Рішення № 95903573, 30.03.2021, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 року м.Харків Справа № 913/785/17

Господарський суд Луганської області у складі:

судді Тацій О.В.,

за участю секретаря судового засідання Чигриної Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження господарську справу №913/785/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз", м. Сєвєродонецьк, Луганська область

про стягнення 273 542 795,97 грн.

Сторони по справі явку своїх уповноважених представників у судове засідання не забезпечили,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до ПАТ по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» про стягнення заборгованості за договором №13-202-ВТВ від 04.01.2013 на купівлю-продаж природного газу в розмірі 247 801 675 грн. 24 коп., з яких: 170 642 343 грн. 03 коп. - сума основної заборгованості; пеня в розмірі 33 927 987 грн. 48 коп.; сума інфляційних втрат в розмірі 34 899 491 грн. 84 коп. та 3% річних в розмірі 8 331 852 грн. 89 коп.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору від 04.01.2013 № 13-202-ВТВ на купівлю-продаж природного газу.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 10.01.2018: позов ПАТ “НАК “Нафтогаз України” до ПАТ “Луганськгаз” задоволено частково; стягнуто з ПАТ “Луганськгаз” на користь ПАТ “НАК “Нафтогаз України” борг за договором від 04.01.2013 №13-202-ВТВ у сумі 247 799 351,54 грн, з яких: 170 642 343,89 грн сума основної заборгованості за договором, пеня в розмірі 33 927 987,15 грн, 3% річних – 8 331 852,86 грн та інфляційні втрати в розмірі 34 897 167,64 грн; стягнуто судовий збір у сумі 240 000,00 грн; у решті вимог за позовом відмовлено.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявний висновок судової економічної експертизи № 23441/23595/23596 від 27.02.2020 року, в якому зазначені наступні відповіді експерта на поставленні апеляційним судом питання:

«По першому питанню:

Наданими на дослідження документами підтверджується прийняття ПАТ по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» природного газу від АТ «НАК «Нафтогаз України» відповідно до умов договору №13-202-ВТВ від 04.01.2013 на загальну суму 654 258 774,60 грн.

По другому питанню:

Загальна сума наявних заліків зустрічних однорідних вимог згідно наданих на дослідження заяв складає 79 587 874,28 грн.

Відповідно до витягу з даних бухгалтерського обліку наданих АТ «НАК «Нафтогаз України» оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 36-1-08-5-2 (том 1 стор.125-138) за період з 01.01.2013 по 31.07.2017 враховано в залік дві заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.12.2015 на суму 15 403 717,46 грн. та від 18.01.2016 на суму 12 300 917,50 грн., а також враховано та відкоригована заява про залік від 18.09.2015 на суму 33 000 000,00 грн.

Щодо Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги постачання тощо за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України судовий експерт економіст зазначає що пунктом 5.3 спільних протокольних рішень вказано, що спільні протокольні рішення є чинними у разі проведення відповідного фінансування. Таким чином, судові експерти-економісти зазначають, що наявність підписаних протокольних рішень сама по собі не підтверджує погашення заборгованості та не передбачає проведення взаємозаліку між підприємствами. Згідно наданим на дослідження документам, АТ «НАК «Нафтогаз України» в бухгалтерському обліку в період з 01.01.2013 по 31.07.2017 проведені платіжні доручення по яким здійснено оплату на підставі Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги постачання тощо за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України на підставі, що містяться в матеріалах справи.

По третьому питанню:

В межах компетенції судових експертів економістів первинними документами бухгалтерського обліку, підтвердити заявлені у позові вимоги щодо розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, не надається за можливе з причин наведених в дослідницькій частині висновку.

По четвертому питанню:

В межах компетенції судових експертів економістів в обсязі представлених документів визначити суму заборгованості відповідача перед позивачем за договором №13-202-ВТВ від 04.01.2013 на день подання позову (02.10.2017), не надається за можливе з причин наведених у дослідницькій частині.».

До того ж 19.06.2020 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких він надав пояснення в яких зазначив, що повністю погоджується з висновком експерта щодо суми основної заборгованості, оскільки вона повністю відповідає тій, що зазначена у розрахунку, поданому до позову, станом на 06.09.2017. Щодо зарахування зустрічних однорідних вимог зазначив про те, що позивачем враховано у розрахунку, поданому до позову, лише заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.12.2015 на суму 15 403 717, 46 грн. та від 21.01.2016 на суму 12 300 817, 51 грн.

Разом з тим, 21.07.2020 року від представник позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначив про те, що сума основної заборгованості відповідача станом на 05.06.2020 становить 136 123 228,08 грн. Сума пені за розрахунком становить 33 492 381 грн., 3 % річних – 8 224 879, 20 грн., інфляційних – 34 449 118, 52 грн. Зменшення в розрахунку суми пені, 3% річних, інфляційних пояснюється отриманням позивачем від відповідача 2 190 898,00 грн за зобов`язаннями лютого 2015 року на підставі постанови КМУ від 11.01.2005 № 20, якою затверджено Порядок перерахування деяких субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій.

Також 14.08.2020 представником позивач подані додаткові пояснення в яких він зазначив, про те, що після подання позову 21.12.2017 позивачем від відповідача були отримані 213 756,00 грн. та 1 977 142,00 грн., сумарно складає 2 190 898,00 грн. за природний газ по договору № 13-202-ВТВ згідно спільного протокольного рішення від 24.10.2017. Отримана сума була зарахована позивачем як оплата природного газу, поставленого в лютому 2015 року.

Таким чином, оскільки підписуючи спільні протокольні рішення, сторони змінили строки розрахунку, то на ці суми не нараховується неустойка та нарахування за ст. 625 ЦК України. Отже, сума пені, 3% річних, інфляційних повинна бути зменшена на 435 605,27 грн., 106 973,68 грн., 448 049,02 грн. відповідно.

Однак, враховуючи у тому числі вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню.

Так, постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 року: апеляційну скаргу ПАТ “Луганськгаз” задоволено частково; рішення Господарського суду Луганської області від 10.01.2018 у справі № 913/785/17 скасовано у частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості в розмірі 34 519 115,81 грн, пені у розмірі 435 605, 27 грн, 3% річних у розмірі 10 973,66 грн, інфляційних втрат у розмірі 448 049,02 та прийнято нове рішення, яким в цій частині позовних вимог відмовлено; у іншій частині рішення Господарського суду Луганської області від 10.01.2018 у справі № 913/785/17 залишено без змін; стягнуто з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на користь ПАТ "Луганськгаз" судовий збір за подання апеляційної скарги 51 588 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.12.2020 року постановлено:

« 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Луганськгаз” – задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Луганської області від 10.01.2018 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 у справі № 913/785/17 - скасувати.

