Рішення № 95903732, 16.03.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" березня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3543/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Нечепуренко А.П.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Дімоглов О.І. - довіреність,

від відповідача: Бондаренко І.О. - самопредставництво,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/3543/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» (пр-кт Миру, № 2, кв. 16, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68000, код ЄДРПОУ 33799175)

до відповідача: Виконавчого комітету Одеської міської ради (площа Думська, № 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 04056919)

про стягнення 967 469,76 грн.,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та аргументів учасників справи.

10.12.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Виконавчого комітету Одеської міської ради про стягнення 967 469,76 грн., як безпідставно набуті кошти.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Рузана-Плюс» зазначає, що у липні 2017 року Виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» про стягнення збитків у розмірі З 430 636,00 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року по справі №916/1736/17 позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, відкритий для виконання міського бюджету міста Одеси за кодом бюджетної класифікації 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту», збитки у розмірі 3 430 636,00 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року по справі 916/1736/17 залишено без змін.

29.11.2017 року Господарським судом Одеської області видано наказ на примусове виконання рішення господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року по справі № 916/1736/17 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року по справі № 916/1736/17, яка набрала законної сили 27.11.2017 року, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» на користь виконавчого комітету Одеської міської ради грошової суми у розмірі 3 430 636,00 гри.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» 01.12.2017 року звернулося до Вищого господарського суду України із відповідною касаційною скаргою.

Проте, як стверджує позивач, з метою недопущення проведення заходів примусового виконання рішення до останнього з боку органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень, а також недопущення стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця, інших витрат виконавчого провадження, ним добровільно було виконано вимоги зазначеного виконавчого документу у розмірі 3 430 636,00 грн. з призначенням платежу: « 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту», на підставі Рішення господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року справа № 916/1736/17.

Між тим, як вказує позивач, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 року рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду справи, 14.08.2018 року господарський суд Одеської області виніс рішення, яким в задоволенні позову Виконавчого комітету Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» відмовлено повністю, яке постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 року було скасовано. Позов виконавчого комітету Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» було задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради грошову суму у розмірі 2 463 166,24 грн.

В подальшому, постановою Верховного Суду від 26.02.2019 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» було залишено без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 року у справі № 916/1736/17 - без змін.

Однак, як зауважує позивач, він сплатив на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради кошти у розмірі 3 430 636,00 грн., на підставі рішення господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року по справі № 916/1736/17, які у подальшому були скасовані, а різниця між фактично сплаченою відповідачем сумою та сумою, яка підлягала стягненню на підставі постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 року по справі № 916/1736/17, яка набрала законної сили, складає 967 469,76 грн.

Відтак, на переконання позивача, кошти у розмірі 967 469,76 грн. є такими, що безпідставно стягнуті з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради та знаходяться у останнього без будь-яких правових підстав, а тому підлягають обов`язковому поверненню.

Позивач вказує, що оскільки вищевказані кошти відповідачем не були повернуті, позивач направляв відповідачу вимогу від 28.10.2020 року за вих. № 28/10-20, про повернення протягом десятиденного строку безпідставно набутих коштів, проте зазначена вимога відповідачем, у визначений позивачем строк, не виконана.

Разом з тим, 20.11.2020 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» від відповідача надійшов лист, датований 13.11.2020 року за вих. № 02.2-08/363, із змісту якого вбачається, що відповідач, вважає вимогу позивача від 28.10.2020 року безпідставною.

З огляду на зазначене вище, позивач звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача 967 469,76 грн. безпідставно набутих коштів.

19.01.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 1458/21), в якому позов не визнає з наступних підстав.

Так, відповідач зазначає, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 01.11.2007р. № 1261 «Про надання дозволу товариству з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» на подальше проектування та будівництво торгово-офісного центру за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 27» затверджено договір пайової участі в розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси від 01.11.2007р. № 443/кс між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та ТОВ «Рузана-Плюс», згідно з яким розмір пайової участі при будівництві становить 6 802 594,00 грн. Розрахунок пайової участі здійснено, виходячи з корисної проектної площі будівлі 10 882 м2, загальної площі - 15 604 м2.

