність заборгованості у відповідача перед позивачем станом на 31.12.2019р. в сумі 689 777,29грн. Зазначений Акт підписано представниками сторін та скріплений печатками (а.с. 12).

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію (вих. № б/н від 07.05.2020р.) про сплату заборгованості за Договором поставки № 11/10ТОВЛ- 19 від 11.10.2019р. в сумі 689 777,29грн., 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення у строк до 15.05.2020р. (а.с. 17-27).

Проте, зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді, а грошове зобов"язання - без виконання.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 689 777,29грн. основного боргу, 13 175,42грн. інфляційних втрат та 14 483,00грн. 3% річних.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов`язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору, кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини поставки та купівлі-продажу.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 6 ст. 265 ГК України визначено, що до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач передав відповідачу товар на загальну суму 1 126 977,41грн., що підтверджується двостороннє підписаними видатковими накладними № 3 від 28.10.2019р. на суму 365 120,46грн., № 4 від 29.10.2019р. на суму 761 856,95грн. та довіреністю на отримання цінностей № 349 від 28.10.2019р., видану менеджеру з постачання Плужнику Сергію Валерійовичу (а.с. 13-15). Факт поставки товару відповідачем не спростовано.

За приписами ст. 692, ст. 693 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд встановив, що обов`язок відповідача щодо оплати товар витікає з положень Цивільного Кодексу України, умов Договору, а строк оплати є таким, що настав.

В порушення взятих на себе зобов`язань за Договором відповідач оплату поставленого товару здійснив частково, в сумі 437 200,12грн., у зв"язку з чим у відповідача станом на 31.12.2019р. утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 689 777,29грн., що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків за період 2019 рік, підписаним обома сторонами та скріпленим їх печатками (а.с. 12).

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019р. у справі № 910/1389/18.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 03.07.2019р. по справі №187/789/17, підписання в межах позовної давності боржником і кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, належить до дій, які свідчать про визнання особою свого боргу.

Як вже зазначалося вище, відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Доказів того, що відповідач здійснив оплату поставленого позивачем товару у повному обсязі матеріали справи не містять.

З огляду на вищенаведене та доведення факту неналежного виконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого товару, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 11/10/ТОВЛ-19 від 11.10.2019р. в сумі 689 777,29грн. основного боргу є правомірними та підлягають задоволенню.

Оскільки відповідачем оплату товару здійснив не у повному обсязі, на підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 13 175,42грн. інфляційних втрат (період нарахування листопад 2019р. - червень 2020р.) та 14 483,00грн. 3% річних (період нарахування 04.11.2019р. - 16.07.2020р.).

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд встановив, що дії відповідача є порушенням умов Договору № 11/10/ТОВЛ-19, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до приписів ст. 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних судом встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов Договору поставки та чинного законодавства України.

З огляду на вищенаведене та доведення факту неналежного виконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого товару, вимоги позивача про стягнення з відповідача 13 175,42грн. інфляційних втрат та 14 483,00грн. 3% річних є правомірними.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 689 777,29 грн. основного боргу, 13 175,42 грн. інфляційних втрат та 14 483,00 грн. 3% річних обґрунтовані, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська зерноторгова компанія" (вул.Автобазівська, 2/9, м. Полтава, Полтавська область, 36008, код ЄДРПОУ 39427509) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебединський комплекс" (вул. Чернишевська, буд.14, м. Харків, Харківська область, 61002, код ЄДРПОУ 40128898) 689 777,29 грн. основного боргу, 13 175,42 грн. інфляційних втрат та 14 483,00 грн. 3% річних, а також 10 761,55грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 29.03.2021р.

Суддя О.О. Ореховська