Справу № 913/785/17 направити на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.»

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2021 року, головуючою суддею у справі визначено суддю Тацій О.В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.02.2021 року прийнято до розгляду справу №913/785/17 та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 02.03.2021 року о 10 годині 00 хвилин.

Наразі змінено назву позивача по справі з Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" на Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та відповідача по справі з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз».

22.02.2021 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити ПАТ «НАК «Нафтогаз України» у задоволенні позовних вимог повністю. На підтримку своїх заперечень проти позову представник відповідача посилається на те, що єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору) як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин. Обставини та події відносно роботи ПАТ «Луганськгаз» несуть всі ознаки надзвичайних і невідворотних обставин, на які відповідач ніяким чином не може вплинути та запобігти. Через дію надзвичайних і невідворотних обставин підприємство не може нормально провадити господарську діяльність та належним чином відповідати за зобов`язаннями перед контрагентами.

При цьому, з огляду на викладене, зазначає, що п. 8.2 договору передбачено, що строк виконання зобов`язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин. Тому вважає, що строк виконання зобов`язання щодо оплати поставленого газу за договором у відповідача не настав, а у позивача відповідно відсутнє право для стягнення з відповідача основного боргу, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат. На переконання відповідача в силу п. 8.2 договору та ч. 1 ст. 614 ЦК України, він, як боржник за договором, не вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу.

Крім того, заперечуючи проти стягнення пені, зважаючи на вищенаведене, відповідач вказує, що відповідно до п. 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове невиконання обов`язків щодо договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).

У зв`язку з цим відповідач і вважає позовні вимоги необґрунтованими, передчасними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

26.02.2021 року від представника відповідача надійшли заперечення на відзив на позовну заяву, в яких просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Зазначені заперечення на відзив за своїм змістом та суттю є відповіддю на відзив, поданою у визначеному ст. 166 ГПК України порядку.

Заперечуючи проти викладених відповідачем у змісті відзиву на позовну заяву доводів, позивач зазначає, що відповідач жодним чином не заперечує факту заборгованості, а його відзив зводиться тільки до не прострочення виконання зобов`язання в зв`язку з дією форс-мажорних обставин. Однак, позивач вважає, що обставини, зазначені в сертифікаті ТПП №583 від 19.04.2014 року не є обставинами непереборної сили, оскільки відповідач після отримання даного сертифікату був обізнаним з даними обставинами, позаяк, щомісяця отримував природний газ, укладав відповідні додаткові угоди, погоджувався на ціни та обсяги поставки природного газу, а тому дані обставини не були для відповідача надзвичайними, які він не міг передбачити. Щодо посилання відповідача на п. 8.2 договору, відповідно до якого строк виконання зобов`язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин, то позивач посилається на п. 8.5 договору та вказує, що виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови покупця від сплати продавцеві за газ, який був поставлений до їх виникнення. Також з огляду на положення п. 8.2 договору відзначає, що за правилами ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від сплати основного зобов`язання. Крім того, позивач зазначає про те, що обов`язковим елементом, необхідним для звільнення боржника від відповідальності, є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати зобов`язання.

01.03.2021 року до канцелярії господарського суду від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 273 542 795,97 грн., з яких: основний борг – 136 123 228,08 грн; пеня – 33 492 381,88 грн; інфляційні втрати – 81 484 069,57 грн; 3% річних 22 443 116,44 грн.

Також, 02.03.2021 року представник відповідача подав через канцелярію суду клопотання про призначення повторної експертизи.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 02.03.2021 року прийнято до розгляду заяву Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” про збільшення розміру позовних вимог та ухвалено вирішувати спір відповідно до викладених в заяві позовних вимог

Підготовче засідання у справі № 913/785/17 відкладено на 18.03.2021 року о(об) 10 годині 15 хвилин.

Крім того, даною ухвалою суду було відкладено розгляд поданого стороною відповідача клопотання про призначення повторної експертизи.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 18.03.2021 року у задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» про призначення повторної експертизи відмовлено; закрито підготовче провадження по справі № 913/785/17 та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.03.2021 року о(об) 10 годині 10 хвилин.

19.03.2020 року від представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічною позовною заявою) Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» до суду надійшла зустрічна позовна заява до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання недійсною додаткової угоди.

Крім того, у змісті зустрічної позовної заяви було викладено клопотання, яке за своєю суттю та змістом є заявою про поновлення пропущеного процесуального строку для пред`явлення зустрічного позову.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 22.03.2021 року у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» про поновлення пропущеного процесуального строку для пред`явлення зустрічного позову відмовлено; зустрічну позовну заяву Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про визнання недійсною додаткової угоди у справі №913/785/17 повернуто на підставі ч. 6 ст. 180 Господарського процесуального кодексу України.

На виконання вимог ГПК України, копії ухвали суду в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 вказаного Кодексу, були направлені учасникам справи за їх адресами рекомендованими листами з повідомлення про вручення поштового відправлення.

Таким чином, учасники справи про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином у порядку ст. 120 ГПК України.

Однак, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, сторони явку своїх уповноважених представників у судове засідання не забезпечили.

Будь-яких заяв та/або клопотань від сторін по справі, у тому числі з запереченнями проти розгляду справи по суті у день судового засідання не надійшло.

Відповідно до ч.ч. 1 та 4 ст. 197 ГПК України, учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Так, 24.03.2021 року від відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» через електронну пошту суду надійшло клопотання від 24.03.2021 року № 01-02-45/575 про участь у судовому засіданні у справі №913/785/17 у режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.

24.03.2021 року о 16 год.15 хв. секретарем судового засідання у телефонному режимі було повідомлено представника відповідача про технічну можливість проведення судового засідання у справі №913/785/17 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon та задоволення клопотання.

А також доведено до відома представника відповідача, що судове засідання з розгляду справи №913/785/17 відбудеться 30.03.2021 року о(об) 10 годині 10 хвилин. в залі судових засідань №109 в приміщенні Господарського суду Луганської області за адресою: проспект Науки, 5, м. Харків, за участю повноважного представника відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» Сєнькова Є.І. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon.

Про зазначене секретарем судового засідання складено телефонограму від 24.03.2021 року №265.