У зв`язку з тим, що ТОВ «Рузана-Плюс» не виконало у 2009 році вимоги стосовно сплати пайової участі, заступник прокурора м. Одеси в інтересах Виконавчого комітету Одеської міської ради звернувся до суду із позовом про стягнення коштів, сума яких за період з 09.12.2008 року по 01.08.2009 року склала 8418216,93 грн. Рішенням господарського суду Одеської області від 23 грудня 2009 року у справі № 12-23/112-09-4557, яке набрало законної сили, стягнуто з ТОВ «Рузана-Плюс» зазначену вище суму заборгованості.

Між тим, як зауважує відповідач, у 2011р. ТОВ «Рузана-Плюс» відкоригувало проект торгово-офісного центру з підземним паркінгом зі зміною функціонального призначення об`єкта на торгово-готельний центр з підземним паркінгом, відповідно до якого корисна площа проекту вже складала 16 008,19 м2, а загальна - 20 648,06 м2.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 04.04.2012 р. № 165 «Про укладання мирової угоди між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» затверджено мирову угоду на стадії виконавчого провадження про виконання рішення господарського суду Одеської області від 23.12.2009 р. по справі № 12-23/112-09-4557.

Відповідач зазначає, що фінансові зобов`язання за мировою угодою ТОВ «Рузана-Плюс» виконало в розмірі 6 802 594,00 грн., тобто у сумі первісно визначеного розміру пайової участі, незважаючи на суттєві збільшення площі об`єкта за відкоригованим проектом.

Однак, у 2016 році виконавчому комітету ОМР стало відомо про нові обставини, а саме, про те, що відповідно до сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 27.02.2014 р. серія IV № 164140580458 загальна площа усіх приміщень торговельно-офісного центру з підземним паркінгом становить 24 276,8 кв.м. Враховуючи, що корисна площа за відкоригованим проектом (з урахуванням якої сплачено пайову участь на умовах мирової угоди) складала 16 008,19 м , а загальна - 20 648,06 м , а площа фактично збудованої будівлі склала 24 276,8 м2, були підстави для донарахування розміру пайової участі та стягнення відповідної суми.

Відповідач підтверджує, що рішенням Господарського суду Одеської області від 06 вересня 2017 року у справі 916/1736/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2017 року, стягнуто з ТОВ «Рузана-Плюс» відповідні кошти у розмірі З 430 636 грн.

Таким чином, 27 листопада 2017 рішення суду про стягнення з ТОВ «Рузана-Плюс» 3 430 636 грн. набуло чинності.

Відповідач також підтверджує, що 02.02.2018 року товариством перераховано 3 430 636 грн із зазначенням призначення платежу «надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури насел. пункту», на підставі Рішення Госп. Суду Од. обл. від 06.09.2017 р. справа 916/1736/17».

Крім того, відповідач зазначає, що постановою Південно-західного апеляційного господарського суду 07 грудня 2018 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 26.02.2019 року, апеляційну скаргу виконкому задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Рузана-Плюс» збитки в сумі 2 463 166.24 грн.

Водночас, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує, що позивач у повній мірі обізнаний з правовим інститутом повороту виконання рішення, оскільки останній до Південно-західного апеляційного господарського суду звертався із заявою про поворот виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017р. За результатами розгляду заяви ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2018 року у справі 916/1736/17 у задоволенні заяви відмовлено, оскільки її подано до неналежного суду, із роз`ясненням у мотивувальній частині про право товариства звернутись із відповідною заявою до Господарського суду Одеської області. Однак, як зауважує відповідач, у подальшому із такою заявою до належного суду товариство не зверталось.

Таким чином, на переконання відповідача, законодавство визначає єдиний належний спосіб захисту особи, яка виконала рішення суду, що у подальшому скасовано, з метою повернення відповідних коштів - поворот виконання рішення та, незважаючи на те, що позивач називає такі кошти «безпідставно набутими» та в обґрунтування позову покладає статтю 1212 ГПК України, на думку відповідача, це не змінює суть правовідносин та суть вимог позивача, який намагається повернути сплачені на виконання судового рішення кошти у невстановлений законом спосіб.