Разом з цим, даною телефонограмою було повідомлено представника відповідача про те, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку покладаються на нього.

З роздрукованих з системи EasyCon та долучених до матеріалів справи протоколів судового засідання в режимі відеоконференції встановлено, що 30.03.2021 року о 09 год. 21 хв. секретарем судового засідання відкрито сторінку конференції, о 10 год. 09 хв. конференцію розпочато та запрошено представника відповідача Сєнькова Є.І. на трибуну, о 10 год. 11 хв. конференцію завершено.

При цьому, о 10 год. 11 хв. секретарем судового засідання повторно здійснено дії задля забезпечення участі представника відповідача у судовому засіданні у режимі відео конференції, однак, о 10 год. 13 хв. відеоконференцію знову було завершено. Як вбачається з протоку судового засідання в режимі відеоконференції №242823 від 30.03.2021 року, представник відповідача сам вийшов з конференції.

Разом з тим, о 10 год. 13 хв. секретарем судового засідання повторно здійснено дії задля забезпечення участі представника відповідача у судовому засіданні у режимі відео конференції, однак, о 10 год. 16 хв. відеоконференцію знову було завершено з незалежних від суду причин.

Однак, відеоконференцзв`язок з представником відповідача встановити не вдалося.

До того ж з скрін-шоту сторінки кабінету з системи EasyCon вбачається, що представник відповідача в подальшому вийшов з системи та знаходився не в статусі онлайн.

Таким чином, у суду була наявна технічна можливість проведення судового засідання у режимі відеоконференції, однак, представник відповідача був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з незалежних від суду причин.

Згідно з приписами ч. 5 ст. 197 ГПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Аналіз положень даної норми дозволяє дійти висновку, що ризики неможливості участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду несе відповідний учасник справи, який звернувся до суду з відповідною заявою.

А тому суд приходить до висновку, що представник відповідача був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції через власну технічну неможливість.

Більш того, суд зауважує, що після спроб взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції представник відповідача вийшов з системи та не спробував з`єднатися з судом за допомогою власних технічних засобів, внаслідок чого фактично не з`явився у судове засідання.

Про неможливість проведення судового засідання у режимі відеоконференції за участю представника відповідача через технічну неможливість останнього, з незалежних від суду причин 30.03.2021 року керівником апарату суду, начальником відділу інформаційних технологій та секретарем судового засідання складено акт, згідно якого 30.03.2021 року у Господарському суді Луганської області за адресою: м. Харків, проспект Науки, буд. 5, у залі №109 була наявна технічна можливість для участі учасників справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

До того ж з акту вбачається, що секретар судового засідання неодноразово намагалась здійснити зв`язок з представником відповідача у телефонному режимі, однак встановити зв`язок з представником відповідача за номером телефону НОМЕР_1 не вдалося.

У зв`язку з цим суд звертає увагу на положення ч. 1 ст. 202 ГПК України, відповідно до якої неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Також, суд зауважує, що наявні у справі матеріали та заяви сторін по суті справи є достатніми для вирішення справи в даному судовому засіданні.

Також суд наголошує на тому, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Наслідки, визначені частинами третьою та четвертою цієї статті, настають і в разі, якщо учасник справи (його представник) залишить залу судового засідання (ч. 5 ст. 202 ГПК України).

Крім цього, суд зауважує, що представник відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду.

Крім цього, суд наголошує на тому, що представник відповідача після виходу з системи EasyCon не надіслав на електронну пошту жодних заяв та клопотань про відкладення судового розгляду справи.

При цьому, під час розгляду справи, судом враховано, що ч. 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 236 ГПК України, судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, розумні строки розгляду справи судом. Частиною 1 ст. 7 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому суд відзначає, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки, за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків.

На цьому неодноразово наголошували Європейський суд з прав людини та Верховний Суд у своїх рішення

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

04.01.2013 року між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (далі продавець) та ПАТ по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» (далі покупець) укладено договір №13-202-ВТВ на купівлю-продаж природного газу (далі договір), згідно якого продавець зобов`язаний передати у власність покупцю у 2013 році природний газ (далі за текстом - газ), а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити товар на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 10.3 договору, усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадку, зазначеного у пункті 10.4 цього договору.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2013 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

До договору було укладено низку додаткових угод.

Зокрема, відповідно до додаткової угоди №4 від 31.12.2013 сторони виклали статтю 11 договору в наступній редакції «Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склались між Сторонами з 01 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків за газ до їх повного погашення».

Додатковою угодою № 11 від 22.12.2014 сторони продовжили строк дії договору в частині реалізації газу до 31.12.2015.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 654 258 774 грн. 60 коп., що підтверджено актами приймання передачі природного газу, а саме:

1.Акт приймання-передачі природного газу від 13.01.2013 у обсязі 9 845,413 тис.куб.м. за січень 2013 року на суму 42 715 072,55 грн.

2.Акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2013 у обсязі 12 232,873 тис.куб.м. за лютий 2013 року на суму 53 073 249,21 грн.

3.Акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2013 у обсязі 10 963,525 тис.куб.м. за березень 2013 року на суму 47 566 086,44 грн.

4.Акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2013 у обсязі 1 301,854 тис.куб.м. за квітень 2013 року на суму 5 618 978,92 грн.

5.Акт приймання-передачі природного газу від 31.05.2013 у обсязі 1 028,209 тис.куб.м. за травень 2013 року на суму 4 437 889,89 грн.

6.Акт приймання-передачі природного газу від 30.06.2013 у обсязі 101,928 тис.куб.м. за червень 2013 року на суму 439 935,11 грн.

7.Акт приймання-передачі природного газу від 31.07.2013 у обсязі 52,128 тис.куб.м. за липень 2013 року на суму 220 806,70 грн.

8.Акт приймання-передачі природного газу від 31.08.2013 у обсязі 52,128 тис.куб.м. за серпень 2013 року на суму 220 981,86 грн.

9.Акт приймання-передачі природного газу від 30.09.2013 у обсязі 70,846 тис.куб.м. за вересень 2013 року на суму 300 331,50 грн.

10.Акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2013 у обсязі 5 009,652 тис.куб.м. за жовтень 2013 року на суму 21 236 996,91 грн.

11.Акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2013 у обсязі 4 501,094 тис.куб.м. за листопад 2013 року на суму 19 081 109,70 грн.

12.Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2013 у обсязі 5 938,987 тис.куб.м. за грудень 2013 року на суму 25 176 648,71 грн.

13.Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 у обсязі 9 482,833 тис.куб.м. за січень 2014 року на суму 36 299 829,55 грн.

14.Акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2014 у обсязі 10 536,799 тис.куб.м. за лютий 2014 року на суму 40 334 360,81 грн.

15.Акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2014 у обсязі 4 700,329 тис.куб.м. за березень 2014 року на суму 17 992 633,80 грн.

16.Акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2014 у обсязі 1 341,390 тис.куб.м. за квітень 2014 року на суму 6 623 944,79 грн.

17.Акт приймання-передачі природного газу від 31.05.2014 у обсязі 1 215,453 тис.куб.м. за травень 2014 року на суму 7 042 840,30 грн.

18.Акт приймання-передачі природного газу від 30.06.2014 у обсязі 909,278 тис.куб.м. за червень 2014 року на суму 5 281 501,26 грн.

19.Акт приймання-передачі природного газу від 31.07.2014 у обсязі 52,251 тис.куб.м. за липень 2014 року на суму 303 497,64 грн.

20.Акт приймання-передачі природного газу від 31.08.2014 у обсязі 43,299 тис.куб.м. за серпень 2014 року на суму 251 500,34 грн.

21.Акт приймання-передачі природного газу від 30.09.2014 у обсязі 2 073,909 тис.куб.м. за вересень 2014 року на суму 12 426 978,87 грн.

22.Акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2014 у обсязі 2 879,183 тис.куб.м. за жовтень 2014 року на суму 17 252 225,77 грн.

23.Акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2014 у обсязі 3 976,372 тис.куб.м. за листопад 2014 року на суму 24 926 603,63 грн.

24.Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2014 у обсязі 4 782,913 тис.куб.м. за грудень 2014 року на суму 34 665 979,47 грн.

25.Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 у обсязі 5 523,024 тис.куб.м. за січень 2015 року на суму 40 030 215,20 грн.

26.Акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2015 у обсязі 4 618,331 тис.куб.м. за лютий 2015 року на суму 32 342 541,46 грн.

27.Акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2015 у обсязі 4 252,014 тис.куб.м. за березень 2015 року на суму 46 431 482,64 грн.

28.Акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2015 у обсязі 2 248,047 тис.куб.м. за квітень 2015 року на суму 20 651 638,81 грн.

29.Акт приймання-передачі природного газу від 31.05.2015 у обсязі 804,909 тис.куб.м. за травень 2015 року на суму 7 010 049,07 грн.

30.Акт приймання-передачі природного газу від 30.06.2015 у обсязі 971,572 тис.куб.м. за червень 2014 року на суму 8 211 804,26 грн.

31.Акт приймання-передачі природного газу від 31.07.2015 у обсязі 752,331 тис.куб.м. за липень 2015 року на суму 6 365 352,22 грн.

32.Акт приймання-передачі природного газу від 31.08.2015 у обсязі 807,993 тис.куб.м. за серпень 2015 року на суму 6 836 299,50 грн.

33.Акт приймання-передачі природного газу від 30.09.2015 у обсязі 1 049,157 тис.куб.м. за вересень 2015 року на суму 8 876 749,51 грн.

34.Акт приймання-передачі природного газу від 31.11.2015 у обсязі 2 499,837 тис.куб.м. за листопад 2015 року на суму 20 828 601,89 грн.

35.Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2015 у обсязі 3 980,175 тис.куб.м. за грудень 2015 року на суму 33 184 056,31 грн.

Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробничо- технологічних витрат та нормативних втрат покупця (п. 1.2 договору).

Згідно п. 5.1. договору, ціна (граничний рівень цін) на газ установлюються Національною комісією регулювання енергетики України (НКРЕ).

Відповідно до п. 6.1. договору, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №4 від 31.12.2013, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу.

Позивач зазначає, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк, визначений договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги п. 6.1. договору.

Як свідчать матеріали справи, відповідач на виконання умов договору частково здійснив оплату за природний газ в розмірі 483 616 431 грн. 57 коп., що підтверджено банківськими виписками ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та бухгалтерською випискою ПАТ «НАК «Нафтогаз України».

Як встановлено із банківських виписок та бухгалтерської виписки, оплати проводились на підставі спільних протокольних рішень та з особистого рахунку ПАТ «Луганськгаз».

Крім того, позивачем були надіслані на адресу відповідача заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 15 403 717 грн. 46 коп. та на суму 12 300 817 грн. 51 коп.

З тексту вказаних заяв вбачається наступне.

Станом на 16.12.2015 ПАТ «Луганськгаз» має заборгованість перед НАК «Нафтогаз України» за Договором купівлі-продажу природного газу №13-202-ВТВ від 04.01.2013 в сумі 239 343 609 грн. 69 коп. В свою чергу НАК «Нафтогаз України» має заборгованість перед ПАТ «Луганськгаз» в розмірі 15 403 717, 46 грн. У зв`язку з чим, відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов`язання ПАТ «Луганськгаз» перед НАК «Нафтогаз України» за договором №13-202-ВТВ від 04.01.2013 припинено на суму 15 403 717 грн. 46 коп.

Станом на 18.01.2016 ПАТ «Луганськгаз» має заборгованість перед НАК «Нафтогаз України» за договором купівлі-продажу природного газу №13-202-ВТВ від 04.01.2013 в сумі 223 717 648 грн. 54 коп. В свою чергу НАК «Нафтогаз України» має заборгованість перед ПАТ «Луганськгаз» в розмірі 12 300 917, 50 грн. У зв`язку з чим, відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов`язання ПАТ «Луганськгаз» перед НАК «Нафтогаз України» за договором №13-202-ВТВ від 04.01.2013 припинено на суму 12 300 917 грн. 50 коп.

Таким чином, загальна сума простроченого та несплаченого основного боргу ПАТ «Луганськгаз» перед НАК «Нафтогаз України» за договором купівлі-продажу природного газу №13-202-ВТВ від 04.01.2013 складає 170 642 343 грн. 03 коп.

Крім того, між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Луганській області, Департаментом фінансів Луганської обласної державної адміністрації, Управлінням фінансів Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області, Управлінням соціального захисту населення Новопсковської районної державної адміністрації Луганської області, ПАТ по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» та АТ «НАК «Нафтогаз України» укладалися спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України (далі спільні протокольні рішення), за якими ПАТ «Луганськгаз» зобов`язувався перерахувати НАК «Нафтогаз України» кошти за природний газ за Договором №13-202-ВТВ від 04.01.2013.