Отже, відповідач вважає, що у даній справи позивач має на меті вирішити питання, пов`язані із виконанням іншого судового рішення, тоді як відповідно до положень процесуального кодексу сторони у таких випадках мають керуватись розділом V ГПК України та використовувати надані ним правові можливості та механізми.

Крім того, відповідач стверджує, що Виконавчий комітет Одеської міської ради як відповідач у справі та самостійна юридична особа не отримував на свої рахунки заявлені у позові кошти, не володів та не володіє ними, не зберігає їх. Виконавчий комітет ОМР не може та не має повертати кошти ТОВ «Рузана-Плюс», які він від товариства не отримував.

Виконавчий комітет Одеської міської ради звертає увагу на докази сплати відповідних коштів, що долучені безпосередньо до позовної заяви, а саме платіжне доручення № 29, яке дозволяє встановити фактичного отримувача коштів - Управління державної казначейської служби в м. Одесі Одеської області, код ЄДРПОУ - 38016923.

Відповідач зазначає, що вказані грошові кошти перераховано безпосередньо до бюджету м. Одеси. та не передавались, не перераховувались, не направлялись безпосередньо до Виконавчого комітету Одеської міської ради. У будь-якому випадку Виконавчий комітет Одеської міської ради не є особою, яка безпідставно утримує вказані у позові кошти, відповідно, заявлені на підставі ст. 1212 ЦК України вимоги є необґрунтованими.

10.02.2021 року позивач надав до суду пояснення (вх. № 3802/21), в якій позивач, заперечуючи проти тверджень відповідача, зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» зверталось до Південно-західного апеляційного господарського суду із заявою про поворот виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року по справі № 916/1736/17, проте у задоволенні вказаної заяви судом було відмовлено.

У подальшому, позивач більше не звертався до господарського суду з аналогічними заявами, оскільки розраховував на добросовісне відношення відповідача, як виконавчого органу Одеської міської ради, до ситуації яка склалася та вирішення ним питання щодо самостійного (добровільного) повернення надлишково стягнутих коштів, на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року по справі № 916/1736/17.

Проте відповідач надлишково стягнуті кошти у розмірі 967 469,79 грн. не повернув, що змусило Товариство з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» звернутися до господарського суду з відповідною позовною заявою за захистом своїх прав, на підставі ст. 1212 ЦК України.

Позивачем зазначає, що ним було обрано саме такий спосіб захисту свого порушеного права, оскільки за його допомогою може бути досягнуте припинення порушення права і його відновлення, обраний спосіб захисту безпосередньо втілює мету, яку прагне досягти позивач, а запропонований відповідачем спосіб захисту порушеного права, шляхом застосування механізму, передбаченого ст. 333 ГПК України, у даному випадку є не ефективним правовим засобом, зважаючи на строки його реалізації та є неспроможним у втілені мети, яку прагне досягти позивач.

Окрім цього, посилання відповідача на положення ст. 333 ГПК України, на переконання позивача, жодним чином не спростовує факту безпідставного набуття та утримання відповідачем коштів у розмірі 967 469,76 грн., які належать позивачу.

Додатково позивач пояснює, що кошти у розмірі 3 430 636,00 грн. були сплачені ТОВ «Рузана-Плюс» на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради, на підставі резолютивної частини рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року по справі № 916/1736/17, що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 29 від 02.02.2018 року. Отже, кошти стягнуті саме на користь відповідача і перераховані позивачем безпосередньо на ті реквізити, на які вказав відповідач у його позовній заяві.

А тому позивач вважає твердження відповідача про необґрунтованість вимог позивача, з посиланням на непричетність до вищевказаних коштів та на те, що відповідач не є особою, яка безпідставно утримує вказані у позові кошти, необґрунтованим та безпідставним.

25.02.2021 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради подано до суду пояснення (вх. № 5405/21), де відповідач зазначає, що на відміну від більшості інших процесуальних питань, питання про поворот виконання рішення розглядає за своєю ініціативою суд, до якого справу передано на новий судовий розгляд і лише в разі не вирішення цього питання судом відповідач звертається з такою заявою до суду.

Оскільки судом за своєю ініціативою не розглянуто, питання про поворот виконання рішення, із такою заявою мав звернутись позивач. Проте, позивач зазначав, що він із відповідною заявою до відповідного суду не звертався, що є вираженням його волевиявлення та осмисленою поведінкою.