Так, відповідно до спільного протокольного рішення № 782 від 25.02.2016 відповідач повинен перерахувати позивачу кошти в сумі 16184811, 00 грн.

Відповідно до спільного протокольного рішення №879 від 16.03.2016 відповідач повинен був перерахувати позивачу кошти в сумі 21672267, 00 грн.

За спільним протокольним рішення №1360 від 20.04.2016 відповідач повинен був перерахувати позивачу пошти в сумі 11613211,00 грн.

Відповідно до спільного протокольного рішення №1361 від 20.04.2016 відповідач повинен був перерахувати позивачу кошти в сумі 9492834, 00 грн.

Відповідно до спільного протокольного рішення №2409 від 20.09.2016 відповідач повинен був перерахувати позивачу кошти в сумі 2800000, 00 грн.

Відповідно до спільного протокольного рішення №612 від 24.01.2017 відповідач повинен був перерахувати позивачу кошти в сумі 12000000, 00 грн.

Відповідно до спільного протокольного рішення №2786 від 24.05.2017 відповідач повинен був перерахувати позивачу кошти в сумі 11365, 00 грн.

Відповідно до спільного протокольного рішення №2865 від 14.06.2017 відповідач повинен був перерахувати позивачу кошти в сумі 500000, 00 грн.

За спільним протокольним рішення №3797 від 24.10.2017 відповідач повинен був перерахувати позивачу пошти в сумі 213756,00 грн.

За спільним протокольним рішення №3801 від 24.10.2017 відповідач повинен був перерахувати позивачу пошти в сумі 1000000,00 грн.

В пункті 5.3 спільних протокольних рішень вказано, що спільні протокольні рішення є чинними у разі проведення відповідного фінансування.

Однак, як зазначає позивач №14/4-549 від 27.11.2017, фінансування відповідно до вищезазначених спільних протокольних рішень станом на 27.11.2017 не відбулось. В матеріалах справи докази фінансування вищевказаних протокольних рішень також відсутні.

Спільне протокольне рішення №3796 від 24.10.2017 в матеріалах справи міститься не в повному обсязі, тому у суду відсутня можливість встановити суму перерахування та призначення зарахування коштів за цим рішенням.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані на їх підтвердження докази та оцінивши їх у сукупності, господарський суд дійшов наступного.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків.

Відповідно до вимог ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Частина 1 ст. 175 ГК України встановлює, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статей 11, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також суд зазначає, що згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 ЦК України). За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частина 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу").

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

За правилами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 530 ЦК України врегульовано, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом було встановлено, що позивачем, як продавцем, на виконання умов договору №13-202-ВТВ від 04.01.2013 року передано відповідачу природний газ за період з січня 2013 року по грудень 2015 року на загальну суму 654 258 774, 60 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі природного газу.

Проте, відповідач здійснив оплату отриманого природного газу з порушенням встановлених строків та не у повному обсязі. Так, відповідач свої зобов`язання по оплаті заборгованості у відповідності до розділу 6 договору №13-202-ВТВ від 04.01.2013 виконав частково на суму 483 616 431 грн. 57 коп.

З урахуванням внесених оплат, у відповідності до наданого позивачем розрахунку, станом на 31.12.2020 року розмір основного боргу за договором складає 136 123 228,08 грн.

А тому, керуючись принципом змагальності, зважаючи на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо внесення своєчасної та повної оплати за поставлений природний газ, господарський суд вважає обгрунтованими та підставними вимоги позивача про стягнення з останнього суми основного боргу за поставлений природний газ за договором №13-202-ВТВ на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 року у розмірі 136 123 228,08 грн.

З`ясувавши вищевикладені обставини справи, суд вважає доцільним перейти до вирішення питання про стягнення з відповідача суми пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за відповідні періоди прострочення.

Так, у змісті прохальної частини позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 33 927 987 грн. 48 коп. При цьому, її розмір згідно наданого позивачем розрахунку, складеного з урахуванням внесених відповідачем оплат за договором, станом на 05.06.2020 року становить 33 492 381,88 грн. До того ж, згідно здійсненого позивачем розрахунку, заявлена до стягнення сума пені залишилася незмінною і станом на 31.12.2020 року.

Вирішуючи питання про можливість стягнення з відповідача нарахованої на суми заборгованості з оплати вартості поставленого газу у період з лютого по грудень 2015 року пені у вказаному розмірі, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до п. 7.1 договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України.

За ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Частинами 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу приписів ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити продацю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

Разом з тим, у розділі 8 договору сторони передбачили можливість звільнення відповідача (покупця за договором) від відповідальності у випадку настання форс-мажору.

У відповідності до умов п. 8.1 договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків щодо договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).

У свою чергу сторони деталізували визначення та зміст поняття форс-мажорні обставини у п. 8.2 договору, відповідно до якого під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли внаслідок непередбачених сторонами подій надзвичайного і невідворотного характеру, включаючи вибухи на газопроводі, пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, війну або військові дії. Також, сторони вказали, що строк виконання зобов`язання відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.

Крім того, сторони узгодили, що настання обставин форс-мажору підтверджується у встановленому законодавством порядку, а сторони зобов`язані повідомити про обставини форс-мажору та протягом чотирнадцяти днів з дати їх виникнення надати підтверджуючі документи відповідно до законодавства (п.п. 8.3 та 8.4 договору).

При цьому, умови даних положень договору зобов`язують сторони враховувати і норми законодавста, якими регулюються питання визначення факту настання форс-мажорних обставин та підстави звільнення від відповідальності у зв`язку з їх виникненням.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Приписами ч. 2 ст. 14-1 ЗУ "Про торгово-промислові палати в Україні" обставини непереборної сили визначено як форс-мажорні обставини, що є надзвичайними та невідворотними обставинами, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Перелік обставин, які можуть вважатися форс-мажорними, визначено частиною другою статті 14-1 цього Закону, однак, такий перелік не є вичерпним.

Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Таким чином, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Відповідно до статті 10 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

На підтвердження факту виникнення обставин непереборної сили – форс-мажорних обставин відповідачем надано сертифікат №6224 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий 19.04.2016 року Торгово-промисловою палатою України, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема: дії/бездіяльність третіх осіб/органів державної влади, Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» щодо зобов`язань, виконання яких передбачено щомісячно, а саме: оплати придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, у розмірі 10,9 млн.куб.м., за договором №13-202-ВТВ на купівлю-продаж природного газу, укладеного 04.01.2013 року між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ПАТ по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз», відповідно до викладеного переліку законів України, постанов НКРЕ та постанови суду, які унеможливили їх виконання в зазначений термін.

Дослідивши вказаний сертифікат Торгово-промислової палати №6224 від 19.04.2016 року та встановивши, що у якості фактів настання форс-мажорних обставин у ньому вказано дії/бездіяльність третіх осіб/органів державної влади, суд, беручи до уваги те, що протягом дії договору відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, у тому числі й шляхом укладення додаткових угод щодо ціни на природний газ і, при цьому, був обізнаний щодо встановлених тарифів, - вважає, що такі обставини не відповідають розумінню непереборної сили, визначеної в ст. 617 ЦК України.

Тобто, зазначені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті №6224 від 19.04.2016 року обставини не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов`язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання.

Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.02.2018 року у справі №926/2343/16.

Разом з тим, Верховний Суд розглядаючи дану справу №913/785/17 та вирішуючи питання про передачу справи на новий розгляд до Господарського суду Луганської області констатував, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не дослідили всі зібрані у справі докази та не надали їх оцінку.

Верховний Суд мотивуючи своє рішення вказав, що ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не здійснив оцінку доводів відповідача щодо настання/відсутності форс-мажорних обставин, не дослідили та не надали належної оцінки такому вагомому доказу, наданому відповідачем на підтвердження настання форс-мажорних обставин, зокрема Сертифікату ТПП України від 19.09.2014 № 583. Судами взагалі не надано оцінки ані змісту, ані обставинам викладеним у названому сертифікаті ТПП України.

Крім того, вказано, що розглядаючи справу суди попередніх інстанції не надали оцінки доводам відповідача про те, що відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України". Прийняття вищевказаного Указу Президента України обумовлено проведенням антитерористичної операції (АТО) на сході України.

Також зазначено, що суд апеляційної інстанції, оцінюючи доводи скаржника, на підтвердження яких надано сертифікат ТПП від 19.09.2014 № 583 та сертифікат ТПП від 09.04.2016 № 6224, вказав лише на те, що названі сертифікати не свідчать про наявність форс-мажорних обставин щодо грошового зобов`язання боржника, не надавши оцінки та не врахувавши обставин на які посилався ПАТ “Луганськгаз”.

При цьому, акцентовано увагу на тому, що судами не надано оцінки, у кореляції з Сертифікатом ТПП України від 19.09.2014 № 583, умовам договору № 13-202-ВТВ на купівлю-продаж природного газу, зокрема, його пунктам 8.1 та 8.2.

У матеріалах справи дійсно міститься сертифікат Торгово-промислової палати №583 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 19.09.2014 року, в якому зважаючи у тому числі на Указ Президента України від 14.04.2014 року №405/2014 про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», засвідчено що події на території Луганської області, пов`язані з проведенням антитерористичної операції, є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), що унеможливлює здійснення господарської діяльності ПАТ по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз», у тому числі виконання зобов`язань за договором на купівлю-продаж природного газу №13-202-ВТВ від 04.01.2013 року, укладеного з ПАТ «НАК «Нафтогаз України».

Початком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у даному випадку визначено 07.04.2014 року. При цьому, вказано, що вони продовжують діяти та дату закінчення дії обставин форс-мажору (обставин непереборної сили) на момент видачі даного сертифікату встановити неможливо.

Зі змісту сертифікату вбачається, що підставою для вказаних висновків стало, зокрема, те, що станом на 20 серпня п.р. АТО проводиться на території Донецької та Луганської областей, рішення про її припинення не прийнято. У проведенні АТО, в установленому законом порядку, задіяні сили (особовий склад, спеціалісти) і засоби (зброя, транспортні, спеціальні та інші матеріально-технічні засоби) суб`єктів боротьби з тероризмом та інших суб`єктів, відповідно до законів України. При цьому в ході проведення АТО уповноваженими правоохоронними органами виявляються та розслідуються численні кримінальні правопорушення, які мають ознаки терористичних актів, диверсій, умисних вбивств, захоплень будівель і споруд, незаконного заволодіння транспортними засобами, незаконного позбавлення волі, захоплення заручників, блокування і пошкодження об`єктів транспортної системи тощо. Зазначені правопорушення, вчинювані озброєними організованими злочинними угрупованнями та окремими фізичними особами, створюють загрозу життю і здоров`ю людей, збереженню їх майна, обмежують свободу пересування територією зазначених областей.

Вказані обставини негативно позначаються на господарській діяльності Заявника.

Заявник наголосив, що в дуже складних умовах, які існують в регіоні, зумовлених проведенням активних бойових дій, не має можливості здійснювати господарську діяльність, проводити контроль і облік природного газу, своєчасно ліквідувати аварії, забезпечувати безперебійне газопостачання природним газом, а також виконувати інші свої зобов`язання в повному обсязі. На об`єктах, підпорядкованих Заявнику, відбувалися непоодинокі випадки застосування вибухонебезпечних речовин, підрив і пошкодження надземних і підземних газопроводів, напади та травмування персоналу, викрадення невідомими особами майна Заявника.

Отже, вказаним сертифікатом однозначно та конкретно підтверджено факт впливу форс-мажорних обставин, викликаних здійсненням антитерористичної операції, на господарську діяльність відповідача та неможливість належного виконання ним зобов`язань внаслідок їх настання.

Вказаний сертифікат в силу приписів ст. 10 ЗУ “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань.

До того ж даний сертифікат є чинним, не скасованим та/або невизнаним у встановленому законом порядку недійсним.

На виконання вимог п. 8.4 договору відповідач направив на адресу позивача лист від 30.09.2014 року за №01-02-43/2957 разом з додатком до нього: сертифікатом Торгово-промислової палати №583 від 19.09.2014 року, в якому повідомив про настання та дію форс-мажорних обставин в умовах дії незалежних від нього обставин. Також відповідач у газеті «Голос України» №206 (5956) від 25.10.2014 року опублікував оголошення, яким повідомив, що внаслідок проведення антитерористичної операції на території Луганської області та у зв`язку із захопленням адміністративної будівлі товариства у м. Луганськ за адресою: вул. Шевченка, 102, м. Луганськ, 91055, у ПАТ по газопостачанню та газифікації «Луганськгаз» відсутня можливість розпоряджатися своїм нерухомим майно, а також відсутній доступ до будь-якої документації.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Вказаний Указ Президента України набрав чинності з 14.04.2014 року.

Саме прийняття даного Указу Президента України і зумовило проведення антитерористичної операції (АТО) на сході України в тому числі і в Луганській області з 14.04.2014 року.