Виконавчий комітет Одеської міської ради наголосив, що питання про повернення коштів, сплачених на виконання рішення суду у справі 916/1736/17 може бути вирішено виключено в межах справи 916/1736/17, а допущена позивачем бездіяльність при розгляді питання щодо повороту виконання рішення не можуть бути виправлені у непередбачений для цього спосіб - шляхом подання нового позову та ухваленням рішення у новій справі.

За твердженням відповідача, правомірна поведінка ТОВ «Рузана-Плюс», у разі якщо товариство мало намір повернути кошти, могла мати вираження виключно у поданні заяви про поворот виконання рішення у встановлений строк. Після того, як строк на подання відповідної заяви сплинув, для сторін у справі настала правова визначеність, а у ТОВ «Рузана-Плюс» сплинув строк на пред`явлення вимоги.

Додатково позивач наголосив, що позов може бути заявлений виключно до особи, яка безпідставно утримує кошти, а Виконавчий комітет Одеської міської ради коштів від ТОВ «Рузана- Плюс» не отримував, оскільки кошти були перераховані на вказані у позовній заяві реквізити, однак сутнісно - кошти перераховано безпосередньо до міського бюджету м. Одеси. Виконавчий комітет Одеської міської ради не є особою, що уособлює бюджет міста Одеси.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2020 року позовна заява вх.№3664/20 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.12.2020р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» (вх. №3664/20 від 10.12.2020р.) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

28.12.2020 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№34671/20), із змісту якої вбачається усунення недоліків встановлених ухвалою суду від 15.12.2020р.

28.12.2020 року ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№3664/20) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу №916/3543/20 розглядати за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження, призначено підготовче засідання.

19.01.2021 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов (вх. № 1458/21) в якому відповідач висловив свою правову позицію щодо незгоди із позовом та надав письмові докази в обґрунтування, які судом були долучені до матеріалів справи.

16.02.2021 року судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/3543/20 до судового розгляду по суті на 01.03.2021р. о 14:20 год. та на 16.03.2021р. о 12:00 год.

01.03.2021 року в судовому засіданні по суті оголошено протокольно перерву до 16.03.2021р. об 11:00 год.

Представник позивача в судових засіданнях по суті повністю підтримував позовні вимоги та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні по суті представник відповідача заперечував проти позовних вимог, зазначив про їх необґрунтованість та безпідставність, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі належні та допустимі докази, наявні в матеріалах справи.

Також в судовому засіданні, 16.03.2021 року Господарським судом був закінчений розгляд справи та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнаті проголошена вступна та резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» із позовом про стягнення збитків у розмірі 3 430 636 грн. у зв`язку з несплатою пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року по справі № 916/1736/17 позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, відкритий для виконання міського бюджету міста Одеси за кодом бюджетної класифікації 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту», код ЄДРПОУ - 38016923, МФО 828011 на р/рах: НОМЕР_1 збитки у розмірі 3 430 636 гривень.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року по справі 916/1736/17 залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» без задоволення.

29.11.2017 року Господарським судом Одеської області видано наказ на примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06 вересня 2017 р. по справі № 916/1736/17 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27 листопада 2017 р. по справі № 916/1736/17, яка набрала законної сили 27 листопада 2017 р., відповідно до якого стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, відкритий для виконання міського бюджету міста Одеси за кодом бюджетної класифікації 24170000 “Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту”, код ЄДРПОУ - 38016923, МФО 828011 на р/рах: НОМЕР_1 збитки у розмірі 3 430 636 гривень.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» задоволено частково. Рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.08.2018 року по справі № 916/1736/17 в задоволенні позову Виконавчого комітету Одеської міської ради відмовлено повністю.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 року апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради задоволено частково, а рішення Господарського суду Одеської області від 14.08.2018 р. у справі № 916/1736/17 скасовано. Позов Виконавчого комітету Одеської міської ради задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана – Плюс» на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради збитки в сумі 2 463 166,24 грн. В іншій частині позову відмовлено.

08.01.2019 року Господарським судом Одеської області видано наказ про примусове виконання Постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 року, яка набрала законної сили 07.12.2018 року, яким стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана – Плюс» на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради збитки в сумі 2 463 166,24 грн.

Постановою Верховного Суду від 26.02.2019 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» залишено без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 року у справі № 916/1736/17 - без змін.

Між тим, судом встановлено, що ТОВ «Рузана-Плюс» добровільно виконало вимоги рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017р. та наказу від 29.11.2017 року, що підтверджується платіжним дорученням № 29 від 02.02.2018 року про перерахування коштів у розмірі 3 430 636,00 грн. з призначенням платежу: « 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфрастр насел пункту», на підставі Рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року справа № 916/1736/17».

Вказане також вбачається з довідки ПАТ «Банк Восток» №В-026-04-0594 від 28.10.2020р., наданої ТОВ «Рузана-Плюс» про те, що з рахунку товариства було відправлено платіж 02.02.2018р. на суму 3 430 636,00 грн. з відповідним призначенням платежу.

22.12.2018 року ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відмовлено ТОВ «Рузана-Плюс» у задоволенні заяви про поворот виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017р. по справі № 916/1736/17.

28.10.2020 року ТОВ «Рузана-плюс» звернулось до Виконавчого комітету Одеської міської ради з вимогою № 28/10-20 щодо повернення безпідставно стягнутих коштів в сумі 967 469,76 грн., де, бажаючи врегулювати питання мирним шляхом, позивач просив відповідача у десятиденний строк сплатити суму вимоги у розмірі 967 469,76 грн.

Як вбачається з накладної № 8717 кур`єрської служби доставки ТОВ «ДВАДЦЯТЬ П`ЯТЬ ГОДИН», Виконавчий комітет Одеської міської ради отримав вищезазначену вимогу 29.10.2020 року.

У відповідь на лист-вимогу ТОВ «Рузана-Плюс» від 28.10.2020р., Виконавчий комітет Одеської міської ради листом № 02.2-08/363 від 13.11.2020р. повідомив позивача, що заявлена вимога спрямована на повернення частини коштів, фактично сплачених на виконання судового рішення, у подальшому скасованого, тобто, на поворот виконання рішення, що вирішується виключно судом. Так, відповідач зазначив, що вимога є безпідставною.

Крім того, з листа Департаменту фінансів Одеської міської ради №05-16-188/586 від 11.04.2019р. вбачається, що згідно казначейської виписки від 02.02.2018р. на рахунок НОМЕР_1 - відкритий для виконання бюджету Малиновського району за кодом бюджетної класифікації 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту», код ЄДРПОУ - 38016923, МФО 828011 ТОВ «Рузана-Плюс» перераховано кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в сумі - 3 430 636,00 грн.

Так як відповідачем не були повернуті позивачу кошти у сумі 967 469,76 грн., звертаючись з даним позовом до суду та посилаючись на норми ст. 1212 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 967 469,76 грн., оскільки відпала правова підстава для утримання цих коштів відповідачем.

4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Засадами чинного Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання).

У відповідності до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №927/468/17.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до стаття 333 ГПК України, суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем. За подання заяви про поворот виконання судовий збір не сплачується. При вирішенні питання про поворот виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника у двадцятиденний строк з дня надходження заяви, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст. ст. 76-79 ГПК України).

Судом встановлено, а відповідачем належним чином не спростовано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» сплатило на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради кошти у розмірі 3 430 636,00 грн., на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року по справі №916/1736/17, які у подальшому були скасовані, а різниця між фактично сплаченою відповідачем сумою та сумою, яка підлягала стягненню на підставі постанови Південно- західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 року по справі № 916/1736/17, яка набрала законної сили, складає 967 469,76 грн.

Відтак, факт стягнення з позивача коштів в сумі 3 430 636,00 грн. та їх перерахування відповідачу суд вважає доведеним та достовірним.