Протягом періоду неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором Президентом України не видано Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Таким чином, встановлені сертифікатом Торгово-промислової палати №583 від 19.09.2014 року форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які згідно даного висновку впливають і на виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором на купівлю-продаж природного газу №13-202-ВТВ від 04.01.2013 року, діяли протягом означеного періоду.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Вищого господарського суду України, викладеним у постанові від 29.11.2017 року у справі №913/190/17, а також з правовою позицією Верховного Суду наведеною у постанові від 21.05.2018 року у справі №913/688/17.

До того ж беручи до уваги позицію Верховного Суду у справі №913/688/17 суд критично ставиться до доводів відповідача щодо неможливості її застосування через відмінність обставин даних справ та різне правове регулювання та не може з нею погодитися, оскільки має місце факт настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), пов`язаних не з будь якими причинами, а саме з фактом наявності з 07.04.2014 для одного і того ж суб`єкта форс-мажорних обставин.

Позаяк, відмінність укладеного між сторонами договорору від договору, який досліджувався під час судового розгляду справи №913/688/17, в частині мети використання природного газу відповідачем не є тією обставиною, яка впливає на встановлений судом факт існування форс-мажорних обставин внаслідок дії антитерористичної операції.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Також, згідно з положеннями ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду

Разом з тим, суд зважаючи на обов`язковий характер висновку Торгово-промислової палати у вигляді сертифікату №583 від 19.09.2014 року, виданого на підтвердження факту виникнення у період дії договору форс-мажорних обставин, які до того ж впливають на можливість виконання ним своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором №13-202-ВТВ від 04.01.2013 року, а також те, що вказані обставини пов`язані саме із здійснення антитерористичної операції на території Луганської області, факт виникнення та здійснення якої також підтверджений Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 та Законом «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», констатує факт виникнення форс-мажорних обставин, які очевидно мають істотний вплив на належне здійснення господарської діяльності відповідачем по справі.

При цьому, вплив вказаних форс-мажорних обставин не тільки негативно вплинув на господарську діяльність відповідача, а й об`єктивно призвів до неможливості своєчасного виконання ним своїх зобов`язань за договором. Більш того, слід зауважити, що вказані обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) хоча і були відомі сторонам в момент укладення додаткових угод до договору та його виконання, проте, є такими, що існують без вини, всупереч волі та бажанню відповідача, і є такими, яких неможливо уникнути. Тобто, обізнаність відповідача про факт існування форс-мажорних обставин не виключає їх негативних наслідків на господарську діяльність останнього.

До того ж суд вважає необхідним ще раз звернути увагу на те, що сторони за власною волею та на основі вільного волевиявлення умовами п. 8.1 договору передбачили безумовне звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язків щодо договору, у тому числі обов`язків з оплати вартості отриманого природного газу, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Аналіз юридичного змісту та правової суті п.п. 8.1 та 8.2 договору дозволяє дійти висновку, що сторони добровільно узгодили підставу для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань за договором у разі встановлення факту існування форс-мажорних обставин, а тому притягнення відповідача до відповідальності шляхом накладення штрафних господарських санкцій у виді пені явно порушуватиме основоположну засаду цивільного права - принцип свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 627 ЦК України).

Крім того, покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором у період дії форс-мажорних обставин суперечитиме принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Також суд вважає безпідставним посилання позивача на положення ч. 2 ст. 617 ЦК України, відповідно до якої не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів, - оскільки даною нормою встановлено винятки саме у разі настання випадку, а не обставин непереборної сили.

У свою чергу відповідач посилаючись на умови пунктів 8.1 та 8.2 договору вважає, що він звільняється від відповідальності саме через настання форс-мажорних обставин, які впливають на належність здійснення ним господарської діяльності, а не через відсутність у нього грошових коштів.

Крім цього, позивач усвідомлюючи наявність у договорі положень, якими встановлюються підстави звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань у разі настання форс-мажорних обставин (п.п. 8.1 та 8.2 договору), а також будучи обізнаним про факт їх виникнення (настання), жодного разу під час укладення додаткових угод не ініціював питання про внесення змін до договору в частині зміни, конкретизації даних умов договору або їх виключення. Позивач об`єктивно розумів, що настання форс-мажорних обставин та підтвердження факту їх існування у відповідності до п. 8.3 договору, а саме, у передбаченому законом порядку (у даному випадку висновком, у тому числі сертифікатом, торгово-промислової палати України) є підставою для звільнення відповідача від сплати пені за неналежне виконання своїх зобов`язань, однак, не заперечував проти відповідних умов договору, а тому фактично погодився з ними. Крім цього, слід зауважити, що тлумачення умов договору у їх взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, зокрема, ч. 1 ст. 617 ЦК України, дозволяє дійти висновку про те, що відповідач звільняється від відповідальності протягом всього часу існування форс-мажорних обставин, а тому не може слугувати підставою для притягнення останнього до відповідальності факт обізнаності сторін договору про їх існування протягом строку дії договору та його подальшого виконання. У даному випадку право особи на звільнення від відповідальності виникло в силу самого факту існування форс-мажорних обставин, факт існування яких підтверджується не тільки сертифікатом торгово-промислової палати, а й законом. Незаперечення позивача проти вказаних умов договору, а також прострочення протягом тривалого проміжку часу відповідачем зобов`язань з оплати вартості отриманого газу, також стало підставою для виникнення між сторонами фактичних правовідносин, за змістом яких існування форс-мажорних обставин призводить до неможливості належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором. Кореляція вказаних фактів: порушення відповідачем зобов`язань за договором, існування форс-мажорних обставин та дія умов договору щодо звільнення останнього від відповідальності у разі їх настання, визначило певний характер правовідносин між сторонами, який має як юридичне (встановлене законом і договором), так і фактичне підгрунтя.

А тому, зважаючи на те, що факт настання 07.04.2014 року та продовження існування по теперішній час обставин непереборної сили - форс-мажорних обставин, які мали місце та діяли протягом періоду нарахування позивачем відповідачу пені на підставі п. 7.2 договору у зв`язку з неналежним виконання останнім своїх зобов`язань за договором в частині внесення своєчасної та повної оплати за поставлений природний газ, підтверджується належним та достатнім документом: висновком Торгово-промислової палати України №583 від 19.09.2014 року, та Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014, то вказане є підставою для звільнення відповідача від сплати пені за неналежне виконання зобов`язань з оплати вартості отриманого у період з лютого по грудень 2015 року природного газу.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 33 492 381,88 грн. є необґрунтованими, безпідставними та, як наслідок, такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, вирішуючи питання про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд бере до уваги наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на встановлені судом обставини справи, оскільки відповідачем неналежно та несвоєчасно виконуються умови договору щодо оплати за отриманий природний газ, то він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивач з урахуванням збільшення розміру позовних вимог просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 22 443 116,44 грн. та інфляційні втрати в сумі 81 484 069,57 грн.