Суд зазначає, що положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

При цьому, конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 цього кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Водночас, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок іншої особи поза підставою, передбаченою законом, іншими актами чи правочином.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, у зв`язку з тим, що постановою Верховного Суду від 03.05.2018 року по справі №916/1736/17 було скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року, на підставі якого з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» були стягнуті кошти у розмірі 3 430 636,00 грн., а також приймаючи до уваги те, що при новому розгляді справи, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018 року по справі № 916/1736/17 позов Виконавчого комітету Одеської міської ради задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» грошову суму у розмірі 2 463 166,24 грн., правова підстава для стягнення решти коштів у розмірі 967 469,79 грн. відпала, тому, на переконання суду, у позивача виникло право вимагати від відповідача повернути безпідставно стягнуті кошти у розмірі 967 469,79 грн. на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, оскільки 02.02.2018р. мало місце фактичне виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року у справі №916/1736/17, то вказана обставина зумовлює виникнення вимоги про повернення коштів в сумі 967 469,79 грн., що перераховані позивачем відповідачу за платіжними дорученнями від 02.02.2018р. №29.

В свою чергу, поворот виконання рішення - це процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.

Як встановлено судом, питання про поворот виконання рішення у справі № 916/1736/17 не було вирішено судом, а строк для подання заяви про поворот виконання на момент подання позивачем позовної заяви сплинув.

Водночас, ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Відтак, суд також зауважує, що позивачем обрано законний та правомірний спосіб захисту свого порушеного цивільного права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Також суд вважає за необхідне зауважити, що в силу п.6 ч. 1 ст.3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

На переконання суду, встановлені вище обставини щодо утримання відповідачем грошових коштів у сумі 967 469,76 грн. після того, як правові підстави для їх утримання відпали, суперечить вищевказаним принципам, і є достатнім для повернення спірних коштів відповідачем.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Вказану правову позицію висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16.

Водночас, обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005, заява № 38722/02).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 967 469,76 грн., можуть забезпечити поновлення порушеного права позивача, а отже обраний спосіб захисту у даному випадку є єдиним ефективним способом.

А відтак в судовому порядку підтверджено обов`язок по поверненню коштів, а також їх розмір, та враховуючи те, що правова підстава набуття відповідачем грошових коштів у сумі 967 469,76 відпала, то в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний повернути кошти позивачу.

Щодо заперечень відповідача стосовно того, що Виконавчий комітет Одеської міської ради не отримував на свої рахунки заявлені у позові кошти, не володів та не володіє ними, не зберігає їх, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року збитки у розмірі 3 430 636 грн. стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» на користь саме Виконавчого комітету Одеської міської ради на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, відкритий для виконання міського бюджету міста Одеси за кодом бюджетної класифікації 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту», код ЄДРПОУ - 38016923, МФО 828011 на р/рах: НОМЕР_1 .

Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок).

Цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі). Дія цього Порядку не поширюється на операції з бюджетного відшкодування податку на додану вартість та безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 5 Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Згідно із пунктом 39 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, - органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, уповноважені здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів, інших надходжень бюджету.

Відповідно до ст. ст. 10, 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Таким чином, Державна казначейська служба України здійснює відкриття, закриття, обслуговування рахунків розпорядників бюджетних коштів, тобто, виконує функції фінансової установи. При цьому ДКСУ не приймає рішень стосовно розпорядження коштами на рахунках на власний розсуд, не набуває коштів, що обліковуються на рахунках окремих розпорядників бюджетних коштів, а органом, який контролює справляння надходжень до міського бюджету, забезпечує відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходжень до місцевого бюджету платежів, є Виконавчий комітет Одеської міської ради, який у разі встановлення факту надходження до бюджету помилково зарахованих коштів може вносить подання про їх повернення. У зв`язку з чим ДКСУ не є фактичним отримувачем коштів, сплачених позивачем 02.02.2018р. на виконання рішення суду у справі № 916/1736/17.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» в повному обсязі.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. 2, 13, 76, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов – задовольнити повністю.

2.Стягнути з Виконавчого комітету Одеської міської ради (площа Думська, № 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 04056919) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рузана-Плюс» (пр-кт Миру, № 2, кв. 16, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68000, код ЄДРПОУ 33799175) безпідставно набуті кошти у розмірі 967 469 (дев`ятсот шістдесят сім тисяч чотириста шістдесят дев`ять) грн. 76 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 14 512 (чотирнадцять тисяч п`ятсот дванадцять) грн. 05 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 26 березня 2021 р.

Суддя О.В. Цісельський