Беручи до уваги викладене, судом було здійснено власні розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних втрат у визначених позивачем межах, протягом яких, на його думку, мало місце невиконання основного зобов`язання, та з урахуванням вказаних ним розмірів заборгованості протягом зазначених періодів прострочення.

Враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, судом здійснено їх власний розрахунок, за яким три відсотки річних та інфляційні втрати нараховані позивачем на вказані ним розміри заборгованості протягом означених періодів прострочення становлять 22 443 116,44 грн. та 81 484 069,57 грн. відповідно.

Саме такий розмір трьох відсотків річних та інфляційних є обґрунтованим, розрахованим арифметично правильно та таким, що відповідає фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства.

Водночас суд зауважує, що ст. 625 ЦК встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом із тим ст. 617 ЦК встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст. 625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК).

Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 12.04.2017 року у справі №3-1462гс16.

Отже, з відповідача підлягають стягненню три відсотки річних у розмірі 22 443 116,44 грн. та інфляційні втрати у розмірі 81 484 069,57 грн.

Крім того, суд вважає доцільним і необхідним проаналізувати зміст положень п.п. 8.1 та 8.2 договору в частині узгодження такої умови, як відкладення строку виконання зобов`язання на строк дії форс-мажорних обставин.

Так, відповідно до п. 8.2 договору, строк виконання зобов`язання відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.

Однак, погодитися з тим, що настання у даному випадку форс-мажорних обставин є підставою для відкладення строку виконання зобов`язань за договором, у тому числі в частині оплати вартості отриманого природного газу, неможливо.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

А згідно з ч. 1 ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Таким чином, підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання внаслідок настання обставин непереборної сили (зокрема, форс-мажорних обставин) та підстави для настання певних прав та обов`язків внаслідок відкладальних обставин передбачені положеннями різних норм ЦК України та за своєю суттю є різними правовими інститутами.

У даному випадку, зважаючи на те, що в п. 8.1 договору сторони передбачили можливість звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання своїх зобов`язань за договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, поняття яких конкретизували в подальшому в п. 8.2 цього договору, то слід констатувати, що узгоджуючи зміст даних умов договору сторони виходили саме з положень ст. 617 ЦК України, та вважали факт настання форс-мажорних обставин саме підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення своїх зобов`язань.

До того ж логічне тлумачення змісту положень ч. 1 ст. 212 ЦК України дає підстави вважати, що настання відкладальних обставин має зумовлювати виникнення або зміну прав та обов`язків, а не їх припинення, звільнення від їх виконання, так як в такому випадку така обставина має називатися скасувальною.

Можлиість визначення сторонами у договорі скасувальної обставини передбачена приписами ч. 2 ст. 212 ЦК України, згідно якої особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні.

Настання відкладальної обставини має породжувати виникнення або зміну прав та обов`язків, а не їх припинення, відтермінування. Так, конструкції «виникнення права не сплати платежів» та «обов`язку не вимагати оплати вартості переданого газу» є помилковими, оскільки свідчать не про виникнення відповідних прав та обов`язків, а про їх припинення.

Крім того, тлумачення вказаних договірних положень дає підстави вважати, що вони були спрямовані саме на досягнення мети звільнення від відповідальності у відповідності до положень норми ч. 1 ст. 627 ЦК України.

Також суд звертає увагу, на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 18.04.2018 року у справі № 753/11000/14-ц, якою визначено особливості застосування принципу сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Згідно даного принципу, особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).

А тому суд стверджує, що у даному випадку сторонами було узгоджено саме підстави звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин, а не зміну умов договору в частині строків виконання зобов`язань внаслідок настання відкладальної обставини.

Згідно з п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовя`занні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 11 договору із змінами внесеними додатковою угодою №11 від 22.12.2014 року до нього, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013 року, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

При цьому, згідно з умовами п. 6.1 договору із змінами внесеними додатковою угодою №11 від 22.12.2014 року до нього, у будь якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється покупцем не пізніше 20 числа місяця наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу.

Таким чином, остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється покупцем не пізніше 20 числа місяця наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу, тобто до 20.01.2016 року, оскільки договір діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 року.

У зв`язку з цим, строк прострочення виконання заобов`язань за договором з оплати вартості отриманого природного газу настає з 21.01.2016 року, при цьому, настання форс-мажорних обставин не звільняє відповідача від обов`язку здійснити погашення заборгованості з основного боргу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, і не відтерміновує дію виконання вказаних обов`язків.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з основого боргу у розмірі 136 123 228,08 грн., з трьох відсотків річних у розмірі 22 443 116,44 грн. та інфляційні втрати у розмірі 81 484 069,57 грн., що разом складає 240 050 414,09 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 240 000,00 грн.

Разом з тим, відповідачем за подання апеляційної скарги на рішення суду перщої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 360 000,00 грн., а за подання касаційної скарги - 480 000,00 грн.

А тому, керуючись положеннями ст. 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 210 614,57 грн., а з позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 44 078,14 грн. та за подання касаційної скарги у сумі 58 770,85 грн.

У свою чергу, виходячи з приписів ч. 11 ст. 129 ГПК України, беручи до уваги, що на відповідача покладено більшу суму судових витрат, суд вважає необхідним стягнути з відповідача різницю між сумами судових витрат у виді судового збору, які підлягають стягненню на користь кожного з них, а саме, у розмірі 107 765,58 грн.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Гагаріна, 87, ідентифікаційний код 05451150) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) суми заборгованості з основого боргу за договором №13-202-ВТВ на купівлю-продаж природного газу від 04.01.2013 року у розмірі 136 123 228,08 грн., з трьох відсотків річних у розмірі 22 443 116,44 грн. та інфляційні втрати у розмірі 81 484 069,57 грн., що разом складає 240 050 414,09 грн., а також судові витрати у виді судового збору в розмірі 107 765,58 грн.

3. У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня його складення.

Судове рішення складено та підписано 30.03.2021 року.

Суддя О.В. Тацій